Рішення

від 04.07.2019 по справі 910/5016/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.07.2019Справа № 910/5016/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД" до акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - товариство з обмеженою відповідальністю "ЯР-3", про розірвання договору,

за участі представників:

позивача: Петраш С.А. за ордером від 2 травня 2019 року серії КВ № 429290;

відповідача: Курильченка К.О. за довіреністю від 3 січня 2019 року № 10;

третьої особи: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У квітні 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що на забезпечення виконання зобов`язань товариства з обмеженою відповідальністю "ЯР-3" за кредитними договорами від 17 грудня 2013 року № 4Я13815И та від 9 грудня 2014 року № 4Я14351И, укладеними між вказаним позичальником та публічним акціонерним товариством комерційним банком "ПРИВАТБАНК", правонаступником якого є акціонерне товариство комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - Банк), між Товариством та відповідачем було укладено відповідний договір поруки від 25 жовтня 2016 року № 4Я13815И/П. Проте після виконання позивачем основного зобов`язання за вказаними кредитними угодами Банком у порушення умов спірного договору поруки не було передано поручителю відповідних документів за наслідками виконання останнім цього зобов`язання. Зважаючи на те, що такими неправомірними діями Банку були істотно порушені умови договору поруки та завдано позивачу, на його думку, суттєвої шкоди, Товариство, посилаючись на статті 509, 526, 530, 610, 627, 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просило суд розірвати з 3 листопада 2016 року укладений між сторонами договір поруки від 25 жовтня 2016 року № 4Я13815И/П.

Слід також зазначити, що до вказаної позовної заяви позивачем було долучено клопотання від 15 квітня 2019 року, в якому останній просив витребувати у відповідача ряд доказів, зокрема, документи, що підтверджують акредитацію Центру Сертифікації Ключів Банку, рішення центрального засвідчувального органу про акредитацію Центру Сертифікації Ключів Банку та свідоцтво про акредитацію Центру Сертифікації Ключів Банку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19 квітня 2019 року вищенаведену позовну заяву Товариства прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/5016/19, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено до слухання у підготовчому судовому засіданні на 23 травня 2019 року.

Ухвалою суду від 23 травня 2019 року підготовче судове засідання у даній справі було відкладено на 13 червня 2019 року. Крім того, цією ухвалою до участі в справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, було залучено товариство з обмеженою відповідальністю "ЯР-3".

Водночас ухвалою суду від 23 травня 2019 року клопотання Товариства від 15 квітня 2019 року про витребування доказів було повернуто заявнику без розгляду на підставі статей 81, 170 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у зв`язку з тим, що останнім не було у встановленому законом порядку зазначено заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання, а також не зазначено будь-яких реквізитів наведених документів та не наведено конкретних обставин, які можуть підтвердити ці докази в рамках пред`явлених позивачем вимог про розірвання договору.

27 травня 2019 року через загальний відділ канцелярії суду надійшли письмові пояснення Банку, в яких останній вказав на необґрунтованість позовних вимог Товариства та заперечив проти їх задоволення.

Крім того, до початку судового засідання, призначеного на 13 червня 2019 року, через загальний відділ канцелярії суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву від 12 червня 2019 року, в якому останній просив суд відмовити позивачу в задоволенні його вимог з огляду на їх необґрунтованість. Також у цьому відзиві відповідач просив суд поновити йому процесуальний строк для подання відзиву.

Водночас ухвалою суду від 13 червня 2019 року у задоволенні клопотання Банку про поновлення процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву було відмовлено.

Ухвалою суду від тієї ж дати підготовче провадження у даній справі було закрито та призначено її до судового розгляду по суті на 4 липня 2019 року.

У судовому засіданні 4 липня 2019 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Третя особа про дату, час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином, проте явку свого повноважного представника у призначені судові засідання не забезпечила, будь-яких документів чи письмових пояснень по суті спору не надала.

Представник відповідача у цьому судовому засіданні проти задоволення вимог Товариства заперечив у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Частиною 2 статті 178 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений судом строк не подав відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами у встановленому законом порядку, за висновками суду справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих учасниками процесу документів їх оригіналам, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

25 жовтня 2016 року між Товариством, як поручителем, та публічним акціонерним товариством комерційним банком "ПРИВАТБАНК", правонаступником якого є Банк, як кредитором, був укладений договір поруки №4Я13815И/П, за умовами якого позивач поручився перед відповідачем за виконання товариством з обмеженою відповідальністю "ЯР-3" зобов`язань з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом за кредитними договорами від 17 грудня 2013 року № 4Я13815И та від 9 грудня 2014 року № 4Я14351И.

За умовами пункту 17 договору поруки від 25 жовтня 2016 року №4Я13815И/П останній було укладено/підписано сторонами із використанням електронного цифрового підпису (печатки) із посиленим сертифікатом ключа Акредитованого Центру Сертифікації Ключів публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" у порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 3 червня 2016 року, укладеної між сторонами.

У пункті 3 цієї угоди передбачено, що поручитель ознайомлений з умовами вищезазначених кредитних договорів.

Відповідно до пункту 4 договору, у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники в сумі заборгованості за кредитом та в сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.

За змістом пунктів 5-6 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитними договорами, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання. Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, протягом 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у пункті 5 цього договору.

До поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять усі права кредитора за кредитним договором і договором (ам) застави (іпотеки), укладеним у цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання (пункт 8 наведеного правочину).

Пунктом 10 оспорюваної угоди встановлено, що кредитор зобов`язаний, у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором, передати поручителю протягом 5 робочих днів з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, які підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

У пункті 12 оскаржуваного правочину його сторони дійшли згоди, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором, становить 5 років.

Згідно з частиною 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Відповідно до частин 1, 2 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Частиною 1 статті 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина 2 вищенаведеної статті).

В обґрунтування своєї позовної заяви Товариство посилалося на те, що у зв`язку з невиконанням товариством з обмеженою відповідальністю "ЯР-3" своїх грошових зобов`язань перед кредитором за кредитними договорами від 17 грудня 2013 року № 4Я13815И та від 9 грудня 2014 року № 4Я14351И, позивачем, як поручителем за спірним договором, було погашено заборгованість боржника перед кредитором з повернення кредиту та сплаті відсотків за користування кредитом у розмірі 26 357 737,77 грн.

На підтвердження наведених обставин позивачем було надано суду копії відповідних платіжних доручень від 26 жовтня 2016 року № 369 на суму 14 632 616,86 грн. та від 26 жовтня 2016 року № 370 на суму 11 725 120,91 грн.

Проте Банком у порушення передбачених договором поруки положень не було виконано зобов`язання щодо передачі Товариству належним чином засвідчених копій документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитними договорами.

Наведені обставини, які, на думку позивача, свідчать про істотне порушення відповідачем умов оскаржуваного договору та підтверджують завдання Товариству суттєвої шкоди, стали підставою для звернення останнього до суду з даним позовом.

Відповідно до частини 1 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 188 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Пунктом 14 договору поруки від 25 жовтня 2016 року №4Я13815И/П передбачено, що дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін.

Статтею 654 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Згідно з частиною 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина 2 статті 651 ЦК України).

Отже, приписи статті 651 ЦК України пов`язують можливість розірвання договору у зв`язку з порушенням стороною його умов лише у разі, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Поняття істотності порушення договору розкривається за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Відтак, істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 30 січня 2018 року в справі № 908/491/17.

До інших критеріїв істотності порушення договору законом віднесено розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2018 року в справі № 924/522/17.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Проте, всупереч вимогам наведених вище правових норм, позивачем належними та допустимими доказами не було доведено того, що невиконання відповідачем зобов`язань з передання копій документів, які підтверджують обов`язок боржника за кредитними договорами, значною мірою позбавило Товариство того, на що воно розраховувало при укладенні спірного договору поруки.

Крім того, позивачем не було надано суду і доказів звернення до відповідача з відповідною вимогою про надання таких документів, які підтверджують обов`язки боржника за кредитними договорами, а також доказів висловлення відповідачем відмови від передання таких документів.

Суд також звертає увагу на те, що наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про розірвання договору у зв`язку з істотним порушенням другою стороною умов цього договору пов`язується також з наявністю шкоди, завданої цим порушенням другою стороною зазначеного правочину.

Проте у матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про завдання Товариству шкоди внаслідок непередання кредитором документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитними договорами.

Разом із тим, статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Відповідно до частини 2 статті 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

За приписами частини 1 цієї статті після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника.

Водночас наслідки, передбачені цією нормою, настають лише у разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов`язання. Цей висновок узгоджується з положенням пункту 3 частини 1 статті 512 вказаного Кодексу, яка передбачає подібний спосіб заміни кредитора у зобов`язання внаслідок виконання обов`язку боржнику поручителем.

Проте часткове виконання поручителем зобов`язання за кредитним договором не породжує переходу до нього прав кредитора за цим договором.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 910/21035/17.

У той же час Товариством не було надано суду також і належних та допустимих доказів виконання ним обов`язку боржника за кредитними договорами від 17 грудня 2013 року № 4Я13815И та від 9 грудня 2014 року № 4Я14351И у повному обсязі, що передбачений зазначеними правочинами. Наведені обставини також свідчать про необґрунтованість вимог Товариства.

Крім того, за змістом статей 15, 16 ЦК України та статті 20 ГК України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Відповідно до положень ГПК України обов`язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів позивача покладено саме на цього суб`єкта.

У рішенні Конституційного суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Суд зазначає, що під поняттям порушеного права слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Враховуючи викладене, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, свідчить про відсутність правових підстав для задоволення відповідних позовних вимог.

Проте позивачем не було доведено суду факту порушення, оспорювання або невизнання його суб`єктивних прав чи охоронюваних законом інтересів Банком, що також свідчить про безпідставність вимог Товариства.

Крім того, у своєму позові Товариство просило суд розірвати спірний договір поруки з 3 листопада 2016 року.

За змістом частини 3 статті 653 ЦК України договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Відповідно до частини 5 статті 188 ГК України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Проте позивачем у встановленому законом порядку не було обґрунтовано можливості розірвання спірного договору з дати, що передує зверненню Товариства до суду з даним позовом, прийняття рішення у даній справі та набрання ним законної сили.

За таких обставин, з огляду недоведеність позивачем наявності підстав для розірвання договору поруки в судового порядку, вимоги Товариства з підстав, заявлених у позовній заяві, є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Згідно статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору позивачу відшкодуванню не підлягають за залишаються за Товариством.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 4 липня 2019 року

Суддя Є.В. Павленко