Рішення

від 05.07.2019 по справі 260/557/19

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

05 липня 2019 року м. Ужгород№ 260/557/19 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гебеш С. А.

при секретарі судових засідань - Жирош С.Ю.

та осіб, що беруть участь у справі :

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Лакатош І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства "Гроно-Текс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В:

Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Приватного акціонерного товариства "Гроно-Текс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 572034,15 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що товариство норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю з облікового складу штатних працівників за 2018 рік, передбачений ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної інвалідів в Україні", не виконало у кількості 19 робочих місць для особи з інвалідністю, так як на підприємстві працювало лише 14 осіб з інвалідністю.

Зважаючи на вищевикладені обставини, представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві та просив суд даний адміністративний позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив повністю з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, при цьому пояснивши, що підприємство щомісячно та в повному обсязі інформувало центр зайнятості про створені робочі місця для інвалідів в кількості, передбаченій законом, та наявність вакансій для працевлаштування інвалідів шляхом направлення звітів у 2018 році про наявність вакансії для працевлаштування інвалідів, але орган, на який покладено обов`язок працевлаштування, у 2018 році для працевлаштування інвалідів підприємству не направляв, пославшись на відсутність бажаючих працювати на даному підприємстві. Крім того, в 2018 році ПАТ Гроно-Текс самостійно додатково працевлаштувало 3 осіб з інвалідністю, 2 працівникам було встановлено групу інвалідності. Загалом протягом 2018 року на підприємстві працювало 20 осіб з інвалідністю, що відповідає встановленому нормативу, 6 з яких звільнилося з причин стану здоров`я та інших причин.

Крім того, підприємство самостійно проводило роботу із пошуку працевлаштування осіб з інвалідністю та зверталось за сприянням у працевлаштуванні осіб з інвалідністю до Виноградівської міської ради, Виноградівського відділу соціального захисту населення, Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту населення. В 2017 році зазначеними органами особи з інвалідністю на працевлаштування не спрямовувались. Також, протягом другої половини 2018 року на найбільшому сайті з пошуку роботи (work.ua) була розміщена вакансія з інформацією, що працевлаштованими можуть бути і люди з інвалідністю.

Зважаючи на вищевикладені обставини, представник відповідача в судовому засіданні просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Так, як встановлено судом в ході судового розгляду та вбачається із матеріалів даної адміністративної справи, 12.02.2019 року відповідач подав звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік (за формою №10-ПІ), згідно якого середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача впродовж 2018 року становила 473 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - відомості відсутні, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 19 (а.с. 7), натомість, згідно вимог чинного законодавства така кількість осіб повинна становити 14 осіб.

Отже, відповідач повинен був самостійно в строк до 15 квітня року наступного за роком в якому відбулось порушення, розрахувати та сплатити адміністративно-господарські санкції. Оскільки середньорічна зарплата штатного працівника у відповідача в 2018 році становила 114 201,27 грн., то за не працевлаштування осіб з інвалідністю у необхідній кількості та невиконання нормативу відповідач повинен сплатити в дохід Державного бюджету 114 201,27 х 5 = 571 006,35 грн. Однак, відповідач до 15.04.2019 року у строк встановлений законом, адміністративно-господарські санкції самостійно не сплатив.

Зважаючи на вищевикладені обставини, позивач звернувся до суду із позовною заявою щодо стягнення спірної суми в судовому порядку.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить із наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, гарантування їм рівної з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами врегульовано Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 №875-XII (далі - Закон №875-XII).

Частинами першою та другою статті 17 Закону №875-XII встановлено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Згідно з частиною третьою статті 17 Закону №875-XII відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я інвалідів.

Відповідно до положень частини першої та третьої статті 18 Закону №875-XII, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приписами статті 18-1 Закону№875-XII встановлено, що особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.

Суд звертає увагу, що рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В силу приписів статті 18 Закону №875-XII на відповідача, як працедавця, покладено обов`язок створити робочі місця і умови для працевлаштування інвалідів, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

В той же час, вказаний обов`язок не супроводжується обов`язком відповідача здійснювати пошук інвалідів, адже статтею 18-1 Закону №875-XII такий обов`язок покладено на Державну службу зайнятості.

Пунктом четвертим частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 №5067-VI визначено, що роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Відповідно до Порядку надання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 (далі - Порядок №316), інформація за даною формою подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії (й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Суд звертає увагу, що у відповідності до діючих положень Порядку №316 звітність за формою №3-ПН роботодавці подають до центрів зайнятості за наявності попиту на робочу силу (вакансії), тобто, лише у разі наявності на підприємстві чи в організації вільних робочих місць.

Слід зазначити, що норма щодо щомісячної подачі звітів про наявність вільних робочих місць, встановлена Законом України від 01.03.1991 №803-ХІІ "Про зайнятість населення", втратила чинність з 01.01.2013, коли набрав чинності новий Закон України від 05.07.2012 № 5067-VI "Про зайнятість населення".

Таким чином, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН не встановлено, а регламентується лише, що вона подається не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії.

Матеріалами справи підтверджено, що Підприємство щомісячно та в повному обсязі інформувало центр зайнятості про створені робочі місця для інвалідів в кількості, передбаченій законом, та наявність вакансій для працевлаштування інвалідів шляхом направлення звітів у 2018 році про наявність вакансії для працевлаштування інвалідів, але орган, на який покладено обов`язок працевлаштування, у 2018 році для працевлаштування інвалідів підприємству не направляв, пославшись на відсутність бажаючих працювати на даному підприємстві.

В 2018 році ПАТ Гроно-Текс самостійно додатково працевлаштувало 3 осіб з інвалідністю, 2 працівникам було встановлено групу інвалідності. Загалом протягом 2018 року на підприємстві працювало 20 осіб з інвалідністю, що відповідає встановленому нормативу, 6 з яких звільнилося з причин стану здоров`я та інших причин (а.с. 23-84).

Крім того, підприємство самостійно проводило роботу із пошуку працевлаштування осіб з інвалідністю та зверталось за сприянням у працевлаштуванні осіб з інвалідністю до Виноградівської міської ради, Виноградівського відділу соціального захисту населення, Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту населення. В 2018 році зазначеними органами особи з інвалідністю на працевлаштування не спрямовувались.

Також, протягом другої половини 2018 року на найбільшому сайті з пошуку роботи (work.ua) була розміщена вакансія з інформацією, що працевлаштованими можуть бути і люди з інвалідністю, додатково були розміщені оголошення в місцевій пресі, що підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Відповідно до ст. 217 Господарського кодексу України (далі - ГК України) -адміністративно - господарські санкції є різновидом господарськсмправової відповідальності.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України - учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько- правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Підприємством були вжиті всі необхідні заходи для недопущення господарських правопорушень.

Враховуючи вищенаведене, суд також вважає за необхідне зазначити, що згідно ч.5 ст. 242 Кас України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, і аналогічні висновки викладені Верховним Судом у аналогічній справі №803/534/17.

У матеріалах справи відсутні належні, допустимі, достовірні та достатні докази на підтвердження тверджень, що Приватним акціонерним товариством "Гроно-Текс" не забезпечувалися вакансії для осіб з обмеженими фізичними можливостями або було відмовлено таким особам у прийнятті на роботу з мотивів наявності у вказаних осіб встановленої інвалідності. Доказів направлення органами державної служби зайнятості на зазначені відповідачем вакансії осіб з обмеженими фізичними можливостями матеріали справи також не містять.

Положеннями частини першої, другої статті 19 Закону №875-XII визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно з частинами першої та другої статті 20 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України від 16.01.2003 №436-IV, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

У відповідності до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися до працедавця в разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому цей суб`єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом №875-XII заходів для працевлаштування останніх, тобто, коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Суд звертає увагу, що норми чинного законодавства покладають на працедавця виключно обов`язок забезпечити наявність вакансій, в той час, як відсутність реалізації такими особами свого права на працевлаштування із незалежних від суб`єкта господарювання причин, зокрема, ненаправлення Державною службою зайнятості необхідної кількості осіб з обмеженими фізичними можливостями, не свідчить про наявність у діях суб`єкта господарювання складу господарського правопорушення та не є правовою підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій і нарахування пені за їх несвоєчасну сплату.

Як встановлено із наявних у матеріалах справи доказів, протягом 2018 року відповідачем було забезпечено необхідну кількість вакансій для працевлаштування осіб із обмеженими фізичними можливостями, які не були заповнені із неналежних від працедавця причин, зокрема, через не направлення Державною службою зайнятості на підприємство таких осіб для подальшого працевлаштування. Таким чином, Приватним акціонерним товариством "Гроно-Текс" протягом 2018 року було створено та забезпечено наявність вакансій для працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями у необхідній та достатній кількості, визначеній нормами чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, позивач дійшов помилкового висновку про порушення Приватним акціонерним товариством "Гроно-Текс" положень статей 19, 20 Закону №875-XII та про наявність підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій і пені на загальну суму 572034,15 грн.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем на виконання статті 77 КАС України та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів спростовано, а позивачем не доведено обґрунтованості заявлених вимог та наявності правових підстав для примусового стягнення з товариства "Гроно-Текс" адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 572034,15, а тому позовні вимоги Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладені обставини та керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (пл. Ш. Петефі, буд. 14,м. Ужгород, Закарпатська область, код ЄДРПОУ -13592841) до Приватного акціонерного товариства "Гроно-Текс" (вул. Миру, буд. 13,м. Виноградів, Закарпатська область,90300, код ЄДРПОУ - 00309134) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - відмовити повністю .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлено та підписано 10 липня 2019 року.

Суддя C.А. Гебеш