Постанова

від 19.06.2019 по справі 910/12604/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2019 р. Справа№ 910/12604/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Сотнікова С.В.

Доманської М.Л.

Секретар судового засідання: Камінська Т.О.

За участю представників: відповідно до протоколу судового засідання від 19.06.2019.

розглянувши апеляційну скаргу державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2018 (повний текст рішення складено 27.12.2018)

у справі № 910/12604/18 (суддя Ващенко Т.М.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ІТЕМ", м. Кременчук, Полтавська обл.

до Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод", м. Київ

про стягнення 1 634 187,32 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.12.2018 у справі № 910/12604/18 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, державне підприємство "Київський автомобільний ремонтний завод" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовної заяви відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2019 у справі № 910/12604/18 відкрито апеляційне провадження у даній справі; розгляд апеляційної скарги державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2018 у справі № 910/12604/18 призначено на 18.02.2019;

11.02.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ІТЕМ" надійшов відзив вих. № 0802/1-19 від 02.02.2019 на апеляційну скаргу державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2018 у справі № 910/12604/18, в якому товариство заперечувало проти доводів апеляційної скарги, просило відмовити у задоволенні апеляційної скарги ДП Київський автомобільний ремонтний завод від 14.01.2019 вих. №6 на рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2018 у справі №910/12604/18, рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2018 у справі №910/12604/18 залишити без змін.

14.02.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" надійшли письмові пояснення вих. № 32 від 13.02.2019 у справі № 910/12604/18.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2019 у справі № 910/12604/18 оголошено перерву у даній справі до 18.03.2019.

05.03.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ТОВ Компанія ІТЕМ надійшло нормативно-правове обґрунтування правильності визначення предметної, суб`єктної та територіальної юрисдикції у справі.

Крім того, 05.03.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ТОВ Компанія ІТЕМ надійшли письмові пояснення у справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2019 у справі № 910/12604/18 оголошено перерву у даній справі до 27.03.2019.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2019 у справі № 910/12604/18 оголошено перерву у даній справі до 01.04.2019.

29.03.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" надійшла заява вих. № 86 від 29.03.2019 про долучення документів до матеріалів справи № 910/12604/18 з додатками.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2019 у справі № 910/12604/18 оголошено перерву у даній справі до 10.04.2019.

Розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-07/131/19 від 17.04.2019 у зв`язку із задоволенням заяви головуючого судді Разіної Т.І., суддів Іоннікової І.А. та Чорної Л.В. про самовідвід від розгляду справи, відповідно до підпунктів 2.3.50 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/12604/18.

У відповідності до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.04.2019 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Доманська М.Л., Пантелієнко В.О.

Розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/1656/19 від 18.06.2019 у зв`язку з перебуванням судді Пантелієнка В.О. 28.03.2019 у відпустці, відповідно до підпунктів 2.3.25., 2.3.49. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/12604/18.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.06.2019, у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Пантелієнка В.О., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), для розгляду апеляційної скарги у даній справі було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Отрюх Б.В., судді: Сотніков С.В., Доманська М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2019 апеляційну скаргу Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2018 у справі № 910/12604/18 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Отрюха Б.В., суддів Сотнікова С.В., Доманської М.Л.

Представник Державного підприємства Київський автомобільний ремонтний завод підтримала доводи викладені в матеріалах апеляційної скарги та надала пояснення по справі.

Представник ТОВ Компанія ІТЕМ надав пояснення у справі, заперечував проти вимог апеляційної скарги та просив відмовити у її задоволенні.

Заслухавши пояснення учасників справи, з метою повного, всебічного та об`єктивного дослідження фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційні скарги не можуть бути розглянуті в даному судовому засіданні та необхідно оголосити перерву в судовому засіданні.

Колегією суддів на підставі ч. 7 ст. 270 ГПК України надано учасникам судової справи можливість виступити у судових дебатах, яке учасниками справи реалізовано.

Згідно з ч. 1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги Державного підприємства Київський автомобільний ремонтний завод , заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права апеляційний господарський суд встановив, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення місцевого господарського суду має бути змінено, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон).

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.07. у справі № 16/401 стягнуто з Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ІТЕМ" 5 718 658,88 грн. заборгованості за виконані позивачем та не оплачені відповідачем роботи з розбирання, мийки та дефектовки автомобільної техніки за Договором № 25/03 від 10.03.06. Крім того, означеним рішенням стягнуто з Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ІТЕМ" 25 500,00 грн. державного мита та 118,00 грн. інформаційних витрат. Стягнуто грошові кошти в загальному розмірі 5 744 276,88 грн.

Рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2007. у справі № 16/401 набрало законної сили 17.12.2007.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2011. порушено провадження у справі № 43/122 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ІТЕМ" про банкрутство Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2011. у справі № 43/122 визнано розмір вимог ініціюючого кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ІТЕМ" (код ЄДРПОУ 33383016), який подав заяву про порушення справи про банкрутство Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" (код ЄДРПОУ 07790672) на суму 5 744 276,88 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.2011. у справі № 43/122 визнано кредитором Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "ІТЕМ" на суму 5 744 276,88 грн.

Постановою Господарського суду міста Києва від 13.02.2014. у справі № 43/122, зокрема, визнано Державне підприємство "Київський автомобільний ремонтний завод" (код ЄДРПОУ 07790672) банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру; постановлено, що строк виконання всіх грошових зобов`язань є таким, що настав 13.02.2014.; припинено нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута з 13.02.2014.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2015 у справі № 43/122 встановлено наступне. Згідно доданого до заяви від 12.12.2014 розрахунку поточних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ІТЕМ", останнім ставиться питання про визнання грошових вимог в сумі 5 322 072,48 грн., в тому числі 1 137 366,78 грн. у вигляді трьох процентів річних, 4 184 705,70 грн. нарахованих внаслідок інфляції за весь період прострочення виплати боргу, тобто з 05.07.2007 по 13.02.2014.

Перевіривши правильність розрахунку додаткових вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ІТЕМ" наданого ліквідатором - арбітражним керуючим, колегія суддів приймає його як вірний в частині нарахування на суму боргу 495 323,23 грн. 3% річних та 97 078,27 грн. внаслідок інфляції за час, що тривало провадження у даній справі до визнання боржника банкрутом, тобто з 28.03.2011 по 13.02.2014. Вимоги нараховані за період, що передував порушенню провадження у справі задоволенню не підлягають з огляду на те, що не є поточними, а строк заявлення конкурсних вимог кредиторів станом на дату подання заяви з додатковими вимогами закінчився.

Термін початку перебігу позовної давності для заявлення ТОВ "Компанія "ІТЕМ" в ліквідаційній процедурі додаткових грошових вимог, які виникли під час процедур банкрутства, застосованих щодо ДП "КАРЗ", пов`язаний з моментом прийняття Господарським судом м. Києва постанови від 13.02.2014 по справі № 43/122, якою ДП "КАРЗ" було визнане Банкрутом, а отже ТОВ "Компанія "ІТЕМ" звернулось із заявою про визнання грошових вимог до суду першої інстанції в грудні 2014 року, а тому трирічний строк позовної давності не пропустив, про що вірно вказав суд першої інстанції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2016 у справі № 43/122, зокрема, визнано кредитором Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "ІТЕМ" (ідентифікаційний код 33383016) на суму 6 336 678, 38 грн., з яких: 5 744 276, 88 грн. - вимоги четвертої черги, а 592 401, 50 грн. - вимоги шостої черги.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2017 яка, залишена без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.03.2018, постанову Господарського суду міста Києва від 13.02.2014 у справі № 43/122 скасовано, справу № 43/122 повернуто до Господарського суду міста Києва.

За наслідками проведення автоматизованого розподілу справи № 43/122 визначено суддю для її подальшого розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.18. справу № 43/122 призначено до розгляду.

20.09.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "ІТЕМ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" про стягнення 1 634 187,32 грн., з яких: 1 028 913,65 грн. інфляційних втрат за період з 28.03.2011. по 30.09.2014. та 605 273,67 грн. 3% річних за період з 28.03.2011. по 30.09.2014.

Зазначені суми позивачем нараховано на визнану рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2007 у справі № 16/401 та ухвалою Господарського суду міста Києва попереднього засідання від 26.08.2011 у справі № 43/122 про банкрутство ДП "КАРЗ", внесену до реєстру вимог кредиторів конкурсну заборгованість відповідача в сумі 5 744 276,88 грн., які були нараховані позивачем за період з 28.03.2011 по 30.09.2014. у зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання по оплаті вартості робіт з розбирання, мийки та дефектовки автомобільної техніки за Договором № 25/03 від 10.03.06.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При постановленні рішення в даній справі судом враховано, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України, відповідно до якої, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно із частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Згідно із пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

При цьому в п. 5.4 вказаної Постанови Пленум Вищого господарського суду України наголосив на тому, що за приписом частини п`ятої статті 11 ЦК України грошове зобов`язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов`язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв`язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв`язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов`язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання (п. 7.1 зазначеної Постанови).

Отже, дії відповідача є підставою для здійснення захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Судом здійснено перерахунок 3% річних та інфляційних втрат в межах заявленого позивачем періоду і встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 028 913,65 грн. інфляційних втрат та 605 273,67 грн. 3% річних, з огляду на що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Як відзначалось судом, відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності.

Що стосується, строку позовної давності щодо вимог про стягнення 1 028 913,65 грн. інфляційних втрат за період з 28.03.2011 по 30.09.2014 та 605.273,67 грн. 3% річних за період з 28.03.2011 по 30.09.2014 не сплив з наступних підстав.

Згідно із статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.1 Постанови № 10 від 29.05.13. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов`язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.1 Постанови № 10 від 29.05.13. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

За приписами п. 2.2 зазначеної Постанови, за змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007. Верховного Суду України у справі № П-9/161-16/165.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Відповідно до п. 4.2 Постанови № 10 від 29.05.13. Пленуму Вищого господарського суду України, у зобов`язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов`язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов`язань, що з нього виникають (наприклад, у зв`язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов`язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Крім того, 12.12.2014 Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "ІТЕМ" в межах справи № 43/122 заявлено вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат в тому числі за період з 28.03.2011 по 13.02.2014 на визнану рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2007 у справі № 16/401 та ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.2011 у справі № 43/122 про банкрутство ДП "КАРЗ" конкурсну заборгованість відповідача в сумі 5 744 276,88 грн. у зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання по оплаті вартості робіт з розбирання, мийки та дефектовки автомобільної техніки за Договором № 25/03 від 10.03.2006, без пропущення трирічного строку позовної давності.

При цьому, скасування в подальшому постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2017 (залишена без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.03.18.) постанови Господарського суду міста Києва від 13.02.2014 у справі № 43/122 про визнання Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" (код ЄДРПОУ 07790672) банкрутом, не має для позивача правових наслідків у вигляді пропущення ним строку позовної давності щодо вимог, заявлених в даній справі, і саме прийняття постанови Київським апеляційним господарським судом 30.11.2017 стало підставою для звернення позивача з окремим позовом до суду про стягнення 1 028 913,65 грн. інфляційних втрат за період з 28.03.2011 по 30.09.2014 та 605 273,67 грн. 3% річних за період з 28.03.11. по 30.09.14.

Таким чином, оскільки судом першої інстанції встановлено, що позивачем трирічний строк позовної давності не пропущено, доводи сторін, які стосуються переривання та поновлення строку позовної давності, не приймаються до уваги.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Таким чином, приймаючи до уваги все викладене вище, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Проте судом першої інстанції, не було враховано, що ухвалою Господарського суду ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2018 у справі №43/122 серед іншого продовжено процедуру санації ДП Київський автомобільний ремонтний завод на шість місяців до 05.04.2019, затверджено план санації ДП Київський автомобільний ремонтний завод .

Відповідно до статті 18 ЗУ Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом план санації повинен містити заходи щодо відновлення платоспроможності боржника, умови участі інвесторів, за їх наявності, у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора, строк та черговість виплати боржника або інвестором боргу кредиторам та умови відповідальності інвестора за невиконання взятих згідно з планом санації зобов`язань.

Враховуючи вищевикладене, планом санації ДП КАРЗ передбачені обсяги, порядок, план, черговість та етапи погашення заборгованості по заробітній платі та погашення вимог конкурсних та поточних кредиторів.

У розділі VI погашення вимог кредиторів ДП КАРЗ Плану санації відповідача до шостої черги задоволення включені вимоги ТОВ Компанія ІТЕМ до ДП КАРЗ в сумі 592 401,50 грн., з яких 495 323, 23 грн. 3 % річних, 97 078, 27 грн. інфляційні нарахування, які нараховані на суму основного боргу за період з 28.03.2011 по 13.02.2014 та визнані Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2015 у справі № 43/122 про банкрутство ДП КАРЗ .

Таким чином, вирішуючи даний спір по суті, суд першої інстанції не врахував обставин провадження у справі №43/122 про банкрутство ДП КАРЗ та приписів норм ЗУ Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом .

Тобто задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі та стягуючи 1 634 187, 32 грн. суд першої інстанції допустив подвійне стягнення з відповідача, а тому колегія суддів дійшла висновку про необхідність зміни оскаржуваного рішення в даній частині, зазначивши новий розрахунок заборгованості, а саме 1 634 187, 32 грн.- 592 401,50 грн.= 1 041 785,82 грн. з яких 931 835, 38 грн. інфляційні нарахування та 109 950, 42 грн. 3% річних.

Колегія суддів звертає увагу на те, що наявна постанова Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2015 у справі, яка набрала законної сили з тих самих підстав та з того самого предмету, між тими ж сторонами, а тому враховуючи приписи ч.4 ст. 75 , п.2 ч.1 ст. 175 , п.3 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній з 15.12.2017), судова колегія вважає, що провадження у справі №910/12604/18 слід закрити в частині стягнення з відповідача на користь позивача 592 401,50 грн.

Враховуючи правову позицію Верховного Суду проаналізувавши приписи ч.4 ст. 75 , п.3 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній з 15.12.2017) дійшов висновку, що однією з цілей цих норм законодавець визначив, в тому числі, і уникнення можливості різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, як і уникнення застосування можливості подачі нового позову з тим же предметом, з тих же підстав та між тими ж сторонами, як засобу, направленого на спробу переглянути висновки судів за результатами розгляду попереднього позову, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності та рішенням Європейського Суду з прав людини.

Таким чином преюдиційним значенням може бути прийняте нове судове рішення суду апеляційної інстанції, а не рішення суду першої інстанції, яке скасоване у відповідній частині.

За вказаних обставин, враховуючи приписи ч.4 ст. 75 , п.2 ч.1 ст. 175 , п.3 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній з 15.12.2017) апеляційний господарський суд вважає, що оскаржуване рішення належить змінити, а провадження у справі закрити в частині стягнення з відповідача на користь позивача 592 401,50 грн., у зв`язку з тим, що є таке, що набрало законної сили, рішення про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції, всупереч вимог ГПК України не було всебічно та повно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а висновки суду, викладені у рішення господарського суду, не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Сукупність вищезазначеного дає підстави дійти висновку про порушення місцевим господарським судом вимог ст.ст. 86, 236 ГПК України щодо всебічного, повного та об`єктивного з`ясування обставин справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, розгляду всіх обставин справи підтверджених наявними у справі доказами, які мали бути досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи в їх сукупності, керуючись законом та нормами матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).

Враховуючи вищевикладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що місцевим господарським судом не повно та не об`єктивно з`ясовано обставини справи. При цьому, висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, що мають значення для справи, в зв`язку з чим апеляційна скарга Державного підприємства Київський автомобільний ремонтний завод підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2019 року - частковій зміні.

Судові витрати розподіляються у відповідності до приписів ст. 129 ГПК України .

Керуючись статтями 129, 267-270, 273, 275, 277, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом",, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства Київський автомобільний ремонтний завод задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2018 у справі № 910/12604/18 змінити.

3. Стягнути з Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" (03113, м. Київ, вул. Миколи Василенка, 1; ідентифікаційний код 07790672) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ІТЕМ" (39600, м. Кременчук, вул. Першотравнева, 51-А; ідентифікаційний код 33383016) 931 835,38 грн. інфляційних втрат та 109 950,42 грн. 3% річних, 15624,78 грн. судового збору за подачу позовної заяви. Видати наказ.

4. В частині стягнення 592 401, 50 грн., закрити провадження у справі.

5. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2018 у справі № 910/12604/18 залишити без змін.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ІТЕМ" (39600, м. Кременчук, вул. Першотравнева, 51-А; ідентифікаційний код 33383016) на користь Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" (03113, м. Київ, вул. Миколи Василенка, 1; ідентифікаційний код 07790672) 8 886,02 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги. Видати наказ.

7. Матеріали справи № 910/12604/18 повернути до суду першої інстанції.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 26.06.2019.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді С.В. Сотніков

М.Л. Доманська