Постанова

від 04.07.2019 по справі 579/2101/18

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2019 року

м.Суми

Справа №579/2101/18

Номер провадження 22-ц/816/3019/19

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Хвостик С. Г. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І. , Левченко Т. А.

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

позивача - ОСОБА_1 , його представника - ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 01 березня 2019 року в складі судді Моргуна О.В., ухваленого у м. Кролевець, повний текст якого складений 11 березня 2019 року,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Кролевецької районної спілки споживчих товариств про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нежитлове приміщення.

Позовна заява мотивована тим, що 05 січня 2004 року між ним та Спільним підприємством Кролевецький плодоовочевий консервний завод , від імені якого діяв ОСОБА_3 , був укладений договір купівлі-продажу засобів, відповідно до умов якого СП Кролевецький плодоовочевий консервний завод продав, а він купив частину піднавісу цегляного (позначеного літерою Б ), загальною площею 40,00 кв. м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , загальною вартістю 1640 грн. Рішенням шостої сесії сьомого скликання Кролевецької міської ради від 18 лютого 2016 року назву вул. Свердлова було перейменовано на вул. Соборна.

При цьому, як вказав позивач, при укладенні вказаного договору купівлі-продажу майна сторони не дотримались передбаченої законом обов`язкової нотаріальної форми укладення договору відчуження нерухомого майна та його державної реєстрації. При зверненні до відповідача з питанням нотаріального оформлення укладеного договору купівлі-продажу та державної реєстрації речового права на нерухоме майно відповідач ухилявся від вчинення вказаних дій, а 29 січня 2004 року здійснив перереєстрацію Спільного підприємства Кролевецький плодоовочевий консервний завод в Підприємство райспоживспілки Кролевецький плодоовочевий консервний завод , а згодом Підприємство райспоживспілки Кролевецький плодоовочевий консервний завод було реорганізовано в Кролевецьку районну спілку споживчих товариств, у зв`язку з чим позивач позбавлений можливості провести державну реєстрацію речового права на спірне нерухоме майно.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд визнати дійсним укладений 05 січня 2004 року між ним та Спільним підприємством Кролевецький плодоовочевий консервний завод договір купівлі-продажу засобів, а саме: частини піднавісу цегляного (частини будівлі сараю цегляного), загальною площею 40,00 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , визнавши за ним право власності на вказане приміщення.

Рішенням Кролевецького районного суду Сумської області від 01 березня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вказане рішення суду позивач оскаржив в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги зазначається, що з огляду на ту обставину, що як державна реєстрація права власності, так і нотаріальне посвідчення договору є логічно та послідовно пов`язаними за формою і змістом елементами публічно-правової охорони права власності, тому позивач вважає можливим застосувати до правовідносин щодо державної реєстрації права власності аналогію закону, яка надасть можливість іншій стороні визнати такий договір дійсним в судовому порядку. При цьому, на думку позивача, сторони виконали домовленість стосовно всіх істотних умов договору купівлі-продажу частини піднавісу площею 40 кв.м, тобто, щодо предмета договору, так як в ньому вказана адреса нерухомого майна. Крім того, як стверджує в апеляційній скарзі позивач, допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_3 підтвердив обставини того, що продавець ухилявся від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу. Також, як зауважив позивач, рішенням Глухівської міжрайонної державної податкової інспекції від 11 квітня 2005 року за № 1552/10/24-009 будівля магазину ІНФОРМАЦІЯ_1 та підсобні приміщення, тобто, і спірне приміщення також, були звільнені з податкової застави на момент відчуження спірного нерухомого майна.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач Кролевецька райспоживспілка просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. При цьому, відповідач вважає оспорюваний договір купівлі-продажу неукладеним, так як передача відповідного майна не відбулась, чого не могло бути без дозволу ліквідаційної комісії та податкової інспекції, ураховуючи, що на той час Спільне підприємство Кролевецький плодоовочевий консервний завод було визнано банкрутом та усі його активи знаходились в податковій заставі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 і його представника ОСОБА_2 про задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 05 січня 2004 року між Кролевецьким плодоовочевим консервним заводом в особі директора ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був підписаний договір купівлі-продажу засобів, відповідно до умов якого останній купив частину піднавісу цегляного, площею 40 кв.м, вартістю 1640 грн (а.с. 17).

Як вбачається з накладної від 05 січня 2004 року за № 28, СП Кролевецький ПКЗ відпустив ОСОБА_1 частину піднавісу цегляного, площею 40 кв.м, ціна без ПДВ вказана 1366 грн 67 коп., загальна сума з ПДВ - 1640 грн (а.с. 7).

Згідно з довідкою Сумського обласного управління статистики від 10 квітня 1997 року Спільне підприємство Плодоовочевий консервний завод Кролевецької райспоживспілки було зареєстровано 21 січня 1994 року виконавчим комітетом районної ради народних депутатів і керівником вказаного підприємства був призначений ОСОБА_3 (а.с. 11).

Постановою Арбітражного суду Сумської області від 18 вересня 1998 року визнано банкрутом Спільне підприємство Плодоовочевий консервний завод і призначено ліквідаторами ДПІ по Кролевецькому району та Кролевецьке відділення АК АПБ Україна (а.с. 39).

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 646117 підприємство райспоживспілки Кролевецький плодоовочевий консервний завод ідентифікаційний код юридичної особи 01197855 зареєстровано як юридична особа 29 січня 2004 року (а.с. 12).

В подальшому, підприємство райспоживспілки Кролевецький плодоовочевий консервний завод було реорганізовано в Кролевецьку районну спілку споживчих товариств (скорочене найменування - Райспоживспілка) (а.с. 18-20).

Рішенням Кролевецького районного суду Сумської області від 12 жовтня 2018 року, яке набрало законної сили, встановлено, що на день укладення підприємством райспоживспілки Кролевецький плодоовочевий консервний завод та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу основних засобів від 05 січня 2004 року підприємства райспоживспілки Кролевецький плодоовочевий консервний завод не існувало (а.с. 47-50).

З інформації, наданої Глухівською міжрайонною державною податковою інспекцією Сумської області у листі від 28 травня 2008 року за № 2719/10/24-012, вбачається, що у зв`язку з податковою заборгованістю, що виникла раніше, та введенням в дію статті 6 Закону України Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами від 21 грудня 2000 року за № 2181-ІІІ ДПІ у Кролевецькому районі керівництву СП Плодоовочевий консервний завод було направлено першу податкову вимогу за № 1/36 від 01 листопада 2001 року на суму 1175 грн 47 коп., другу податкову вимогу за № 2/208 від 13 грудня 2001 року на суму 1393 грн 12 коп., згідно яких усі активи підприємства перебували у податковій заставі (а.с. 44-45).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18 грудня 2017 року за № 108036569 власником 961/1000 часток нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення будівлі магазину ІНФОРМАЦІЯ_1 природи , загальною площею 1207,8 кв.м, опис об`єкта: будівля магазину під літ. А-2 з господарськими будівлями: сарай під літ. Б , гараж під літ. В , гараж під літ. Г , огорожа № 1-2, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 область, АДРЕСА_1 ), будинок АДРЕСА_1 , є Кролевецька районна спілка споживчих товариств (підстава виникнення права власності: постанова про реорганізацію (приєднання) підприємства райспоживспілки Кролевецький плодоовочевий консервний завод від 17 квітня 2013 року, постанова про затвердження ліквідаційного балансу та акту прийому-передачі справ від 23 липня 2013 року, рішення Господарського суду Сумської області від 14 квітня 2008 року) (а.с. 46).

Згідно технічного паспорту на будівлю магазину по АДРЕСА_1 (технічний опис прибудов, надбудов і підвалів) нерухоме майно складається з підвалу під літ. пд. , сараю під літ. Б-1 , гаража під літ. В , гаража під літ. Г , огорожі № 1-2 (а.с. 13-16), тобто, посилання на під навіс цегляний відсутнє.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що підписаний між позивачем та підприємством райспоживспілки Кролевецький плодоовочевий консервний завод договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна нотаріально не посвідчений, а позивачем не доведений факт ухилення відповідача від нотаріального посвідчення цього договору. Крім того, у рішенні суду зазначено, що оспорюваний договір не містить всіх істотних умов щодо предмета договору, а позивач не надав доказів про те, що сторони досягли згоди щодо усіх його істотних умов, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення. Також суд вказав, що оскільки на момент укладення оспорюваного договору майно СП Плодоовочевий консервний завод перебувало у податковій заставі, тому для продажу такого майна потрібна була попередня згода податкового органу, якої позивачем отримано не було. Встановивши вказані обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання договору дійсним відповідно до положень частини 2 статті 220 ЦК України і, відповідно, визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частиною 1 статті 209 ЦК України ( в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

У той же час, за положеннями частини 1 статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Вимогами частини 1 статті 657 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно зі статтею 220 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Як передбачено частиною 3 статті 640 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Згідно роз`яснень, наданих у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06 листопада 2009 року за № 9, з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню.

Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов`язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін.

При розгляді таких справ суди повинні з`ясувати, чи підлягає правочин обов`язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

У зв`язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК України. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.

З урахуванням наведених норм права та встановлених обставин справи колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, ураховуючи обставини того, що суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач та відповідач підписали договір купівлі-продажу спірного майна у простій письмовій формі, без дотримання обов`язкових вимог чинного на момент укладення договору законодавства.

Відтак, укладений у такій формі договір купівлі-продажу спірного майна не може бути визнаний дійсним, оскільки момент його вчинення відповідно до статей 210 та 640 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов`язувався з державною реєстрацією, яка не відбулась. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що укладений у такій формі договір купівлі-продажу не породжує для сторін прав і обов`язків й не може бути визнаний судом дійсним з підстав, заявлених позивачем.

Доводи апеляційної скарги вказаних висновків суду першої інстанції не спростовують, так як фактично зводяться до переоцінки безпосередньо досліджених під час розгляду даної справи в суді першої інстанції доказам, яким судом була надана повна, всебічна та обґрунтована оцінка.

Зокрема, з урахуванням наявних в матеріалах справи письмових доказів суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що сторонами не були визначені всі істотні умови предмета договору, адже в договорі купівлі-продажу піднавісу цегляного, площею 40 кв.м не зазначена адреса місцезнаходження вказаного нерухомого майна, що свідчить про відсутність доказів того, що сторони дійшли згоди щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу основних засобів.

До того ж, за даними технічної документації на будівлю магазину по АДРЕСА_1 будівля піднавісу цегляного, площею 40 кв.м не вказана (а.с. 13-16).

Крім того, як правильно встановив суд першої інстанції, усі активи підприємства Плодоовочевий консервний завод на момент підписання оспорюваного договору купівлі-продажу перебували у податковій заставі, а за змістом чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства продаж такого майна потребував попередньої згоди податкового органу.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що на момент укладення оспорюваного правочину спірне нерухоме майно не перебувало у податковій заставі, для підтвердження чого позивач надав рішення Глухівської міжрайонної державної податкової інспекції від 11 квітня 2005 року за № 1552/10/24-009 (а.с. 91), так як з тексту вказаного рішення вбачається, що на підставі рішення податкового органу від 18 квітня 2003 року № 2980/10/24-0 була звільнена з податкової застави саме будівля магазину ІНФОРМАЦІЯ_1 . Даних про те, що спірне нерухоме майно у вигляді піднавісу цегляного, площею 40 кв.м, право власності на яке просить визнати позивач, також входило до складу будівлі магазину позивач не надав.

Посилання в апеляційній скарзі на необхідність застосування до спірних правовідносин аналогії закону щодо визнання дійним договору купівлі-продажу нерухомого майна, право власності на яке виникає з моменту державної реєстрації, не заслуговують на увагу колегії суддів, так як є безпідставними і такими, що суперечать вимогам законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, тобто, на момент укладення оспорюваного правочину.

Щодо позовних вимог про визнання права власності на спірне нерухоме майно, то колегія суддів зауважує, що частиною першою статті 328 ЦК України передбачено набуття права власності на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Враховуючи те, що спірний правочин не породжує для сторін прав і обов`язків, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що правові підстави для визнання права власності на спірне майно за позивачем ОСОБА_1 відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги також не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права, що б могло бути підставою для зміни чи скасування оскарженого рішення суду.

За таких обставин, коли суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає, отже, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, тому відсутні підстави для відшкодування позивачу понесених ним судових витрат зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 374 ч. 1 п. 1; 375; 381 ч.ч. 1, 3; 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 01 березня 2019 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05 липня 2019 року.

Головуючий: С.Г. Хвостик (суддя-доповідач)

Судді: О.І. Собина

Т.А. Левченко