Постанова

від 02.07.2019 по справі 910/2876/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/2876/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання - помічника судді Фролової Н.І. (за дорученням головуючого судді),

розглянувши у відритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника військового прокурора Полтавського гарнізону Центрального регіону України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 у справі № 910/2876/18

за позовом Заступника військового прокурора Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі: 1) Міністерства оборони України,

2) Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави,

до Полтавської обласної державної адміністрації

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1) Державного підприємства "Лубенське лісове господарство",

2) Державного агентства лісових ресурсів України,

3) Виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області,

та за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Засульської сільської ради,

про визнання Розпорядження голови обласної державної адміністрації недійсним та його скасування,

за участю представників

позивача: прокурора відділу Генеральної прокуратури України Яговдіка С.М. та представника Міністерства оборони України Рудника Ю.М.,

відповідача: не з`явились,

третіх осіб: не з`явились,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року заступник військового прокурора Полтавського гарнізону Центрального регіону України звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Полтави, в якій, згідно із заявою про збільшення вимог, просив визнати недійсним та скасувати Розпорядження голови обласної державної адміністрації №491 від 31.07.2017 "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо (встановлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ДП "Лубенське лісове господарство"; скасувати запис в реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо реєстрації за ДП "Лубенське лісове господарство" права постійного користування земельною ділянкою площею 3049 га, кадастровий номер 5322884600:07:001:0023, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1478362153228; визнати право постійного користування земельною ділянкою площею 3049 га, кадастровий номер 5322884600:07:001:0023, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1478362153228 за державою в особі Міністерства оборони України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Полтавська обласна державна адміністрація, приймаючи оскаржуване Розпорядження, вийшла за межі наданих їй повноважень, надавши дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо (встановлення) меж земельної ділянки, що належить до сфери управління Міністерства оборони України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 (суддя Якименко М.М.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2019 (Сулім В.В., Разіна Т.І., Тищенко А.І.), в позові відмовлено з підстав недоведеності належності спірної земельної ділянки до земель оборони та фактів порушення обласною державною адміністрацією приписів чинного законодавства під час прийняття оскаржуваного розпорядження.

Не погоджуючись з судовими рішеннями у даній справі, військовий прокурор подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В касаційній скарзі прокурор посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, вважає доведеним факт належності земельної ділянки до земель оборони, а відтак, про порушення оскаржуваним розпорядженням приписів чинного законодавства, якими врегульовано порядок відчуження земель оборони.

Аналогічна позиція викладена у письмових поясненнях, які надійшли на адресу суду від Міністерства оборони України.

У відзивах на касаційну скаргу відповідач та треті особи на його стороні заперечують проти задоволення вимог позивача, висловлюють свої позиції про правильність та обґрунтованість висновків судів обох інстанцій та просять оскаржувані рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судами, земельна ділянка площею 3049 гектарів надана у постійне користування Державному підприємству Міністерства оборони України "Лубенське військове лісництво" на підставі державного акта від 05.07.2001 серії І-ПЛ №002202 для ведення лісового господарства в цілях оборони в межах згідно з планом землекористування. В подальшому частина вказаної земельної ділянки площею 12 гектарів згідно з актом приймання-передачі від 15.12.2005 на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України №792-р від 28.10.2004 та рішення Лубенської районної ради від 26.11.2004 передана із сфери управління Міністерства оборони України до земель запасу Мгарської сільської ради Полтавської області, внаслідок чого за Міністерством оборони України наразі рахуються землі площею 3037 гектарів. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України №1482 від 01.09.2013 та розпорядженням Кабінету Міністрів України №773-р від 04.09.2013 Державне підприємство Міністерства оборони України "Лубенське військове лісництво" як цілісний майновий комплекс передано із сфери управління Міністерства оборони України до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України.

Розпорядженням Полтавської обласної державної адміністрації №491 від 31.07.2017 Державному підприємству "Лубенське лісове господарство" надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо (встановлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) загальною площею 3049 га із земель лісового фонду, що знаходяться за межами населених пунктів на території Мгарської сільської ради Лубенського району Полтавської області, для ведення лісового господарства та пов`язаних з ним послуг.

Не погоджуючись із вказаним розпорядженням та вважаючи, що вказана земельна ділянка площею 3049 га належить до земель оборони, військовий прокурор звернувся до суду із даним позовом, в якому наголошує на тому, що передача земельної ділянки всупереч ст. 149 Земельного кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України № 1282 від 29.08.2002 "Про затвердження порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил" відбулась без прийняття рішення про припинення права користування земельною ділянкою площею 3049 га на території Полтавської області Лубенський район с. Мгарь. Разом з цим, розпорядженням Полтавської обласної державної адміністрації №685 від 17.10.2017 Міністерству оборони України в особі КЕВ м. Полтави надано дозвіл на проведення інвентаризації земельної ділянки та складання технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель загальною площею 3049 га військового містечка №35 Лубенського гарнізону, що знаходиться на території Мгарської сільської ради Лубенського району Полтавської області з метою формування кожної земельної ділянки окремо. Крім того, прокурор в позові стверджує, що обласна державна адміністрація під час прийняття оскаржуваного Розпорядження № 491 від 31.07.2017 щодо земель оборони вийшла за межі наданих їй повноважень, і в подальшому це може призвести до незаконного відчуження земель оборони, в зв`язку з чим вказане розпорядження підлягає визнанню недійсним в судовому порядку і скасуванню, та, відповідно, підлягає скасуванню запис в реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо реєстрації за ДП "Лубенське лісове господарство" права постійного користування земельною ділянкою площею 3049 га, а право постійного користування спірною земельною ділянкою площею 3049 га має бути визнано за державою в особі Міністерства оборони України.

Таким чином, спірним у даній справі є питання наявності або відсутності у Полтавської ОДА підстав і повноважень для видачі розпорядження про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки площею 3049 га, яка належала реорганізованому державному підприємству оборони на праві постійного користування.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій врахували, що правові основи управління об`єктами державної власності визначені Законом України "Про управління об`єктами державної власності". Згідно зі ст. 1 вказаного Закону, управління об`єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб. Здійснюючи управління об`єктами державної власності, Кабінет Міністрів України відповідно до ст. 5 названого Закону, визначає органи виконавчої влади та державні колегіальні органи, які здійснюють функції з управління об`єктами державної власності; приймає рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію господарських структур і визначає уповноважені органи управління, які здійснюють контроль за їх діяльністю тощо.

Як встановлено судами, 04.09.2013 Кабінет Міністрів України Розпорядженням № 773-р передав військове лісництво до сфери управління Держлісагентства України. Згідно з наказом Держлісагентства № 300 від 23.10.2013 та Актом приймання-передачі цілісного майнового комплексу ДП "Лубенське військове лісництво" від 27.12.2013, вказане лісництво ввійшло до складу Полтавського ОУЛМЕ як окрема юридична особа. Наказом Держлісагентства від 28.04.2016 № 216 припинено державне підприємство "Лубенське військове лісництво", правонаступником його прав і обов`язків визначено ДП "Лубенське лісове господарство". Припинення ДП "Лубенське військове лісництво" відбулось шляхом приєднання до ДП "Лубенське лісове господарство", про що складено передавальний акт від 01.11.2016, згідно з яким до правонаступника перейшло все майно (права та обов`язки реорганізованого підприємства), серед якого була земельна ділянка площею 3049 га, яка належала реорганізованому підприємству на підставі державного акта на право постійного користування.

Оцінюючи встановлені обставини, суди зазначили, що припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій в силу припису п. "в" ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України є підставою припинення права користування земельною ділянкою. Відповідно до ч. 4 ст. 91 Цивільного кодексу України, цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Згідно з ч. 2 ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Відповідно до ст. 106 Цивільного кодексу України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженої на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом - за рішенням суду або відповідних органів державної влади. За приписами ч. 2 ст. 107 Цивільного кодексу України після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи.

За таких обставин суди обох інстанцій дійшли висновку, що внаслідок припинення ДП "Лубенське військове лісництво" шляхом приєднання до ДП "Лубенське лісове господарство" відбулась передача майна, прав та обов`язків до правонаступника в порядку, визначеному законодавством України.

Щодо доводів прокурора про порушення порядку зміни цільового призначення земельної ділянки, щодо якої видано спірне розпорядження, суди керувались положеннями Закону України "Про використання земель оборони", відповідно до ст. 1 якого землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини). За висновками судів, вказані положення стосуються виключно земель оборони, серед яких відсутні землі підприємств МОУ.

Разом з цим, відповідно до ст. 55 Земельного кодексу України, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства належать до земель лісогосподарського призначення. Частиною 1 ст. 57 ЗК України передбачено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Як вбачається з Державного акта на право постійного користування від 05.07.2001 та встановлено судами, земельна ділянка, щодо якої видано спірне розпорядження, надана Лубенському військовому лісництву саме для ведення лісового господарства. При цьому, сама по собі вказівка в акті на те, що земельну ділянку надано для ведення лісового господарства в цілях оборони не є достатнім доказом її приналежності до земель оборони, оскільки в розумінні ст. 77 Земельного кодексу України, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Судами з`ясовано, що відомості про вказану земельну ділянку містяться у матеріалах лісовпорядкування, згідно з якими лісовий фонд, розташований на території Полтавської області загальною площею 4184,5 га, складається з лісових земель (3371,6 га) та не лісових земель (230,3 га), з них - 120,0 га рілля, багаторічні насадження 1,4 га, сіножаті 32,0 га, пасовища 76,9 га. Лісництво складається з двох лісових дільниць - Лубенської (3049,0 га) та Полтавської (1134,0 га). Двір лісництва - 1,5 га (під виробничими будівлями).

За висновками судів обох інстанцій, сукупність наведених обставин і положень чинного законодавства свідчать про те, що земельна ділянка, відносно якої видано спірне розпорядження, належить до земель лісового господарства, а не земель оборони, і вказане цільове призначення спірної земельної ділянки не змінювалося з моменту видачі державного акта на землю по час прийняття оскаржуваного рішення.

Щодо протилежних доводів прокурора та Міністерства оборони України колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності. Статтями 125, 126 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Згідно зі ст. 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначені Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля тощо. Крім того, ст. 21 вказаного Закону передбачено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону. Приписами ст. 17 Земельного кодексу України визначено повноваження державних адміністрацій у розпорядженні землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Відповідно до п. 5 ст. 122 Земельного кодексу України, обласні державі адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Отже, під час надання дозволу на розробку технічної документації державному підприємству, яке у встановленому чинним законодавством порядку стало правонаступником попереднього користувача земельною ділянкою, Полтавська обласна державна адміністрація діяла в межах наявних у неї повноважень та за наявності достатніх правових підстав.

При цьому, як правильно зауважили суди, метою виготовлення технічної документації по встановленню меж є визначення на місцевості меж (кордонів) земельної ділянки, тому розроблення даної землевпорядної документації не тягне за собою автоматичного права на отримання земельної ділянки в користування.

Таким чином безпідставними є доводи прокурора про те, що спірним розпорядженням порушено встановлений ч. 3 ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони" порядок відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, оскільки в даному випадку право користування земельною ділянкою ДП "Лубенське військове лісництво" припинилось внаслідок його реорганізації в силу прямої вказівки п. "в" ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України.

Сукупність встановлених судами обставин свідчить про відсутність підстав для задоволення похідних, на думку прокурора, вимог про скасування запису в реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо реєстрації за ДП "Лубенське лісове господарство" права постійного користування земельною ділянкою площею 3049 га та про визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 3049 га за державою в особі Міністерства оборони України, оскільки відповідні реєстраційні дії не є наслідком виконання саме спірного розпорядження.

Враховуючи наведене, судові рішення, прийняті за наслідком належної оцінки наявних у справі доказів та правильного застосування норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права, підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга, доводи якої не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, - залишенню без задоволення.

Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника військового прокурора Полтавського гарнізону Центрального регіону України залишити без задоволення, постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 у справі № 910/2876/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяМогил С.К. Судді:Волковицька Н.О. Случ О.В.