Рішення

від 25.06.2019 по справі 206/1935/19

САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа 206/1935/19

Провадження 2/206/728/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2019 року в залі суду в місті Дніпрі Самарський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючий, суддя Сухоруков А.О.,

за участю секретаря Нор І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Янко , третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, про зобов`язання провести нарахування та сплату єдиного внеску на середню заробітну плату за вимушений прогул,

за участі представника відповідача Городнянського С.М.,

встановив:

03 квітня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Самарського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Янко , в якому просить зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "ЯНКО" (код ЄДРПОУ 23646934, м. Дніпро, вул. Автопаркова, 1-К) провести нарахування та сплату єдиного внеску на середню заробітну плату за вимушений прогул ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ): в сумі 1 683,30 грн. за період 29.09.2003 року по 11.06.2004 року, що була стягнута за рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2004 року; в сумі 2 438,30 грн. за періоди: з 16.06.2004 року по 08.09.2004 року; з 11.09.2004 року по 31.01.2005 року; з 02.03.2005 року по 29.04.2005 року за рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2005 року та рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2005 року. В порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України стягнути з відповідача на його користь всі судові витрати (а.с.2-4).

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2004 року він був поновлений на роботі на посаді заступника директора з загальних питань Товариства з обмеженою відповідальністю "Янко" з 29 вересня 2003 року та з ТОВ "Янко" на його користь стягнено середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 1 683,30 грн. без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів. Згідно мотивувальної частини рішення середній заробіток був стягнений за період з 29 вересня 2003 року по 11 червня 2004 року. Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку було виконано відповідачем. Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2005 року він був поновлений на роботі на посаді заступника директора з загальних питань Товариства з обмеженою відповідальністю "Янко" з 10 вересня 2004 року та стягнено з ТОВ "Янко" на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 1 938,21 грн. без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів. Згідно мотивувальної частини рішення середній заробіток був стягнений за період з 6 червня 2004 року по 08 вересня 2004 року та з 11 вересня 2004 року по 31 січня 2005 року. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2005 року рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2005 року було змінено, стягнено додатково з ТОВ "ЯНКО" на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 2 березня 2005 року по 29 квітня 2005 року в сумі 540 гри 09 коп. Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку було виконано відповідачем. В 2018 році він звернувся до Пенсійного фонду для перевірки наявності страхового стажу для призначення пенсії за віком і ним були отримані індивідуальні відомості про застраховану особу, в тому числі за 2003 - 2005 роки, з яких йому стало відомо про те, що періоди за які йому було стягнено середній заробіток за час вимушеного прогулу згідно рішень Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2004 року та від 29 квітня 2005 року не можуть бути зараховані до страхового стажу через відсутність даних в індивідуальних відомостях про застраховану особу. Таким чином, відповідачем при виконанні вищевказаних рішень суду не було проведено утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів, серед яких мав бути єдиний соціальний внесок, чим порушені його законні права та інтереси.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача ОСОБА_2 надала письмовий відзив на позовну заяву, за змістом якого позовні вимоги не визнають та просять відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що в своїй позовній заяві позивач посилається на ст. 65 ч.8 Закону України Про виконавче провадження від 21.04.1999 року, у якій зазначено, що у разі виконання судового рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи боржник є податковим агентом, який виконує судове рішення, з відрахуванням податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування із сум, що належать до виплати стягувачу. Але позивач не зазначив, що статтю 65 доповнено частиною восьмою лише в 2013 році.( Законом N 406-VII ( 406-18 ) від 04.07.2013 року.) Також позивач посилається на інше законодавство України, яке на момент судового розгляду справи 2004-2005 рік не діяло. Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. В рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2004 року було вказано стягнути з ТОВ ЯНКО в користь ОСОБА_3 заробітну плату за час вимушеного прогулу без утримання будь яких обов`язкових податків. Тому відповідачем не порушувалось законодавство України, так як діяв виключно на підставі рішення суду. Зазначене вище дає підстави для обґрунтованого висновку, що позивач безпідставно вимагає від відповідача нарахування та сплати ЄСВ. (а.с.18-19).

25 червня 2019 року від представника третьої особи Данченко В.С. надійшли письмові пояснення, в яких зазначають, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області позовну заяву ОСОБА_1 вважає законною та такою, що підлягає задоволенню, оскільки статтею 129 прим. 1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Разом з цим, ст.67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (ЄСВ) частиною 2 ст.7 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування » передбачено, що для осіб, яким згідно з рішенням суду нараховано середню заробітну плату за вимушений прогул, єдиний внесок нараховується на суму. що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу) на кількість місяців, за які вона нарахована. В Законі України "Про виконавче провадження » від 21 квітня 1999 року № 606 (втратив чинність у вересні 2016 року) була пряма норма ст.65. у якій було сказано, що у разі виконання судового рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи боржник є податковим агентом, який виконує судове рішення з відрахуванням податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування із сум, що залежать до виплати стягувачу (а.с.35-38).

Позивач в судовому засіданні наполягав на задоволенні позову, з підстав викладених у ньому.

Представник відповідача ОСОБА_4 С.М. в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову та просив відмовити.

Третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не використали своє право бути присутніми у судовому засіданні, хоча належним чином повідомлені про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Цивільного процесуального кодексу України.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

11 квітня 2019 року ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська по даній цивільній справі було відкрито спрощене позовне провадження (а.с.14).

07 червня 2019 року відповідачем подано відзив на позовну заяву (а.с.18-19).

10 червня 2019 року визнано обов`язкову участь представника Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (а.с.23).

10 червня 2019 року позивачем подано заяву про розгляд справи за його відсутності (а.с.26).

25 червня 2019 року на електронну адресу суду від третьої особи надійшли письмові пояснення по справі та заява про розгляд справи за їх відсутності, проти задоволення позову не заперечують (а.с.35-37).

25 червня 2019 року в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Під час розгляду справи судом заслухано позивача, представника відповідача, досліджено письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено , що рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2004 року, яке набрало законної сили 11.11.2004р. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника директора з загальних питань Товариства з обмеженою відповідальністю Янко з 29 вересня 2003 року. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Янко на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 1683,30грн. буз утримання подоходного податку і інших обов`язкових платежів, моральну шкоду у розмірі 500,00грн., витрати на оплату адвоката в сумі 500,00грн., всього 2683,30грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с.5-6).

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2004 року рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2004 року залишено без змін (а.с.30-32).

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 28 серпня 2007 року касаційні скарги ТОВ Янко , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 відхилено. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2004 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2004 року залишено без змін (а.с.33).

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2005 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника директора з загальних питань Товариства з обмеженою відповідальністю Янко з 10 вересня 2004 року. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Янко на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 1938,21грн. буз утримання подоходного податку і інших обов`язкових платежів, заборгованість по заробітній платі за 09 і 10 вересня 2004 року в сумі 21,55грн., компенсацію за моральну шкоду у розмірі 500,00грн., витрати на оплату адвоката в сумі 500,00грн., всього 2959,76грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с.7-9).

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2005 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Апеляційну скаргу ТОВ Янко відхилено. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2005 року змінено, стягнуто додатково з ТОВ Янко на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 2 березня 2005 року по 29 квітня 2005 року в сумі 540,09грн. В решті рішення суду залишено без змін (а.с.27-28).

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 03 грудня 2007 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2005 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2005 року залишено без змін (а.с.29).

Як видно з індивідуальних відомостей про застраховану особу наданих Пенсійним фондом України ТОВ Янко не проводив нарахування та сплату єдиного внеску на середню заробітну плату за вимушений прогул: в сумі 1 683,30 грн. за період 29.09.2003 року по 11.06.2004 року, що була стягнута за рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2004 року та в сумі 2 438,30 грн за періоди: з 16.06.2004 року по 08.09.2004 року; з 11.09.2004 року по 31.01.2005 року; з 02.03.2005 року по 29.04.2005 року за рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2005 року та рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2005 року (а.с.10).

ІV. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Так, відповідно до ч. 8 ст. 65 ЗУ Про виконавче провадження від 21.04.1999р. у разі виконання судового рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи боржник є податковим агентом, який виконує судове рішення, з відрахуванням податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування із сум, що належать до виплати стягувачу .

Проте статтю 65 доповнено частиною восьмою згідно із Законом N 406-VII ( 406-18 ) від 04.07.2013.

Отже дана норма закону на час виконання рішень суду від 2004, 2005р. була відсутня.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Дійсно, відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування платники єдиного внеску є: роботодавці.

Проте даний Закон набув чинності лише з 1 січня 2011 року.

Отже єдиний внесок, який просить позивач зобов`язати нарахувати та сплатити відповідачем на середню заробітну плату за час вимушеного прогулу на суми, що були стягнуті за рішенням суду у 2004, 2005р. не існував, оскільки введений в дію лише з 01 січня 2011 року.

На час виникнення спірних правовідносин діяв Закон України Про податок з доходів фізичних осіб , Про збір на загальнообов`язкове державне соціальне страхування .

У той же час, рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2004 року і від 29 квітня 2005 року, які набрали законної сили середню заробітну плату за час вимушеного прогулу було стягнуто саме буз утримання подоходного податку і інших обов`язкових платежів .

Тому дане питання було вирішено судом і відповідач не повинен був сплачувати подоходний податок і інші обов`язкові платежі при сплаті середньої заробітної плати позивачу за час вимушеного прогулу.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Статтями 77 - 80 ЦПК України встановлено критерії доказів, а саме їх належність, допустимість, достовірність та достатність.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Вирішуючи позов по суті, суд, також, звертає увагу, що відповідно до положень ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду , крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Так, згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не пілягають.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 3-13. 141. 235. 258. 259. 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 08 липня 2019 року.

Суддя А.О. Сухоруков