Рішення

від 23.05.2019 по справі 369/3583/19

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/3583/19

Провадження № 2/369/2442/19

РІШЕННЯ

Іменем України

23.05.2019 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

секретаря Середенко Б.С.

за участі представника позивача: ОСОБА_1 В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про стягнення матеріальних збитків ,

в с т а н о в и в :

У березні 2019 року позивач звернувся до суду за даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що він проживає в АДРЕСА_1 , що має досить суттєвий підйом. Це єдиний під`їзд до його оселі. 16 грудня 2018 року він прямував на автомобілі Volkswagen Transporter, д/н НОМЕР_1 , який обладнаний гарною гумовою зимовою резиною. Під час пійдому по вулиці до оселі, через дуже слизьке покриття (не було очищено від снігу та льоду), автомобіль почав дуже сильно буксувати і зупинився. Він натис на гальма, проте автомобіль почав ковзати донизу вулиці. Будь-які спроби загальмувати виявились марними, а покриття занадто слизьке. Як наслідок він пошкодив бампер та двері автомобіля об паркан, швидкість була близько 10 км/год. Відповідно до постанови суду в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення.

Вказав, що відповідач має своїм обов`язком здійснювати очищення доріг, вулиць протягом 8 годин після закінчення снігопаду, завірюхи. Вулиця Вигінська не була очищена, хоча ні 15, ні 16 грудня 2018 року снігопадів не було. Згідно звіту матеріальний збиток, завданий власнику становить 25 671,85 грн., яка була ним сплачена власнику автомобіля.

На підставі ст.ст.166, 1173, 1174, 1191 ЦК України, Закону України Про дорожній рух просив суд стягнути з виконавчого комітету Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на користь ОСОБА_2 на відшкодування матеріальних збитків в розмірі 25 671,85 грн.; судові витрати покласти на відповідача.

15 травня 2019 року до суду надійшов відзив на позов. Вказав, що позивач не надав жодних доказів на підтвердження своїх доводів, в тому числі щодо дотримання ним правил дорожнього руху. Представник відповідача не викликався на час ДТП, не брав участі в огляді вулиці, до адміністративної відповідальності не притягався. Поданий звіт щодо вартості матеріального збитку також є не належним доказом. Просив відмовити в задоволенні позову.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Просив суд задоволити позов.

У судове засідання представники виконавчого комітету Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області не з`явивсь. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення до суду не надходило.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в розгляді справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом встановлено, що 16 грудня 2018 року приблизно о 20 годині 40 хвилин водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем Volkswagen Transporter, д/н НОМЕР_1 , по вул. Вигінська в с. Хотів, Києво-Святошинський район, Київська область, не врахував дорожньої обстановки, не обрав безпечної швидкості руху, не впорався з керуванням, допустив наїзд на кучугуру снігу, в наслідок зіткнення транспортний засіб отримав механічні пошкодження. Своїми діями водій ОСОБА_2 порушив п.12.1. ПДР, за що передбачена відповідальність згідно ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення. На ОСОБА_2 був складений адміністративний протокол та направлений до суду.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки №4 від 01 березня 2013 року: за ч. 4 статті 61 ЦПК вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов`язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. При цьому постанова (ухвала) слідчого, прокурора, суду про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття, закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК.

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 січня 2018 року провадження по справі закрити у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративне правопорушення. Дана постанова не оскаржувалась.

При цьому судом було встановлено, що у судове засідання водій ОСОБА_2 з`явився, вину не визнав, пояснив, що Правил дорожнього руху не порушував, 16.12.2018 приблизно о 20 годині 40 хвилин їхав увечері автомобілем Volkswagen Transporter, д/н НОМЕР_1 додому по вул. Вигінська в с. Хотів. Дорожнє покритті було слизьке, від снігу та льоду не очищене, автомобіль почав сильно буксувати і зупинився. На вул.. Вигінська наявний крутий підйом. Водій Лесько натис на гальма, проте автомобіль почав ковзати донизу вулиці. Пошкодив бампер та двері автомобіля об паркан. Швидкість була близько 10 км/год.

Також пояснення водія ОСОБА_2 підтверджуються протоколом серії ОБ № 080004 про адміністративне правопорушення від 16.12.2018 року, схемою місця ДТП від 16.12.2018 року, поясненнями ОСОБА_2 від 16.12.2018 року, актом обстеження ділянки вулично-шляхової мережі від 16.12.2018 року.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Дослідивши матеріали адміністративної справи відносно ОСОБА_2 , в яких відсутні будь-які докази вини ОСОБА_2 у скоєнні правопорушення, вважаю за необхідне закрити провадження по справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, оскільки водій ОСОБА_2 не мав технічної можливості уникнути дорожньо-транспортної пригоди.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що винних дій водія не встановлено при розгляді даної справи. Відповідач у своєму відзиві обмежився лише зазначенням порушення позивачем ПДР, але жодного доказу на підтвердження своїх доводів суду не надав, зважаючи на презумпцію вини в деліктних правовідносинах, не заявив причини не можливості подати такі докази, не подав заяв про витребування доказів у разі складнощів в їх отриманні.

Відповідно до п. 3.1.14. ДСТУ 3587-97 Автомобільні дороги, вулиці та залізничні переїзди. Вимоги до експлуатаційного стану , затверджений Наказом Держстандарту України № 441 від 31.07.1997 року (далі - ДСТУ 3587-97), снігоочищення вулиць і доріг населених пунктів після закінчення снігопаду або завірюхи повинна провадитися в терміни, не більше ніж 6 годин.

Відповідно до п. 3.1.15. ДСТУ 3587-97, ліквідація зимової слизькості здійснюється шляхом оброблення дорожнього покриття вулиць і доріг населених пунктів протиковзними матеріалами і сумішами.

Відповідно до п. 3.1.16. ДСТУ 3587-97, термін ліквідації зимової слизькості для вулиці Вигінській повинен становити не більше 15 годин.

Відповідно до п. 3.1.17. ДСТУ 3587-97, роботи з усунення зимової слизькості на автомобільних дорогах повинні проводитися у такій послідовності: - наземні пішохідні переходи, затяжні підйоми і спуски, криві малого радіуса або їх сполучення в плані і поздовжньому профілі, ділянки доріг з незабезпеченою видимістю у плані та поздовжньому профілі, штучні споруди із звуженою проїзною частиною, криві в плані з відсутністю віражу, майданчики зупинок маршрутних транспортних засобів, майданчики для короткочасної зупинки маршрутних транспортних засобів, що безпосередньо прилягають до проїзної частини доріг, місця злиття, переплетення і розгалуження транспортних потоків; -інші ділянки доріг державного значення.

Відповідно до п. 3.1.18. ДСТУ 3587-97, усунення зимової слизькості на автомобільних дорогах загального користування здійснюється з моменту її виявлення до повної ліквідації.

Відповідно до п. 3.1.19. ДСТУ 3587-97, повне снігоочищення на автомобільних дорогах загального користування здійснюється після закінчення снігопаду або завірюхи, крім віднесених до категорії стихійних лих, і не повинно перевищувати 8 год.

У матеріалах справи відсутні докази того, що 15 та 16 грудня 2018 року у селі Хотів сніг йшов, тому суд приходить до висновку, що для очищення дороги та усунення слизькості було достатньо часу, проте відповідальні за те органи (особи, підприємства) виявили бездіяльність. Дорога по вулиці Вигінській знаходилась у неналежному стані, не була оброблена протиковзними матеріалами, не була очищена від снігу, мала небезпечний для експлуатації стан та не відповідала нормам діючого законодавства України.

Відповідно до п.п.1 п. а ст. 30 Закону України Про місцеве самоврядування № 280/97-ВР від 21 травня 1997 року до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо управління об`єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв`язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.

Відповідно до п.п.2 п. б ст.30 ЗУ Про місцеве самоврядування , до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо здійснення відповідно до законодавства контролю за належною експлуатацією та організацією обслуговування населення підприємствами житлово-комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, транспорту, зв`язку, за технічним станом, використанням та утриманням інших об`єктів нерухомого майна усіх форм власності, за належними, безпечними і здоровими умовами праці на цих підприємствах і об`єктах; прийняття рішень про скасування даного ними дозволу на експлуатацію об`єктів у разі порушення нормативно-правових актів з охорони праці, екологічних, санітарних правил, інших вимог законодавства.

Відповідно до ст.6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ст.2 ЗУ Про місцеве самоврядування , місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно ч.І до ст.16 ЗУ Про місцеве самоврядування , органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Відповідно ч.З до ст.16 ЗУ Про місцеве самоврядування , матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Відповідно ч. 1 до ст. 17 ЗУ Про місцеве самоврядування , відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Відповідно ч.І до ст.18 ЗУ Про місцеве самоврядування , відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом.

Відповідно ст.74 ЗУ Про місцеве самоврядування , органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами. Підстави, види і порядок відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Конституцією України, цим та іншими законами. Відповідно ст.77 ЗУ Про місцеве самоврядування , шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування - за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом.

Спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Відповідно до ст.7 Закону України Про дорожній рух № 3353-ХІІ від ЗО червня 1993 року до компетенції сільських, селищних рад, їх виконавчих органів у сфері дорожнього руху належить: забезпечення виконання вимог законодавства та рішень центральних органів виконавчої влади з питань дорожнього руху і його безпеки; організація та контроль за діяльністю підприємств з питань дорожнього руху і його безпеки; сприяння діяльності по утриманню у безпечному для дорожнього руху стані автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів та їх облаштуванню об`єктами сервісу.

Відповідно до ст.9 ЗУ Про дорожній рух , до компетенції власників автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважених ними органів у сфері дорожнього руху належить: забезпечення безпечних, економічних та комфортних умов дорожнього руху, та організація виконання встановлених вимог щодо забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечення роботи спеціалізованих служб по здійсненню заходів щодо організації дорожнього руху; своєчасне виявлення перешкод дорожньому руху та їх усунення, а у разі неможливості - невідкладне позначення дорожніми знаками, огороджувальними і направляючими засобами; організація виконання встановлених вимог щодо забезпечення безпеки дорожнього руху; вирішення інших питань дорожнього руху згідно з чинним законодавством.

Згідно із ч.З ст. 12 ЗУ Про дорожній рух , посадові особи, які відповідають за експлуатацію та облаштування автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, мостів, шляхопроводів, інших споруд, зобов`язані: забезпечувати утримання їх у стані, що відповідає встановленим вимогам щодо забезпечення безпеки дорожнього руху; при виникненні умов, що створюють загрозу безпеці дорожнього руху, здійснювати заходи для своєчасної заборони або обмеження руху, а також відновлення безпечних умов для руху.

Відповідно до ст. 24 ЗУ Про дорожній рух , власники доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважені ними органи несуть відповідальність за створення безпечних умов руху на дорогах, вулицях та залізничних переїздах, що знаходяться у їх віданні.

При виконанні робіт по ремонту і утриманню автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів дорожньо-експлуатаційні організації у першочерговому порядку повинні здійснювати заходи щодо безпеки дорожнього руху на основі обліку і аналізу дорожньо-транспортних пригод, результатів обстежень і огляду автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, і передусім на аварійних і небезпечних ділянках та у місцях концентрації дорожньо-транспортних пригод.

Єдині правила ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, правила користування ними та їх охорони затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Власники доріг, вулиць та залізничних переїздів, керівні працівники дорожньо- експлуатаційних організацій несуть відповідальність, в тому числі і кримінальну, якщо дорожньо-транспортна пригода або несвоєчасне забезпечення екстреною медичною допомогою людини, яка перебуває у невідкладному стані сталася з їх вини.

Відповідно до ст. 52 ЗУ Про дорожній рух , контроль у сфері безпеки дорожнього руху здійснюється Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, Національною поліцією, іншими спеціально уповноваженими на те державними органами (державний контроль), а також міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади (відомчий контроль).

На підтвердження своїх доводів щодо завданих збитків, позивач надав суду висновок СОД ТОВ Клевер Експерт № 67/02-19 від 11 лютого 2019 року щодо вартості матеріального збитку транспортного засобу.

Відповідно до вищевказаного висновку, вартість матеріального збитку, з урахуванням фізичного зносу, становить 25 671, 85 грн.

Відповідач заперечуючи проти такого висновку не надав належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача щодо розміру завданого збитку. Не може бути достатнім обґрунтуванням заперечення на висновок спеціаліста, що представника відповідача не було запрошено на огляд. Заяв від відповідача щодо призначення експертизи до суду не надходило.

Згідно зі ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.І ст.1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст.1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до ст.1174 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, відповідачем не було забезпечення належного та безпечного відповідно до законодавства та своїх повноважень і своєї відповідальності стан АДРЕСА_2 по вулиці Вигінській, що у селі Хотові.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки №4 від 01 березня 2013 року: розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Частиною другою статті 1192 ЦК України передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 20 січня 2016 року розглянув справу № 6 - 2808 цс 15, предметом якої був спір про відшкодування шкоди. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним.

15 березня 2019 року ОСОБА_2 відшкодував власнику автомобіля Фольксваген Транспортер , державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_3 заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоду матеріальну шкоду у розмірі 25 671, 85 грн., що підтверджено відповідною квитанцією.

Відповідно до ст.1191 Цивільного кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Верховний Суд України стосовно відшкодування шкоди органом місцевого самоврядування у відповідних постановах зробив такий правовий висновок: не вважається публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування та суб`єктом приватного права - фізичною особою, в якому фізична особа звернулася до суду за захистом права не публічного, а цивільного, зокрема права на відшкодування завданої шкоди. У такому випадку це спір про цивільне право, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права.

Зокрема, такого правового висновку Верховний Суд України дійшов у справі №6- 782цс17 від 16.08.2017 року: відповідно до статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (стаття 17), Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12), Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_2 до виконавчого комітету Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про стягнення матеріальних збитків задоволити.

Стягнути з виконавчого комітету Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на користь ОСОБА_2 на відшкодування матеріальних збитків в розмірі 25 671,85 грн. (двадцять п`ять тисяч шістсот сімдесят одна грн. 85 коп.).

Інформація про позивача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає АДРЕСА_1 , не працює, ІПН НОМЕР_2 .

Інформація про відповідача: виконавчий комітет Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, адреса: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Хотів, пл..Паширова, 2, код ЄДРПОУ 04362154.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст виготовлено 28 травня 2019 року.

Суддя