Постанова

від 12.11.2019 по справі 260/557/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2019 рокуЛьвів№ 857/9224/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участю секретаря судового засідання Болюк Н.В.,

представника відповідача Клапатого Д.Й.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 липня 2019 року у справі за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства Гроно-Текс про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

суддя (судді) в суді першої інстанції - Гебеш С.А.,

час ухвалення рішення - 10:45:48,

місце ухвалення рішення - м. Ужгород,

дата складання повного тексту рішення - 10 липня 2019 року,

В С Т А Н О В И В:

19 квітня 2019 року Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося в суд з адміністративним позовом до Приватного акціонерного товариства Гроно-Текс , в якому просило стягнути адміністративно-господарські санкції в сумі 571006,35 грн та пеню за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в сумі 1027,80 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що товариство норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю з облікового складу штатних працівників за 2018 рік, передбачений ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної інвалідів в Україні", не виконало у кількості 19 робочих місць для особи з інвалідністю, так як на підприємстві працювало лише 14 осіб з інвалідністю.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 липня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що протягом 2018 року відповідачем було забезпечено необхідну кількість вакансій для працевлаштування осіб із обмеженими фізичними можливостями, які не були заповнені із неналежних від працедавця причин, зокрема, через не направлення Державною службою зайнятості на підприємство таких осіб для подальшого працевлаштування.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що до компетенції служби зайнятості у відповідності до чинного Закону України Про зайнятість населення не входять обов`язки щодо пошуку працівників на вимогу роботодавця. Відповідачем звітність форми № 3-ПН подана у довільному порядку, однак подається вона у чітко визначених випадках, а не за бажанням роботодавця. Подаючи форму № 3-ПН відповідач свідомо не виконував свої обов`язки належним чином.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що згідно наявних в матеріалах справи доказів відповідачем у повному обсязі виконано покладені на нього обов`язки, зокрема, створено робочі місця придатні для їх заміщення інвалідами, надано службі зайнятості інформацію необхідну для організації працевлаштування та здійснено комплекс додаткових заходів для залучення та заміщення інвалідами вакантних посад на підприємстві, подано всі необхідні звіти позивачу.

В судовому засіданні представник відповідача щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, Приватне акціонерне товариство Гроно-Текс відноситься до суб`єктів господарювання, яким відповідно до ст. 19 Закону України від 21 березня 1991 року №875-XII "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" , встановлюється норматив робочих місць по працевлаштуванню інвалідів.

Згідно зі звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік, що надавався підприємством до Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2018 році становила 473 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 14 осіб, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених, відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 19(а.с.7,36).

Оскільки середньорічна зарплата штатного працівника у відповідача в 2018 році становила 114201,27 грн, то за не працевлаштування осіб з інвалідністю у необхідній кількості та невиконання нормативу відповідач повинен сплатити в дохід Державного бюджету 114201,27 х 5 = 571006,35 грн. Однак, відповідач до 15 квітня 2019 року у строк встановлений законом, адміністративно-господарські санкції самостійно не сплатив.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, не забороненою законом. Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю. Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я інвалідів.

Згідно із ч. 3 ст. 18 вказаного Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 19 того ж Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно із ч. 9 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

З вищенаведеного слідує, що норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю має розраховуватися виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік (тобто від загальної чисельності працюючих).

Згідно із ч. 1 ст. 238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Відповідно до ч. 2 цієї ж статті види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Частиною 1 ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно із ст. 18-1 вказаного закону пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань. Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для їх працевлаштування.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України Про зайнятість населення , роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

На виконання вищевказаної норми, наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31 травня 2013 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) .

В контексті положень Закону України Про зайнятість населення та Порядку на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Звітність за формою №3-ПН роботодавці подають до центрів зайнятості за наявності попиту на робочу силу (вакансії), тобто, лише у разі наявності на підприємстві чи в організації вільних робочих місць.

Разом з тим, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

За правилами, визначеними ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою ст. 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені ст. 250 Господарського кодексу України.

Вищезазначеними нормами законодавства чітко визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця;

- створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Відтак, на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

При цьому, Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми №3-ПН.

З матеріалів справи слідує, що у відповідача середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за 2018 рік становила 473 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів для відповідача в цей звітний період становив 19 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 14 осіб.

На підтвердження виконання відповідачем нормативу, встановленого Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , в частині створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, долучено звіти форми 3-ПН за 2018 рік, які подавались з січня по липень 2018 року та з вересня по грудень 2018 року щомісячно (а.с.40-84).

Крім того, ПАТ Гроно-Текс долучало до звітів форми №3-ПН характеристики вакансій та вимоги до претендентів.

Підприємство щомісячно та в повному обсязі інформувало центр зайнятості про створені робочі місця для інвалідів в кількості, передбаченій законом, та наявність вакансій для працевлаштування інвалідів шляхом направлення звітів у 2018 році про наявність вакансії для працевлаштування інвалідів.

В 2018 році ПАТ Гроно-Текс самостійно додатково працевлаштувало 3 осіб з інвалідністю, 2 працівникам було встановлено групу інвалідності. Загалом протягом 2018 року на підприємстві працювало 20 осіб з інвалідністю, що відповідає встановленому нормативу, 6 з яких звільнилося з причин стану здоров`я та інших причин(а.с.23-39).

Крім того, підприємство самостійно проводило роботу із пошуку працевлаштування осіб з інвалідністю та зверталось за сприянням у працевлаштуванні осіб з інвалідністю до Виноградівської міської ради, Виноградівського відділу соціального захисту населення, Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту населення. В 2018 році зазначеними органами особи з інвалідністю на працевлаштування не спрямовувались.

Також, протягом другої половини 2018 року на найбільшому сайті з пошуку роботи (work.ua) була розміщена вакансія з інформацією, що працевлаштованими можуть бути і люди з інвалідністю, додатково були розміщені оголошення в місцевій пресі, що підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Матеріалами справи підтверджується, що ні службою зайнятості, ні Закарпатським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів не було направлено для працевлаштування до ПАТ Гроно-Текс жодної особи з інвалідністю.

Таким чином, відповідачем здійснено всі заходи для працевлаштування інвалідів, зокрема, систематичне повідомлення центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів, інформування позивача про вказані дії та надання копії звітів про попит на робочу силу, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій є безпідставним.

У матеріалах справи відсутні належні, допустимі, достовірні та достатні докази на підтвердження тверджень, що ПАТ Гроно-Текс не забезпечувалися вакансії для осіб з обмеженими фізичними можливостями або було відмовлено таким особам у прийнятті на роботу з мотивів наявності у вказаних осіб встановленої інвалідності. Доказів направлення органами державної служби зайнятості на зазначені відповідачем вакансії осіб з обмеженими фізичними можливостями матеріали справи також не містять.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися до працедавця в разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому цей суб`єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні заходів для працевлаштування останніх, тобто, коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Колегія суддів зазначає, що норми чинного законодавства покладають на працедавця виключно обов`язок забезпечити наявність вакансій, в той час, як відсутність реалізації такими особами свого права на працевлаштування із незалежних від суб`єкта господарювання причин, зокрема, ненаправлення Державною службою зайнятості необхідної кількості осіб з обмеженими фізичними можливостями, не свідчить про наявність у діях суб`єкта господарювання складу господарського правопорушення та не є правовою підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій і нарахування пені за їх несвоєчасну сплату.

Щодо доводів апелянта про те, що подані відповідачем форми звітів № 3-ПН старої форми, і не враховано зміни, які були внесені Наказом №1476 від 05 грудня 2016 року, то колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи слідує, що бланки звітності № 3-ПН - інформація про попит на робочу силу, яку відповідач подавав в Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, являються нової форми, оскільки на цих бланках зверху в правому куті чітко написано, що даний звіт у редакції наказу Міністерства соціальної політики України від 05 грудня 2016 року № 1476, на що і посилається сам апелянт.

Крім цього, апелянт вказує, що звіти форми № 3-ПН відповідач подавав у довільному порядку, а потрібно у чітко визначених випадках, і що цим ПАТ Гроно-Текс щомісячно створювало нові робочі місця.

Однак, на переконання колегії суддів викладені доводи суперечать Порядку представлення форми звітності № 3-ПН в редакції від 05 грудня 2016 року, оскільки в п. 6 якого вказано, що роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна.

Як зазначалось вище відповідач подавав звітність первинну і кожен місяць, як цього вимагали в Закарпатському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів, тобто уточнювальну. Проте, Фондом таке подання щомісячної форми № 3-ПН завжди трактувалось як не виконання роботодавцем діючого законодавства про інформацію про попит на робочу силу, оскільки таке подання повинно супроводжуватися створенням нових робочих місць для осіб з інвалідністю.

Враховуючи те, що відповідачем були виконані вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, доказів того, що підприємство не створило робочі місця для інвалідів, відмовляло інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітувало Фонду про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, Фондом не надано, колегія суддів приходить до висновку, що у позивача не було підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, яка викладена у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 812/1136/18 та від 26 вересня 2018 року у справі № 803/534/17.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 липня 2019 року у справі № 260/557/19 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 13 листопада 2019 року.