Постанова

від 01.07.2019 по справі 922/462/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2019 р. Справа № 922/462/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Дучал Н.М. , суддя Хачатрян В.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватної фірми "Альфа-Україна Лізинг" (вх. №1283 Х/1-42) на рішення Господарського суду Харківської області від 21.03.2019 у справі № 922/462/19

за позовом Приватного підприємства "ФАРМАЛЮКС 2010", м. Дніпро

до Приватної фірми "Альфа-Україна Лізинг", м. Мерефа

про стягнення 68821,27 грн,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Приватне підприємство "ФАРМАЛЮКС 2010", м. Дніпро звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Приватної фірми "Альфа-Україна Лізинг", м. Мерефа про стягнення з відповідача 68821,27 грн за договором поставки № 10 від 01.10.2013, у зв`язку з неоплатою стороною вартості отриманого товару. Також позивач просить суд покласти на відповідача судовий збір у розмірі 1921,00 грн. та судові витрати у розмірі 3001,00 грн.

З огляду на відсутність доказів оплати вартості отриманого товару у визначеному позивачем періоді рішенням Господарського суду Харківської області від 21.03.2019 у справі №922/462/19 позов задоволено частково; стягнуто з Приватної фірми "Альфа-Україна Лізинг" (62472, Харківська область, Харківський район, м. Мерефа, вул. Дніпропетровська, 223, кімната 8-10, код ЄДРПОУ 31939825) на користь Приватного підприємства "ФАРМАЛЮКС 2010" (юридична адреса: 49052, м. Дніпро, вул. Валентина Ларіонова, буд. 145, к.32, поштова адреса: 49126, м. Дніпро, бульвар Слави, 40, код ЄДРПОУ 37274773) 68821,27 грн заборгованості за договором поставки № 10 від 01 жовтня 2013 року та судовий збір у розмірі 1921,00 грн; у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3001,00 грн судових витрат відмовлено.

Приватна фірми "Альфа-Україна Лізинг" з вказаним рішенням суду в частині стягнення з відповідача 68821,27 грн заборгованості не погодилась, звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його в цій частині скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що вартість поставленого позивачем товару була оплачена наступними платіжними дорученнями: від 20.04.2017 на 36403,86 грн, від 13.06.2017 на 10983,29 грн, від 01.11.2017 на 4000,0 грн, від 02.03.2018 на 3000,00 грн, від 20.03.2018 на 3000,00 грн, від 26.03.2018 на 3000,00 грн, від 28.03.2018 на 3000,00 грн, від 11.12.2018 на 5000,00 грн. Крім того, на думку скаржника, загальна сума повернень значно перевищує зазначені в позовній заяві 3 873,77 грн, зокрема 20.04.2017 повернуто товару на 4 353,4 грн, а 11.05.2017 на 4 103,94 грн.

Після усунення відповідачем недоліків апеляційної скарги щодо надання доказів сплати судового збору, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.05.2019 поновлено ПФ "Альфа-Україна Лізинг" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення суду, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПФ "Альфа-Україна Лізинг" на рішення Господарського суду Харківської області від 21.03.2019 у справі №922/462/19 та встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом було попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглянута за правилами ч. 10 ст. 270 ГПК України без повідомлення учасників справи - за відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом).

28.05.2019 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№ 5201), в якому він просить оскаржуване рішення - залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - залишити без задоволення.

В обґрунтування своєї позиції позивач зазначає, що надані відповідачем платіжні доручення № 576 від 20.04.2017 на суму 36403,86 грн та № 852 від 13.06.2017 на суму 10983,29 грн не завірені печаткою банку. Іншими платіжними дорученнями оплачувалась заборгованість за раніше поставлений та реалізований товар, що підтверджує підписаний обома сторонами та завірений печатками Акт звірки взаєморозрахунків за період 4 кварталу 2016 року.

Колегія суддів повідомляє, що клопотань від учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом) до суду не надійшло.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.10.2013 між Приватним підприємством "ФАРМАЛЮКС 2010" (постачальником) та Приватною фірмою "Альфа-Україна Лізинг" (покупцем) було укладено договір поставки № 10.

Згідно з п. 1.1. договору постачальник зобов`язується поставляти та передавати у власність покупцю визначений цим договором товар, а покупець зобов`язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Відповідно до п. 1.2. договору найменування, одиниця виміру, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) визначаються специфікацією, що є додатковм № 1 до цього договору, які підписується сторонами та являється його невід`ємною частиною. У випадку зміни пунктів щодо товару, вказаних в спеціфікації, сторони узгоджують нову специфікацію, яка підписується сторонами та вступає в дію з моменту її підписання.

У п. 2.1. договору сторони визначили, що поставка товару за цим договором здійснюється постачальником на підставі зробленої заявки покупця (направленої по факсу чи електронною поштою) протягом трьох календарних днів з моменту її отримання. Постачальник має право на дострокову поставку товару. Сторонами досягнуто домовленості здійснювати постачання товару по даному договору безперервно та ритмічно, не менше двох разів за один календарний місяць, виходячи з потреби покупця в товарі. Якщо протягом календарного місяця буде здійснено одну (або не здійснено жодної поставки товару) і це буде пов`язано з тим, що у покупця не виникатиме потреби в постачанні товару, жодна зі сторін не матиме претензій до іншої сторони та не нестиме відповідальності.

У п. 3.1. договору передбачено, що якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яке встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам). Відповідність товару вимогам законодавства підтверджується способом і в порядку, встановленому законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з п. 4.1. договору покупець оплачує поставлений постачальником товар за цінами, що визначені за одиницю товару у специфікації. Перегляд цін на товари, які пропонуються постачальником до поставки цим договором, здійснюється шляхом узгодження та підписання нової специфікації зі зміненими цінами на товари, що постачаються.

Відповідно до п. 5.1. договору, в редакції затвердженій протоколом розбіжностей, оплата за товар здійснюється протягом 20 календарних днів з моменту надання покупцем звіту про реалізований товар.

За змістом 5.4. договору, в редакції затвердженій протоколом розбіжностей, визначено, що 01 числа кожного поточного місяця покупець надає постачальнику звіт про реалізований товар, підписаний та скріплений печаткою підприємства, який направляється постачальнику по факсу чи по електронній пошті.

Відповідно до п. 7.2. договору, в редакції затвердженій протоколом розбіжностей, за несвоєчасну оплату за поставлений товар покупець сплачує постачальнику пеню за кожний протермінований день від прострочення суми у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня. Пеня нараховується протягом всього періоду прострочки з моменту повного виконання покупцем зобов`язань (в частині погашення заборгованості). Позовна давність до вимог про стягнення пені застосовується в три календарних роки.

При дослідженні матеріалів справи встановлено, що на виконання умов договору у період 19.01.2017 по 05.03.2019 Приватне підприємство "ФАРМАЛЮКС 2010" передало у власність Приватної фірми "Альфа-Україна Лізинг" товар на суму 70459,78 грн, що підтверджується наданими до позовної заяви видатковими накладними.

Оплату за реалізований товар відповідачем було здійснено у розмірі 12000,00 грн, також відповідачем було повернуто товар на суму 3873,77 грн, у зв`язку з чим сума заборгованості Приватної фірми "Альфа-Україна Лізинг" перед позивачем станом на 12 лютого 2019 року складає суму у розмірі 54586,01 грн.

03.05.2018 року позивач направив на адресу відповідача претензію про погашення заборгованості №19, в якій просив у добровільному порядку протягом 7 (семи) календарних днів з дати отримання претензії, сплатити заборгованість за договором у розмірі 54586,01 грн.

У відповідь на претензію, відповідач направив на електронну пошту позивача Графік погашення заборгованості станом на 16.05.2018.

Проте, відповідач заборгованість за договором в сумі 54586,01 грн не сплатив, що стало підставою звернення позивача до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями 1, 2 статті 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 526 ЦК України та ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У ст. ст. 216, 217, 218 Господарського кодексу України зазначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання.

Надані позивачем в обґрунтування позовних вимог докази, а саме: договір поставки № 10 від 01.10.2013; видаткові накладні на поставку товару з підписами уповноважених посадових осіб, які засвідчені печатками підприємств; експрес-накладні; податкові накладні підтверджують факт здійснення позивачем поставки за договором № 10 від 01.10.2013 у період 19.01.2017 по 05.03.2019 на загальну суму 70459,78 грн.

Зі змісту видаткових накладних вбачається, що вони підписані уповноваженими представниками позивача та відповідача та скріплені печатками підприємств.

Видаткові накладні є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар, та відповідають вимогам, зокрема статті 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88.

Таким чином, факт поставки товару позивачем відповідачу за видатковими накладними доведений матеріалами справи.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем були надані зведені податкові накладні, що зареєстровані в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, які також підтверджують здійснення господарських операцій за договором поставки № 10 від 01.10.2013.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у поданому суду першої інстанції відзиві на позовну заяву, відповідач підтвердив отримання товару на вказану суму.

Отже, позивач належним чином виконав умови договору щодо поставки товару, ця обставина підтверджується передбаченим умовами договору документом - видатковими накладними, тому за вказаних обставин у відповідача за наведеними вище умовами договору виник обов`язок здійснити оплату за поставлений товар.

Проте, відповідач розрахувався за поставлений позивачем частково на суму 12000,00 грн.

Згідно з нормами ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Також, ст. 694 Цивільного кодексу України визначено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

За умовами п. 5.1, п. 5.4 Договору в редакції протоколу розбіжностей б/н від 01.10.2013 року, оплата за товар здійснюється протягом 20 (двадцять) календарних днів з моменту надання Покупцем звіту про реалізований товар. 01-го числа кожного поточного місяця Покупець надає Постачальнику звіт про реалізований товар, підписаний та скріплений печаткою підприємства, який направляється Постачальнику по факсу чи по електронній пошті.

Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем умов Договору в частині надання позивачу звітів про реалізований товар.

У апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що загальна сума повернень значно перевищує зазначені в позовній заяві 3873,77 грн. Так, відповідач стверджує, що 20.04.2017 повернуто товару на суму 4 353,40 грн, а 11.05.2017 на суму 4 103,94 грн. При цьому у відзиві на позовну заяву № 07-03 від 07.03.2019 відповідач зазначив, що накладні на повернення товару будуть зібрані та надані суду.

Проте, відповідач так і не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції жодного документального підтвердження повернення товару на суму 4 353,40 грн та 4 103,94 грн.

Викладені обставини дають підстави вважати, що поставлений позивачем товар за винятком повернутого 3873,77 грн, був реалізований відповідачем, що в свою чергу свідчить про настання строку на його оплату.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з положеннями частин 1, 3 статті 74, статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

З огляду на правило розподілу тягаря доказування між сторонами, відповідач має довести належними та допустимими доказами відсутність заборгованості за укладеним договором поставки № 10 від 01.10.2013.

Доказів на підтвердження погашення суми заборгованості за договором поставки № 10 від 01.10.2013 у розмірі 54586,01 грн відповідач ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної суду не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

У апеляційній скарзі відповідач стверджує, що вартість поставленого позивачем товару була оплачена наступними платіжними дорученнями: від 20.04.2017 на 36403,86 грн, від 13.06.2017 на 10983,29 грн, від 01.11.2017 на 4000,00 грн, від 02.03.2018 на 3000,0 грн, від 20.03.2018 на 3000,00 грн, від 26.03.2018 на 3000,0 грн., від 28.03.2018 на 3000,0 грн, від 11.12.2018 на 5000,00 грн.

Колегія суддів ставиться критично до вказаних тверджень відповідача з таких підстав.

В рамках відповіді на відзив позивачем у суді першої інстанції було надано вичерпні докази про наявність боргових зобов`язань за ранній період, зокрема видаткові накладні та підписаний обома сторонами та завірений печатками Акт звірки взаєморозрахунків за період 4 кварталу 2016 року, з якого вбачається, що станом на 19.12.2016 року борг ПФ "Альфа Україна-Лізинг" перед ПП "Фармалюкс 2010" становив 79962,43 грн.

Пунктом 5.3. договору поставки № 10 від 01.10.2013 передбачено, що оплата здійснюється покупцем на підставі цього договору та накладної, за якою передавався товар, або на підставі рахунку. При здійсненні платежу покупець обов`язково повинен вказувати у платіжному дорученні номер та дату цього договору, номер та дату видатково-прибуткової накладної (товарно-транспортної накладної), або номер та дату рахунку.

Вищезазначені платіжні доручення, подані відповідачем з відзивом на позовну заяву такої інформації не містять, а відтак, за умови існування боргу за попередні періоди, не можуть підтверджувати оплату товару, поставленого саме за період 19.01.2017 по 05.03.2019, заборгованість у якому складає предмет даного спору.

Так, з боку апелянта не було надано контррозрахунку суми заборгованості з врахуванням усіх проведених оплат в рамках виконання договору.

Окрім цього, слід зауважити, що платіжні доручення № 576 від 20.04.2017 на суму 36403,86 грн. та № 852 від 13.06.2017 на суму 10983,29 грн. (загальна сума 47387,15 грн.) взагалі не завірені печаткою банку та не можуть бути належними доказами в контексті ст. 74 ГПК України.

В рамках відповіді на відзив позивачем у суді першої інстанції було надано вичерпні докази про наявність боргових зобов`язань за ранній період, зокрема видаткові накладні та підписаний обома сторонами та завірений печатками Акт звірки взаєморозрахунків за період 4 кварталу 2016 року, з якого вбачається, що станом на 19.12.2016 року борг ПФ "Альфа Україна-Лізинг" перед ПП "Фармалюкс 2010" становив 79962,43 грн.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивач документально довів наявність боргових зобов`язань, в тому числі за більш ранній період, та спростував аргументи відповідача, викладені ним у апеляційній скарзі.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що відповідачем порушенні умови договору поставки № 10 від 01.10.2013 та норми чинного законодавства щодо строків оплати товару, та вважає за правомірне стягнення з відповідача суми основної заборгованості за договором поставки № 10 від 01.10.2013 у розмірі 54586,01 грн.

Відповідно до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно статям 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 7.2. Договору, в разі прострочення покупцем оплати товару Постачальник має право вимагати, а Покупець зобов`язаний сплатити пеню у розмірі подвійної ставки НБУ, яка діє на момент виконання зобов`язання, від вартості товару, поставку якого прострочено, за кожен день прострочення.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Ураховуючи викладене, перевіривши розрахунок позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача пені в розмірі 9502,44 грн за період прострочення з 28.03.2018 по 27.09.2018.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних за період з 28 березня 2018 року до 12.02.2019 у розмірі 1444,66 грн, колегія суддів зазначає таке.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача 1444,66 грн за період прострочення з 28.03.2018 до 12.02.2019.

Що стосується заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат у розмірі 3288,16 грн за період з 01.04.2018 по 31.01.2019.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що стягненню підлягає сума інфляційних втрат в розмірі 3288,16 грн.

Також позивач просив стягнути з відповідача 3001,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу - витрат на проїзд представника до судового засідання.

Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У ч. 1, 2, 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства та приймаючи до уваги, що витрати на проїзд представника до судового засідання згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України не є витратами на професійну правничу допомогу, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3001,00 грн. витрат на проїзд представника до судового засідання.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий господарський суд розглянув всебічно, повно та об`єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, належним чином проаналізував правовідносини, що виникли між сторонами, та вірно застосував норми матеріального та процесуального права.

Доводи відповідача про порушення і неправильне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги. Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені відповідачем, у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Приватної фірми "Альфа-Україна Лізинг" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 21.03.2019 у справі № 922/462/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя В.В. Россолов

Суддя Н.М. Дучал

Суддя В.С. Хачатрян