Постанова

від 28.05.2020 по справі 453/1092/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 травня 2020 року

м. Київ

справа № 453/1092/18

провадження № 61-15263св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 ,

треті особи: Хітарська сільська рада Сколівського району Львівської області, служба у справах дітей Сколівської районної державної адміністрації Львівської області,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Сколівського районного суду Львівської області від 11 лютого 2019 року в складі судді Микитина В. Я. та постанову Львівського апеляційного суду від 27 червня 2019 року в складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив визнати її та її малолітню дочку ОСОБА_3 , 2016 року народження, такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що йому на праві особистоївласності належить вищевказаний житловий будинок, у якому зареєстровані його дочка ОСОБА_2 та внучка ОСОБА_3 , які вже більше двох років у ньому не проживають, участі в утриманні будинку не беруть .

Вказує, що їх реєстрація у спірному житловому будинку обмежує його право щодо вільного володіння, розпорядження та користування цим нерухомим майном. Він пропонував відповідачу добровільно знятися з реєстрації в будинку, однак згоди не отримав, внаслідок чого звернувся з даним позовом до суду.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 11 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 27 червня 2019 року, в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідач є членом сім`ї позивача як власника спірного житлового будинку, в якому зареєстрована разом зі своєю малолітньою донькою, час від часу навідується в будинок та використовує його за призначенням, а тому не можна вважати припиненим її право користування цим житловим приміщенням. До того ж з пояснень позивача суди виявили, що впродовж останніх двох років між ним та відповідачем виникають постійні конфлікти, що вказує на поважність непроживання відповідача та її доньки за місцем своєї реєстрації.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2019 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати заочне рішення Сколівського районного суду Львівської області від 11 лютого 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 червня 2019 року і ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі .

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини, що мають значення для справи, не довели ті обставини, які вважали встановленими, внаслідок чого безпідставно відмовили в задоволенні позову.

Зокрема, зазначає, що безпідставним є висновок судів про поважність причин непроживання відповідача та її доньки в належному йому будинку в зв`язку із постійними конфліктами, який зроблений з його пояснень, оскільки в даному випадку саме відповідач мала б надати суду докази поважності причин її відсутності за місцем реєстрації. При цьому вважає, що така причина як постійні конфлікти не вказує на поважність відсутності громадянина в житловому приміщенні.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

06 вересня 2019 року справа № 453/1092/18 надійшла до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ . Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За вказаних обставин тут і надалі положення ЦПК України застосовуються у редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав .

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 29 листопада 1991 року.

У вказаному будинку, окрім позивача, зареєстровані його дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також її малолітня дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідач проживала та була зареєстрована у будинку з народження, за згодою позивача як батька, про що свідчить копія будинкової книги для прописки громадян.

Згідно з актом, складеним депутатською комісією Хітарської сільської ради Сколівського району Львівської області 24 липня 2018 року, ОСОБА_2 та її малолітня дочка ОСОБА_3 більше двох років не проживають у будинку АДРЕСА_1 .

З пояснень позивача встановлено, що відповідач упродовж вказаного в акті дворічного періоду не проживає в цьому будинку, однак час від часу навідується в будинок та вчиняє з ним сварки.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною третьою статті 319 ЦК України усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

За приписами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Подібну за змістом норму містить також стаття 405 ЦК України .

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК УРСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені у частині другій статті 64 цього Кодексу , а саме: подружжя, їх діти і батьки. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу (частина четверта статті 156 ЖК УРСР ).

За приписами частини другої статті 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, необхідна наявність одночасно двох умов, зокрема, відсутність члена сім`ї без поважних причин понад один рік, а також відсутність поважних причин непроживання за адресою такого житлового приміщення.

Встановивши, що відповідач час від часу навідується до спірного будинку, проте не може в ньому проживати через постійні конфлікти з позивачем, суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог закону, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання відповідача та її малолітньої дочки такими, що втратили право користування цим будинком.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки . В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази .

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстав для їх скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а заочне рішення Сколівського районного суду Львівської області від 11 лютого 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 червня 2019 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Сколівського районного суду Львівської області від 11 лютого 2019 року постанову Львівського апеляційного суду від 27 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук