Постанова

від 07.04.2021 по справі 206/1935/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

07 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 206/1935/19

провадження № 61-3045св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Янко ,

третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду

м. Дніпропетровська від 25 червня 2019 року у складі судді Сухорукова А. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Янко (далі - ТОВ Янко ), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, про зобов`язання провести нарахування та сплату єдиного внеску на середню заробітну плату, сплачену за вимушений прогул.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2004 року його поновлено на роботі на посаді заступника директора з загальних питань ТОВ Янко з

29 вересня 2003 року, та стягнуто з ТОВ Янко на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу (з 29 вересня 2003 року по 11 червня 2004 року) в сумі 1 683,30 грн, без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня

2005 року його поновлено на посаді заступника директора з загальних питань ТОВ Янко з 10 вересня 2004 року, та стягнуто з відповідача на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу (з 16 червня

2004 року по 08 вересня 2004 року та з 11 вересня 2004 року по 31 січня

2005 року) в сумі 1 938,21 грн, без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2005 року рішення Самарського районного суду

м. Дніпропетровська від 29 квітня 2005 року змінено, стягнуто додатково з ТОВ Янко на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з

02 березня 2005 року по 29 квітня 2005 року в розмірі 540,09 грн.

Зазначені судові рішення в частині стягнення середнього заробітку виконані відповідачем.

У 2018 році він звернувся до Пенсійного фонду з метою перевірки наявності страхового стажу для призначення пенсії за віком та дізнався, що періоди за які йому стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до рішень Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2004 року та від 29 квітня 2005 року не зараховані до страхового стажу через відсутність даних в індивідуальних відомостях про застраховану особу. Зазначене свідчить про те, що відповідач при виконанні вищевказаних судових рішень не здійснив утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів, серед яких мав бути єдиний соціальний внесок, чим порушив його законні права та інтереси.

Посилаючись на наведене, просив: зобов`язати ТОВ Янко провести нарахування та сплату єдиного внеску на виплачену йому середню заробітну плату за вимушений прогул: в сумі 1 683,30 грн за період 29 вересня 2003 року по 11 червня

2004 року, що була стягнута за рішенням Самарського районного суду

м. Дніпропетровська від 11 червня 2004 року; в сумі 2 438,30 грн за періоди: з

16 червня 2004 року по 08 вересня 2004 року; з 11 вересня 2004 року по 31 січня 2005 року; з 02 березня 2005 року по 29 квітня 2005 року за рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2005 року та рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2005 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня

2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що єдиний внесок, який просить позивач зобов`язати відповідача нарахувати та сплатити, був введений в дію лише з 01 січня 2011 року, а тому відсутні підстави для його нарахування на середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, стягнутої на підставі судових рішень у 2004, 2005 роках. Зауважив, що рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2004 року і від 29 квітня

2005 року стягнуто середню заробітну плату за час вимушеного прогулу без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, таким чином, на думку суду, питання стягнення податкових платежів було вирішено судом, а тому відповідач не повинен був сплачувати прибутковий податок та інші обов`язкові платежі при виплаті позивачу заробітної плати стягнутої за рішенням суду.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для зобов`язання відповідача нарахувати єдиний внесок на середню заробітну плату за вимушений прогул, яка стягнута за рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2004 року та рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня

2005 року, з урахуванням змін, внесених рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2005 року є правильним, оскільки єдиний внесок був введений в дію лише з 01 січня 2011 року. Крім того, рішеннями Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2004 року та від

29 квітня 2005 року вирішено питання про стягнення податкових платежів, а тому відповідач не повинен був їх сплачувати при виплаті позивачу середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У лютому 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 , у якій він просив скасувати рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2019 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не урахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц, зокрема щодо процедури нарахування сум податків та зборів на середній заробіток за час вимушеного прогулу, присуджений за рішенням суду. Суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Натомість податки і збори з суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Крім того, суди не урахували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі 917/1739/17, зокрема щодо обов`язку суду надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи та визначати, яка правова норма підлягає застосуванню при вирішенні спору. Самостійне застосування судом при прийнятті рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

У квітні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ Янко на касаційну скаргу ОСОБА_1 , який не містить доказів відправлення його копії іншим учасникам справи, а тому не приймається Верховним Судом до уваги при розгляді зазначеної справи.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

Справа надійшла до Верховного Суду 24 березня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2004 року, ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді заступника директора з загальних питань ТОВ Янко з

29 вересня 2003 року. Стягнуто з ТОВ Янко на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 1 683,30 грн без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів, на відшкодування моральної шкоди 500,00 грн, витрати на оплату адвоката в сумі 500,00 грн, а всього 2 683,30 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 листопада

2004 року рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від

11 червня 2004 року залишено без змін.

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 28 серпня 2007 року касаційні скарги ТОВ Янко , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відхилено, рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2004 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2004 року залишено без змін.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня

2005 року поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника директора з загальних питань ТОВ Янко з 10 вересня 2004 року. Стягнуто з ТОВ Янко на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 1 938,21 грн. без утримання прибуткового податку і інших обов`язкових платежів, заборгованість по заробітній платі за 09 і 10 вересня 2004 року в сумі 21,55 грн, компенсацію за заподіяну моральну шкоду в розмірі 500,00 грн, витрати на оплату адвоката в сумі 500,00 грн, а всього 2 959,76 грн.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2005 року рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2005 року змінено, стягнуто додатково з ТОВ Янко на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 02 березня 2005 року по 29 квітня 2005 року в сумі 540,09 грн. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 03 грудня 2007 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Самарського районного суду

м. Дніпропетровська від 29 квітня 2005 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2005 року залишено без змін.

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, наданих Пенсійним фондом України, ТОВ Янко не проводив нарахування та сплату єдиного внеску на середню заробітну плату за вимушений прогул: в сумі 1 683,30 грн за період з 29 вересня 2003 року по 11 червня 2004 року, що була стягнута за рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2004 року; в сумі 2 438,30 грн за періоди: з 16 червня 2004 року по 08 вересня 2004 року; з

11 вересня 2004 року по 31 січня 2005 року; з 02 березня 2005 року по 29 квітня 2005 року за рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від

29 квітня 2005 року та за рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2005 року.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої статті 235 Кодексу законів про працю України (зараз і надалі - у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішеннями Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня

2004 року та від 29 квітня 2005 року, з урахуванням змін, внесених рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2005 року, поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника директора з загальних питань ТОВ Янко та стягнуто в порядку статті 235 КЗпП України середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за періоди: з 29 вересня 2003 року по 11 червня 2004 року; з 16 червня 2004 року по 08 вересня 2004 року; з 11 вересня 2004 року по 31 січня 2005 року; з 02 березня 2005 року по 29 квітня 2005 року.

Стягнення середньої заробітної плати на виконання вказаних судових рішень здійснено без урахування податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, які підлягали стягненню на час ухвалення судових рішень.

Нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі статті 235 КЗпП України здійснюється на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати в тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц, від 25 березня 2019 року у справі

№ 191/81/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій послалися на те, що середня заробітна плата була стягнута на користь позивача на підставі зазначених вище судових рішень без урахування податків та інших обов`язкових платежів, а тому у роботодавця відсутній обов`язок для їх нарахування. Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, який просить позивач зобов`язати відповідача нарахувати та сплатити, не існував на час виконання судових рішень, а тому суди вважали позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими.

Колегія суддів Верховного Суду не погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

З`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує при прийнятті рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17.

Аналізуючи наведене, дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.

Суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували та дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, не застосувавши до спірних правовідносин правові норми, яка підлягають застосуванню.

Зокрема суди не урахували, що звертаючись до суду із зазначеним позовом, ОСОБА_1 зазначав про порушення відповідачем його права на нарахування страхового стажу для призначення пенсії щодо не сплати податків та обов`язкових платежів на середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, що була стягнута на підставі рішень Самарського районного суду

м. Дніпропетровська від 11 червня 2004 року та від 29 квітня 2005 року, з урахуванням змін, внесених рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2005 року.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (зараз і надалі - у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяли раніше; кошти, сплачені на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону (стаття 1 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування ).

Платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону (частина перша статті 15 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування ).

Частиною першою статті 14 зазначеного Закону України передбачено, що страхувальниками відповідно до цього Закону є: роботодавці - підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об`єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування страхові внески до солідарної системи нараховуються: для роботодавця - на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України Про оплату праці , виплату винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини виникли до запровадження сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, як консолідованого страхового внеску, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Разом з тим, судами не ураховано, що до запровадження зазначеного внеску справлялись чотири окремі відрахування, зокрема до Пенсійного фонду; до фондів страхування на випадок безробіття; із тимчасової втрати працездатності; від нещасних випадків на виробництві. Уведений з 01 січня 2011 року єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування замінив собою зазначені чотири окремі відрахування.

Порядок нарахування, ставки та розмір зазначених нарахувань визначались Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування , Законом України Про збір на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1, Законом України Про розмір внесків на деякі види загальнообов`язкового державного соціального страхування , Законом України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності , Законом України Про страхові тарифи на загальнообов 'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності .

Ураховуючи наведені вище положення чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства України, обов`язок нарахування та сплати платежів до Пенсійного фонду, фондів страхування на випадок безробіття, із тимчасової втрати працездатності та від нещасних випадків на виробництві, які на даний час входять до консолідованого страхового внеску до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування - єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, покладався на роботодавців. Беручи до уваги те, що судовими рішення стягнуто суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу без урахування податків та інших обов`язкових платежів, такі платежі підлягали нарахуванню та сплаті відповідачем при виплаті позивачу середнього заробітку.

Ураховуючи, що на час вирішення спору щодо зобов`язання роботодавця нарахувати і сплатити обов`язкові платежі (страхові внески) на суму стягнутої на виконання судових рішень середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, процедура справляння зазначених платежів регулюється положеннями Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове страхування , адміністрування зазначеного внеску з 11 серпня 2013 передано від Пенсійного фонду України до Міністерства доходів і зборів, а з 08 липня 2014 року - до Державної фіскальної служби, тобто органи Пенсійного фонду не наділені повноваженнями адмініструвати зазначені платежі на даний час, колегія суддів Верховного суду приходить до висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача на нарахування страхового стажу є зобов 'язання відповідача нарахувати та сплатити чинний на час вирішення справи єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, з урахуванням ставок платежів, які увійшли до структури зазначеного внеску (внесок до Пенсійного фонду, до фондів страхування на випадок безробіття, із тимчасової втрати працездатності та від нещасних випадків на виробництві), що діяли на момент набрання чинності судовими рішеннями про стягнення середньої заробітної плати за вимушений прогул: в сумі 1 683,30 грн за період 29 вересня 2003 року по 11 червня 2004 року, що була стягнута за рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2004 року; в сумі 2 438,30 грн за періоди: з 16 червня 2004 року по 08 вересня 2004 року; з 11 вересня 2004 року по 31 січня 2005 року; з 02 березня 2005 року по 29 квітня 2005 року за рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2005 року та рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2005 року.

Зважаючи на те, що ТОВ Янко не виконало чинного на час виникнення спірних правовідносин положень законодавства, що призвело до порушення права ОСОБА_1 щодо нарахування його страхового стажу, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не можна визнати такими, що є справедливими та відповідають завданням цивільного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Ухвалюючи оскаржувані судові рішення суди попередніх інстанцій не застосували норми матеріального права, які підлягають застосуванню, у зв`язку із чим дійшли помилкового висновку про відсутність у відповідача обов`язку нарахувати та сплатити обов`язкові платежі на суму середнього заробітку за вимушеного прогулу. Ураховуючи зазначене, рішення Самарського районного суду

м. Дніпропетровська від 25 червня 2019 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2019 року, підлягають скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, оскаржувані рішення скасовуються з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають стягненню з відповідача. Ураховуючи, що ОСОБА_1 не сплачував судовий збір при поданні касаційної скарги на підставі пункту 10 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір , необхідний до сплати судовий збір при поданні касаційної скарги у розмірі 1 536,80 грн

(768,40 грн *200%) підлягає стягненню з ТОВ Янко на користь держави.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня

2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада

2019 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Янко , третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, про зобов`язання провести нарахування та сплату єдиного внеску на середню заробітну плату задовольнити.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Янко провести нарахування та сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, з урахуванням ставок платежів, які увійшли до структури зазначеного внеску, що діяли станом 11 листопада 2004 року , на середню заробітну плату за вимушений прогул, стягнуту на користь ОСОБА_1 в сумі 1 683,30 грн за період 29 вересня 2003 року по 11 червня

2004 року, що була стягнута на виконання рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2004 року; та ставок платежів, які увійшли до структури зазначеного внеску, що діяли станом на 01 вересня 2005 рокуна середню заробітну плату за вимушений прогул в сумі 2 438,30 грн за періоди: з

16 червня 2004 року по 08 вересня 2004 року; з 11 вересня 2004 року по 31 січня 2005 року; з 02 березня 2005 року по 29 квітня 2005 року на виконання рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2005 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2005 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Янко на користь держави судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 536,80 грн.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко