Ухвала

від 08.07.2019 по справі 524/1014/19

АВТОЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРЕМЕНЧУКА

Справа № 524/1014/19

Провадження № 2-з/524/59/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2019 року Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі: головуючого - судді - Нестеренка С.Г., при секретарі - Бельченко Н.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці Полтавської області заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про забезпечення позову,-

В С Т А Н О В И В

04 липня 2019 року з Полтавського апеляційного суду надійшла дійсна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про забезпечення позову, в якій просили вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на адміністративно-господарську будівлю з майданчиком для виставки-продажу автотехніки в АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заяви зазначали, що заявник ОСОБА_1 є власником транспортного засобу Toyota Land Cruiser, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Даним транспортним засобом користується її чоловік ОСОБА_2 . Між нею та ТОВ Автотехспорт укладено договір зберігання транспортного засобу. 18 грудня 2018 року її чоловік поставив транспортний засіб на автостоянку, однак 19 грудня 2018 року виявив його відсутність. ТОВ Автотехспорт в добровільному порядку не відшкодувало шкоду і вони здійснюють підготовку документів для подання позову до суду. ТОВ Автотехспорт є власником адміністративно-господарської будівлі з майданчиком для виставки-продажу автотехніки в АДРЕСА_1 . Їм стало відомо про те, що ТОВ Автотехспорт намагається відчужити майно з метою уникнення відповідальності.

Вказували, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;

6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;

7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року за № 9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову , розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Підставами для забезпечення позову є те, що невжиття судом заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Тобто дії суду із забезпечення позову обрання та застосування відповідних заходів забезпечення позову, спрямовуються на забезпечення можливості в подальшому реально виконати рішення суду та захистити права особи, яка звернулась до суду за захистом.

У ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зазначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Так, у рішенні Вінтман проти України , заява № 28403/05, п.110, від 23 жовтня 2014 року, остаточне 23/01/2015 Європейський суд з прав людини зазначив, що для того, щоб відповідати вимогам статті 13 Конвенції, засоби юридичного захисту повинні бути ефективними як на практиці, так і в теорії, зокрема органи державної влади держави-відповідача своїми діями або бездіяльністю не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати їхньому використанню (див. рішення від 18 грудня 1996 року у справі Аксой проти Туреччини (Aksoy v. Turkey), п. 95, ReportsofJudgmentsandDecisions 1996-VI). Іншими словами, для того, щоб бути ефективним, засіб юридичного захисту має бути незалежним від будь-якої дискреційної дії державних органів влади і бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 6 вересня 2005 року у справі Гурепка проти України (Gurepka v. Ukraine), заява № 61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи забезпечити належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення у справі Кудла проти Польщі (Kudіa v. Poland) [ВП], заява № 30210/96, п. 158, ECHR 2000-XI).

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Так, заявниками не надано доказів та відомостей про те, що невжиття заходів по забезпеченню позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. До того ж, заявниками не вказано пропозиції щодо зустрічного забезпечення.

Крім того, заява про забезпечення позову надійшла до суду в один день з аналогічною (тотожною) заявою про забезпечення позову (справа 524/1008/19, провадження 2-з/524/10/19), яка ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 19 лютого 2019 року була залишена без задоволення, і яка не була оскаржена в апеляційному порядку.

Будь-які інші відомості щодо необхідності вжиття заходів по забезпеченню позову дана заява у порівнянні з тією, яка була розглянута по суті 19 лютого 2019 року Автозаводським районним судом м. Кременчука не містить.

За таких обставин, заява не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 149, 150, 151, 152, 153, 154, 258 - 260, 353, 354 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у задоволенні заяви про вжиття заходів по забезпеченню позову.

Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду через Автозаводський районний суд м. Кременчука упродовж п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя: