Постанова

від 25.06.2019 по справі 622/1187/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2019 року

м. Харків

справа № 622/1187/17-ц

провадження 22ц/818/3105/19

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),

суддів - Колтунової А.І., Маміної О.В.,

за участю секретаря - Баранкової В.В.,

учасники справи:

позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представник позивачів - ОСОБА_3 ,

відповідач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Золочівське , представник відповідача - Улановський О.Ю.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Золочівське на рішення Золочівського районного суду Харківської області від 11 березня 2019 року в складі судді Шабас О.С.

в с т а н о в и в:

У грудні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Золочівське про визнання недійсними договорів оренди землі, який в подальшому уточнили.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4,7944 га з кадастровим номером НОМЕР_1 , яка розташована на території Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області та належить йому на підставі Державного акту, серія НОМЕР_2 .

ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 4,7877 га з кадастровим номером НОМЕР_3 , яка розташована на території Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області та належить йому на підставі Державного акту, серія НОМЕР_4 .

Зазначили, що в 2007 році до них звернувся представник Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Золочівське з пропозицією укласти договори оренди землі на належні їм земельні ділянки строком на 10 років. Вони погодились з умовами договорів, які були надані в той час, та підписали договори оренди землі строком на 10 років.

Вказали, що протягом всього часу відповідачем не було надано належні їм примірники договорів оренди землі від 29 березня 2007 року.

Влітку 2017 року вони в телефонному режимі повідомили відповідача про те, що строк дії договорів, укладених в 2007 році, закінчився та попросили повернути належні їм земельні ділянки, однак їм повідомлено, що договори укладені строком на 15 років, у зв`язку з чим товариство має право користуватися земельними ділянками ще 5 років.

Зазначили, що лише в листопаді 2017 року вони звернулися до відділу у Золочівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області з заявами щодо отримання своїх примірників договорів оренди землі, укладених в 2007 році, оскільки відповідач відмовився повертати належні їм земельні ділянки.

Отримавши свої примірники договорів оренди землі № 133 та № 135 від 29 березня 2007 року вони встановили, що договори змінені, оскільки було зазначено інший строк дії договорів, ніж ті, які в 2007 році надавались для підписання.

Вказали, що спірні договори оренди землі № 133 та № 135 від 29 березня 2007 року, акти про передачу та прийом земельних ділянок мають підписи, які не належать їм.

Вважають, що відповідач свідомо змінив договори оренди землі та надав їх до державної реєстрації.

Просили визнати недійсним договір оренди землі № 135 від 29 березня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 і Товариством з обмеженою відповідальністю Золочівське , зареєстрований у Харківській регіональній філії Центр державного земельного кадастру , про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 28 грудня 2007 року; визнати недійсним договір оренди землі № 133 від 29 березня 2007 року, укладений між ОСОБА_2 і Товариством з обмеженою відповідальністю Золочівське , зареєстрований у Харківській регіональній філії Центр державного земельного кадастру , про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 28 грудня 2007 року; судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 11 березня 2019 року, в якому ухвалою Золочівського районного суду Харківської області від 22 березня 2019 року виправлено описки, позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - задоволено, визнано недійсним договір оренди землі № 135 від 29 березня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 і Товариством з обмеженою відповідальністю Золочівське , зареєстрований у Харківській регіональній філії Центр державного земельного кадастру , про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 28 грудня 2007 року; визнано недійсним договір оренди землі № 133 від 29 березня 2007 року, укладений між ОСОБА_2 і Товариством з обмеженою відповідальністю Золочівське , зареєстрований у Харківській регіональній філії Центр державного земельного кадастру , про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 28 грудня 2007 року; стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Золочівське на користь ОСОБА_1 5073,00 грн. судових витрат, що складаються з 4433,00 грн. витрат за проведення судової почеркознавчої експертизи та 640,00 грн. судового збору; стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Золочівське на користь ОСОБА_2 5073,00 грн. судових витрат, що складаються з 4433,00 грн. витрат за проведення судової почеркознавчої експертизи та 640,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Золочівське подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду - скасувати повністю та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Вважав, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув уваги на те, що позивачами не надано до суду жодного доказу, який би підтверджував неможливість їх звернення до товариства з 2007 року до 2017 року з проханням видати примірники спірних договорів, у зв`язку з чим позивачами не доведено та не спростовано той факт, що вони не могли довідатись про порушення свого цивільного права до 2017 року; що позивачі не могли не знати про існування спірних договорів, адже вони регулярно отримували орендну плату за спірними договорами за орендовані товариством у них земельні ділянки; що товариство відкрито користувався спірними земельними ділянками, сплачуючи земельний податок та виплачуючи орендну плату за користування ними, а також те, що за 2007-2017 роки позивачі отримували від товариства орендну плату (грошові кошти) та товарно-матеріальні цінності, тобто, фактична передача земельних ділянок товариству та отримання позивачами орендної плати з 2007 року по 2017 рік свідчать про наявність волевиявлення позивачів на укладення та схвалення спірних договорів оренди землі; що спірні договори діють з 2007 року й протягом строку дії сторони виконували істотні умови спірних договорів, отже, укладання спірних договорів та подальше їх схвалення позивачами відповідало внутрішній волі позивачів, а тому підстави для визнання їх недійсними відсутні; що за формою та змістом спірні договори відповідають вимогам закону та містять в собі всі істотні умови та є наявність факту наступного схвалення цих договорів позивачами, яке ними не заперечується та не спростовується.

13 червня 2019 року від представника позивачів надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивачі та їх представник вважали рішення суду законним, а апеляційну скаргу - необгрунтованою. При цьому посилалися на те, що позивачі укладали договори оренди на 10 років, а не на 15 років, як було зазначено в їх примірниках, які їм видано після їх звернень до відділу у Золочівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області 14 листопада 2017 року з підписами, які, як підтверджено судової почеркознавчою експертизою, їм не належать. Протягом розгляду справи в суді першої інстанції жодною із сторін не заперечувалися обставини щодо прийняття пропозиції на укладення договорів оренди землі строком на 10 років. Зазначили, що позивачі не схвалювали строк дії договорів на 15 років, не отримували належного примірника договору, про що весь час повідомлялось в суді та підтверджено інформацією відділу. Сама по собі обставина щодо отримання позивачами орендної плати не свідчить про укладення договорів оренди земельних ділянок, їх дійсність та відповідність вимогам статті 203 ЦК України, якщо не було волевиявлення позивачів на їх укладення.Також, у відзиві на апеляційну скаргу представник позивачів просив стягнути судовий збір в розмірі 5000,00 грн. за надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся осіб, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Золочівське необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів мотивовано тим, що спірні договори укладено від імені позивачів, однак підписані не ними, а іншими особами, тому на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України вони є недійсними. Також, строк позовної давності позивачі не пропустили, оскільки дізналися про порушення свого права, тобто, про наявність спірних договорів оренди землі строком на 15 років лише у листопаді 2017 року, отримавши договори у Відділі у Золочівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є початком перебігу позовної давності.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого на підставі розпорядження Золочівської районної державної адміністрації від 25 листопада 2002 року № 321, серія НОМЕР_2 , та зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 503, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4,7944 га з кадастровим номером в„– НОМЕР_1 , розташованої на території Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

На підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого на підставі розпорядження Золочівської районної державної адміністрації від 25 листопада 2002 року № 321, серія НОМЕР_4 , та зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 704, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 4,7877 га з кадастровим номером в„– НОМЕР_3 , розташованої на території Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

29 березня 2007 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Золочівське укладено договір оренди землі № 135, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 4,7944 га з кадастровим номером в„– НОМЕР_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області, зі строком на 15 років та який зареєстровано у Харківській регіональній філії Центр державного земельного кадастру , про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 28 грудня 2007 року.

23 лютого 2007 року складено акт прийому-передачі земельної ділянки, в якому власник земельної ділянки ОСОБА_1 передав, а Товариство з обмеженою відповідальністю Золочівське прийняв в користування земельну ділянку в стані придатної для сільськогосподарського використання.

29 березня 2007 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю Золочівське укладено договір оренди землі № 133, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 4,7877 га з кадастровим номером в„– НОМЕР_3 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області, зі строком на 15 років та який зареєстровано у Харківській регіональній філії Центр державного земельного кадастру , про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 28 грудня 2007 року.

23 лютого 2007 року складено акт прийому-передачі земельної ділянки, в якому власник земельної ділянки ОСОБА_2 передав, а Товариство з обмеженою відповідальністю Золочівське прийняв в користування земельну ділянку в стані придатної для сільськогосподарського використання.

Відповідно до пункту 8 вказаних договорів земельних ділянок договір укладено на 15 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Пунктом 43 цих договорів передбачено, що ці договори набирають чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Ці договори укладено у трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться в орендодавця, другий - в орендаря, третій - в органі, який провів його державну реєстрацію.

Матеріали справи свідчать про те, що за заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до відділу у Золочівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області їм надано оригінали договорів оренди землі № 135 від 29 березня 2007 року та № 133 від 29 березня 2007 року, які укладені з Товариством з обмеженою відповідальністю Золочівське .

За цими договорами оренди ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , починаючи з серпня 2015 року по вересень 2017 року отримували орендну плату. Так, ОСОБА_1 31 серпня 2015 року отримав ячмінь на суму 2500,00 грн. та пшениця озима на суму 2500,00 грн.; 26 листопада 2015 року - 4811,32 грн.; 31 серпня 2016 року - 6957,70 грн.; 13 вересня 2017 року - 8349,24 грн.; ОСОБА_2 08 вересня 2016 року отримав 6957,63 грн.; 13 вересня 2017 року - 8349,21 грн.

Проте, з висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 19033/25496, складеного 19 листопада 2018 року Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса вбачається, що підпис від імені ОСОБА_1 в одному примірнику договору оренди землі № 135 від 29 березня 2007 року, розташований у графі: орендодавець , - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_2 в одному примірнику договору оренди землі № 133 від 29 березня 2007 року, розташований у графі: орендодавець , - виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України Про оренду землі .

Законом України Про оренду землі визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 15 Закону України Про оренду землі у редакції, чинній на час укладення спірних договорів оренди землі, передбачено істотні умови договору оренди землі, а саме: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Відповідно до статті 18 цього Закону у редакції, чинній на час укладення спірних договорів оренди землі, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

У статті 19 цього Закону у редакції, чинній на час укладення спірних договорів оренди землі, строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Разом з тим у частині першій статті 236 ЦК України зазначено, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Момент укладення договору визначено у частині перші статті 638 ЦК України, у якій зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Матеріали справи свідчать про те, що 29 березня 2007 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Золочівське укладено договір оренди землі № 135 та цього ж дня між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю Золочівське укладено договір оренди землі № 133.

Проте, з висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 19033/25496, складеного 19 листопада 2018 року Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса вбачається, що підпис від імені ОСОБА_1 в одному примірнику договору оренди землі № 135 від 29 березня 2007 року, розташований у графі: орендодавець , - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_2 в одному примірнику договору оренди землі № 133 від 29 березня 2007 року, розташований у графі: орендодавець , - виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою.

При задоволенні позовних вимог суд першої інстанції зробив висновок, що оскаржувані договори оренди землі особисто ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підписували, що свідчить про відсутність волі орендодавців на їх укладення.

В суді апеляційної інстанції представник позивачів підтвердив, що договори оренди, які вони отримали у відділі у Золочівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, вони не підписували.

Представник відповідача в суді апеляційної інстанції висновок експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи не спростував.

Встановивши, що спірні договори укладено від імені позивачів, однак підписані не ними, а іншими особами, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про його недійсність на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

Також, погоджується колегія суддів з висновком суду першої інстанції щодо того, що позивачі строк позовної давності не пропустили, виходячи з наступного.

За правилами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Суд першої інстанції також встановив, що позивачі дізналися про порушення свого права, тобто, про наявність спірних договорів оренди землі лише у листопаді 2017 року, отримавши договори в Відділі у Золочівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є початком перебігу позовної давності, тому посилання відповідача на те, що початок перебігу позовної давності необхідно обчислювати з моменту укладення спірного договору, є безпідставними, які суперечить положенням статті 261 ЦК України.

Оскільки підставами позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було не підписання спірних договорів оренди землі, що свідчить про відсутність волевиявлення на укладення договорів на вказаних у них умовах, а саме щодо строку договору, тому для правильного вирішення вказаної справи, зокрема у частині висновків щодо початку перебігу позовної давності, важливим є така фактична обставина, як момент, коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права. За вказаних обставин позивачі взагалі не знали про наявність цих документів, адже їх не підписували, тому визначальним є саме момент, коли вони довідалася про порушення свого права.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (касаційне провадження № 14-306цс18), яка не відступила від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15.

Твердження Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Золочівське щодо того, що примірники спірних договорів оренди землі видані позивачам, про що свідчить пункт 43 спірних договорів та факт того, що вони протягом цього строку до товариства не звертались за їх отриманням, що в свою чергу лише підтверджує про наявність у позивачів примірників таких договорів; що позивачами не надано до суду жодного доказу, який би підтверджував неможливість їх звернення до товариства з 2007 року до 2017 року з проханням видати примірники спірних договорів, у зв`язку з чим позивачами не доведено та не спростовано той факт, що вони не могли довідатись про порушення свого цивільного права до 2017 року; що товариство відкрито користувався спірними земельними ділянками, сплачуючи земельний податок та виплачуючи орендну плату за користування ними, а також те, що за 2007-2017 роки позивачі отримували від товариства орендну плату (грошові кошти) та товарно-матеріальні цінності, тобто фактична передача земельних ділянок товариству та отримання позивачами орендної плати з 2007 року по 2017 рік свідчать про наявність волевиявлення позивачів на укладення та схвалення спірних договорів оренди землі; що спірні договори діють з 2007 року й протягом строку дії сторони виконували істотні умови спірних договорів, отже укладання спірних договорів та подальше їх схвалення позивачами відповідало внутрішній волі позивачів, а тому підстави для визнання їх недійсними відсутні; що за формою та змістом спірні договори відповідають вимогам закону та містять в собі всі істотні умови та є наявність факту наступного схвалення цих договорів позивачами, яке ними не заперечується та не спростовується є безпідставними, спростовуються матеріалами справи та представником відповідача в суді апеляційної інстанції не доведено.

Доводи Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Золочівське про те, що позивачі не могли не знати про існування спірних договорів, адже вони регулярно отримували орендну плату за спірними договорами за орендовані товариством у них земельні ділянки не можуть бути підставою для відмови в позові, оскільки, виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним, що відповідає роз`ясненням, викладеним у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними .

Таким чином, вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів.

Докази та обставини, на які посилається Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Золочівське в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Що стосується вимоги про стягнення витрат на правову допомогу, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати: на професійну правничу допомогу .

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

За змістом статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 33 Правил адвокатської етики єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар.

Розмір гонорару та порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.

Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків, надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України , від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.); документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому, недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником (а не будь-ким) витрати, та їх сплата повинна бути підтверджена відповідними фінансовими документами.

Таким чином, на підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.

Верховний Суд у своїй постанові від 03 травня 2018 року в справі № 372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Як вбачається з матеріалів справи представництво інтересів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у даній справі здійснював адвокат Журков В.І., який діяв на підставі договорів про надання правової допомоги від 01 грудня 2017 року, від 18 жовтня 2018 року, ордеру, серія ХВ в„– 936000037, ордеру, серія ХВ № 936000038, та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1076 від 14 жовтня 2011 року (а. с. 31, 32, 33, 81, 82, 113, 114).

Проте, оригіналів платіжних документів, акту прийому-передачі наданих послуг, детального розрахунку витрат на правову допомогу із зазначенням конкретних вчинених дій та часу, витраченого на надання правової допомоги, до суду не надано, що свідчить про відсутність належних та допустимих доказів здійснених витрат та залишення позову в цій частині без задоволення.

Разом з тим, в суді апеляційної інстанції представник позивачів ОСОБА_3 у відзиві на апеляційну скаргу заявив вимогу про стягнення судових витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. При цьому надав договір про надання правової допомоги від 20 травня 2019 року, який укладено між ним та позивачами, ордери, серія ХВ № 936-000092 та серія ХВ № 936-000093 від 20 травня 2019 року на кожного з позивачів, акт приймання - передачі наданих послуг за договором від 07 червня 2019 року, в якому зазначено найменування послуг, вартість за годину робіт, кількість робіт, загальна вартість. Так, правовий аналіз апеляційної скарги коштує 1000,00 грн., витрачено 1 година, загальна вартість - 1000,00 грн.; складання адвокатського запиту - 1000,00 грн., витрачено 1 година, загальна вартість - 1000,00 грн.; виїзд до смт. Золочів - 500,00 грн., витрачено - 2 години, загальна вартість - 1000,00 грн.; складання відзиву на апеляційну скаргу - 1000,00 грн., витрачено - 2 години, загальна вартість - 2000,00 грн., а всього, 5000, 00 грн. Ці кошти сплачено.

Проте, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (тотожності наданих послуг), критерію розумності їхнього розміру, судова колегія вважає за необхідне задовольнити вимогу адвоката частково та стягнути з товариства на користь позивачів 2500,00 грн. по 1250,00 грн. кожному.

Питання щодо перерозподілу інших судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не вирішувалось, оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 368,п. 1 ч. 1 ст.374, ст. 375, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Золочівське - залишити без задоволення.

Рішення Золочівського районного суду Харківської області від 11 березня 2019 року - залишити без змін.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Золочівське на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 судові витрати за надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції в розмірі 2500,00 грн. по 1250,00 грн. кожному.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді А.І. Колтунова О.В. Маміна

Повний текст постанови складено 27 червня 2019 року.