Постанова

від 22.11.2019 по справі 206/1935/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8267/19 Справа № 206/1935/19 Суддя у 1-й інстанції - Сухоруков А. О. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2019 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - Куценко Т.Р.,

суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

ОСОБА_1 ,

на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Янко , третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, про зобов`язання провести нарахування та сплату єдиного внеску на середню заробітну плату за вимушений прогул , -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Янко , про зобов`язання провести нарахування та сплату єдиного внеску на середню заробітну плату за вимушений прогул (а.с. 2-4).

В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2004 року він був поновлений на роботі на посаді заступника директора з загальних питань Товариства з обмеженою відповідальністю "Янко" з 29 вересня 2003 року та з ТОВ "Янко" на його користь стягнуто середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 1 683,30 грн. без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів. Згідно мотивувальної частини рішення середній заробіток було стягнуто за період з 29 вересня 2003 року по 11 червня 2004 року. Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку було виконано відповідачем. Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2005 року він був поновлений на роботі на посаді заступника директора з загальних питань Товариства з обмеженою відповідальністю "Янко" з 10 вересня 2004 року та стягнено з ТОВ "Янко" на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 1 938,21 грн. без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів. Згідно мотивувальної частини рішення середній заробіток був стягнений за період з 6 червня 2004 року по 08 вересня 2004 року та з 11 вересня 2004 року по 31 січня 2005 року. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2005 року рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2005 року було змінено, стягнено додатково з ТОВ "ЯНКО" на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 2 березня 2005 року по 29 квітня 2005 року в сумі 540 гри 09 коп. Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку було виконано відповідачем. В 2018 році він звернувся до Пенсійного фонду для перевірки наявності страхового стажу для призначення пенсії за віком і ним були отримані індивідуальні відомості про застраховану особу, в тому числі за 2003 - 2005 роки, з яких йому стало відомо про те, що періоди за які йому було стягнено середній заробіток за час вимушеного прогулу згідно рішень Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2004 року та від 29 квітня 2005 року не можуть бути зараховані до страхового стажу через відсутність даних в індивідуальних відомостях про застраховану особу. Таким чином, відповідачем при виконанні вищевказаних рішень суду не було проведено утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів, серед яких мав бути єдиний соціальний внесок, чим порушені його законні права та інтереси. .

Просить суд зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "ЯНКО" провести нарахування та сплату єдиного внеску на середню заробітну плату за вимушений прогул ОСОБА_1 : в сумі 1 683,30 грн. за період 29.09.2003 року по 11.06.2004 року, що була стягнута за рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2004 року; в сумі 2 438,30 грн. за періоди: з 16.06.2004 року по 08.09.2004 року; з 11.09.2004 року по 31.01.2005 року; з 02.03.2005 року по 29.04.2005 року за рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2005 року та рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2005 року. Стягнути з відповідача на його користь всі судові витрати.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2019 року у задоволенні заявлених позовних вимог відмовлено в повному обсязі /а.с. 41-44/.

ОСОБА_1 з вказаним рішенням суду не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні його позову, а рішення суду є незаконним /а.с. 50-53/.

ТОВ Янко скористалось своїм правом передбаченим ст. 360 ЦПК України та подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на те, що апеляційна скарга є безпідставною .

Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2019 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі пункту 1 частини 4 статті 274 ЦПК України.

Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволені заявлених позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що норми закону, на які посилається позивач у позові, на час виконання рішень суду від 2004, 2005 р.р. були відсутні. Крім того, рішеннями Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2004 року і від 29 квітня 2005 року, які набрали законної сили, середню заробітну плату за час вимушеного прогулу було стягнуто саме без утримання подохідного податку і інших обов`язкових платежів, тому дане питання було вирішено судом і відповідач не повинен був утримувати подоходний податок і інші обов`язкові платежі при сплаті середньої заробітної плати позивачу за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2004 року, яке набрало законної сили 11.11.2004р. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника директора з загальних питань Товариства з обмеженою відповідальністю Янко з 29 вересня 2003 року. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Янко на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 1683,30грн. буз утримання подоходного податку і інших обов`язкових платежів, моральну шкоду у розмірі 500,00грн., витрати на оплату адвоката в сумі 500,00грн., всього 2683,30грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с.5-6).

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2004 року рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2004 року залишено без змін (а.с.30-32).

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 28 серпня 2007 року касаційні скарги ТОВ Янко , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відхилено. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2004 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2004 року залишено без змін (а.с.33).

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2005 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника директора з загальних питань Товариства з обмеженою відповідальністю Янко з 10 вересня 2004 року. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Янко на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 1938,21грн. буз утримання подоходного податку і інших обов`язкових платежів, заборгованість по заробітній платі за 09 і 10 вересня 2004 року в сумі 21,55грн., компенсацію за моральну шкоду у розмірі 500,00грн., витрати на оплату адвоката в сумі 500,00грн., всього 2959,76грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с.7-9).

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2005 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Апеляційну скаргу ТОВ Янко відхилено. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2005 року змінено, стягнуто додатково з ТОВ Янко на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 2 березня 2005 року по 29 квітня 2005 року в сумі 540,09грн. В решті рішення суду залишено без змін (а.с.27-28).

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 03 грудня 2007 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2005 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2005 року залишено без змін (а.с.29).

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу наданих Пенсійним фондом України ТОВ Янко не проводив нарахування та сплату єдиного внеску на середню заробітну плату за вимушений прогул: в сумі 1 683,30 грн. за період 29.09.2003 року по 11.06.2004 року, що була стягнута за рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2004 року та в сумі 2 438,30 грн за періоди: з 16.06.2004 року по 08.09.2004 року; з 11.09.2004 року по 31.01.2005 року; з 02.03.2005 року по 29.04.2005 року за рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2005 року та рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2005 року (а.с.10).

Позивач у своєму позові посилався, як на підставу своїх позовних вимог, на ч. 8 ст. 95 Закону України «Про виконавче провадження» та на п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» .

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Норми на які посилається позивач на час виконання рішень суду від 2004 та 2005 р.р. були відсутні, оскільки статтю 65 доповнено частиною восьмою згідно із Законом № 406-VII ( 406-18 ) від 04.07.2013 року, а Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набув чинності лише з 1 січня 2011 року.

Таким чином, вищевказані норми не можуть бути застосовані до даних правовідносин, оскільки на момент їх виникнення не існували.

Колегія суддів погоджується з висновками суду стосовно того, що єдиний внесок, який просить позивач зобов`язати нарахувати та сплатити відповідачем на середню заробітну плату за час вимушеного прогулу на суми, що були стягнуті за рішенням суду у 2004, 2005р. не існував, оскільки введений в дію лише з 01 січня 2011 року.

На час виникнення спірних правовідносин діяв Закон України Про податок з доходів фізичних осіб , Про збір на загальнообов`язкове державне соціальне страхування .

У той же час, рішеннями Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2004 року і від 29 квітня 2005 року, які набрали законної сили, середню заробітну плату за час вимушеного прогулу було стягнуто саме без утримання подоходного податку і інших обов`язкових платежів.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду, що дане питання було вирішено судом і відповідач не повинен був сплачувати подоходний податок і інші обов`язкові платежі при сплаті середньої заробітної плати позивачу за час вимушеного прогулу. А тому з боку відповідача відсутні будь-які порушення законних прав та інтересів позивача.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з Конституцією України, статтею 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для виконання всіх органів влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організації, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Щодо посилань заявника в скарзі на правову позицію Верховного суду викладену в постанові від 18.07.2018 року у справі № 359/10023/16-ц, колегія суддів вважає, що дана позиція не може бути застосована у даних правовідносинах, оскільки у справі № 359/10023/16-ц оскаржувалось питання стосовно того, що работодавцем при виконанні рішення суду суму, яка підлягала сплаті було зменшено за рахунок утримання податків.

Однак, як вже зазначалося вище, рішеннями Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2004 року і від 29 квітня 2005 року, які набрали законної сили, питання щодо утримання податків було вирішено судом, а тому відповідач не зобов`язаний був відраховувати подоходний податок і інші обов`язкові платежі при сплаті середньої заробітної плати позивачу за час вимушеного прогулу. Крім того, суми, які були стягнуті за вказаними рішеннями були сплачені відповідачем позивачу у повному обсязі без зменшення на суму податків та зборів, що не заперечується позивачем.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що зобов`язання відповідача на теперішній час провести відповідні відрахування призведе до порушення законних прав та інтересів відповідача.

Доводи скарги позивача фактично зводяться до незгоди заявника із мотивами судового рішення, які наведені в його обґрунтування, а також переоцінки доказів, проте відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Т.Р. Куценко

Судді: Е.Л. Демченко

М.О. Макаров