Постанова

від 26.06.2019 по справі 1.380.2019.000637

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2019 року№ 857/5533/19 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Курильця А.Р., Старунського Д.М.,

при секретарі судового засідання - Болюк Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 8 травня 2019 року у справі №1.380.2019.000637 (суддя Качур Р.П., ухвалу постановлено о 16/45 год, м.Львів, повний текст складено 14 травня 2019 року) за його позовом до Шевченківського районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області та Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, - Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м.Львова Львівської області, про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Шевченківського районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі - Шевченківський РВ, Головне управління, МВС відповідно) та Головного управління в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність відповідачів, яка полягає у:

- невчиненні ними дій щодо проведення розрахунку у відповідності до чинного законодавства та встановленого порядку конкретної суми грошового забезпечення, яке належить позивачу до виплати за час вимушеного прогулу у період з 01.08.2012 по 14.11.2017 з відрахуванням зборів і обов`язкових платежів та сум виплачених при звільненні, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08.02.1995 №100 (далі - Постанова №100, Порядок відповідно) та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ , затвердженої наказом МВС від 31.12.2007 №499 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.03.2008 за №205/14896; далі - Інструкція), враховуючи довідку про грошове забезпечення від 26.06.2017 №7299/43/05-17, видану Шевченківським РВ (далі - Довідка), з врахуванням постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року в справі №876/8194/17 (далі - Постанова) та ухвали цього ж суду з питання роз`яснення судового рішення від 21 березня 2018 року (далі - Ухвала);

- невчиненні відповідачами дій щодо надання ОСОБА_1 та Управлінню Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Львова Львівської області (далі - УДКС) точної та вичерпної інформації про те, яка конкретна сума грошового забезпечення належить позивачу до виплати за час вимушеного прогулу у період з 01.08.2012 по 14.11.2017, з відрахуванням зборів і обов`язкових платежів та сум виплачених при звільненні, розрахована відповідно до Постанови №100 та Інструкції, враховуючи Довідку, з врахуванням Постанови та Ухвали;

- невчиненні Шевченківським РВ та Головним управлінням дій щодо виконання Постанови з врахуванням Ухвали, зокрема, ненарахування та невиплата позивачу належної йому суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у період 01.08.2012 по 14.11.2017, з відрахуванням зборів і обов`язкових платежів та сум виплачених при звільненні, розрахованої відповідно до Постанови №100 та Інструкції, враховуючи Довідку;

зобов`язати відповідачів:

- провести розрахунок у відповідності до чинного законодавства та встановленого порядку конкретної суми грошового забезпечення, яке належить позивачу до виплати за час вимушеного прогулу у період з 01.08.2012 по 14.11.2017 з відрахуванням зборів і обов`язкових платежів та сум виплачених при звільненні, відповідно до Постанови №100 та Інструкції, враховуючи Довідку, з врахуванням Постанови та Ухвали;

- надати позивачу та УДКС точну та вичерпну інформації про те, яка конкретна сума грошового забезпечення належить ОСОБА_1 до виплати за час вимушеного прогулу у період з 01.08.2012 по 14.11.2017 з відрахуванням зборів і обов`язкових платежів та сум виплачених при звільненні;

- вчинити дії щодо виконання Постанови з врахуванням Ухвали, нарахувати та виплатити позивачу належну йому суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у період з 01.08.2012 по 14.11.2017 з відрахуванням зборів і обов`язкових платежів та сум виплачених при звільненні;

- зобов`язати Шевченківський РВ та Головне управління надати звіт про виконання судового рішення у десятиденний строк з моменту набрання судовим рішенням законної сили.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 8 травня 2019 року провадження у адміністративній справі закрито.

Не погодившись із постановленою ухвалою, її оскаржив позивач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати таку ухвалу, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В доводах апеляційної скарги наводячи окремі обставини справи апелянт вказує на помилковість висновків суду першої інстанції стосовно того, що зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить виконати судові рішення, а саме Постанову та Ухвалу. Проте на переконання апелянта наведені у позові вимоги є самостійними і незалежними від виконання Постанови та Ухвали і породжують окремий публічно-правовий спір між ним та відповідачами, який полягає у невиконанні ними своїх прямих обов`язків передбачених частиною другою статті 19 Конституції України, статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), та у порушенні у зв`язку з цим законних прав та інтересів апелянта.

Відповідачі та третя особа в судове засідання не з`явились про дату час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому апеляційний суд у відповідності до частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), вважає за можливе провести розгляд справи у відсутності сторін, які не з`явилися.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що спір, який є предметом розгляду у даній справі, не є публічно правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, тому провадження у справі підлягає закриттю. При цьому, вказав, що не зважаючи на факт подання позивачем позовної заяви, щодо якої закрито провадження у справі, він не позбавлений права користуватись процесуальними інструментами, що визначені розділом 4 КАС (у тому числі статтями 372, 378, 383 КАС).

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм процесуального права з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Постановою визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу Головного управління Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Шевченківського РВ ЛМУ ГУМВС від 13.07.2012 №1133 в частині накладення на заступника начальника відділу - начальника МГБ Шевченківського РВ Головного управління (далі - Посада) майора міліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення - звільнення з органів внутрішніх справ України; визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління По особовому складу від 31.07.2012 №240 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ України у запас Збройних Сил України за пунктом 64 є /за порушення дисципліни/ Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ , затвердженого постановою КМУ від 29.07.1991 №114, майора міліції ОСОБА_1 , 31.07.2012; поновлено майора міліції ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ України на Посаді з 01.08.2012; стягнуто з Шевченківського РВ на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у період з 01.08.2012 по 14.11.2017 з відрахуванням зборів і обов`язкових платежів та сум виплачених при звільненні (а.с.24-32).

На виконання цієї Постанови 21.11.2017 видано виконавчий лист № 2а-6592/12/1370 (а.с.39).

Ухвалою за заявою позивача роз`яснено Постанову та вказано, що грошове забезпечення слід стягнути на користь ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу у період з 01.08.2012 по 14.11.2017 з відрахуванням зборів і обов`язкових платежів та сум виплачених при звільненні, відповідно до Постанови №100 та Інструкції, враховуючи Довідку (а.с.33-36).

07.12.2017 листом за №02-07/309 УДКС повідомлено позивача, що органи Казначейства виконують рішення про стягнення коштів з боржників, тобто рішення, в яких зазначено конкретну суму коштів, яку необхідно стягнути з конкретного боржника. З врахуванням наведеного, підпункту 6 пункту 5, пункту 11 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011 №845 (у редакції постанови КМУ від 30.01.2013 №45), тому УДКС відкладено безспірне списання коштів, які підлягають стягненню з рахунку боржника з метою виконання рішення суду (а.с.40).

20.07.2018 позивач звернувся до відповідачів із листами про проведення повного розрахунку, нарахування та виплату йому усіх належних сум грошового забезпечення відповідно до судових рішень, які набрали законної сили та є обов`язковими до виконання (а.с.42, 43).

За результатами розгляду таких звернень Головне управління відповідю про розгляд заяви вказало, що виплата грошового забезпечення ОСОБА_1 згідно виконавчих листів буде стягуватись по мірі надходження коштів на рахунки Ліквідаційної комісії Головного управління (а.с.44-45).

17.12.2018 позивач звернувся до Головного управління із заявою про проведення розрахунку та вказати яку конкретну суму грошового забезпечення належить до виплати позивачу за час вимушеного прогулу з 01.08.2012 по 14.11.2017 з відрахуванням зборів і обов`язкових платежів та сум виплачених при звільненні, відповідно до Постанови №100 та Інструкції, враховуючи Довідку. Таку ж заяву позивач скерував у МВС (46-47, 50-51).

У відповідь на вказаний лист скаржника від 17.12.2018, Головне управління повідомило останнього про те, що беручи до уваги, що у тексті Постанови та Ухвалі є суперечності в методиці розрахунку середньоденного грошового забезпечення, відсутня можливість провести розрахунок суми коштів грошового забезпечення за час вимушеного прогулу (а.с.54).

12.12.2018 листом за №341/02-07 УДКС звернулося до голови Ліквідаційної комісії Шевченківського РВ з вимогою про виконання судових рішень (а.с.58-59).

У листі від 17.12.2018 №3-28-ЗІ/05/43-2018 Шевченківським РВ зазначено те, що вони є бюджетною неприбутковою установою, фінансуються коштами з державного бюджету на підставі доведених кошторисних призначень на відповідний період та перебувають у стадії ліквідації. Бюджетні асигнування на рахунку установи відсутні. Відповідно до Постанови постановлено стягнути з Шевченківського РВ на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у період з 01.08.2012 по 14.11.2017 з відрахуванням зборів і обов`язкових платежів та сум виплачених при звільненні. Проте в судовому рішенні не вказана конкретна сума коштів, яку необхідно стягнути. Відповідно ліквідаційна комісія Шевченківського РВ не може звернутись до головного розпорядника коштів з приводу фінансування для проведення виплати вимушеного прогулу ОСОБА_1 (а.с.62).

29.01.2019 позивач звернувся із повторними заявами до МВС, Головного управління та Шевченківського РВ, у яких просив, у тому числі розрахувати конкретну суму грошового забезпечення, яке належить позивачу до виплати за період з 01.08.2012 по 14.11.2017; надати точну та вичерпну інформацію про те, яка сума грошового забезпечення належить йому до виплати за час вимушеного прогулу за відповідний період; виконати Постанову з урахуванням Ухвали, зокрема, нарахувати та виплатити належну позивачу суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у період з 01.08.2012 по 14.11.2017 з відрахуванням зборів і обов`язкових платежів та сум виплачених при звільненні, розраховану відповідно до Постанови №100 та Інструкції, враховуючи Довідку, з врахуванням Постанови та Ухвали (а.с.63-75).

31.01.2019 Департаментом фінансово-облікової політики МВС надано Смалюху М.М. відповідь, у якій повідомлено, що відповідно до резолютивної частини Постанови зобов`язання щодо нарахування та виплати позивачу за час вимушеного прогулу покладено на Шевченківський РВ. Також зазначено, що Національна поліція України (далі - НПУ) здійснює фінансування ліквідаційних комісій на підставі отриманих обґрунтованих заявок щодо потреби в коштах для здійснення розрахунків. Виплату позивачу грошового забезпечення за судовим рішенням буде здійснено після виділення НПУ ліквідаційній комісії Головного управління додаткового фінансування на зазначені цілі (а.с.76).

05.02.2019 та 14.02.2019 Шевченківським РВ і Головним управлінням позивача повідомлено, що листом Головного управління 25.01.2019 №131/05/17-2019 йому надано роз`яснення відносно розрахунку суми коштів грошового забезпечення за час вимушеного прогулу відповідно до Постанови та Ухвали. Зокрема у згадуваному від 25.01.2019 листі йшлося про те, що в тексті Постанови та Ухвали є суперечності в методиці розрахунку середньоденного грошового забезпечення тому немає можливості провести розрахунок суми коштів грошового забезпечення за час вимушеного прогулу (а.с.93-94).

Оскільки Постанова та Ухвала не виконані, що є протиправною бездіяльністю, позивачу не нараховано та не виплачено на виконання вказаних судових рішень грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 01.08.2012 по 14.11.2017, останній для відновлення своїх прав 08.02.2019 звернувся до суду із цим позовом та просив у зв`язку з цим вчинити відповідачів дії на виконання вказаних судових рішень.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин, який виникає саме з таких відносин.

Зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів, видно, що вимоги викладені у ній щодо зобов`язання відповідачів вчинити дії з проведення розрахунку суми грошового забезпечення, яке належить до виплати позивачу за час вимушеного прогулу у період з 01.08.2012 по 14.11.2017 відповідно до Постанови, надання позивачу та УДКС точну та вичерпну інформацію про те, яка конкретна сума грошового забезпечення підлягає йому до виплати, спрямовані на виконання Постанови та Ухвали у яких зазначено, що стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у період з 01.08.2012 по 14.11.2017 має здійснюватись з Шевченківського РВ, проте не вказано конкретної суми, що підлягає стягненню.

Вказані вимоги не є самостійними, оскільки вони пов`язані із обставинами, що унеможливлюють виконання судового рішення через те, що при прийняті такого, судом не зазначено конкретну суму грошового забезпечення за вимушений прогул з урахування положень Постанови №100, у зв`язку з чим позивач бажаючи реалізувати своє право на отримання таких коштів звернувся до суду із позовом про зобов`язання відповідачів провести відповідний розрахунок. Тобто шляхом прийняття ще одного судового рішення скаржник намагається спонукати відповідачів до вчинення дій щодо належного виконання судових рішень, які набрали законної сили.

Тому, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції за якими, предметом спору у даній справі є визнання протиправною бездіяльності Шевченківського РВ та Головного управління щодо невиконання Постанови та Ухвали і пов`язаної у зв`язку з цим бездіяльності щодо непроведення розрахунку суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за відповідний період, з врахуванням висновків у вказаних судових рішеннях.

За нормою частини другої, третьої статті 14 КАС судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Статтею 370 КАС передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом (частина четверта статті 372 КАС).

Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, вирішує суддя адміністративного суду одноособово, якщо інше не встановлено цим Кодексом (частина п`ята статті 372 КАС).

Відповідно до частини першої статті 373 КАС виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України Про виконавче провадження (в редакції, чинній на час початку примусового виконання Постанови; далі - Закон №1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами частини першої статті 18 №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Вказане свідчить про те, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом №1404-VIII, у рамках виконавчого провадження з виконання виконавчого листа.

Таким чином, суд першої інстанції обгрунтовано вказав на те, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження.

При цьому, відмова суб`єкта владних повноважень виконувати рішення суду, яке набрало законної сили, є підставою для притягнення винних осіб до юридичної відповідальності, але не може слугувати мотивом звернення до суду з позовом, який містить вимоги щодо усунення недоліків судового рішення, яке набрало законної сили, шляхом постановлення іншого судового рішення.

Відповідно до пункту 10.4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України Про судове рішення в адміністративній справі від 20.05.2013 №7 задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати. Період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.

Однак, вказані вимоги у Постанові дотримані не були, що і призвело до ускладнення її виконання.

При цьому, усі процесуальні порушення, що їх допустив суд під час прийняття Постанови, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Спір, який є предметом розгляду у даній справі, не є публічно правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, тому провадження у справі підлягає закриттю, при цьому, такий спір не може бути вирішений в жодній юрисдикції, так як пов`язаний з відносинами, які уже склалися та стосуються неналежного виконання відповідачами судового рішення, що набрало законної сили.

Вказане не суперечить суті права позивача на доступ до суду, переслідує легітимну мету щодо обов`язковості судового рішення, забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом, а відповідне обмеження доступу до суду є пропорційним цій меті.

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом.

З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоби право на доступ до суду було ефективним, особа має мати зрозумілу та реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі Белле проти Франції (Bellet v. France) від 4 грудня 1995 року, заява №23805/94, § 36).

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі Перетяка та Шереметьев проти України (Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine) від 21 грудня 2010 року, заяви №17160/06 та № 35548/06, § 33).

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що приписи позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (пункт 1 частини першої статті 170 КАС), справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (пункт 1 статті 238 КАС) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами адміністративного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами (пункт 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №757/43355/16-ц).

За таких обставин, не зважаючи на факт подання позивачем позовної заяви, щодо якої закрито провадження у справі, останній не позбавлений права користуватись процесуальними інструментами, що визначені розділом 4 КАС та стосуються вирішення питань щодо виконанням судових рішень у адміністративних справах.

У відповідності до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги перелічених процесуальних норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 8 травня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. Я. Качмар судді А. Р. Курилець Д. М. Старунський

Повне судове рішення складено 1 липня 2019 року.