Постанова

від 27.06.2019 по справі 453/1092/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 453/1092/18 Головуючий у 1 інстанції: Микитин В.Я.

Провадження № 22-ц/811/1008/19 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

Категорія: 43

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Савуляка Р.В.,

суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.

за участі секретаря: Фейір К.О.

з участю ОСОБА_1 та його адвоката Сопотуха В.В., ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Сколівського районного суду Львівської області від 11 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_3 , яка діє у своїх інтересах та інтересах малілітньої ОСОБА_4 , з участю третіх осіб - Хітарської сільської ради Сколівського району Львівської області та служби у справах дітей Сколівської районної державної адміністрації Львівської області про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ОСОБА_1 в особі належним чином уповноваженого представника - адвоката Сопотуха В.В. (ордер серії ЛВ № 019045 від 02.08.2018 року) 13.09.2018 року звернувся у суд із позовом, в якому просив визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та її малолітню дочку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 такими, що втратили право користування житловим приміщенням у будинку АДРЕСА_1 . Судові витрати у справі позивач просив покласти на відповідача.

Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 11 лютого 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду через свого представника ОСОБА_2 оскаржив ОСОБА_1 . Вважає рішення суду незаконним, необгрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Звертає увагу, що відповідачка більше 2х років, фактично з 2015 року не проживає в будинку, коштів на його утримання не надає, участі у веденні господарства не бере. Звертає увагу, що відповідачка забезпечена житлом в с. Тухолька Сколівського району Львівської області. Зазначає, що реєстрація малолітньої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , в будинку належному йому, обмежує його в праві розпорядження своєю власність.

Просить скасувати рішення Сколівського районного суду Львівської області від 11 лютого 2019 року і змінити рішення задовільнивши позов повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та його адвоката Сопотуха В.В на підтримання апеляційної скарги, пояснення ОСОБА_3 на її заперечення, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є одноосібним власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого у АДРЕСА_1 на території Хітарської сільської ради Сколівського району Львівської області, що підтверджується Свідоцтвом про право особистої власності на житловий будинок, виданого 29.11.1991 року виконавчим комітетом Сколівської районної Ради народних депутатів Львівської області та зареєстрованого Стрийським міжміським бюро технічної інвентаризації за № 89.

ОСОБА_1 проживає у вказаному будинку, де також проживала та залишається зареєстрованою його дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також її малолітня дочка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Встановлено, що відповідач проживала та була зареєстрованою у належному на праві власності позивачу домоволодінні з народження, за згодою позивача як батька, що стверджується наявною у справі копією будинкової книги для прописки громадян. Іншого житла, придатного для проживання, відповідач не має.

Згідно акту обстеження, складеного депутатською комісією Хітарської сільської ради Сколівського району Львівської області 24.07.2018 року за вих. № 53, окрім позивача у належному йому житловому будинку зареєстровані також відповідач (його дочка) та малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (внучка позивача), котрі фактично там не проживають через неприязні стосунки з батьком.

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що відповідач, в силу положень ч. 2 ст. 64 ЖК Української РСР (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) відноситься до членів сім`ї позивача як власника житлового будинку по АДРЕСА_1 та донедавна вела з ним спільне господарство.

В суді першої інстанції з пояснень позивача встановлено, що відповідачка упродовж вказаного в акті обстеження дворічного періоду постійно не проживає за згаданою адресою, однак час-від-часу навідується туди, іншого житла не має.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК Української РСР (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) власник має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів сім`ї та інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВП від 17.07.1997 року Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Про зазначене також йдеться у ст. ст. 316, 317, 319 та 321 ЦК України, згідно з якими правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст. ст. 16, 386, 387 та 391 вказаного Кодексу власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК Української РСР (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються житловим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником. З огляду на вказане, право члена сім`ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно, а тому виникнення права членів сім`ї власника житла на користування ним та обсяг цього права залежить від виникнення у власника житла права власності на нього. Таким чином, припинення права власності особи на житло припиняє право членів сім`ї на користування цим житлом, а права членів сім`ї власника будинку (квартири) на об`єкт власності є похідним від права самого власника.

Частина 4 ст. 156 ЖК Української РСР (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) передбачає збереження такого права користування житлом для членів сім`ї, а також для членів сім`ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, однак при цьому є важлива умова, а саме - збереження права власності на житло цього власника, тобто незмінність власника майна.

Таким чином, враховуючи ту обставину, що відповідач є та надалі залишається членом сім`ї позивача як власника житлового будинку по АДРЕСА_1 , де зареєстрована разом із своєю малолітньою дочкою (дочка та внучка позивача), час-від-часу навідується туди та використовує житло за призначенням, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що право користування відповідача житловим приміщенням у цьому житловому будинку не можна вважати припиненим, а саму відповідача з її малолітньою дочкою не слід вважати такими, що втратили право користування цим житловим приміщенням, виходячи у тому числі з незмінності власника будинку, у котрому воно розміщене.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження поважності причин непроживання відповідача разом з малолітньою дочкою у будинку позивача, а з пояснень позивача слід дійти висновку, що вони не проживають там саме через постійні конфлікти з позивачем, що неможна вважати неповажними причинами, оскільки перешкоди у проживанні чиняться відповідачці саме позивачем.

Наявний у справі акт обстеження, складеного депутатською комісією Хітарської сільської ради Сколівського району Львівської області 24.07.2018 року за вих. № 53 наведених обставин справи не спростовує, а інші письмові докази на спростування таких обставин позивачем не надані, у матеріалах справи відсутні.

Суд першої інстанції правильно вважав необґрунтованими посилання позивача на положення ст. 72 ЖК Української РСР (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), так як зазначена норма передбачає можливість визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням лише у будинках відомчого житлового фонду, до котрих житловий будинок по АДРЕСА_1 не відноситься та дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не убачає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 11 лютого 2019 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 08 липня 2019 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Мікуш Ю.Р.

Приколота Т.І.