Постанова

від 24.09.2019 по справі 910/5016/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2019 р. Справа№ 910/5016/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пашкіної С.А.

суддів: Мартюк А.І.

Сітайло Л.Г.

За участю секретаря судового засідання : Кулачок О.А.

представників сторін:

від позивача - Петраш С.А. ( ордер серія КВ №444469 від 24.09.2019);

від відповідача - Шишка Ю.М. (довіреність №14 від 03.01.2019);

від третьої особи - не з`явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Софа ЛТД"

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2019

у справі № 910/5016/19 (суддя Павленко Є.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Софа ЛТД"

до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариств з обмеженою відповідальністю "ЯР-3"

про розірвання договору

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.07.2019 у справі №910/5016/19 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що:

- позивачем належними та допустимими доказами не було доведено того, що невиконання відповідачем зобов`язань з передання копій документів, які підтверджують обов`язок боржника за кредитними договорами, значною мірою позбавило Товариство того, на що воно розраховувало при укладенні спірного договору поруки;

- позивачем не було надано суду і доказів звернення до відповідача з відповідною вимогою про надання таких документів, які підтверджують обов`язки боржника за кредитними договорами, а також доказів висловлення відповідачем відмови від передання таких документів.

Не погоджуючись з рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2019 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

В апеляційній скарзі позивач зазначає про те, що:

- позивачем належними та допустимими доказами доведено, що не передання відповідачем кредитного договору та інших документів є істотним порушенням, внаслідок якого Товариство позбавилось можливості вимагати від третьої особи повернення (сплати) коштів, сплачених позивачем за договором поруки;

- з метою виконання вимог положень ч.1 ст. 556 ЦК України у відповідності до Закону України Про заставу для звернення позивачем стягнення на заставне майно чи майнових прав по договорам постачання тощо, необхідно саме оригінали документів, що посвідчують право власності чи вимоги по таких зобов`язаннях. Передача документів є тим юридичним фактом, без реалізація якого стягнення та відновлення свого майнового стану позивачем є неможливим;

- не передання відповідних документів свідчить про невизнання відповідачем переходу права вимоги до нього за кредитними договорами та позбавлення позивача того, на що останній розраховував при укладенні договору поруки.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Софа ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2019, справу № 910/5016/19 призначено до розгляду на 24.09.2019.

В судове засідання апеляційного господарського суду 24.09.2019 не з`явився представник третьої особи.

При вирішенні питання про можливість розгляду апеляційної скарги у справі у відсутності третьої особи, судовою колегією враховано:

- щодо третьої особи, то як слідує з відомостей на офіційному сайті Укрпошти та отриманої інформації за штрихкодовим ідентифікатором поштового відправлення, здійсненого судом на адресу третьої особи процесуальних документів (зокрема, ухвали Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2019), відправлення за номером 0411628584745 (третя особа) 29.08.2019 вручено за довіреністю.

Враховуючи те, що третя особа про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлена належним чином, явка учасників судового процесу на визнана обов`язковою, неявка представника третьої особи в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги у справі по суті, судова колегія ухвалила розгляд апеляційної скарги у відсутності представника третьої особи.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача судовою колегією встановлено.

25 жовтня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Софа ЛТД (Товариство), як поручителем, та публічним акціонерним товариством комерційним банком "ПРИВАТБАНК", правонаступником якого є відповідач, як кредитором, укладений договір поруки №4Я13815И/П, за умовами якого позивач поручився перед відповідачем за виконання товариством з обмеженою відповідальністю "ЯР-3" зобов`язань з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом за кредитними договорами від 17 грудня 2013 року № 4Я13815И та від 9 грудня 2014 року № 4Я14351И.

За умовами пункту 17 договору поруки від 25 жовтня 2016 року №4Я13815И/П договір було укладено/підписано сторонами із використанням електронного цифрового підпису (печатки) із посиленим сертифікатом ключа Акредитованого Центру Сертифікації Ключів публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" у порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 3 червня 2016 року, укладеної між сторонами.

У пункті 3 цієї угоди передбачено, що поручитель ознайомлений з умовами вищезазначених кредитних договорів.

Відповідно до пункту 4 договору, у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники в сумі заборгованості за кредитом та в сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.

За змістом пунктів 5-6 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитними договорами, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання. Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, протягом 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у пункті 5 цього договору.

До поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять усі права кредитора за кредитним договором і договором (ам) застави (іпотеки), укладеним у цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання (пункт 8 наведеного правочину).

Пунктом 10 договору поруки встановлено, що кредитор зобов`язаний, у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором, передати поручителю протягом 5 робочих днів з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, які підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

У пункті 12 вказаного правочину його сторони дійшли згоди, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором, становить 5 років.

Згідно з частиною 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Відповідно до частин 1, 2 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Частиною 1 статті 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина 2 вищенаведеної статті).

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає про те, що у зв`язку з невиконанням товариством з обмеженою відповідальністю "ЯР-3" своїх грошових зобов`язань перед кредитором за кредитними договорами від 17 грудня 2013 року №4Я13815И та від 9 грудня 2014 року № 4Я14351И, позивачем, як поручителем за спірним договором, погашено заборгованість боржника перед кредитором з повернення кредиту та сплаті відсотків за користування кредитом у розмірі 26 357 737,77 грн.

На підтвердження наведених обставин позивачем надано копії відповідних платіжних доручень від 26 жовтня 2016 року № 369 на суму 14 632 616,86 грн. та від 26 жовтня 2016 року № 370 на суму 11 725 120,91 грн.

Проте відповідачем у порушення передбачених договором поруки положень не виконано зобов`язання щодо передачі позивачеві належним чином засвідчених копій документів, які підтверджують обов`язки боржника за кредитними договорами.

Відповідно до частини 1 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 188 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Пунктом 14 договору поруки від 25 жовтня 2016 року №4Я13815И/П передбачено, що дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін.

Згідно з частиною 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина 2 статті 651 ЦК України).

Приписи статті 651 ЦК України пов`язують можливість розірвання договору у зв`язку з порушенням стороною його умов лише у разі, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Поняття істотності порушення договору розкривається за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Відтак, істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

До інших критеріїв істотності порушення договору законом віднесено розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доводи позивача в апеляційній скарзі про істотне порушення відповідачем умов оскаржуваного договору: не передання відповідачем кредитного договору та інших документів, внаслідок чого Товариство позбавилось можливості вимагати від третьої особи повернення (сплати) коштів, сплачених позивачем за договором поруки, не можуть бути покладені в основу рішення, оскільки позивачем належними та допустимими доказами не було доведено того, що невиконання відповідачем зобов`язань з передання копій документів, які підтверджують обов`язок боржника за кредитними договорами, значною мірою позбавило Товариство того, на що воно розраховувало при укладенні спірного договору поруки.

Крім того, позивачем не надано доказів звернення до відповідача з відповідною вимогою про надання таких документів, які підтверджують обов`язки боржника за кредитними договорами, а також доказів висловлення відповідачем відмови від передання таких документів.

Місцевий господарський суд обґрунтовано вказує про те, що наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про розірвання договору у зв`язку з істотним порушенням другою стороною умов цього договору пов`язується також з наявністю шкоди, завданої цим порушенням другою стороною зазначеного правочину. Проте у матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про завдання Товариству шкоди внаслідок не передання кредитором документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитними договорами.

Разом із тим, статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Відповідно до частини 2 статті 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

За приписами частини 1 цієї статті після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника.

Водночас наслідки, передбачені цією нормою, настають лише у разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов`язання. Цей висновок узгоджується з положенням пункту 3 частини 1 статті 512 вказаного Кодексу, яка передбачає подібний спосіб заміни кредитора у зобов`язанні внаслідок виконання обов`язку боржника поручителем.

Часткове виконання поручителем зобов`язання за кредитним договором не породжує переходу до нього прав кредитора за цим договором.

З матеріалів справи вбачається, що Товариством не надано доказів виконання ним обов`язку боржника за кредитними договорами від 17 грудня 2013 року №4Я13815И та від 9 грудня 2014 року № 4Я14351И у повному обсязі, що передбачений зазначеними правочинами.

Відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів позивача покладено саме на нього.

У рішенні Конституційного суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Під поняттям порушеного права слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Враховуючи викладене, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, свідчить про відсутність правових підстав для задоволення відповідних позовних вимог.

Позивачем не було доведено суду факту порушення, оспорювання або невизнання його суб`єктивних прав чи охоронюваних законом інтересів відповідачем, що також свідчить про безпідставність позовних вимог.

Крім того, Товариство просило розірвати спірний договір поруки з 3 листопада 2016 року.

За змістом статті 653 ЦК України договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Відповідно до частини 5 статті 188 Господарського кодексу України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Проте позивачем у встановленому законом порядку не було обґрунтовано можливості розірвання договору з дати, що передує зверненню з даним позовом до суду, прийняття рішення у даній справі та набрання ним законної сили.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Інші доводи, міркування сторін, судовою колегією розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2019 не підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 273-279, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Софа ЛТД" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2019 у справі № 910/5016/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/5016/19 повернути до Господарського суду міста Києва .

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

В разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 03.10.2019

Головуючий суддя С.А. Пашкіна

Судді А.І. Мартюк

Л.Г. Сітайло