Постанова

від 27.08.2019 по справі 906/1076/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2019 р. Справа№ 906/1076/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Пашкіної С.А.

Мартюк А.І.

при секретарі судового засідання Бовсунівській Л.О.

від позивача не з`явився

від відповідача не з`явився

від відповідача 2 не з`явився

від третьої особи не з`явився

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Виробничо-комерційна інформативна фірма "Експертінвестпроект"

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2019 (повний текст складено 04.07.2019)

у справі №906/1076/18 (суддя Бондаренко Г.П.)

за позовом Приватного підприємства "Виробничо-комерційна інформативна фірма "Експертінвестпроект"

до 1. Акціонерного товариства "ОТП Банк"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет, спору ОСОБА_1

про визнання частково недійсним договору іпотеки

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Виробничо-комерційна інформативна фірма "Експертінвестпроект" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до Акціонерного товариства "ОТП Банк", Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" з позовною вимогою про визнання недійсним договору іпотеки № PM-SMEJ02/018/2008, укладеного між ЗАТ "ОТП Банк" та ПП "ВКІФ Експертінвестпроект", предметом якого є нежитлове приміщення, літ. А-5, загальною площею 168,1 кв.м., що знаходиться за адресою: пл . Соборна, 18 , м. Бердичів, в частині п. 6.4 "Позасудове врегулювання", право вимоги за яким перейшло до ТОВ "ОТП Факторинг Україна".

Позовні вимоги обґрунтовані невідповідністю п. 6.4. зазначеного договору положенням ст. 38 Закону України "Про іпотеку".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2019 по справі №906/1076/18 в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Ухвалюючи зазначене рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що сторони, при укладання договору та спірного п. 6.4., врегулювали свої відносини, які не були врегульовані ст. 38 Закону України "Про іпотеку", в частині визначення порядку реалізації предмета іпотеки та в частині визначення ціни продажу (встановивши порядок її зменшення в разі нералізації предмету іпотеки за погодженою сторонами ціною), що не суперечить ст. 38 Закону України "Про іпотеку" та відповідає положенням ст. 6, 627 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Приватне підприємство "Виробничо-комерційна інформативна фірма "Експертінвестпроект" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2019 скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що умовами п.6.4 Договору іпотеки банк визначив можливість позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, який не узгоджується з принципами Закону України Про іпотеку . Так, апелянт зазначає, що в іпотечному договорі передбачена реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, в той час як ст. 38 Закону України Про іпотеку (в редакції на день укладання договору) визначає, що предмет іпотеки, на підставі іпотечного застереження, може бути реалізований третій особі.

Згідно з Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.08.2019 по справі № 906/1076/18 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сітайло Л.Г. судді: Пашкіна С.А., Мартюк А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.08.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Виробничо-комерційна інформативна фірма "Експертінвестпроект" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2019 по справі №906/1076/18. Розгляд справи №906/1076/18 призначено до розгляду на 27.08.2019.

27 серпня 2019 року представники сторін в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Згідно з п. 11, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

При цьому, відповідно до відомостей, які містяться на он-лайн сервісі Укрпошти Відстеження поштових пересилань (http://ukrposhta.ua/vidslidkuvati-forma-poshuku) вбачається, що лист з штрихкодовими ідентифікаторами:

-№0411628415951 вручено одержувачу ( ОСОБА_1) - 20.08.2019;

-№0411628415935 вручено одержувачу (АТ "ОТП Банк") -19.08.2019;

-№0411628415943 вручено одержувачу (ТОВ "ОТП Факторинг Україна")-19.08.2019;

-№0411628415927 вручено одержувачу (ПП "Виробничо-комерційна інформативна фірма "Експертінвестпроект") - 20.08.2019.

Враховуючи те, що сторони повідомлені про дату час та місце розгляду справи, а також, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників сторін.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення представників сторін, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

21 квітня 2008 року між позивачем, як іпотекодавцем, та Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк", як іпотекодержателем, укладено договір іпотеки № PM-SMEJ02/018/2008 (майнова порука) (далі- Договір).

Предметом іпотеки за договором є нежитлове приміщення, літ. А-5, цегла, загальною площею 168,1 кв.м., що знаходиться за адресою: Житомирська область , м . Бердичів, пл. Соборна,буд. 18 та належить іпотекодавцю на праві власності (п. 3.1. договору).

Відповідно до п. 6.4. Договору іпотекодержатель має право самостійно обрати такі шляхи позасудового врегулювання:

- 6.4.1. іпотекодержателю належить право від свого імені продати предмет іпотеки будь - якій особі на підставі договору купівлі - продажу у порядку, встановленому чинним законодавством України. ціна продажу предмета іпотеки у випадку його продажу іпотекодержателем, буде визначатися наступним чином: (а) початкова ціна продажу предмета іпотеки визначається іпотекодержателем, але вона повинна бути не нижче його вартості, визначеної внаслідок проведення незалежної оцінки; (б) при неможливості продажу предмета іпотеки за ціною, визначеною згідно з підпунктом (а) цього пункту, протягом одного місяця з моменту початку позасудового врегулювання, ціна продажу предмета іпотеки визначається іпотекодержателем, але вона повинна бути не нижче його вартості, визначеної внаслідок проведення незалежної оцінки і зменшеної на 10 відсотків; (в) при неможливості продажу предмета іпотеки за ціною, визначеною згідно з підпунктом (б) цього пункту, протягом двох місяців з моменту початку позасудового врегулювання, ціна продажу предмета іпотеки визначається іпотекодержателем, але вона повинна бути не нижче його вартості, визначеної внаслідок проведення незалежної оцінки і зменшеної на 20 відсотків.

- 6.4.2. при виникненні іпотечного випадку іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику іпотечне повідомлення (цінним листом або листом з повідомленням про вручення за адресою, вказаною в договорі) з вказівкою про загальну суму боргових зобов`язань та граничний строк погашення боргових зобов`язань. У випадку непогашення боржником боргових зобов`язань у строк, передбачений у іпотечному повідомленні, право власності на предмет іпотеки переходить від іпотекодавця до іпотекодержателя в день, наступний за останнім днем строку погашення боргових зобов`язань, вказаному в іпотечному повідомленні. При цьому, іпотекодержатель зобов`язаний реалізувати предмет іпотеки протягом 1 року, а суму, отриману від реалізації, направити на погашення боргових зобов`язань та інших фактичних вимог. Залишок коштів, отриманих від реалізації предмета іпотеки, після погашення боргових зобов`язань, інших фактичних вимог та відшкодування всіх витрат іпотекодержателя, повертається іпотекодавцю відповідно до чинного законодавства України.

Застереження: сторони встановлюють, що положення пункту 6.4. з підпунктами цього договору, разом з іншими положеннями цього договору, являють собою повний укладений договір між сторонами про задоволення вимог іпотекодержателя, в якому сторони визначили можливі способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином, в п. 6.4. договору сторони визначили шляхи позасудового врегулювання задоволення вимог іпотекодержателя із вартості предмета іпотеки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що зазначені положення п. 6.4. договору не відповідають положенням ст. 38 Закону України "Про іпотеку", що є підставою для визнання відповідного пункту недійсним.

Відповідно до ст. 36 Закону України "Про іпотеку" (в редакції чинній на момент укладання договору), сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 38 Закону України "Про іпотеку" (в редакції чинній на момент укладання договору) якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Протягом тридцятиденного строку, з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог.

Якщо особа, яка висловила намір придбати предмет іпотеки, ухиляється або з інших причин не вчиняє дій до укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки з іпотеко держателем, протягом 5 днів після закінчення вказаного вище тридцятиденного строку, вона втрачає право на придбання предмета іпотеки. Це право переходить до інших осіб, які висловили намір придбати предмет іпотеки, відповідно до пріоритету їх прав і вимог.

Якщо особи, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, не висловили наміру його придбати, іпотекодержатель вправі продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд.

Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови, іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами, згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог, та перед іпотекодавцем, в останню чергу, за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Розподіл коштів від продажу предмета іпотеки між іпотекодержателем та іншими особами, що мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, здійснюється відповідно до встановленого пріоритету та розміру цих прав чи вимог. Решта коштів повертається іпотекодавцю.

Іпотекодержатель, який реалізував предмет іпотеки, надсилає іпотекодавцю, боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, та іншим іпотекодержателям звіт про розподіл коштів від продажу предмета іпотеки.

Іпотекодавець і боржник, якщо він є відмінним від іпотекодавця, мають право виконати основне зобов`язання протягом тридцятиденного строку, вказаного в частині першій цієї статті, згідно з умовами та з наслідками, встановленими статтею 42 цього Закону.

Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цієї статті, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки.

Як вірно зазначив місцевий господарський суд, вищезазначені положення ст. 38 Закону України "Про іпотеку" не містять порядку, в якому здійснюється продаж предмета іпотеки, адже право власності на предмет іпотеки належить іпотекодавцю, а не іпотеко держателю. Відповідно, у останнього відсутні правовстановлюючі документи на предмет іпотеки, що унеможливлює фактичну реалізацію іпотекодержателем предмета іпотеки.

Так, ст. 38 Цивільного кодексу України не врегульовувала порядок зменшення ціни продажу предмета іпотеки, у випадку, коли за ціною визначеною сторонами відсутні реальні покупці.

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Статтею 627 Цивільного кодексу України внормовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, при укладанні п. 6.4. Договору сторони врегулювали свої відносини, які не були врегульовані ст. 38 Закону України "Про іпотеку" в частині визначення порядку реалізації предмета іпотеки та в частині визначення ціни продажу (встановивши порядок її зменшення в разі не реалізації предмету іпотеки за погодженою сторонами ціною). Заборони щодо такого врегулювання законодавство не містило.

Згідно з ч. 1-3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин є чинним за умови дотримання його сторонами наступних вимог: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).

Відповідно до ст. 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Підставою недійсності правочину є недодержання, в момент вчинення правочину, стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

Згідно з статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як роз`яснено в п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Отже, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги, що договір іпотеки не суперечить положенням ст. 203 Цивільного кодексу України, Закону України "Про іпотеку", іншим вимогам чинного законодавства, містить всі істотні умови, встановленні законодавством для даного виду правочинів, в той час як позивач в позовній заяві не довів наявності підстав для визнання оскаржуваного договору іпотеки недійсним, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що підстави для визнання його недійсним відсутні.

Щодо заяви відповідача про застосування у справі наслідків пропуску позовної давності, то відповідно п. 11 постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 18.12.2009 встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Тобто, відмова у позові з підстав пропущення строку позовної давності можлива лише у випадку, якщо судом буде встановлено наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом повно та всебічно досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2019 по справі №906/1076/18 відповідає фактичним обставинам справи, ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак передбачених законом підстав для зміни та скасування оскаржуваного рішення немає.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на апелянта.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Виробничо-комерційна інформативна фірма "Експертінвестпроект" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2019 по справі №906/1076/18 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2019 по справі №906/1076/18 залишити без змін.

3.Матеріали справи №906/1076/18 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 28.08.2019 року.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді С.А. Пашкіна

А.І. Мартюк