Рішення

від 25.06.2019 по справі 906/1076/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.06.2019Справа № 906/1076/18

Господарський суд міста Києва у складі:

судді - Бондаренко Г. П.,

за участю секретаря - Лебович А. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві матеріали господарської справи

За позовом Приватного підприємства "Виробничо-комерційна інформативна фірма "Експертінвестпроект" (13330, Житомирська обл., м. Бердичів, вул. Озерна, 8, кв. 7)

До 1) Акціонерного товариства "ОТП Банк" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 43)

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (03150, м. Київ, вул. Фізкультури, 28 Д)

За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета

спору ОСОБА_1

Про визнання частково недійсним договору іпотеки

Представники сторін та третьої особи в судове засідання не з`явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Акціонерного товариства "ОТП Банк", Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" з позовною вимогою про визнання недійсним договору іпотеки № PM-SMEJ02/018/2008, укладеного між ЗАТ "ОТП Банк" та ПП "ВКІФ Експертінвестпроект", предметом якого є нежитлове приміщення, літ. А-5, загальною площею 168,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, в частині п. 6.4 "Позасудове врегулювання", право вимоги за яким перейшло до ТОВ "ОТП Факторинг Україна".

Позовні вимоги обґрунтовані невідповідністю п. 6.4. зазначеного договору положенням ст. 38 Закону України Про іпотеку .

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 04.12.2018 передано справу №906/1076/18 за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2018 позовну заяву Приватного підприємства "Виробничо-комерційна інвестиційна фірма "Експертінвестпроект" залишено без руху, встановлено позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху дня усунення недоліків позовної заяви шляхом: подання заяви з поясненнями щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; подання документів, які підтверджують відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів - оригінал опису вкладення із переліком всіх документів, що направляються стороні; подання до суду письмової заяви з нормативно-правовим обґрунтуванням необхідності та підстав залучення до участі у справі третьої особи.

18.01.2019 від позивача на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви на виконання вимог ухвали суду від 26.12.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 , розгляд справи № 906/1076/18 ухвалено здійснювати у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 26.02.2019.

18.02.2019 через відділ канцелярії суду від відповідача - 2 надійшов відзив на позовну заяву про визнання недійсним договору іпотеки, в якому відповідач - 2 заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав відповідності п. 6.4. договору вимогам ст. 37 Закону України Про іпотеку . Також 18.02.2019 від відповідача - 2 надійшла заява про застосування строку позовної давності.

04.03.2019 від позивача надійшло клопотання про проведення розгляду справи у режимі відео конференції та відповідь на відзив.

Судове засідання призначене на 26.02.2019 не відбулося, у зв`язку з перебуванням судді Бондаренко Г. П. на лікарняному.

Ухвалою від 04.03.2019 суд викликав учасників справи в судове засідання на 28.03.2019.

В судовому засіданні 28.03.2019 суд протокольно ухвалив закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті на 21.05.2019.

21.05.2019 від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача.

Судове засідання призначене на 21.05.2019 не відбулося, у зв`язку з аварійним відключенням електроенергії.

Ухвалою від 21.05.2019 суд викликав учасників справи в судове засідання по суті спору на 25.06.2019.

26.06.2019 від позивача надійшла заява про розгляд без участі його представника, в якій позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

В судове засідання 25.06.2019 учасники справи не прибули, відповідачі та третя особа про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, докази чого наявні в матеріалах справи. Позивач просив в заяві від 25.06.2019 розгляд справи здійснювати без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши долучені до матеріалів справи докази, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджено матеріалами справи, 21.04.2008 між позивачем, як іпотекодавцем, та Закритим акціонерним товариством ОТП Банк , як іпотекодержателем, був укладений договір іпотеки № PM-SMEJ02/018/2008 (майнова порука) (далі за текстом - договір), предметом якого є майнова порука позивача перед відповідачем - 1 за зобов`язаннями третьої особи по кредитному договору № СM-SMEJ02/018/2008.

Предметом іпотеки за договором є нежитлове приміщення, літ. А-5, цегла, загальною площею 168, 1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та належить іпотекодавцю на праві власності (п. 3.1. договору).

В п. 6.4. договору сторони погодили, що дійшли згоди, що іпотекодержатель має право самостійно обрати такі шляхи позасудового врегулювання:

6.4.1. іпотекодержателю належить право від свого імені продати предмет іпотеки будь - якій особі на підставі договору купівлі - продажу у порядку, встановленому чинним законодавством України. ціна продажу предмета іпотеки у випадку його продажу іпотекодержателем, буде визначатися наступним чином: (а) початкова ціна продажу предмета іпотеки визначається іпотекодержателем, але вона повинна бути не нижче його вартості, визначеної внаслідок проведення незалежної оцінки; (б) при неможливості продажу предмета іпотеки за ціною, визначеною згідно підпункту (а) цього пункту, протягом одного місяця з моменту початку позасудового врегулювання, ціна продажу предмета іпотеки визначається іпотеко держателем, але вона повинна бути не нижче його вартості, визначеної внаслідок проведення незалежної оцінки і зменшеної на 10 відсотків; (в) при неможливості продажу предмета іпотеки за ціною, визначеною згідно підпункту (б) цього пункту, протягом двох місяців з моменту початку позасудового врегулювання, ціна продажу предмета іпотеки визначається іпотекодержателем, але вона повинна бути не нижче його вартості, визначеної внаслідок проведення незалежної оцінки і зменшеної на 20 відсотків.

6.4.2. при виникненні іпотечного випадку іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику іпотечне повідомлення (цінним листом або листом з повідомленням про вручення за адресою, вказаною в договорі) з вказівкою про загальну суму боргових зобов`язань та граничний строк погашення боргових зобов`язань. У випадку непогашення боржником боргових зобов`язань у строк, передбачений у іпотечному повідомленні, право власності на предмет іпотеки переходить від іпотекодавця до іпотекодержателя в день, наступний за останнім днем строку погашення боргових зобов`язань, вказаному в іпотечному повідомленні. При цьому іпотекодержатель зобов`язаний реалізувати предмет іпотеки протягом 1 року, а суму, отриману від реалізації, направити на погашення боргових зобов`язань та інших фактичних вимог. Залишок коштів, отриманих від реалізації предмета іпотеки, після погашення боргових зобов`язань, інших фактичних вимог та відшкодування всіх витрат іпотеко держателя, повертається іпотекодавцю відповідно до чинного законодавства України.

Застереження: сторони встановлюють, що положення пункту 6.4. з підпунктами цього договору, разом з іншими положеннями цього договору, являють собою повний укладений договір між сторонами про задоволення вимог іпотекодержателя, в якому сторони визначили можливі способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

На думку позивача, положення п. 6.4. договору не відповідають положенням ст. 38 Закону України Про іпотеку , що є підставою для визнання відповідного пункту недійсним.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, з підстав відповідності зазначеного пункту положенням ст. 38 Закону України Про іпотеку та дотримання сторонами при укладанні договору вимог чинного законодавства.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, Суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, виходячи із вимог частини першої вказаної статті правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Згідно з ч. 1-3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин є чинним за умови дотримання його сторонами наступних вимог: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).

Згідно із ст. 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Статтею 627 Цивільного кодексу України внормовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Предметом доказування у будь-якій господарській справі є лише ті факти, які обґрунтовують заявлені вимоги або мають інше матеріально-правове значення для вирішення господарської справи по суті і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Позивачем заявлені вимоги про визнання п. 6.4. договору недійсним, відповідно до предмету доказування у даній справі входять лише обставини дотримання сторонами вимог чинного законодавства на момент укладання договору - 21.04.2008.

В п. 6.4. договору сторони визначили шляхи позасудового врегулювання задоволення вимог іпотекодержателя із вартості предмета іпотеки.

Відповідно до ст. 36 Закону України Про іпотеку (в редакції чинній на момент укладання договору), сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Як слідує із змісту спірного пункту договору сторони передбачили саме право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі, на підставі договору купівлі-продажу, у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Відповідно до ст. 38 Закону України Про іпотеку (в редакції чинній на момент укладання договору) якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог.

Якщо особа, яка висловила намір придбати предмет іпотеки, ухиляється або з інших причин не вчиняє дій до укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки з іпотекодержателем протягом 5 днів після закінчення вказаного вище тридцятиденного строку, вона втрачає право на придбання предмета іпотеки. Це право переходить до інших осіб, які висловили намір придбати предмет іпотеки, відповідно до пріоритету їх прав і вимог.

Якщо особи, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, не висловили наміру його придбати, іпотекодержатель вправі продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд.

Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Розподіл коштів від продажу предмета іпотеки між іпотекодержателем та іншими особами, що мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, здійснюється відповідно до встановленого пріоритету та розміру цих прав чи вимог. Решта коштів повертається іпотекодавцю.

Іпотекодержатель, який реалізував предмет іпотеки, надсилає іпотекодавцю, боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, та іншим іпотекодержателям звіт про розподіл коштів від продажу предмета іпотеки.

Іпотекодавець і боржник, якщо він є відмінним від іпотекодавця, мають право виконати основне зобов`язання протягом тридцятиденного строку, вказаного в частині першій цієї статті, згідно з умовами та з наслідками, встановленими статтею 42 цього Закону.

Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цієї статті, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки.

Із змісту наведеної статті вбачається, що її положення містять умови за яких здійснюється реалізація іпотекодержателем його права на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, проте не містять порядку, в якому здійснюється такий продаж, адже право власності на предмет іпотеки належить іпотекодавцю, а не іпотекодержателю, відповідно у останнього відсутні правовстановлюючі документи на предмет іпотеки, що унеможливлює фактичну реалізацію іпотекодержателем предмета іпотеки.

Враховуючи наявність прогалини в порядку продажу предмета іпотеки, в подальшому (вже після укладання договору сторонами) статтю 38 доповнено новою частиною п`ятою, яка почала діяти тільки з 14.01.2009, згідно із Законом України від 25.12.2008 N 800-VI, в якій визначено, що дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Таким чином, чітка норма, яка врегульовує порядок реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки від свого імені, була прийнята вже після укладання сторонами спірного пункту договору.

Так само чинна на момент укладання сторонами договору ст. 38 Цивільного кодексу України не врегульовувала порядок зменшення ціни продажу предмета іпотеки, у випадку, коли за ціною визначеною сторонами відсутні реальні покупці.

Водночас, відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Статтею 627 Цивільного кодексу України внормовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Укладання сторонами договору, свідчить про те, що вони дійшли згоди щодо всіх його умов, в тому числі і щодо порядку здійснення іпотекодержателем його права на реалізацію предмета іпотеки від свого імені, який передбачав перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки (що забезпечує іпотекодержателю фактичну можливість реалізації свого права на продаж), річний строк реалізації та порядок визначення ціни продажу. Отже, сторони при укладання договору та спірного п. 6.4. врегулювали свої відносини, які не були врегульовані ст. 38 Закону України Про іпотеку в частині визначення порядку реалізації предмета іпотеки та в частині визначення ціни продажу (встановивши порядок її зменшення в разі нералізації предмету іпотеки за погодженою сторонами ціною), що не суперечить ст. 38 Закону України Про іпотеку та відповідає положенням ст. 6, 627 Цивільного кодексу України.

З огляду на наведене, беручи до уваги ті обставини, що п. 6.4. договору не суперечить положенням ст. 203 Цивільного кодексу України, іншим вимогам чинного законодавства, підстави для визнання його недійсним відсутні.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч.1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, оцінивши подані докази, які досліджені в судовому засіданні, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, як не доведених та необґрунтованих.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Що стосується заяви відповідача - 2 про застосування у справі наслідків пропуску позовної давності, то відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 18.12.2009 встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Тобто, відмова у позові з підстав пропущення строку позовної давності можлива лише у випадку, якщо судом буде встановлено наявність підстав для задоволення позову.

Оскільки, позовні вимоги позивача не доведені, що є самостійною підставою для відмови в позові, суд відмовляє у позові саме з підстав того, що суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги, є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору та інші витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, 231, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Суд

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позову Приватного підприємства "Виробничо-комерційна інформативна фірма "Експертінвестпроект" (13330, Житомирська обл., м. Бердичів, вул. Озерна, буд. 8, кв. 7; ідентифікаційний код 32446703) до Акціонерного товариства "ОТП Банк" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 43; ідентифікаційний код 21685166) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (03150, м. Київ, вул. Фізкультури, буд. 28 Д; ідентифікаційний код 36789421) за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) про визнання частково недійсним договору іпотеки відмовити.

2. Судові витрати по сплаті судового збору покласти на Приватне підприємство "Виробничо-комерційна інформативна фірма "Експертінвестпроект" (13330, Житомирська обл., м. Бердичів, вул. Озерна, буд. 8, кв. 7; ідентифікаційний код 32446703).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 04.07.2019.

Суддя Г. П. Бондаренко