Постанова

від 11.08.2021 по справі 260/557/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 260/557/19

адміністративне провадження № К/9901/33216/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Мороз Л.Л., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 липня 2019 року ( головуючий суддя: Гебеш С.А.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року (головуючий суддя: Заверуха О.Б., судді: Гінда О.М., Ніколін В.В.) у справі № 260/557/19 за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства "Гроно-Текс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені ,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

19 квітня 2019 року Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі також позивач або ФСЗІ) звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Гроно-Текс" (далі також відповідач, ПрАТ Гроно-Текс або товариство) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 572 034,15 гривень.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 липня 2019 року, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року, у задоволені позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду (надійшла поштою 29 листопада 2019 року), у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

02 січня 2020 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_1 з посади судді у відставку, за результатами автоматизованого розподілу визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.

II. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю з облікового складу штатних працівників за 2018 рік, передбачений частиною 1 статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон № 875-XII), не виконав у кількості 19 робочих місць для осіб з інвалідністю, так як на підприємстві працювало лише 14 осіб з інвалідністю.

Відповідач проти позову заперечував, стверджував, що підприємство щомісячно та в повному обсязі інформувало центр зайнятості про створені робочі місця для інвалідів в кількості, передбаченій законом, та наявність вакансій для працевлаштування інвалідів шляхом направлення звітів у 2018 році про наявність вакансії для працевлаштування інвалідів, але орган, на який покладено обов`язок працевлаштування, у 2018 році для працевлаштування інвалідів підприємству не направляв, пославшись на відсутність бажаючих працювати на даному підприємстві. Також в 2018 році ПрАТ Гроно-Текс самостійно додатково працевлаштувало 3 особи з інвалідністю, 2 працівникам було встановлено групу інвалідності. Загалом протягом 2018 року на підприємстві працювало 20 осіб з інвалідністю, що відповідає встановленому нормативу, 6 з яких звільнилося з причин стану здоров`я та інших причин.

Крім того, підприємство самостійно проводило роботу із пошуку працевлаштування осіб з інвалідністю та зверталось за сприянням у працевлаштуванні осіб з інвалідністю до Виноградівської міської ради, Виноградівського відділу соціального захисту населення, Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту населення. В 2017 році зазначеними органами особи з інвалідністю на працевлаштування не спрямовувались. Водночас протягом другої половини 2018 року на найбільшому сайті з пошуку роботи (work.ua) була розміщена вакансія з інформацією, що працевлаштованими можуть бути і люди з інвалідністю.

ІІI. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ПрАТ Гроно-Текс відноситься до суб`єктів господарювання, яким відповідно до статті 19 Закону № 875-XII встановлюється норматив робочих місць по працевлаштуванню інвалідів.

За змістом звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік, що надавався підприємством до Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2018 році становила 473 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 14 осіб, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених, відповідно до вимог Закону № 875-XII -19 осіб.

Оскільки середньорічна зарплата штатного працівника у відповідача в 2018 році становила 114 201,27 грн, а отже за непрацевлаштування осіб з інвалідністю у необхідній кількості та невиконання нормативу відповідач повинен сплатити в дохід Державного бюджету 114201,27 х 5 = 571 006,35 грн. Однак відповідач до 15 квітня 2019 року у строк встановлений законом, адміністративно-господарські санкції самостійно не сплатив.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачем здійснено всі заходи для працевлаштування інвалідів, зокрема, систематичне повідомлення центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів, інформування позивача про вказані дії та надання копії звітів про попит на робочу силу, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій є безпідставним.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник з покликанням на частину 5 статті 19 Закону № 875-XII зазначає, що виконання нормативу робочих місць, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією осіб з інвалідністю, для яких це місце є основним.

Позивач наполягає на відсутності у служби зайнятості відповідно до вимог Закону України Про зайнятість населення обов`язку щодо пошуку працівників на вимогу роботодавця.

Також позивач стверджує, що форма 3-ПН Інформація про попит на робочу силу подається у чітко визначених випадках, а не в довільному порядку за бажанням відповідача. Вважає, що формальне подання звітів до державної служби зайнятості розраховане виключно на судовий захист з прямим порушенням чинного законодавства.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначає про здійснення максимального комплексу заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом як звернення до служби зайнятості, міської ради, відділу соціального захисту населення, так і розміщення оголошень про відкритті вакансії у друкованих засобах масової інформації, соціальних мережах, веб-сайтах з розміщення оголошень щодо працевлаштування.

Відповідач зауважує на обов`язку підприємства самостійно працевлаштовувати підприємство шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості.

Водночас зазначає, що відповідачем надавались звіти форми 3-ПН щомісяця, оскільки створені спеціальні робочі місця були заповнені не в повному обсязі і протягом всього 2018 року у підприємства існував попит на заміщення відповідних вакантних посад.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії для них щодо рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон № 875-XII.

Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 14 квітня 2011 року № 129 передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Частина перша статті 18 Закону № 875-XII вказує, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, частиною другою статті 19 вказаного Закону визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частиною першою статті 20 Закону № 875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-XII.

Згідно із пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VI "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На виконання вищевказаної норми, наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31 травня 2013 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) .

В контексті положень Закону України Про зайнятість населення та Порядку на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Звітність за формою №3-ПН роботодавці подають до центрів зайнятості за наявності попиту на робочу силу (вакансії), тобто, лише у разі наявності на підприємстві чи в організації вільних робочих місць.

Разом з тим, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Отже, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067 та Наказом № 316;

звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875-ХІІ та Порядком № 70;

у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Проте, обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-XII.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі № 819/639/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17, від 03 грудня 2020 року у справі № 812/1189/18.

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у відповідача середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за 2018 рік становила 473 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів для відповідача в цей звітний період становив 19 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 14 осіб.

На підтвердження виконання відповідачем нормативу, встановленого Законом № 875-XII, в частині створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, долучено звіти форми № 3-ПН за 2018 рік, які подавались з січня по липень 2018 року та з вересня по грудень 2018 року щомісячно.

Також ПАТ Гроно-Текс долучало до звітів форми № 3-ПН характеристики вакансій та вимоги до претендентів.

Підприємство щомісячно та в повному обсязі інформувало центр зайнятості про створені робочі місця для інвалідів в кількості, передбаченій законом, та наявність вакансій для працевлаштування інвалідів шляхом направлення звітів у 2018 році про наявність вакансії для працевлаштування інвалідів.

В 2018 році ПАТ Гроно-Текс самостійно додатково працевлаштувало 3 осіб з інвалідністю, 2 працівникам було встановлено групу інвалідності. Загалом протягом 2018 року на підприємстві працювало 20 осіб з інвалідністю, що відповідає встановленому нормативу, 6 з яких звільнилося з причин стану здоров`я та інших причин.

Підприємство самостійно проводило роботу із пошуку працевлаштування осіб з інвалідністю та зверталось за сприянням у працевлаштуванні осіб з інвалідністю до Виноградівської міської ради, Виноградівського відділу соціального захисту населення, Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту населення. В 2018 році зазначеними органами особи з інвалідністю на працевлаштування не спрямовувались.

Також, протягом другої половини 2018 року на найбільшому сайті з пошуку роботи (work.ua) була розміщена вакансія з інформацією, що працевлаштованими можуть бути і люди з інвалідністю, додатково були розміщені оголошення в місцевій пресі, що підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Водночас ні службою зайнятості, ні Закарпатським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів не було направлено для працевлаштування до ПАТ Гроно-Текс жодної особи з інвалідністю.

За такого правового регулювання та встановлених обставин, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідачем здійснено всі заходи для працевлаштування інвалідів, зокрема, систематичне повідомлення центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів, інформування позивача про вказані дії та надання копії звітів про попит на робочу силу, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій є безпідставним.

Водночас суди попередніх інстанцій встановили відсутність доказів на підтвердження доводів позивача, що ПАТ Гроно-Текс не забезпечувалися вакансії для осіб з обмеженими фізичними можливостями або було відмовлено таким особам у прийнятті на роботу з мотивів наявності у вказаних осіб встановленої інвалідності. Доказів направлення органами державної служби зайнятості на зазначені відповідачем вакансії осіб з обмеженими фізичними можливостями матеріали справи також не містять.

З огляду на те, що відповідачем були виконані вимоги Закону № 875-XII щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляв їм у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення, за вчинення якого Законом № 875-XII передбачено застосування адміністративно-господарських санкцій.

Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 20 червня 2011 року у справі № 21-60а11, Верховного Суду, викладеним у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 820/2124/16, від 28 лютого 2018 року у справі № 807/612/16, від 11 вересня 2018 року у справі №812/1127/18, від 19 грудня 2018 року у справі № 812/1140/18, від 23 липня 2019 року у справі № 820/2204/16, від 31 липня 2019 року у справі №812/1164/18.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій справі.

Доводи касаційної скарги не містять належних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанцій, та є аналогічними тим, які зазначені в позовній заяві, так і поданій позивачем апеляційній скарзі. Проте, таким доводам, з огляду на вищенаведені висновки, судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку з дотриманням норм матеріального права.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 липня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року у справі № 260/557/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С.М. Чиркін

Л.Л. Мороз

В.М. Шарапа