Рішення

від 27.06.2019 по справі 500/7814/18

ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 500/7814/18

Провадження № 2/500/588/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 червня 2019 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

в складі : головуючого - судді Грубіян Л.І.,

при секретарі - Івановій Л.П.,

особи, які брали участь у справі:

за участю представника відповідача комунальної установи Ізмаїльський історико-краєзнавчий музей Придунав`я - адвокат Кобак Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ізмаїл цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунальної устанви Ізмаїльський історико-краєзнавчий музей Придунав`я про відновлення на роботі та стягнення заробітної плати, -

В С Т А Н О В И В:

12.11.2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про відновлення на роботі та стягнення заробітної плати. Крім того, позивач просить суд поновити йому строк звернення до суду з даним позовом. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 07.02.2017 року Наказом Комунальної установи Ізмаїльський історико- краєзнавчий музей Придунав`я (надалі - Установа) №15 від 07.02.2017 року її було прийнято на посаду молодшого наукового співробітника з випробувальним терміном, строком 2 місяці, на час відпустки по догляду за дитиною основного працівника.

На підставі її заяви та наказу Установи №20 від 28.02.2018 року вона була переведена на посаду наукового співробітника з 01.03.2018 року.

27.04.2018 року, як завжди, вона прийшла на роботу та приступила до виконання своїх посадових обов`язків. Директор Установи, без надання будь-яких пояснень, повідомила її, що вона звільнена. Їй було вручено трудову книжку в присутності співробітників та охорони музею, але з наказом про звільнення та іншими документами, які могли слугувати підставою для звільнення ознайомлена не була.

07.05.2018 року звернулась із заявою до Головного управління держпраці в Одеській області, стосовно проведення перевірки законності звільнення та поновлення її на роботі.

16.10.2018 надійшла відповідь від Головного управління держпраці в Одеській області на звернення адвоката Драганова Д.П.

За результатами проведеної перевірки, встановлено, що рішення керівництва Установи про звільнення з займаної посади є не законним: так в наказі про звільнення за прогул був вказаний акт №6 від 26.04.2018 року про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці на протягом лише двох годин; ОСОБА_1 є членом первинної профспілкової організації Установи, згоду на звільнення якої профспілкова організація не надавала. Як вбачається з протоколу №2 від 26.04.2018 року засідання профспілкової організації Установи, питання надання директору Установи згоди на звільнення ОСОБА_1 за прогул згідно ч. 4. ст. 40 КЗпП України не розглядалось.

Згідно ст. 147 КЗпП за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з заходів стягнення: догана або звільнення. Так відсутність на робочому місці з 19.04.2018 по 25.04.2014 відносно ОСОБА_1 були видані два накази: про накладання дисциплінарного стягнення та наказ про звільнення від 26.04.2018 року.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав наведених у відзиві, просить в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, допитавши свідків та ознайомившись з матеріалами справи суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

У відповідності до вимог ст. 13 ч.1 ЦПК України суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи в межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, наданих у порядку, передбаченому ст. 81-89 ЦПК України.

Згідно з вимогами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 07.02.2017 року Наказом Комунальної установи Ізмаїльський історико - краєзнавчий музей Придунав`я було прийнято на посаду молодшого наукового співробітника з випробувальним терміном, строком 2 місяці, на час відпустки по догляду за дитиною основного працівника.

28.02.2018 року вона була переведена на посаду наукового співробітника з 01.03.2018 року, згідно наказу Установи №20 від 28.02.2018 року.

Наказом №39 від 26 квітня 2018 року ОСОБА_1 було оголошено сувору догану за не виконання службових обов`язків, передбачених посадовою інструкцією, в наказі не вказано в чому полягало порушення службових обов`язків; порушення трудової дисципліни не вказано яке саме допущено порушення дисципліни, та яким чином ці порушення призвели до порушення робочого процесу, крім цього діючим законом не передбачено дисциплінарне стягнення як сурова догана .

Наказом № 40 від 26 квітня 2018 року була звільнена з посади наукового співробітника за прогул згідно ч.4 ст.40 КЗпП України. В самому наказі не вказано коли позивачем здійснено прогули, вказано лише Підстава: Акт від 19.04.2018 року, 20.04.2018 року, 23.04.2018 року, 24.04.2018 року, 25.04.2018 року та 26.04.2018 року.

Як зазначено у ст.43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до роз`яснень, викладених в п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів , зазначено про те, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові.

Як роз`яснено у п. 24 цієї ж постанови Пленуму Верховного Суду України при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Відповідно до ч. 1 с. 43 43 КЗпП України - Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Виходячи зі змісту ч.3 ст.43 КЗпП України - виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає в 15-денний строк подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником. Подання роботодавця повинно розглядатися у присутності працівника, щодо якого воно подане. Розгляд подання за його відсутності допускається тільки за письмовою заявою працівника. Від імені працівника в засіданні виборного органу може виступати інша особа, у тому числі адвокат. У разі неявки працівника або його представника на засідання виборного органу розгляд заяви відкладається до наступного засідання в межах зазначеного вище 15-денного строку. При повторному нез`явленні працівника без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

Судом встановлено, при звільнені ОСОБА_1 не було дотримано вимог ст.43 КЗпП України подання до профспілки не подавалось, а профспілка не надавала згоди на звільнення, в процесі розгляду справи за клопотанням представника відповідача, оголошувалась перерва для подання директора до профспілки на надання згоди на звільнення позивача за ініціативою адміністрації. Засідання профкому відбулося 13.05.2019 року та 20.05.2019 року, сторони не оспорюють, що позивачка ОСОБА_1 не була присутньою на засідання профкому, заяви про розгляд подання в її відсутність не надавала. У виписці із протоколу №5 від 20.05.2019 року в вказано запрошена ОСОБА_2 , але яким чином запрошувалась чи повідомлялась позивачка на засідання профкому доказів про належне сповіщення про засідання профкому до суду не надано.

У відповідності до ч. 1 ст. 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення.

Під порушенням трудової дисципліни слід розуміти винне протиправне невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов`язків. Вина, як одна з ознак порушення трудової дисципліни, є цілком необхідною для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до положень ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці, та не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Згідно з вимогами ст.149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення - таку пояснювальну написала ОСОБА_1 вказавши причину що залишила своє робоче місце за усним проханням директора музею та безпосереднього керівництва для розповсюдження рекламної інформації в школах міста та інших учбових закладах.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку, в наказі ОСОБА_1 замість підпису вказала не згодна , з причин вказаних в поясненні.

При цьому, факт відсутності працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня (прогул) має бути належним чином зафіксований власником або уповноваженим ним органом задля того аби унеможливити порушення трудових прав працівника та його безпідставне притягнення до дисциплінарної відповідальності. З огляду на предмет позову, обов`язок доведення вини працівника у порушенні трудової дисципліни на підприємстві покладено на роботодавця.

Таким чином, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причин його відсутності.

Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суд виходить з конкретних обставин, а саме допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Сюпюр пояснили, що згідно посадової інструкції в обов`язки ОСОБА_1 входить розповсюдження листівок та агітаційних афіш, реклами серед учнів навчальних закладів міста Ізмаїл, спеціального наказу чи розпорядження для цього не потрібно. В дні вказані в актах позивач була відсутня на робочому місці в будівлі музею, а чи відвідувала вона школи з 19.04.2018 року по 26.04.2018 року ніким не перевірялось. В один з цих днів ОСОБА_5 , на таксі приїздила до ОСОБА_1 додому і остання на той момент була дома.

Судом достовірно встановлено, що на момент звільнення ОСОБА_1 не мала жодного дисциплінарного або громадського стягнення, за півтора місяці до звільнення позивач була підвищена в посаді з молодшого наукового співробітника була переведена на посаду наукового співробітника і тому за перше порушення (якщо воно мало місці) адміністрація прийняла надто сурове стягнення, в виді звільнення з роботи за таких обставин вона не могла бути звільнена за ч. 4 ст. 40 КЗпП України, а тому підлягає поновленню на роботі у судовому порядку

У відповідності до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 рок № 100.

Виходячи зі змісту постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08 лютого 1995 року № 100 (зі змінами та доповненнями) у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку у зв`язку з незаконним звільненням він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні повні два календарні місяці роботи.

Згідно із ч.2,п.8 ч.3 Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995р нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, що передували звільненню, проводиться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

З матеріалів справи вбачається, що повні два місяці, що передували звільненню являються лютий і березень 2018 року, заробітна плата позивача становила: лютий 3 723,00 грн., березень 3723,00 грн. на місяць, її дохід у цей період становив 7446грн.

Середньоденна заробітна плата позивача склала 181,61 коп. (7446:41 робочий день: лютий,березень, 2018р.), середньомісячна заробітна плата 3 723,00 грн. (7446грн.:2).

З дня звільнення по день ухвалення рішення в 2019 році було 289 робочих дня, які включаються у розрахунок при визначені розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу з 27 квітня 2018 року по 27 червня 2019 р. мав складати 52 485 грн. 29 коп. (289 р.дн. х 181,61).

Таким чином, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 52 485 грн. 29 коп., при цьому, відповідач має нарахувати і утримати із зазначеної суми прибутковій податок та інші обов`язкові платежі (п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці ).

За вимогами ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд частково задовольняє вимоги позову щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, виходячи з наступного, позивач перебувала в депресивному стані, з`явилась безсонниця, їй було важко пережити звільнення, особливо звільнення за прогул. Все це призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків позивача, погіршення її матеріального стану, спричинило моральні та душевні страждання, призвело до погіршення стану здоров`я.

Виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, суд задовольняє вимоги позивача про стягнення моральної шкоди частково - у розмірі 2 000,00 (дві) тис. грн.

Слід зазначити, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Згідно ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України Про практику розгляду судами трудових спорів встановлені статтями 228 , 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає не можливо поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

ОСОБА_1 просить поновити строки звернення до суду, пояснивши, що 27.04.2018 року директор Установи, повідомила її, що вона звільнена, але з наказом про звільнення та іншими документами, які могли слугувати підставою для звільнення ознайомлена не була. Не погодившись з незаконним звільненням вона 07.05.2018 року звернулась із заявою до Головного управління держпраці в Одеській області, стосовно проведення перевірки законності звільнення та поновлення її на роботі. До суду не зверталась так як вважала що буде поновлена на підставі акту Головного управління держпраці. Потім звернулась до центру надання безоплатної правової допомоги на запит якої тільки 16.10.2018 року надійшла відповідь від Головного управління держпраці в Одеській області на звернення адвоката Драганова Д.П.

Таким чином, суд приходить до висновку, що саме 16.10.2018 року є днем, коли позивач дізнався про порушення свого права, за захистом якого він звернувся з позовом до суду.

12.11.2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про відновлення на роботі та стягнення заробітної плати, тобто, строк звернення до суду за захистом прав у справах про звільнення, відповідно до ст. 234 КЗпП України суд вважає можливим поновити, враховуючи поважність його пропуску.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, позов задоволено частково, то відповідно до положень ст.141 ЦПК України за результатами розгляду справи, виходячи з встановлених ст.4 Закону України Про судовий збір ставок судового збору за подання до суду позовних заяв фізичною особою, враховуючи що вимоги позову ОСОБА_1 щодо поновлення на роботі є немайновою вимогою, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є майновою вимогою, необхідно стягнути з комунальної установи Ізмаїльський історико-краєзнавчий музей Придунав`я в дохід держави 704,80 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ

Поновити ОСОБА_1 пропущений строк на подання позову до комунальної установи Ізмаїльський історико-краєзнавчий музей Придунав`я про відновлення на роботі та стягнення заробітної плати.

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати Наказ комунальної установи Ізмаїльський Історико-краєзнавчий музей Придунав`я №40 від 26.04.2018 року про звільнення ОСОБА_1

Поновити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,(РНКОПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ), на посаді наукового співробітника комунальної установи Ізмаїльський історико-краєзнавчий музей Придунав`я .

Стягнути з комунальної установи Ізмаїльський історико-краєзнавчий музей Придунав`я (адреса: Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Тульчианівська,51, ЄДРПОУ 20953156) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНКОПП НОМЕР_2 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 52485 грн.29 коп. з утриманням з вказаної суми всіх обов`язкових платежів.

Стягнути з комунальної установи Ізмаїльський історико-краєзнавчий музей Придунав`я (адреса: Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Тульчианівська,51, ЄДРПОУ 20953156) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНКОПП НОМЕР_2 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) завдану моральну шкоду у розмірі 2 000,00 грн.

Стягнути з комунальної установи Ізмаїльський історико-краєзнавчий музей Придунав`я (адреса: Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Тульчианівська,51, ЄДРПОУ 20953156) в дохід держави судовий збір в розмірі 704,80 (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) грн.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 3 723грн. піддати негайному виконанню .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Л.І.Грубіян