Рішення

від 04.07.2019 по справі 927/394/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

04 липня 2019 року м. Чернігівсправа № 927/394/19

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Лавриненко Л.М., розглянувши у секретар судового засідання Мігда Р.Ю.

відкритому судовому засіданні справу № 927/394/19, розгляд якої здійснено у порядку спрощеного позовного провадження

За позовом: Приватного підприємства "Тімбер-Трейд"

вул. Праці, б.8, с. Киїнка, Чернігівський р-н, Чернігівська обл, 15505

До відповідача: ОСОБА_1

АДРЕСА_1

Про стягнення 135983,20 грн

За участю представників:

від позивача: Лутай Н.М. - адвокат, довіреність від 24.06.2019; посвідчення адвоката №557 від 20.05.2011; ОСОБА_4 - директор;

від відповідача: ОСОБА_1 особисто.

У судовому засіданні була проголошена вступна та резолютивна частини рішення, на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України.

Позивачем - Приватним підприємством "Тімбер-Трейд" подано позов до відповідача - ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів у розмірі 135983,20 грн, як авансу, перерахованого в рахунок майбутньої поставки будівельних матеріалів.

Заявлений позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем усної домовленості щодо подальшого укладення договору поставки будівельних матеріалів.

Ухвалою суду від 15.05.2019 Центр надання адміністративних послуг м. Чернігова зобов`язано надати Господарському суду Чернігівської області інформацію щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) ОСОБА_1 .

21.05.2019 на адресу Господарського суду Чернігівської області від Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради надійшов лист №2523 від 20.05.2019 про надання інформації щодо місця проживання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).

Ухвалою суду від 27.05.2019 відкрито провадження у даній справі у порядку спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 25.06.2019 о 09:30.

24.06.2019 від відповідача на адресу суду надійшов відзив від 22.06.2019 на позовну заяву з додатком, який долучений до матеріалів справи.

Відповідач у відзиві на позов проти позову заперечує в повному обсязі, посилаючись на те, за предметною підсудністю справа не підсудна господарському суду. Між позивачем та відповідачем не було будь-яких домовленостей щодо укладання в подальшому договору поставки будівельних матеріалів, предметом правовідносин за перерахуванням коштів за платіжними дорученнями №1005 від 28.07.2017, № 1007 від 01.08.2017, № 1012 від 02.08.2017 не були господарські відносини, а тому між сторонами договору поставки будівельних матеріалів не укладалося. Здійснені позивачем перерахування вчинені поза межами господарських відносин між сторонами. ОСОБА_4 (директор та власник ПП Тімбер-Трейд ) за власною ініціативою здійснював перерахування коштів визначених в позові. На його прохання вказані кошти були в день їх перерахування зняті з рахунку та передані особисто ОСОБА_4, тобто перераховані кошти в розмірі 130000,00 грн були отримані ОСОБА_4 готівкою. Різниця в загальному розмірі 5983,20 грн була залишена ним для сплати банківського обслуговування, відсотків за зняття коштів та податків. Щодо оформлення первинної документації про повернення коштів ОСОБА_4 мав підписати та повернути відповідачу відповідні документи, однак при передачі ОСОБА_4 первинної бухгалтерської документації 12.03.2019, ОСОБА_4 відповідачу документів не віддав. Щодо правового статусу відповідача, то відповідач у відзиві вказує, що статус суб`єкта підприємницької діяльності втрачений відповідачем 29.12.2018, тобто до подання позову та відкриття провадження у даній справі, а отже ОСОБА_1 не може бути стороною в судовому процесі у господарському суді, оскільки немає визначених законом підстав для його участі у такому процесі. А тому, з огляду на предмет правовідносин та суб`єктний склад сторін, відповідач вважає, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

У судовому засіданні 25.06.2019 суд розпочав розгляд справи по суті.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Відповідно до ст.169 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідач у судовому засіданні 25.06.2019 заявила усне клопотання про виклик у судове засідання директора ПП "Тімбер-Трейд" ОСОБА_4.

Представник позивача заперечила щодо усного клопотання відповідача.

Суд у судовому засіданні 25.06.2019 постановив протокольно ухвалу про задоволення усного клопотання відповідача про виклик у судове засідання директора Приватного підприємства "Тімбер-Трейд" ОСОБА_4 та про відкладення розгляду справи по суті на 04.07.2019 о 09:30.

Ухвалою від 25.06.2019 суд викликав у судове засідання 04.07.2019 учасників справи та директора ПП Тімбер-Трейд .

Сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, що підтверджується розписками позивача та відповідача від 25.06.2019 наявними у матеріалах справи.

У судовому засіданні 04.07.2019 суд продовжив розгляд справи по суті.

Присутній у судовому засіданні директор ПП Тімбер-Трейд виклав усні пояснення щодо суті спору.

Згідно з ч.1,8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.

Заяв та клопотань від сторін до суду не надходило.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, вислухавши пояснення представників сторін, господарський суд ВСТАНОВИВ:

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців та громадських формувань Приватне підприємство Тімбер-Трейд зареєстроване як юридична особа 16.01.2007 та здійснює наступну підприємницьку діяльність: Код КВЕД 16.10 Лісопильне та стругальне виробництво (основний), Код КВЕД 16.23 Виробництво інших дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів, Код КВЕД 16.29 Виробництво інших виробів з деревини; виготовлення виробів з корка, соломки та рослинних матеріалів для плетіння, Код КВЕД 46.13 Діяльність посередників у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами, Код КВЕД 46.13 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, Код КВЕД 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля.

Як вбачається із наданого до матеріалів справи витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 також була зареєстрована як фізична особа-підприємець та одним із видів її підприємницької діяльності була оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням (основний Код КВЕД 46.73).

29.12.2018 було здійснено запис про державну реєстрацію припинення діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.

Як зазначає позивач, 25.07.2017 між Приватним підприємством ПП Тімбер-Трейд та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було досягнуто усних домовленостей щодо подальшого укладення договору поставки будівельних матеріалів.

На підставі досягнутих домовленостей Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було виставлено рахунок №22/3 від 25.07.2017. Вказаний рахунок у позивача не зберігся.

Позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 135983,20 грн, а саме: платіжним дорученням №1005 від 28.07.2017 - 51000,00 грн; платіжним дорученням № 1007 від 01.08.2017 - 64000,00 грн, платіжним дорученням № 1012 від 02.08.2017 - 20983,20 грн. У призначенні платежу у вказаних платіжних дорученнях зазначено за будматеріали зг. рах. № 22/3 від 25.07.2017 .

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У відповідності до ч.1 ст.181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Отже, однією із підстав виникнення господарського зобов`язання є юридично значимі дії суб`єктів господарювання, наслідком вчинення яких є встановлення, зміна або припинення взаємних прав та обов`язків сторін.

За своєю правовою природою дії суб`єктів правовідносин, які пов`язані з оплатною передачею-прийняттям товару в силу загальних засад і змісту господарського та цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов`язки аналогічні зобов`язанням за договором купівлі-продажу.

Таким чином, до відносин, які виникли між сторонами в частині оплатної передачі товару, мають застосовуватись норми глави 54 Цивільного кодексу України, які регулюють правовідносини купівлі-продажу.

Посилання відповідача на те, що між позивачем та відповідачем не було будь-яких домовленостей щодо укладання в подальшому договору поставки будівельних матеріалів, предметом правовідносин за перерахуванням коштів за платіжними дорученнями №1005 від 28.07.2017, № 1007 від 01.08.2017, № 1012 від 02.08.2017 не були господарські відносини, а тому між сторонами договору поставки будівельних матеріалів не укладалося, судом до уваги не приймається з наступних підстав:

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами-юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом (далі - ГК) України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частини перша та сьома статті 179 ГК України).

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець згідно договору купівлі-продажу передає або зобов`язується передати у власність покупцеві товар, а покупець прийняти його та оплатити.

У відповідності до ч. 1 ст.662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 1, 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.2 ст.642 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України).

З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17.

А тому, враховуючи приписи ст.202 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, що оскільки, як позивач так і відповідач на час виникнення правовідносин, були суб`єктами підприємницької діяльності, позивачем були перераховані відповідачу грошові кошти в сумі 135983,20 грн, а саме: платіжним дорученням №1005 від 28.07.2017 - 51000,00 грн; платіжним дорученням № 1007 від 01.08.2017 - 64 000,00 грн, платіжним дорученням № 1012 від 02.08.2017 - 20983,20 грн. з призначенні платежу за будматеріали зг. рах. № 22/3 від 25.07.2017 , тобто позивач виконав взяті на себе зобов`язання щодо перерахування суми попередньої оплати за будівельні матеріали, відповідно між сторонами виникли господарські правовідносини купівлі-продажу.

В силу ст.663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2,3 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.

Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями ст.599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1,2,4 ст.538 Цивільного кодексу України, виконання свого обов`язку однією із сторін, яке обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Оскільки, позивач виконав свої зобов`язання щодо оплати товару, а тому відповідно до ст. 538 Цивільного кодексу України, у відповідача виникло зустрічне зобов`язання його передати.

Як слідує із матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов`язання щодо поставки будівельних матеріалів на суму 135983,20 грн не виконав, товар позивачу не передав.

Оскільки оплата товару (будівельних матеріалів) була здійснена позивачем до його передання відповідачем, то за змістом ст.693 Цивільного кодексу України, за своєю правовою природою грошові кошти в сумі 135983,20 грн є попередньою оплатою.

Згідно з положеннями ч.1 ст.670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Відповідно до ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому, умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Як вбачається із матеріалів справи 08.04.2019 позивачем було направлено на адресу відповідача претензію з вимогою повернути грошові кошти у сумі 135983,20 грн у строк протягом 5 робочих днів з дня отримання претензії. Дана претензія була направлена позивачем 18.04.2019, що підтверджується фіскальним чеком від 18.04.2019 та описом вкладення до цінного листа (а.с.33) та отримана відповідачем 18.04.2019, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №1550500232513 від 18.04.2019.

Відповідач вимогу позивача у визначений строк не виконав, грошові кошти у сумі 135983,20 грн не повернув. Доказів поставки позивачу будівельних матеріалів відповідач суду також не надав.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до положень ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних доказів, які підтверджують здійснення ним поставки будівельних матеріалів або повернення позивачу грошових коштів у сумі 135983,20 грн за непоставлений товар.

Додана відповідачем до відзиву на позовну заяву копія розписки директора ПП Тімбер-Трейд ОСОБА_4 від 12.03.2019 свідчить лише про отримання останнім первинної бухгалтерської документації, а тому судом до уваги не приймається як доказ виконання відповідачем свого зобов`язання по передачі товару або поверненню коштів.

Надані відповідачем платіжні доручення № CASH8B7QCB від 28.07.2017 на суму 50000,00 грн; № CASH1B9ZA5 від 01.08.2017 на суму 60000,00 грн; № H0803STX7N від 02.08.2017 на суму 4000,00 грн; № H0803SU1R2 від 02.08.2017 на суму 4000,00 грн; № H0803SU1JU від 02.08.2017 на суму 4000,00 грн; № H0803SU2ES від 02.08.2017 на суму 4000,00 грн свідчать про те, що відповідачем знімались готівкові кошти з її поточного рахунку у Чернігівському РУ АТ КБ Приватбанк . Належних та допустимих доказів перерахування зазначених коштів позивачу чи передачі їх директору ПП Тімбер-Трейд ОСОБА_4 як повернення суми попередньої оплати, відповідач суду не надав.

Викликаний у судове засідання директор ПП Тімбер-Трейд ОСОБА_4 відповідаючи на питання відповідача "Чи отримував він від ОСОБА_1 кошти в сумі 135983,20 грн" відповів, що не отримував.

Надані відповідачем платіжні доручення № 341 від 17.08.2017 на суму 4040,00 грн; № 390 від 02.12.2017 на суму 2000,00 грн; № 9 від 15.02.2019 на суму 350,00 грн; № 31 від 04.06.2018 від 5000,00 грн; № 38 від 16.10.2018 на суму 4500,00 грн; № 99 від 28.11.2018 з призначенням платежу за бухгалтерські послуги , за консультативні послуги свідчать про наявність правовідносин між відповідачем та ФОП ОСОБА_4 і позивачем щодо надання бухгалтерських та консультаційних послуг, а не повернення коштів, які є предметом спору у даній справі.

Згідно з платіжним дорученням № 99 від 28.11.2018 відповідач надала ФОП ОСОБА_4 фінансову допомогу в сумі 12000,00 грн, а платіжним дорученням № 38 від 12.12.2018 ФОП ОСОБА_4 повернув відповідачу фінансову допомогу в сумі 12000,00 грн, отже надані відповідачем платіжні доручення свідчать про правовідносини між відповідачем та ФОП ОСОБА_4, а не з позивачем, та також не підтверджують факт повернення відповідачем позивачу коштів в сумі 135 983,20 грн.

Крім того, відповідачем не доведено суду та не надано належних доказів викладеним у відзиві на позовну заяву запереченням щодо того, що здійснені позивачем перерахування грошових коштів у сумі 135983,20 грн вчинені поза межами господарських відносин між сторонами.

Враховуючи, що відповідач в порушення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, вимоги позивача не виконав, попередню оплату за непоставлений товар в розмірі 135983,20 грн не повернув, суд доходить висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 135983,20 грн суми здійсненої попередньої оплати є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Заперечення відповідача, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, оскільки статус суб`єкта підприємницької діяльності втрачений відповідачем 29.12.2018, тобто до подання позову та відкриття провадження у даній справі, а отже ОСОБА_1 не може бути стороною в судовому процесі в господарському суді у зв`язку з тим, що немає визначених законом підстав для його участі у такому процесі, суд до уваги не приймає з наступних підстав:

Як встановлено судом, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована як фізична особа-підприємець, 29.12.2018 було здійснено запис про державну реєстрацію припинення діяльності фізичної особи- підприємця ОСОБА_1.

Правовідносини, які є предметом розгляду у даній справі, виникли між сторонами у 2017 році, тобто коли відповідач мала статус суб`єкта підприємницької діяльності.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття суд, встановлений законом містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18.

З огляду на положення частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, а також статей 4, 45 цього кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Як уже зазначалось, звертаючись із цим позовом, позивач просив стягнути з відповідача суму грошових коштів у розмірі 135983,20 грн, перерахованих відповідачу в рахунок майбутньої поставки будівельних матеріалів.

У процесі розгляду справи судом встановлено, що як позивач так і відповідач на час виникнення правовідносин були суб`єктами підприємницької діяльності і одним із видів діяльності відповідача була оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням (основний Код КВЕД 46.73), позивачем були перераховані на рахунок відповідача як фізичної особи-підприємця грошові кошти в сумі 135983,20 грн, з призначенням платежу за будматеріали зг. рах. № 22/3 від 25.07.2017 , отже між сторонами виникли господарські правовідносини купівлі-продажу.

Аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що спір між сторонами виник щодо неналежного виконання відповідачем господарського договору купівлі-продажу будівельних матеріалів, укладеного сторонами в спрощений спосіб.

Відповідно до статті 3 Господарського процесуального кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно із частиною першою статті 128 Господарського процесуального кодексу України, громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього кодексу.

За частиною першою статті 173 Господарського процесуального кодексу України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

За положеннями статті 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України, фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Отже позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник у зв`язку з неправомірними діями відповідача, то відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та ст. 4 Закону України „Про судовий збір", з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в розмірі 1921,00 грн.

Керуючись ст.73, 74, 76, 77, 79, 86, 129, 233, 238, 241, 247-248, 252 Господарського процесуального кодексу України; ст. 4 Закону України „Про судовий збір", господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного підприємства "Тімбер-Трейд", вул. Праці, б.8, с. Киїнка, Чернігівський р-н, Чернігівська область, 15505 (код ЄДРПОУ 34853835) до ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) про стягнення 135983,20 грн задовольнити повністю.

2. Стягнути з ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 , відомості про банківські реквізити відсутні) на користь Приватного підприємства "Тімбер-Трейд", вул. Праці, б.8, с. Киїнка, Чернігівський р-н, Чернігівська область, 15505 (код ЄДРПОУ 34853835, відомості про банківські реквізити відсутні) 135983,20 грн боргу та 1921,00 грн судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається у порядку визначеному ст. 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України.

Повне судове рішення складено 09.07.2019.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

До відома сторін:

- адреса Господарського суду Чернігівської області: проспект Миру, 20, м. Чернігів, Україна;

- засоби зв`язку контактні телефони: 672-847; 676-311, факс 774-462; електронна адреса Господарського суду Чернігівської області: e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua.

Суддя Л. М. Лавриненко