Постанова

від 01.07.2019 по справі 127/2397/19

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/2397/19

Провадження № 22-ц/801/1343/2019

Категорія: 54

Головуючий у суді 1-ї інстанції Луценко Л. В.

Доповідач:Копаничук С. Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2019 рокуСправа № 127/2397/19м. Вінниця

Вінницький апеляційний суду в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого : Копаничук С.Г.

суддів: Оніщука В.В., Медвецького С.К.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ТОВ Простор ВС

розглянувши у спрощеному письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду від 23.04.2019 року, ухваленого о 14 год 11 хв. годині в приміщенні Вінницького міського суду під головуванням Луценко Л.В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Простор ВС про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимішеного прогулу,-

В с т а н о в и в :

24.01.2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ТОВ ПРОСТОР-ВС про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що наказом №16-п від 05.03.2018 року вона була прийнята на посаду помічника керівника підприємства ТОВ ПРОСТОР-ВС , а наказом №136-з від 05.11.2018 року її було звільнено з 16.05.2018 року із займаної посади у зв`язку з прогулом без поважних причин згідно п.4 ст.40 КЗпП України. Вважає своє звільнення незаконним, оскільки являється студенткою 2 курсу денної форми навчання освітнього ступеня Магістр , спеціальність Фізична терапія, ерготерапія Вінницького соціально-економічного інституту Відкритого міжнародного університету розвитку людини Україна та в період із 17.10.2018 року по 19.10.2018 року відбувалась заліково-екзаменаційна сесія, про що вона завчасно попередила керівника товариства. Останній вимагав довідку і тому вона із дозволу та погодженням керівника 16.10.2018 року вибула до навчального закладу для отримання відповідної довідки. Отримавши зазначений документ, вона повернулась на робоче місце та надала відповідну довідку у відділ кадрів відповідача. В подальшому, керівництвом відповідача позивачу було повідомлено, що жодної довідки від позивача вони не отримували та взагалі не знають про її існування. Під час влаштування на роботу вона ставила до відома керівника ТОВ ПРОСТОР про навчання на денній формі навчання та в період заліково-екзаменаційної сесії буде змушена її відвідувати, на що отримала беззаперечне погодження .Вважаючи причини не виходу її на роботу поважними що не може вважатися прогулом за п.4 ст.40 КЗпП України, а звільнення з цієї підстави є незаконним, просила поновити її на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Вінницького міського суду від 23.04.2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ ПРОСТОР-ВС про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - відмовлено, судові витрати компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить зазначене рішення суду скасувати через порушення судом норм матеріального і процесуального права, а у справі ухвалити нове рішення ,яким її позовні вимоги задовольнити. Зазначила, що суд невірно розцінив докази у справі ,що свідчать про поважність відсутності її на робочому місці в період з 16.10.2018 року по 19.10.2018 року включно.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ ПРОСТОР -ВС вважає рішення суду законним і обгрунтованим ,а доводи скарги безпідставними.

Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 9 статті 19 ЦПК України встановлено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року встановлено в розмірі 1921 грн. Ціна позову в даній справі є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (192100 грн.), спір у ній не належить до категорій, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження (частина 4 статті 274 ЦПК України), а тому справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Згідно ч.1ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що остання підлягає залишенню без задоволення .

Згідно ст.263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначене рішення вказаним вимогам відповідає .

Суд першої інстанції встановив ,що згідно з наказом (розпорядженням) ТОВ ПРОСТОР-ВС №15-0000000231 від 05.03.2018 року позивач була прийнята на роботу до ТОВ ПРОСТОР-ВС на посаду помічника керівника підприємства з 06.03.2018 року. 16.10.2018 року ОСОБА_1 не вийшла на роботу, у зв`язку з чим інспектором з кадрів Дроздом В.В. , економістом з фінансової роботи Чечет О.М. та завідувачем складу готової продукції Міліневським А.Г. було складено відповідний акт. Причини відсутності позивача на роботі на момент складання акта відомі не були. Оскільки позивач не з`являлась на роботі до 19.10.2019 року ,цього дня ними було складено акт №8 від 19.10.2018 року про те, що за період з 16.10.2018 року по 19.10.2018 року помічник керівника ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці за адресою: м. Вінниця, вул. Мури 14/3. Причини відсутності на момент складання акту не були відомі. 19.10.2018 року ОСОБА_1 було направлено листа з повідомленням про необхідність прибуття на роботу та надання письмових пояснень про причини її відсутності на роботі, що підтверджується описом вкладення та накладною про відправлення. Відповідно до табелів обліку робочого часу за період жовтень-листопад 2018 року позивач була відсутня на роботі з 16.10.2018 року по 05.11.2018 року (а.с.61-62, 63-64). 05.11.2018 року, приблизно о 10 год. 40 хв., ОСОБА_1 з`явилась на підприємстві та надала пояснення, що вона була у відпустці, так як відпрацювала на даному підприємстві більше шести місяців та подала директору ТОВ ПРОСТОР-ВС про забезпечення їй конституційного права на оплачувану працю та відпустку і виплату відпускних з 22.10.2018 року по 04.11.2018 року .Дана відпустка є самовільною, тому що вона не була завчасно спланована та підтверджена документально відповідним наказом. В матеріалах особової справи відсутні будь-які заяви ОСОБА_1 про відпустку та довідки про навчання . Наказом (розпорядженням) №136-0000000231 від 05.11.2018 року трудовий договір (контракт) з помічником керівника підприємства ОСОБА_1 з 16.10.2018 року був припинений на підставі п.4 ст.40 КЗпП України. Також судом встановлено, що при прийнятті позивача на роботу жодних умов щодо можливості невиходу працівника на роботу у зв`язку із навчання, складанням сесії, залишення робочого місця без попередження керівника між керівництвом відповідача та позивачем не обумовлювалось, із заявами про надання відпустки у зв`язку із навчанням тощо позивач до відповідача не зверталась, оскільки відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б свідчили про протилежне. Судом встановлено із пояснень позивача ,що остання не пам`ятає чи зверталась вона до керівника підприємства із заявою про надання відпустки у зв`язку із складанням екзаменаційної сесії, та, відповідно, із наказом її ніхто не ознайомлював, а з приводу невиходу на роботу у зв`язку із навчанням, то з директором підприємства у неї була усна домовленість. Відповідач заявив ,що взагалі не був обізнаний про навчання позивача у вищому навчальному закладі для здобуття другої вищої освіти, зважаючи на те, що при прийнятті на роботу позивачем відповідачу було надано диплом магістра Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю Журналістика

Вказані правовідносини регулюються ст.ст.40 ч.4 ,215,216 КзПП України ,главою 14 КзПП України та Законом України Про відпустки .

Стаття 202 КЗпП зазначає, що працівникам, які навчаються в навчальних закладах без відриву від виробництва, власник або уповноважений ним орган повинен створювати необхідні умови для поєднання роботи з навчанням. Згідно ст.215,216 КЗпП України додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, а також інші пільги, передбачені законодавством, надаються працівникам, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання. Таку ж можливість передбачає ст.15 Закону України Про відпустки , відповідно до якої працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки. Відповідно до п.4 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом зокрема у випадку прогулу (в т. ч. у разі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачка навчається у вищому навчальному закладі на денній формі навчання, а тому не має права на додаткову оплачувану відпустку у зв`язку з навчанням. Оскільки питання про надання іншого виду оплачуваної чи без збереження заробітної плати відпустки на необхідний період позивачка в передбаченому законом порядку не вирішила, заяву про відпустку товариству не подала , не отримавши наказ про відпустку ,була відсутня на роботі в період з 16.10.2018 року по 19.10.2018 року. За таких обставин вважати причини її відсутності на роботі поважними у товариства підстав не було. Відтак, звільнення позивача за ч.4 ст.40 КзПП України проведено товариством у відповідності з чинним трудовим законодавством , а тому підстави для поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки суд вірно встановив обставини справи ,які перевірив доказами ,оціненими відповідно до ст.89 ЦПК України, правильно визначив спірні правовідносини та застосував до них норми права та дійшов обгрунтованого висновку про відсутність порушення прав позивача ОСОБА_1 під час звільнення з роботи.

Доводи апеляційної скарги про невірну оцінку судом доказів ,що свідчать про поважність відсутності її на робочому місці в період з 16.10.2018 року по 19.10.2018 року включно не заслуговують на увагу, оскільки відсутність працівника на роботі з поважних причин без оформлення відпустки можлива лише у випадку виникнення раптових, надзвичайних життєвих чи пов`язаних із здоров`ям обставин, які не залишають працівнику часу і вибору для вирішення їх у інший спосіб (наприклад хвороба, травма ,нещасний випадок, тощо).

Як встановлено позивач навчалась на денній формі навчання ,що не дає права на надання підприємством додаткової відпустки .Якщо позивач бажала прийняти участь у екзаменаційній сесії ,що завжди відбувається у навчальному закладі заплановано, вона повинна була відповідно до порядку ,передбаченому трудовим законодавством подати заяву і оформити відпустку. Оскільки позивачка не надала доказів вчинення цих дій (подачі нею письмової заяви про надання відпустки ) ,у товариства на час звільнення були відсутні підстави вважати причини відсутності її на роботі поважними.

За таких обставин вважати поважною причиною відсутності на роботі протягом 3 днів участь у плановій екзаменаційній сесії на денній формі навчання ,а права позивача порушеними ,немає підстав.

Доводи апеляційної скарги правильні висновки суду не спростовують ,рішення відповідає вимогам закону , постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права ,а тому підлягає залишенню без змін .

Згідно ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У відповідності з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір у випадку відмови у позові покладається на позивача.

Керуючись ст.ст.374,376,382-384 ЦПК України ,-

П о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення . Рішення Вінницького міського суду від 23.04.2019 року залишити без змін

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий: /підпис/ Копаничук С.Г.

Судді: /підпис/ Оніщук В.В.

/підпис/ Медвецький С.К.

Згідно з оригіналом

Суддя С.Г. Копаничук