Постанова

від 09.07.2019 по справі 740/1542/17

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

09 липня 2019 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 740/1542/17

Головуючий у першій інстанції - Ковальова Т. Г.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/863/19

Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої - судді - Бобрової І.О.,

суддів - Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,

за участю секретаря - Шкарупи Ю.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Дружба-Нова ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Ніжинська районна державна адміністрація Чернігівської області,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Дружба-Нова про усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до СТОВ Дружба-Нова , в якому, після уточнення вимог (а.с.72-74), просив усунути перешкоди у здійсненні ним права користування земельною ділянкою за кадастровим номером НОМЕР_1 , площею 177,9340 га для ведення фермерського господарства, розташованої на території Вертіївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, зобов`язавши СТОВ Дружба-Нова не чинити йому перешкоди у користуванні зазначеною земельною ділянкою, та скасувати запис від 29.11.2017, внесений ОСОБА_2 , державним реєстратором Виконавчого комітету Прилуцької міської ради Чернігівської обласної ради, про державну реєстрацію права суборенди земельної ділянки за СТОВ Дружба-Нова на підставі договору суборенди землі, серія та номер 3\7, виданого 03.07.2014.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що він на підставі договору оренди земельної ділянки, укладеного з Ніжинською районною. державною адміністрацією 29.12.2011 одержав в оренду строком на 25 років земельну ділянку площею 177,9340 га, розташовану на території Вертіївської сільської ради, за цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства. В ході переговорів з представниками СТОВ Дружба Нова ним не було досягнуто остаточної домовленості щодо укладення договору суборенди цієї земельної ділянки, договір суборенди ним не укладався і не підписувався, земельною ділянкою він продовжував користуватися самостійно. Проте згодом дізнався, що на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03.07.2014 за індексним номером 14198158 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право суборенди СТОВ Дружба-Нова спірної земельної ділянки, яке виникло на підставі укладеного між ним та товариством договору суборенди землі 3/7 від 03.07.2014. Позивач стверджує, що договір суборенди №3/7 від 03.07.2014 та акт прийому-передачі земельної ділянки в суборенду від 01.11.2014 він не підписував. Звертаючись з позовом про визнання недійсним договору суборенди землі від 03.07.2014, юристом, до якого він звернувся за правовою допомогою, був обраний невірний спосіб захисту порушеного права, а саме вимоги недійсності договору суборенди були заявлені не з підстави того, що він цей договір не підписував, а з підстав порушення вимог закону при укладенні такого договору - недодержання вимог щодо цільового використання землі. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив усунути перешкоди у здійсненні ним права користування спірною земельною ділянкою, зобов`язавши СТОВ Дружба-Нова не чинити йому перешкоди у користуванні землею та скасувати відповідний запис про суборенду у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24 квітня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, призначивши по справі судову почеркознавчу експертизу для з`ясування питання, чи виконані ним підписи в спірному договорі суборенди та акті прийому-передачі земельної ділянки, посилаючись на неповноту з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, порушення норм процесуального права. Позивач наполягає на тому, що він договору суборенди від 03.07.2014 та акт прийому-передачі земельної ділянки не підписував. Суд безпідставно послався як на преюдицію на рішення суду від 19.05.2016 у справі №740/2093/15, оскільки при розгляді цієї справи факт підписання договору судом не досліджувався, оскільки підстави позову цього не вимагали. Позивач зазначає, що судом першої інстанції по справі призначалась відповідна почеркознавча експертиза, проте після відновлення провадження суд розглянув справу по суті, не повернувшись до питання призначення експертизи. Ніжинська РДА не виконала ухвалу суду про надання документів, але суд не вжив жодних заходів процесуального примусу, передбачених ст.146,148 ЦПК України. Скаржник зазначає, що відповідач фактично зайняв земельну ділянку весною 2017 року, тобто через три роки після нібито укладення договору суборенди та пізніше, ніж рішення суду від 19.05.2016.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 відповідач СТОВ Дружба-Нова просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду від 24.04.2019 без змін, вважаючи, що апеляційна скарга є необґрунтованою та безпідставною, викладені в ній доводи не відповідають фактичним обставинам справи. Відповідач зазначає, що обставина укладення між сторонами договору суборенди землі не повинна доводитись повторно, оскільки судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено факт укладення договору. Крім того, факт укладення договору визнавався і самим позивачем в неодноразових письмових заявах, адресованих СТОВ Дружба-Нова . Вимога позивача про скасування державної реєстрації обґрунтовано не була задоволена судом, оскільки вона була заявлена як спосіб усунення перешкод в користуванні.

Заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 2,5 ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення суду відповідає.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано жодних доказів на підтвердження порушення його прав чи інтересів, договір суборенди є чинним, доказів неправомірного використання земельної ділянки СТОВ Дружба-Нова не надано.

Колегія суддів погоджується із даними висновками суду, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що 29.12.2011 між Ніжинською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 був укладений договір оренди земельної ділянки площею 177,9340 га, розташованої на території Вертіївської сільської ради, кадастровий номер НОМЕР_1 . Зазначений договір був зареєстрований в Управлінні Держкомзему у Ніжинському районі 02.04.2012 за №742330004004812. Строк дії договору 25 років. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства. (а.с.12-14).

Відповідно до ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з приписами статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

03.07.2014 між ОСОБА_1 та СТОВ Дружба-Нова укладено договір №3/7 суборенди землі, відповідно до якого ОСОБА_1 як орендар, надав, а СТОВ Дружба-Нова , як суборендар, прийняв в строкове платне користування земельну ділянку площею 177,9340 га для ведення фермерського господарства, яка знаходиться на території Вертіївської сільської ради Ніжинського району, та належить орендарю на підставі договору оренди від 29.12.2011 (а.с.18-20).

Зазначений договір був зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.07.2014, про що свідчить відповідний витяг (копія на а.с.22).

Підписанню договору передувала заява ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області про надання згоди на передачу ділянки в суборенду. Така згода була надана, про що свідчить копія відповідного наказу №25-2298/2015СГ (а.с.152).

01.11.2014 між ОСОБА_1 та СТОВ Дружба-Нова підписаний акт приймання-передачі земельної ділянки в суборенду згідно з договором суборенди землі №3/7 від 03.07.2014 (а.с.21).

Звертаючись із даним позовом, позивач ОСОБА_1 , посилаючись на те, що зазначені договір суборенди від 03.07.2014 та акт прийому-передачі від 01.11.2014 він не підписував, просив усунути йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою, зобов`язавши СТОВ Дружба-Нова такі перешкоди не чинити.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в Главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17.

У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що договір суборенди від 03.07.2014, укладений між ОСОБА_1 та СТОВ Дружба-Нова є чинним.

Факт укладення ОСОБА_1 договору суборенди від 03.04.2014 з СТОВ Дружба-Нова підтверджується рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 19.05.2016 у справі №740/2093/15 за позовом ОСОБА_1 до СТОВ Дружба-Нова про визнання договору суборенди земельної ділянки недійсним.

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що відповідно до ч. 5 ст. 82 ЦПК України, зазначене судове рішення є преюдиціальним при вирішенні даного позову.

Факт укладання спірного договору суборенди від 03.07.2014 визнавався ОСОБА_1 як в ході розгляду справи №740/2093/15, так і у листуванні з суборендарем, а саме : в повідомленні-вимозі від 12.04.2016, адресованому СТОВ Дружба-Нова , в якому ОСОБА_1 повідомляє товариство щодо не виконання умов укладеного між ними договору суборенди від 03.07.2014 в частині сплати орендної плати (а.с.92-94); в листі щодо сплати податкового зобов`язання відправленого в листопаді 2015 (а.с.150); та в листі щодо порушення цільового використання землі від 03.06.2015 (а.с.151).

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивачем ОСОБА_1 не надано жодних належних доказів на підтвердження того, що договір суборенди від 03.07.2014 є недійсним. Такі вимоги в поданому 18.04.2017 позові позивачем не заявлялися.

Посилання скаржника ОСОБА_1 на безпідставне не проведення судом першої інстанції почеркознавчої експертизи з метою з`ясування питання, чи належить йому підпис на спірному договорі суборенди, не можуть бути прийняті до уваги, з огляду на те, що проведення такої експертизи виходить за межі предмету доказування, оскільки, як вказано вище, відповідні позовні вимоги заявлені позивачем не були, його вимоги полягають лише в усуненні перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Окрім викладеного вище, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною другою статті 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 1 Закону України Про фермерське господарство ( в редакції на час реєстрації договору оренди від 29.12.2011 - 02.04.2012) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації (ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 Закону України Про фермерське господарство в редакції станом на 02.04.2012).

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (ст. 8 Закону України Про фермерське господарство ).

Тобто, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Зі змісту положень ст. 12 Закону України Про фермерське господарство вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

З комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України Про фермерське господарство можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц , від 12 грудня 2018 року № 388/1103/16-ц, від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка площею 177,9340 га на території Вертіївської сільської ради було отримана в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства.

30.05.2012 було засновано Фермерське господарство Дуболугівське . Ідентифікаційний код юридичної особи 38189108.

ОСОБА_1 став головою та одним із засновників ФГ Дуболугівське , що підтверджується копією статуту ФГ, який затверджений засновниками господарства 27.04.2012 (а.с.101-112).

У справі, яка розглядається, ОСОБА_1 як фізична особа та землекористувач (орендар), звернувся з позовом до СТОВ Дружба-Нова .

Проте у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.

Оскільки у правовідносинах оренди земельної ділянки такі права перейшли до ФГ Дуболугівське з дня його державної реєстрації, оскільки ОСОБА_1 не мав права використовувати спірну земельну як фізична особа, без створення фермерського господарства, тому сторонами у спірних правовідносинах є ФГ Дуболугівське як користувач земельної ділянки, а не фізична особа ОСОБА_1 як фізична особа.

Права та обов`язки ОСОБА_1 як засновника ФГ Дуболугівське не є тотожними правам та зобов`язанням самого ФГ Дуболугівське

За таких обставин у даних правовідносинах позивачем ОСОБА_1 не доведено, що його права як фізичної особи порушено.

Суд першої інстанції неправильно визначився із суб`єктом, якому належить право користування спірною земельною ділянкою і права якого порушено.

Оскільки позов ОСОБА_1 заявив як фізична особа, разом з тим, не довівши жодним чином, в чому саме полягає порушення його права та законних інтересів як фізичної особи, суд першої інстанції порушив норми процесуального права та зробив помилковий висновок, що ОСОБА_1 є належним позивачем. Проте зазначене порушення вимог процесуального закону не призвело до неправильного вирішення справи, оскільки у задоволенні позову було відмовлено.

Розглядаючи справу відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України, тобто в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що доводи викладені в апеляційній скарзі обґрунтованості судових висновків не спростовують, тому підстави для її задоволення відсутні.

Судове рішення постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24 квітня 2019 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення

Судді Чернігівського апеляційного суду

І.О.Боброва

Н.В.Висоцька

О.Є.Мамонова

Повний текст складений 10.07.2019.