Постанова

від 24.06.2019 по справі 915/1098/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2019 року м. ОдесаСправа № 915/1098/18 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі

апеляційну скаргу Об`єднання фермерських господарств "Прогрес"

на рішення господарського суду Миколаївської області від 29.11.2018, суддя в І інстанції Смородінова О.Г., повний текст якого складено 07.12.2018 в м. Миколаєві

у справі № 915/1098/18

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Марьяна"

до відповідача: Об`єднання фермерських господарств "Прогрес"

про: стягнення 137816,29 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Марьяна" звернулося до господарського суду Миколаївської області з позов до Об`єднання фермерських господарств "Прогрес" (далі - ОФГ "Прогрес") про стягнення 83000 грн. основного боргу за поставлений згідно з накладною № 603 від 07.07.2016 року товар, а також 27 552,57 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами і 5580,33 грн. - 3% річних за період з 08.07.2016 по 03.10.2018 та 21683,39 грн. - втрат від інфляції за прострочення виконання грошового зобов`язання.

В обґрунтування пред`явлених вимог позивач посилався на те, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства не оплатив вартість товару отриманого за накладною № 603 від 07.07.2016р., заборгованість становить 83000 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача, а також на підставі ч. 1 ст. 1048 та ч. 2 ст. 625 ЦК України - 27 552,57 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 5580,33 грн. - 3% річних та 21683,39 грн. - втрат від інфляції за прострочення виконання грошового зобов`язання.

ОФГ "Прогрес" не визнало позов посилаючись на те, що обставини передачі товару за накладною № 603 від 07.07.2016 не підтверджують, що така передача здійснена на умовах договору купівлі - продажу (поставки) та у зв`язку із такою передачею до відповідача не перейшло право власності на зазначене майно; твердження позивача, що передача товару за накладною № 603 від 07.07.2016 здійснена на умовах усно укладеного договору купівлі-продажу (поставки) є неправильною, оскільки позивач не довів що він є власником зазначеного майна та слід вважати, що правові підстави такої передачі виникли з інших обставин; приймаючи до уваги наказ № 644 від 22.11.2011Міністерства аграрної політики та продовольства України про затвердження Порядку роботи, пов`язаної з реєстрацією та зняттям з обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів, факт передачі товару - прес-підбірачу "Class 55" за накладною № 603 від 07.07.2016 не підтверджує, що така передача здійснена на умовах договору купівлі - продажу (поставки).

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 29.11.2018 позов задоволено частково. Стягнуто з Об`єднаного фермерського господарства "Прогрес" на користь ТОВ "Марьяна" 83000 грн. основного боргу, 21683,39 грн. інфляційних втрат, 5580,33 грн. три проценти річних та 1653,96 грн. судового збору. Відмовлено в задоволені позову в частині стягнення 27552,57 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Об`єднання фермерських господарств "Прогрес" у поданій до Південно-західного апеляційного господарського суду уточненій апеляційній скарзі просить зазначене рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Скаржник вважає, що господарський суд Миколаївської області під час винесення оскаржуваного рішення неповністю з`ясував обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи.

Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою скаржник посилається на те, що жодного документа про поставку товару позивачем суду у якості доказу надано не було, а отже не було досліджено судом і не дана правова оцінка. Тобто факт поставки товару не встановлено. Відповідач вважає, що пред`явлена позивачем накладна № 603 від 07.07.2016 не є достовірним та безспірним доказом придбання відповідачем у позивача спірного майна з огляду на те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Крім того, сума по вчиненому зобов`язанню становить 83 000 грн, однак позивач також не надав жодних документів, що підтверджують виникнення саме такої суми, та супроводжувальні документи. Позивач не надав жодних доказів, що свідчили б про автентичність накладної № 603 від 07.07.2016р.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Позивач зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного і правомірного висновку про те, що між сторонами був укладений договір купівлі-продажу у спрощений спосіб шляхом складення та підписання між сторонами накладної на отримання товару та, відповідно, отримання зазначеного в накладній товару відповідачем. У судовому засіданні під звукозапис відповідач підтвердив, що підпис у накладній № 603 від 07.07.2016 у графі Одержав виконано саме директором ОФГ Прогрес Нарбутом П.В. , а не іншою особою. Отже, в силу приписів частини четвертої статті 165 ГПК України відповідач позбавлений права заперечувати проти тієї обставини, що підпис у накладній № 603 від 07.07.2016 у графі Одержав виконано саме директором ОФГ Прогрес Нарбутом П.В . Відповідач ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду не надав доказів на підтвердження викладених в апеляційній скарзі доводів про те, що ТОВ Марьяна та ОФГ Прогрес раніше мали відносини щодо ремонту сільськогосподарського обладнання, а тому незрозуміло, чому саме суд першої інстанції мав надавати цьому оцінку. Крім того, відповідач також не пояснив, яким чином такі гіпотетично можливі відносини, що можливо мали місце раніше, стосуються питання стягнення суми вартості отриманого відповідачем від позивача, однак не оплаченого, товару.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом під час розгляду справи по суті, ТОВ Марьяна поставило ОФГ Прогрес товар - прес-підбирач Claаs 55 у кількості 1 шт. на суму 83000 грн., що підтверджується накладною № 603 від 07.07.2016р.

Відповідачем зобов`язання з оплати вартості отриманого товару виконано не було.

Наявна у справі вищевказана накладна, оригінал якої було оглянуто судом першої інстанції в судовому засіданні, є належним доказом підтвердження достовірності факту передачі позивачем та отримання відповідачем визначеного товару на загальну суму 83000 грн., чим спростовується безпідставне твердження відповідача про зворотне.

Отже, за встановленими судом на підставі вищезгаданого документу обставинами справи загальна вартість поставленого позивачем відповідачу товару за вищевказаною накладною складає 83000 грн.

У зв`язку з несплатою відповідачем заборгованості за поставлений товар позивачем рекомендованим листом було направлено на адресу відповідача вимогу № 03.04 від 03.04.2018р. про оплату за поставлений згідно з накладною № 603 від 07.07.2016р. товар загальною сумою 83000 грн., однак останній відмовився від її отримання, що підтверджується фіскальним чеком підприємства поштового зв`язку, роздруківкою з офіційного сайту Укрпошта та поштовим конвертом, залишивши вказану вимогу без відповіді та задоволення, що стало підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Предметом спору у справі, яка розглядається, є наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача коштів в розмірі 83000 грн за поставлений товар за накладною № 603 від 07.07.2016р., а також 27 552,57 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами і 5580,33 грн. - 3% річних за період з 08.07.2016 по 03.10.2018 та 21683,39 грн. - втрат від інфляції за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Доводи апеляційної скарги відповідача стосуються лише стягнення коштів за накладною № 603 від 07.07.2016р. в розмірі 83000 грн., в іншій частині позову про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, 3% річних та втрат від інфляції за прострочення виконання грошового зобов`язання доводів не наведено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що матеріалами справи підтверджується факт отримання відповідачем товару за накладною № 603 від 07.07.2016р., з огляду на що підлягає до стягнення заборгованість в розмірі 83000 грн., а також 3% річних у розмірі 5580,33 грн. за період з 08.07.2016 по 03.10.2018 та інфляційні втрати у розмірі 21683,39 грн. за період з липня 2016 року по жовтень 2018 року за прострочення виконання грошового зобов`язання, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, які не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв`язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.

Відмовляючи в задоволені позову в частині стягнення 27552,57 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, місцевий суд виходив із того, що між сторонами відсутні договірні взаємовідносини у письмовій формі, розмір відсотків, які могли б бути застосовані до даних правовідносин сторонами не визначений, крім того чинним законодавством не передбачено можливість застосування до договору купівлі-продажу положень про позику, договори купівлі-продажу і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин, тому застосування до спірних правовідносин положення ст. 1048 ЦК України є безпідставним (аналогічна позиція в постанові Верховного Суду України у справі №9/67-38 від 27.12.2010р.).

Колегія суддів погоджується з правомірним та обґрунтованим висновком місцевого суду про часткове задоволення позову, з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України, підставами для виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 202 цього Кодексу передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, правочини можуть бути двохсторонніми.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частинами першою та другою статті 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст. 205 ЦК України).

Частиною 1 статті 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правомірність правочину презюмується.

На підтвердження вчинення правочину щодо поставки відповідачу товару на суму 83000 грн. позивачем надано до суду накладну № 603 від 07.07.2016р., яка, на його думку, є документом, який підтверджує здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську діяльність та підтверджує її здійснення.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 названого Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарських операцій, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідно зазначити, що накладна - це супроводжуючий первинний документ, що використовується в бухгалтерському обліку та містить основні облікові дані про товар, що передається, відправляється, транспортується. Отже, накладна є належним документом, що підтверджує оформлення договірних відносин між сторонами.

Судом апеляційної інстанції установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що між ТОВ Марьяна та ОФГ Прогрес було укладено письмовий правочин, зміст якого зафіксований у накладній, і дії сторін, зокрема, передача ТОВ Марьяна визначеного товару ОФГ Прогрес за накладною та прийняття товару останнім, свідчать про виникнення між сторонами правовідносин поставки, до яких, згідно зі статтею 712 ЦК України, застосовуються загальні положення про купівлю - продаж.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Відповідно до статті 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами статі 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень поданими суду доказами. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що факт отримання товару відповідачем та накладна, надана позивачем на підтвердження пред`явлених вимог, є самостійними підставами для виникнення обов`язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Проте, як встановлено судом, зобов`язання з оплати вартості поставленого товару відповідачем виконано не було.

При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що накладна № 603 від 07.07.2016р. підписана з боку відповідача та скріплена печаткою ОФГ Прогрес , і зважаючи на те, що відбиток печатки особи, яка її поставила, є способом підтвердження підпису особи на документі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку щодо безпідставності доводів скаржника щодо не надання позивачем належних та допустимих доказів для підтвердження своїх позовних вимог, а також зазначає, що скаржником не доведено того, що печатка вибула з його володіння і відбиток її нанесений на документ у протиправний спосіб, у зв`язку з чим визнає вказану позивачем накладну належним доказом отримання відповідачем визначеного товару.

За приписами ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Як вже зазначалось вище, обставини справи щодо одержання відповідачем товару згідно з наявним у справі документом первинного бухгалтерського обліку (накладна) у відповідні строки та кількості послідовно визнавались відповідачем, що підтверджується змістом відзиву на позовну заяву. В апеляційній скарзі відповідачем не наведено обставин справи, з яких у суду повинні були виникнути сумніви щодо достовірності визнаних обставин та добровільності їх визнання на час вчинення тієї чи іншої дії, а доводи апеляційної скарги в цій частині є надуманими та непереконливими.

Наявна в матеріалах справи накладна, підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена їх печатками, а саме: № 603 від 07.07.2016р., відповідає вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підтверджує факт передачі позивачем та отримання відповідачем визначеного товару, тому на підставі такої накладної проводяться розрахунки між сторонами.

У постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2015 року у справі № 903/679/14 (№ 3-77гс15) викладено висновок про те, що з огляду на положення ст. 692 Цивільного кодексу України та Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні відсутність довіреності за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію, а тому викладене в апеляційній скарзі твердження скаржника про не надання позивачем належних та допустимих доказів для підтвердження своїх позовних вимог, не заслуговує на увагу.

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не спростовуючи факту отримання від позивача товару у визначених кількості та вартості, не надав суду належних доказів проведення остаточного розрахунку, у зв`язку з чим прострочений борг відповідача перед позивачем в сумі 83000 грн. обґрунтовано визнано судом першої інстанції таким, що підлягає стягненню.

Викладене в апеляційній скарзі твердження скаржника, що ТОВ Мар`яна та ОФГ Прогрес раніше мали відносини щодо ремонту сільськогосподарського обладнання, що може пояснювати наявність бланку накладної з печаткою ОФГ Прогрес , і при цьому, відносин щодо купівлі-продажу між сторонами ніколи не виникало, є надуманим та об`єктивно нічим не підтверджене, спростовується матеріалами справи, а тому до уваги апеляційним судом не приймається.

За прострочення виконання грошового зобов`язання позивач на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахував відповідачеві 3% річних у розмірі 5580,33 грн. за період з 08.07.2016 по 03.10.2018 та інфляційні втрати у розмірі 21683,39 грн. за період з липня 2016 року по жовтень 2018 року.

Відповідно до вимог ст. ст. 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і договір є обов`язковим до виконання.

Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як вже було зазначено вище, ч. 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому колегія суддів враховує роз`яснення, що міститься в п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань від 17.12.2013 № 14, згідно з якими якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу . При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України .

Таким чином, оскільки факт порушення встановленого законом строку виконання грошового зобов`язання з боку відповідача є встановленим, і останнім не спростовано, то, відповідно, і вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних та втрат від інфляції є обґрунтованою.

За результатами перевірки обчислених позивачем розрахунків процентів річних та втрат від інфляції судом апеляційної інстанції встановлено, що вони відповідають чинному законодавству і відповідачем не спростовані як в цілому, так і за їх складовими, доводи відповідача не містять власного контррозрахунку, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та правильно були задоволені місцевим судом.

Також колегія суддів вважає правильним висновок місцевого суду про те, що враховуючи встановлені у даній справі обставини, а також те, що оскільки ані законом, ані іншим актом цивільного законодавства, як цього вимагає ст.536 ЦК України , не передбачений розмір відсотків, які могли б бути застосовані до спірних правовідносин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів за користування коштами у розмірі 27552,57 грн. задоволенню не підлягають.

З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Господарським судом при прийнятті рішення було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, взято до уваги інтереси учасників справи та почуто їх, що відповідає вимогам ГПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд повно з`ясував обставини, що мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального права та не порушив норми процесуального права, у зв`язку з чим зазначене рішення підлягає залишенню без змін.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.

Керуючись ст. ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 29 листопада 2018 року у справі № 915/1098/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу Об`єднання фермерських господарств "Прогрес" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 01.07.2019р.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Богатир К.В.

Поліщук Л.В.