Ухвала

від 02.07.2019 по справі 810/4381/18

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

02 липня 2019 року м. Київ № 810/4381/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши позовну заяву ГУ ДФС у Київській області до товариства з обмеженою відповідальністю "М.М. Групп" про стягнення податкового боргу,

в с т а н о в и в:

до Київського окружного адміністративного суду звернулось ГУ ДФС у Київській області з позовом до ТОВ "М.М. Групп" про стягнення податкового боргу.

Ухвалою суду від 15.02.2019 р. позовна заява була повернута позивачеві, в тому числі, з підстав звернення до суду особи, яка не мала права на підписання позову.

Ухвалою Шостого апеляційного суду від 13.06.2019 р. ухвала суду була скасована, справа направлена для продовження розгляду.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що "...суд не повинен тлумачити положення ст.ст. 160,161 КАСУ у такий спосіб, щоб створювати штучні перешкоди для доступу для правосуддя в адміністративній справі. Формальний підхід до цих норм призводить до того, що позовні заяви безпідставно залишаються без руху та повертаються". З посиланням на рішення ЄСПЛ апеляційний суд вказав, що доступ до правосуддя повинен бути не тільки формальним, але й реальним (рішення у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції"). Суд також звернув увагу, що на його думку при продовженні строку для усунення недоліків позовної заяви були зазначені нові недоліки.

Поміж іншого вважав, що належним документом, який дає право на підписання позовної заяви керівнику територіального податкового органу є Порядок організації роботи органів ДФС під час підготовки та супроводження справ у судах і ведення претензійно-позовної роботи, затверджений наказом ДФС від 12.10.2015 р. №778.

Приймаючи рішення про можливість прийняття рішення про відкриття провадження у даній справі, суд урахував таке:

згідно із ч.1-2 ст.19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в повній мірі це стосується і судів всіх інстанцій.

Згідно із ч.1-2 ст.7 КАСУ, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

За правилами ч.1 ст.6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. При цьому для суспільства, в якому стверджується верховенство права, необхідною умовою правосуддя є поєднання права і законності. Законність, як специфічний елемент механізму правового регулювання, чинить істотний вплив на вибір засобів і методів судочинства, а також на визначення порядку вирішення юридичних конфліктів. Законність характеризує організацію і функціонування суспільства і держави на правових засадах.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту порушених прав.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАСУ, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу.

Вимоги до форми і змісту позовної заяви перелічені у ст.ст.160,161, 171 КАСУ. Дії судді після одержання позовної заяви унормовані ч.1 ст.171 КАСУ. Так, перевірці при її поданні підлягає: адміністративна процесуальна дієздатність заявника; наявність у представника належних повноважень на ведення справи; відповідність позовної заяви вимогам, встановленим статтями 160, 161 цього Кодексу; належність позову до юрисдикції адміністративного суду та дотримання правил підсудності; встановлення дотримання строку звернення до суду; виявлення відсутності інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.

Отже, законом встановлені чіткі та зрозуміли правила доступу до правосуддя, дотримання яких є обов`язком суб`єкта звернення, тим більше суб`єкта владних повноважень і ці правила відносяться до форми та змісту позовної заяви. При цьому, саме суддя, який здійснює прийняття позовної заяви оцінює достатність та відповідність положенням КАСУ поданого позову, а також належності та допустимості представлених документів.

Відповідальний підхід при опрацюванні позовної заяви та документів, що її супроводжують зумовлений не просто заформалізованістю суду, а великою завантаженістю суду справами, більшість з яких, для пришвидшення ухвалення рішення, розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін для участі у ньому. Ретельним дослідженням поданих документів на стадії відкриття провадження у справі суд забезпечує виконання завдань адміністративного судочинства щодо ефективного вирішення спору, без додаткового, нераціонального використання часу на витребування додаткових документів вже на стадії ухвалення рішення, коли часові рамки суттєво обмежені процесуальними строками.

У зв`язку з чим суд також наголошує, що чинним процесуальним законодавством учасники справи не тільки наділені процесуальними правами, але ще й пов`язані виконанням певних обов`язків, що є ознакою правопорядку в демократичній країні.

Неаргументоване стимулювання учасника справи до необмеженої правової свободи трансформується у вседозволеність та хаос.

Для виконання своїх функцій держава можливою мірою через свої органи регулює суспільні відносини. Європейський ідеал моделі держави, це коли між державою і особистістю встановлюються відносини партнерства і співробітництва, а у праві втілюється воля народу. Тоді змінюється співвідношення між державою і законом: формула "закон є інструмент державної влади" стає формулою "держава є інструментом закону", де кожен індивід поважає закон і прагне діяти в його рамках.

При ухваленні даного рішення, суд також врахував практику ЄСПЛ, яка висвітлює його позицію, де основною складовою права на суд є право доступу до суду, в тому розумінні, що особі забезпечується можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави відсутні правові чи практичні перешкоди для його реалізації.

Водночас, право на доступ до правосуддя не є абсолютним з точки зору його практичного забезпечення. У справі Golder проти Сполученого Королівства ЄСПЛ наголосив, що вказане право в силу своєї природи вимагає державного регулювання (яке може змінюватися залежно від місця та часу, та з урахуванням потреб і ресурсів як суспільства, так і конкретних осіб). Разом з тим, таке врегулювання не повинно завдавати шкоди змісту цього права та конкурувати з іншими правами, встановленими Конвенцією. Під такими законними обмеженнями ЄСПЛ розглядає передбачені законом строки давності, заходи забезпечення позову та нормативне регулювання права звернення до суду.

У справі Ashingdane проти Сполученого Королівства (№ 8225/78, рішення від 28 травня 1985 року) ЄСПЛ зазначив, що якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, суд повинен з`ясувати, чи не порушує встановлене обмеження саму суть цього права, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою.

При цьому, вирішення питання про наявність матеріальних передумов звернення особи до суду на стадії відкриття провадження у справі, ЄСПЛ не визнає обмеженням у доступі до правосуддя.

Згідно рішення у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року, ЄСПЛ акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду, в першу чергу, має бути ефективним. "Реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод"- зазначено в рішенні, "кожна держава-учасниця цієї Конвенції має право встановлювати правила судової процедури, у тому числі процесуальні заборони й обмеження, які полягають у тому, щоб судовий процес не перетворився на безладний рух".

Крім того, ЄСПЛ у рішенні у справі "Лук`янченко проти України", no. 17327/02, від 15.05.2008 також вказав, що: "Високі Договірні Сторони користуються широкими межами оцінювання доказів при встановленні правил діловодства у сфері відправлення правосуддя, такі правила покликані забезпечити чітке ведення діловодства та швидкий та ефективний розгляд справи, в яких учасники справи є стороною".

У справі Micallef v. Malta (Мікалефф проти Мальти) §§ 83-86, Суд підкреслив, що застосування статті 6 до попередніх заходів розгляду справи залежить від виконання певних умов. По-перше, право, з приводу якого проводяться, як основні процедури, так і процеду- ри щодо забезпечення розгляду справи, має бути цивільним відповідно до Конвенції.

По-друге, має бути розглянутий характер попереднього заходу, його предмет, завдання та вплив на конкретне право. Якщо попередній захід можна вважати ефективним для визначення цивільного права чи зобов`язання у справі, незважаючи на зміст та термін його дії, їх застосування узгоджується із статтею 6 Конвенції".

"Лише факт того, що спір є матеріальним за своїм характером, не є підставою для застосування статті 6 §1 у частині цивільних прав та зобов`язань (Ferrazzini v. Italy (Феррадзіні проти Італії) § 25.Серед питань, що не входять до сфери застосування статті 6 - податкові провадження: податкові питання та все що є одним з основних виняткових прав державної влади".

За таким принципом, винятком також є сумарні провадження щодо забезпечення розгляду справи стосовно ввізного мита і митних зборів (Emesa Sugar N.V. v. the Netherlands (Emesa Sugar N.V проти Нідерландів) (dec.)).

Отже, Суд Страсбурга визначив сферу дії положень Конвенції, до якої не входять податкові провадження та провадження з приводу забезпечення ввізного мита та митних зборів, що пояснюється спеціфичним становищем органів державної влади в межах Конвенції.

Суд зауважує, що право на доступ до суду має застосовуватися на практиці і бути ефективним (Bellet v. France (Белле проти Франції), § 38). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права (Bellet v. France (Белле проти Франції), § 36; Nunes Dias v. Portugal (Нун`єш Діаш проти Португалії). Стосовно правил, що регламентують порядок, етапи і терміни подачі заяви на судовий розгляд, останні спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і відповідність нормам, а саме, принципу правової визначеності (Canete de Goniv. Spain (Кан`єте де Гоньі проти Іспанії), § 36).

Розглядаючи питання щодо повноважень представника позивача, суд в обов`язковому порядку перевіряє право такої особи на здійснення представницьких функцій і послуговується при цьому положеннями ст.ст.55,59 КАСУ, як такими, які регулюють питання визначення компетенції.

Верховний Суд, у висновках у справах (Ухвала ВС від 05.01.2018 р. у справах № 820/3084/17 (ЄДРСРУ № 71489258), №819/492/17 (ЄДРСРУ № 71489263), №815/1832/17 (ЄДРСРУ № 71489241), № 804/2619/17 (ЄДРСРУ № 71489235), № 826/6708/15 (ЄДРСРУ № 71489213), № 818/1031/17 (ЄДРСРУ № 71489210) ) виклав свою позицію щодо повноважень представників податкового органу та застосував наступний підхід: "...згідно з частиною третьою статті 55 КАС України юридична особа, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

За змістом частин першої, третьої статті 59 КАС України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи, зокрема, довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.

Частиною шостою статті 59 КАС України встановлено, що оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи".

Таким чином, є цілком очевидним, що повноваження представника сторони та інших учасників адміністративної справи повинні бути підтверджені довіреністю за підписом посадової особи, уповноваженої на це (підпис у довіреності) законом та/або установчими документами.

Отже, підпис на довіреності має вчинити не просто керівник юридичної особи, а керівник, який уповноважений на це законом та/чи установчими документами. Жоден закон, Статут чи положення не уповноважує начальників територіальних відділень ДФС України на підписання довіреностей і тому, посилання на витяг з ЄДРПОУ та/або на Порядок організації роботи органів ДФС, затверджений наказом ДФС від 12.10.2015 р. №778, не відповідає ні процесуальному законодавству, ні висновку Великої Палати ВС.

Положеннями ч.5 ст.242 КАСУ визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Позаяк у висновках Верховного Суду, при встановленні повноважень представника юридичної особи викладені положення про застосування норм права, які різняться з підходом суду апеляційної інстанції, суд, вирішуючи питання щодо належності повноважень представника податкового органу, застосовує висновки Верховного Суду, викладені у вищевказаних ухвалах та зобов`язує у якості підтвердження повноважень представника ОСОБА_1 на участь в адміністративній справі надати довіреність підписану посадовою особою ГУ ДФС у Київській області, уповноваженою на її підписання законом чи установчими документами, а також зворотнє повідомлення про вручення відповідачу копії позовної заяви із додатками.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Недоліки позовної заяви повинні бути усунені шляхом подання суду витяг із закону, положення чи статуту, яким начальника ГУ ДФС у Київській області уповноважено підписувати довіреності та звортне повідомлення про вручення копії позовної заяви з додатками ТОВ "М.М.Групп".

Керуючись ст.ст. 161, 169, 171 КАС України, суд -

у х в а л и в:

позовну заяву Головного управління ДФС у Київській області (код 39393260, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-А) до товариства з обмеженою відповідальністю "М.М. Групп" (код 40085451, м. Обухів, вул. Загребля, буд.21) про стягнення податкового боргу, - залишити без руху.

Встановити десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали.

Роз`яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Копію ухвали надіслати позивачеві.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду .

Суддя Брагіна О.Є.