Рішення

від 10.07.2019 по справі 373/452/19

ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 373/452/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2019 року м. Переяслав-Хмельницький

Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Керекези Я.І.,

за участю секретаря судових засідань Ткалі І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Переяслав-Хмельницький справу №373/452/19 за позовом першого заступника керівника Бориспільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 про визнання недійсним наказу ГУ Держземагенства у Київській області та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, -

встановив:

Перший заступник керівника Бориспільської місцевої прокуратури звернувся до суду із позовом в інтересах держави в особі Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області і просить визнати недійсним наказ Головного управління Держземагенства у Київській області № КИ/3223387200:08:002/00006192 від 24 вересня 2013 року Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність , яким передано у власність ОСОБА_1 із земель державної власності сільськогосподарського призначення земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 1,3557 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , що розташована на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області. Просить витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області вищезазначену земельну ділянку. Також просить стягнути із відповідачів на користь прокуратури Київської області судовий збір. Крім того, просить визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити його.

Посилається на те, що прокурорською перевіркою встановлено, що наказом Головного управління Держземагенства у Київській області № КИ/3223387200:02:025/00002506 від 11 липня 2013 року надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 1,3557 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , що розташована на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області. На підставі даного наказу ТОВ Земельні технології розробило проект землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 . Наказом ГУ Держземагенства у Київській області № КИ/3223387200:08:002/00006192 від 24 вересня 2013 року затверджено проект землеустрою щодо відведення вищезазначеної земельної ділянки та передано її у власність ОСОБА_1 . Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 124230447 від 17 травня 2018 року за ОСОБА_1 06 грудня 2013 року зареєстровано право власності на дану земельну ділянку. Відповідно до кадастрового плану (схеми-накладення), виготовленого ТОВ Землевпорядкування та кадастр , земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 , площею 1,3557 га, повністю знаходиться в існуючих межах міста Переяслав-Хмельницького. Вважає, що спірна земельна ділянка є власністю територіальної громади міста, як комунальна власність, оскільки розташована в межах міста, і будь-яких рішень про надання прав на вказану земельну ділянку Переяслав-Хмельницькою міською радою Київської області не надавалося. При цьому, Переяслав-Хмельницька міська рада не залучалася та не інформувалася під час прийняття ГУ Держземагенства у Київській області рішень про розпоряджання спірною земельною ділянкою. Таким чином, спірний наказ виданий з порушенням ст .ст. 19, 58 Конституції України та ст. ст. 5, 12, 15-1, 83, 118, 122, 186-1 ЗК України. Спірна земельна ділянка вибула з комунальної власності протиправно, а тому існують всі підстави для витребування її з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Переяслав-Хмельницької міської ради на підставі ст. ст. 388, 396 ЦК України.

08 травня 2019 року від представника відповідача Головного управління Держгеокадастру у Київській області Устінової Г.К. надійшов відзив на позов, в якому вона просила в задоволенні позовних вимог відмовити. Посилалася на те, що на момент реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 діяв Закон України Про державний земельний кадастр у редакції від 27 липня 2013 року та Порядок ведення державного земельного кадастру у редакції від 12 жовтня 2012 року, якими передбачені вимоги до документів, які є підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру. В даному випадку державним реєстратором відділу у Переяслав-Хмельницькому районі ГУ Держгеокадастру у Київській області було здійснено перевірку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 , розробленого ТОВ Земельні технології , та не виявивши невідповідності вимогам законодавства, надав висновок № 06-27/405 від 06 вересня 2013 року про погодження проекту землеустрою щодо відведення вищезазначеної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 В подальшому, Державний кадастровий реєстратор здійснив державну реєстрацію даної земельної ділянки. 17 вересня 2013 року року ОСОБА_1 звернувся із клопотанням про затвердження документації із землеустрою. Поскільки проект було погоджено відповідно до вимог чинного законодавства, земельна ділянка була зареєстрована, Головним управлінням 24 вересня 2013 року був виданий спірний наказ. Вважає, що Головне управління діяло правомірно, в межах визначених повноважень. Видаючи даний наказ, управлінням прав, свобод та інтересів інших осіб порушено не було.

07 червня 2019 року заступником керівника Бориспільської місцевої прокуратури Ульмером М. було подано відповідь на відзив, відповідно до якого він вважає, що дії державного реєстратора не відповідають вимогам п.111 Порядку ведення державного земельного кадастру, так як зареєстрована ним земельна ділянка перебувала у складі земель комунальної власності, які були сформовані на підставі науково-технічної документації по складанню проекту встановлення зовнішньої межі м.Переяслав-Хмельницький, розробленої у жовтні 1996 року, а надалі у 2000 році встановлено на місцевості межі адміністративно-територіальної одиниці м.Переяслав-Хмельницький. Таким чином, з 03 березня 1998 року спірний земельний масив, на якому розташована земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 відноситься до комунальної форми власності, право на розпорядження якої в інтересах територіальної громади має лише Переяслав-Хмельницька міська рада Київської області. Оскільки спірна земельна ділянка вибула з комунальної власності протиправно, тому існують всі підстави для витребування її з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Переяслав-Хмельницької міської ради.

08 липня 2019 року від представника Переяслав-Хмельницької міської ради надійшла заява про підтримання позовних вимог прокурора в повному обсязі та їх задоволення в зв`язку з порушенням прав територіальної громади міста та незаконним заволодінням спірною земельною ділянкою.

В судове засідання 10.07.2019 прокурор не з`явився, направив заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити.

Представник міської ради до суду 10.07.2019 не з`явився, направив заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити.

Представник відповідача Головного управління Держгеокадастру у Київській області двічі в судове засідання не з`явився, про день і час розгляду справи повідомлений належним чином,

Відповідач ОСОБА_1 двічі в судове засідання не з`явився, про день і час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив, відзиву на позов не направив.

Судом встановлено наступне.

05 липня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до начальника ГУ Держземагенства у Київській області із клопотанням про надання йому у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 1,5 га, що розташована на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області (а.с.32).

Наказом ГУ Держземагенства у Київській області № КИ/3223387200:02:025/00002506 від 11 липня 2013 року надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, розташованих на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області (а.с.30).

Наказом ГУ Держземагенства у Київській області № КИ/3223387200:08:002/00006192 від 24 вересня 2013 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 1,3557 га, кадастровий номер НОМЕР_2 (а.с.31).

Рішенням Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області №08-78-VI від 29 вересня 2015 року вирішено розробити детальні плани територій для розміщення житлової забудови в м. Переяслав-Хмельницький (а.с.72-73).

Рішенням Виконкому Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області №315-17 від 05 вересня 2016 року затверджено детальний план територій для розміщення житлової забудови в м. Переяслав-Хмельницький (а.с.75-76).

Рішенням Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області №08-79-VI від 20 жовтня 2015 року затверджено містобудівну документацію - Генеральний план м. Переяслав-Хмельницький. Відповідно до проектного плану спірна земельна ділянка підлягала садибній житловій забудові (а.с.70-71).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 124230447 від 17 травня 2018 року власником земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 1,3557 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , що розташована на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, є ОСОБА_1 . Підставою внесення даних до реєстру стало свідоцтво про право власності № 14480393 від 12 грудня 2013 року (а.с.38-39).

Відомості про реєстрацію даної земельної ділянки внесені до Державного земельного кадастру (а.с.40).

16 червня 2017 року Виконком Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області з цього приводу звернувся до Переяслав-Хмельницького відділу Бориспільської місцевої прокуратури (а.с.25-28).

Відповідно до листа Виконкому Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області №07-18/1094/2-18 від 08 травня 2018 року Переяслав-Хмельницькій раді стало відомо про формування спірної земельної ділянки та її відчуження орієнтовно всередині 2016 року під час розроблення детального плану території та опрацювання відомостей Публічної кадастрової карти України (а.с.125).

Інші документи щодо листування Виконкому Переяслав-Хмельницької міської ради, прокуратури та ГУ Держгеокадастру у Київській області датовані після 2016 року.

30 липня 2018 року Бориспільською місцевою прокуратурою Київської області повідомлено Переяслав-Хмельницьку міську раду про встановлення підстав та намірів здійснювати представництво інтересів держави в суді щодо повернення у комунальну власність спірної земельної ділянки (а.с.136-137).

Суд приймає до уваги подані прокурором докази, на підставі яких встановлені обставини справи, та вважає їх належними, допустимими, достовірними, а їх сукупність достатньою для встановлення обставин, що мають значення для справи.

Таким чином, із досліджених документів судом встановлено наступне.

На підставі договору №329 від 16 червня 1995 року за замовленням Переяслав-Хмельницької міської ради народних депутатів у 1996 році розроблено Київським відділенням Інституту землеустрою Української академії аграрних наук науково-технічну документацію по складанню проекту встановлення зовнішньої межі міста Переяслав-Хмельницький Київської області.

Рішенням Київської обласної ради народних депутатів №93-09-ХХІІ від 05 серпня 1997 року погоджено проект встановлення меж міст обласного підпорядкування, у тому числі Переяслав-Хмельницького загальною площею 3152 га, та висловлено клопотання до Верховної Ради України затвердити зазначені межі, погоджені з відповідними землекористувачами. Відповідно до доданої до цього довідки на період розробки проекту площа міста станом на 1970 рік становила 2555 га, за існуючими межами та перспективи його забудови - 3152 га.

Науково-технічна документація отримала висновок державної землевпорядної експертизи №17-1 від 25 липня 1997 року.

Зазначена Науково-технічна документація містить акт про встановлення на місцевості та погодження меж м. Переяслав-Хмельницький з суміжниками, у тому числі Стовп`язькою сільською радою народних депутатів.

Відповідним рішенням Переяслав-Хмельницької районної ради Київської області №4-ХІ-ХХІІ від 26 травня 1997 року, погоджено розроблення проекту встановлення зовнішньої межі м. Переяслав-Хмельницький загальною площею 3152,3 га.

Зазначена Науково-технічна документація погоджена відділом земельних ресурсів та відділом архітектури та містобудування Переяслав-Хмельницької районної ради народних депутатів, а також Стовп`язькою сільською радою народних депутатів.

З картографічного матеріалу, наявного у Науково-технічній документації вбачається, що спірна земельна ділянка перебуває у межах міста Переяслав-Хмельницький.

Постановою Верховної Ради України №145/98-ВР від 03 березня 1998 року включено в межі міста Переяслав-Хмельницький землі Переяслав-Хмельницького району загальною площею 597,8 га.

Листом №01-14-275 від 26 березня 1998 року Київське обласне управління земельних ресурсів повідомило, у тому числі виконком Переяслав-Хмельницької міської ради, про прийняття зазначеної постанови ВРУ із проханням укласти договір з Київським відділенням інституту землеустрою і здійснити відведення площ в натурі.

16 листопада 2000 року голови Переяслав-Хмельницької районної ради та райдержадміністрації звернулись до міського голови м. Переяслав-Хмельницький із пропозицією внести зміни в конфігурацію меж міста.

Рішенням Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області №04-21-ХХІІІ від 17 листопада 2000 року змінено конфігурацію міста, у тому числі прийнято у межі міста землі мікрорайону Теплічний-2 , землі запасу, які згідно з генпланом забудови міста передбачені під індивідуальну житлову забудову, а на даний час використовуються жителями міста під тимчасові сезонні огороди та землі під новий міський цвинтар.

Рішенням Переяслав-Хмельницької районної ради Київської області №202-15-ХХІІІ від 08 грудня 2000 року погоджено змінену конфігурацію між Переяслав-Хмельницького району, у тому числі передано у межі міста землі резерву, які згідно з перспективним генпланом забудови міста передбачені під індивідуальну житлову забудову та землі під новий міський цвинтар.

Відповідно до технічного звіту КДП Київгеоінформатика від 2000 року (дата надходження документу до Виконавчого комітету Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області 15 січня 2004 року) встановлені межові знаки території м. Переяслав-Хмельницький, загальною площею 3152,8 га., у кількості 200 штук. Акт здачі-прийомки межових знаків підписано 11 вересня 2000 року. Відповідно до плану встановлених меж візуально спірна земельна ділянка знаходиться у цих межах. Висновок звіту: роботи по виносу в натурі та закріпленню межі м. Переяслав-Хмельницький Київської області виконані у відповідності з технічним проектом встановлення зовнішньої межі міста і у відповідності з вимогами діючих нормативних документів.

Зважаючи на те, що правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Конституції України, положеннями Земельного кодексу України щодо порядку вилучення (викупу) земель, положеннями ЦК України щодо визнання права власності на майно та застосування строків позовної давності, Закону України Про Державний земельний кадастр , суд дійшов висновку про необхідність їх застосування.

Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Згідно зі ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 1 Протоколу (першого) до Конвенції Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 1 ст. 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 318 ЦК України передбачено, що суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Частинами 1, 2 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Стаття 324 ЦК України передбачає, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. Кожен громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності Українського народу відповідно до закону.

Статтею 327 ЦК України визначено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 329 ЦК України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

Частини 1, 2 ст. 373 ЦК України передбачає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

У ч. 1 ст. 374 ЦК України зазначено, що суб`єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Статтею 378 ЦК України передбачено, що право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом

Частинами 1, 2 ст. 386 ЦК України визначено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Статтею 387 ЦК України передбачає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Частиною 3 ст. 388 ЦК України визначено, що якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Главою 4 ЗК України (1990 року) (ст. ст. 31 - 34) (тут і далі у редакції, чинній станом на зміну меж міста Переяслав-Хмельницький) передбачено порядок вилучення (викупу) земель.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 ЗК України (1990 року) вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям провадиться за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів.

Статтею 34 ЗК України (1990 року) визначений порядок погодження питань, пов`язаних із вилученням (викупом) земель, який передбачає погодження місця розташування об`єкта, розмір ділянки та умови її вилучення (викупу) з урахуванням комплексного розвитку території тощо із власниками та землекористувачами, місцевими радами народних депутатів, та обласними радами народних депутатів з подальшим схваленням Верховною Радою України.

Статтею 43 ЗК України (1990 року) передбачено, що права власників земельних ділянок і землекористувачів охороняються законом. Припинення права власності на земельну ділянку або права користування земельною ділянкою чи її частиною може мати місце лише у випадках, передбачених статтями 27 і 28 цього Кодексу. Втручання в діяльність власників земельних ділянок і землекористувачів, пов`язану з використанням землі, з боку державних, господарських та інших органів і організацій забороняється, за винятком випадків порушення власниками землі та землекористувачами земельного законодавства.

Відповідно до ст. 44 ЗК України (1990 року) порушені права власників земельних ділянок і землекористувачів підлягають поновленню. Поновлення прав власників земельних ділянок і землекористувачів здійснюється Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції, судом, арбітражним судом або третейським судом.

Статтею 63 ЗК України (1990 року) визначено, що до земель міста належать усі землі в межах міста. Землі міста перебувають у віданні міської Ради народних депутатів.

Межа міста - зовнішня межа земель міста, що відокремлює їх від земель іншого призначення і визначається проектом планіровки та забудови міста або техніко-економічним обгрунтуванням розвитку міста.

Межа міста встановлюється і змінюється в порядку, що визначається Верховною Радою України.

Включення земельних ділянок до межі міста не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, якщо не буде проведено їх вилучення (викуп) відповідно до статті 31 цього Кодексу.

Використання земель міста здійснюється відповідно до проектів планіровки та забудови міста і планів земельно-господарського устрою.

Пунктами а , б , ст. 12 ЗК України (тут і далі в редакції, яка була чинною на час видання оскаржуваного наказу) передбачено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на міст належить, крім іншого: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.04.2010 № 10-рп/2010 положення пунктів а , б , в , г статті 12 Земельного кодексу України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб`єкти владних повноважень.

Пунктом є-1 ч. 1 ст. 15-1 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 122 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Землі України за основним цільовим призначенням, відповідно до статті 19 ЗК України, поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі сільськогосподарського призначення, землі житлової та громадської забудови.

Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель відповідно до п. п. а , в ч. 1 ст. 21 ЗК України, є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Відповідно до положень ст. 38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Статтею 39 ЗК України передбачено, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Частинами 1, 2, 3 ст. 78 ЗК України передбачено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Статтею 80 ЗК України визначено, що суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Частиною 1 ст. 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 5 Закону України Про Державний земельний кадастр (у редакції, станом на прийняття оскаржуваного наказу) передбачено, що ведення Державного земельного кадастру здійснюється шляхом: створення відповідної державної геодезичної та картографічної основи, яка визначається та надається відповідно до цього Закону; внесення відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру; внесення змін до відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру; оброблення та систематизації відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру. Державний земельний кадастр ведеться на електронних та паперових носіях. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Внесення інших змін до відомостей про ці земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону визначено, що, у разі якщо земельні ділянки, обмеження (обтяження) у їх використанні зареєстровані до набрання чинності цим Законом у Державному реєстрі земель, відомості про такі земельні ділянки, обмеження (обтяження) підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку, без подання заяв про це їх власниками, користувачами та без стягнення плати за таке перенесення. Відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, що містяться в документації із землеустрою та оцінки земель, затвердженої та переданої до Державного фонду документації із землеустрою до 1 січня 2013 року, підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру на безоплатній основі центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, та його територіальними органами відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ч. 3 ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Статтею 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1).

Відповідно до ч. 3 цієї статті прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Пунктами 1, 4 ч. 6 цієї статті передбачено, що під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження: звертатися до суду з позовом (заявою, поданням); брати участь у розгляді справи.

Відповідно до абз. 2 ст. 1 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (у редакції, станом на прийняття оскаржуваного наказу) територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Відповідно до п. п. 4 - 6 Положення про порядок ведення державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.1993 № 15 (у редакції, чинній станом на зміну меж міста Переяслав-Хмельницький), Державний земельний кадастр ведеться Держкомземом, Комітетом по земельних ресурсах і земельній реформі Республіки Крим, управліннями земельних ресурсів обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, відділами земельних ресурсів районних державних адміністрацій, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.

Держкомзем забезпечує постійне вивчення потреби в земельно-кадастровій інформації.

Ведення державного земельного кадастру забезпечується проведенням топографо-геодезичних, картографічних робіт, ґрунтових, геоботанічних, радіологічних, лісотипологічних, містобудівних та інших обстежень і розвідувань, реєстрацією права власності на землю, права користування землею і договорів на оренду землі, обліком кількості та якості земель, бонітуванням ґрунтів, зонуванням територій населених пунктів та економічною оцінкою земель. Оперативність і точність даних земельного кадастру забезпечується використанням аерокосмічних зйомок та застосуванням методів дистанційного зондування земної поверхні.

Документація державного земельного кадастру ведеться по територіях сільських, селищних, міських, районних Рад народних депутатів, областей, Республіки Крим і України в цілому з урахуванням природно-сільськогосподарського і лісогосподарського районувань та функціонального зонування територій населених пунктів.

До земельно-кадастрової документації належать кадастрові карти та плани (графічні і цифрові), схеми, графіки, текстові та інші матеріали, які містять відомості про межі адміністративно-територіальних утворень, межі земельних ділянок власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, правовий режим земель, що перебувають у державній, колективній і приватній власності, їх кількість, якість, народногосподарську цінність та продуктивність по власниках землі і землекористувачах, населених пунктах, територіях сільських, селищних, міських, районних Рад народних депутатів, областях, Республіці Крим та Україні в цілому. Земельно-кадастрова документація включає книги реєстрації державних актів на право колективної, приватної власності на землю, право постійного користування землею, договорів на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Земельно-кадастрова документація ведеться згідно з інструкцією ведення державного земельного кадастру, затверджуваною Держкомземом.

Відповідно до розділу І Загальні положення Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми №№ 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем), затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 05.11.1998 №377 (у редакції, чинній станом на зміну меж міста Переяслав-Хмельницький), у звітах вказують площі земель, що перебувають у власності, постійному і тимчасовому користуванні юридичних та фізичних осіб, за винятком тих площ земель, які надані в тимчасове користування іншим власникам землі і землекористувачам із земель, що перебувають у власності або в постійному користуванні цих юридичних і фізичних осіб.

У звітах вказують площі земель і розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності в межах територій, які входять до адміністративно-територіальних одиниць, у тому числі окремо - в межах населених пунктів, зрошувані та осушені землі, розподіл земель за формами власності.

Вищенаведеними нормами законодавства передбачено право прокурора на подання позову та представництво інтересів Переяслав-Хмельницької міської ради за умов, якщо орган місцевого самоврядування не здійснює відповідні повноваження щодо захисту інтересу. З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що Переяслав-Хмельницька міська рада не реалізовувала протягом тривалого часу повноваження щодо захисту інтересу територіальної громади на спірну земельну ділянку, незважаючи на відповідні звернення органів прокуратури. Прокурором повідомлено Переяслав-Хмельницьку міську раду про намір звернення до суду із позовом в інтересах територіальної громади міста Переяслав-Хмельницький до подання позову.

Представниками Переяслав-Хмельницької міської ради у письмовій відповіді на відзив, а також у судовому засіданні висловлено згоду на представництво їх інтересів прокурором у формі та спосіб, що реалізовані останнім, та підтримано позовні вимоги.

До моменту розроблення на замовлення ОСОБА_1 документації із землеустрою на спірну земельну ділянку, земельна ділянка не була виокремлена від іншого земельного масиву міста Переяслав-Хмельницький та не мала власного кадастрового номеру.

Відповідно до встановлених судом обставин, а також з огляду на положення законодавства, що діяло на той час та яке регулювало ці відносини, зміна конфігурації міста Переяслав-Хмельницький, відповідно до якої передано до меж міста спірну земельну ділянку, проведено у межах повноважень відповідних органів державної влади та місцевого самоврядування. Порушень прав та інтересів інших осіб судом не встановлено. Межі міста було встановлено у визначеному на той час порядку, винесено в натурі та закріплено, тобто проектна документація була реалізована та становила земельну-кадастрову документацію, яка підтверджувала відповідні права на землю міста Переяслав-Хмельницький її територіальною громадою, членом якої ОСОБА_1 не є.

У зв`язку із цим, а також з огляду на вищевказані приписи перехідних та прикінцевих положень Закону України Про Державний земельний кадастр , суд доходить висновку, що межі міста Переяслав-Хмельницький на момент набрання чинності зазначеним законом були сформовані, а спірна земельна ділянка перебувала у межах міста Переяслав-Хмельницький.

При цьому, призначенням зазначеної території визначено - під індивідуальну житлову забудову.

Отже, питання розпорядження спірною земельною ділянкою на момент подання 05 липня 2013 року заяви ОСОБА_1 , належало до компетенції Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області, а не центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин чи його територіального органу.

У зв`язку з цим, накази ГУ Держземагенства у Київській області, у тому числі той, що оскаржується, № КИ/3223387200:08:002/00006192 від 24 вересня 2013 року, були видані суб`єктом владних повноважень, який не мав права на розпорядження спірною земельною ділянкою.

Крім того, оскаржуваним наказом змінено цільове призначення земельної ділянки суб`єктом, який не мав на це законних повноважень.

Оцінюючи питання застосування строку позовної давності, суд дійшов висновку, що відповідачами не доведено пропуск позивачем строку позовної давності - три роки від дня, коли Переяслав-Хмельницька міська рада Київської області довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Прокурором помилково зазначено про пропуск цього строку та наявність поважних причин цього.

З огляду на те, що видимих дій на спірній земельній ділянці не здійснювалось, у тому числі будівництва, звернень з боку відповідачів чи інших осіб щодо статусу ділянки до позивача не надходило, позивач не мав можливості дізнатись про порушення його прав без залучення відповідних фахівців та опрацювання відповідної земельної документації.

При цьому, про порушення прав позивач дізнався приблизно через два роки після реєстрації спірної земельної ділянки після опрацювання відомостей Публічної кадастрової карти України, що дає підстави для висновку, що позивачем вживались заходи щодо контролю за належною територіальній громаді землею у досить нетривалий проміжок часу.

Оскільки позивач дізнався про порушення його права всередині 2016 року та не міг про це дізнатись раніше, трирічний строк позовної давності мав спливати не раніше середини 2019 року (орієнтовно 01 липня 2019 року). Позов поданий прокурором до суду 18 березня 2019 року, що дає підстави для висновку про дотримання зазначеного строку.

Аналіз положень ст. 387 ЦК України дає підстави для висновку, що ця норма не містить положень про визначення адресата , на користь якого підлягає витребуванню спірне майно. Зазначена норма розміщена у розділі Захист права власності . У разі встановлення порушення прав власника та застосування цього способу захисту - витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикація), відновлюється порушене право власника на володіння майном, з якого воно вибуло поза його волею.

Отже, законним та ефективним способом захисту порушеного права позивача суд визначає скасування акту Головного управління Держземагенства у Київській області (правонаступником якого є відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Київській області), на підставі якого набуто право власності на спірну земельну ділянку, та витребування з незаконного володіння відповідача ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, тобто відновлення становища щодо права власності, у тому числі володіння, позивача по відношенню до цієї ділянки, яке існувало до порушення цих прав.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар .

При цьому мають враховуватись фактичні обставини справи, насамперед дії усіх учасників справи. Це пов`язано з тим, що поведінка самого набувача майна може бути протиправною.

У рішенні ЄСПЛ у справі Серявін та інші проти України зазначено (п.38), що стаття 1 Першого протоколу (Конвенції з прав людини), по суті, гарантує право власності і містить три окремі норми: перша норма, що сформульована у першому реченні частини першої та має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння своїм майном; друга, що міститься в другому реченні частини першої цієї статті, стосується позбавлення особи її майна і певним чином це обумовлює; третя норма, зазначена в частині другій, стосується, зокрема, права держави регулювати питання користування майном. Однак ці три норми не можна розглядати як окремі , тобто не пов`язані між собою: друга і третя норми стосуються певних випадків втручання у право на мирне володіння майном і, отже, мають тлумачитись у світлі загального принципу, проголошеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справі Літгоу та інші проти Сполученого Королівства (Lithgow and Others v. the United Kingdom) від 8 липня 1986 року, п. 106, серія A, N 102).

У пункті 39 цього рішення зазначено, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (див. рішення у справі Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy) [GC], N 33202/96, п. 107, ECHR 2000-I).

Оцінюючи критерій законності щодо втручання у право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, суд зважає на законне право територіальної громади на спірну земельну ділянку та вищенаведені норми законодавства, які передбачають можливість відновлення порушеного права власності територіальної громади на земельну ділянку шляхом визнання акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, недійсним. Крім того, закон містить положення щодо відновлення порушеного права шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння.

Оцінюючи другий критерій правомірності втручання у право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, суд бере до уваги, що підставою для звернення до суду стало задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - передачі у власність громадянам земельних ділянок із державної та комунальної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю. Суспільний , публічний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності на землю, захист такого права шляхом повернення в комунальну власність землі, що незаконно вибула з такої власності.

Також суспільний інтерес полягає у тому, що відповідно до детальних планів території спірна земельна ділянка підлягає індивідуальній (садибній) забудові. Орієнтовно на ній розміщуватиметься біля 8 будівель.

Відновлення становища, яке існувало до порушення прав територіальної громади, яку представляють позивач та прокурор, на спірну земельну ділянку, відповідає критерію пропорційності , оскільки балансу між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання, дотримано.

Тягар, який несе ОСОБА_1 у зв`язку із втручанням у його право на спірну земельну ділянку, очевидно незначний, оскільки отримання спірної земельної ділянки відбулось на безоплатній основі; доказів того, що ОСОБА_1 , у зв`язку із експлуатацією спірної земельної ділянки, поніс якісь витрати не надано, також відсутні будь-які докази можливих втрат ОСОБА_1 у формі втраченої вигоди від подальшої експлуатації спірної земельної ділянки. При дослідженні матеріалів справи не встановлено очевидну протиправність поведінки ОСОБА_1 при отриманні у власність спірної земельної ділянки, разом з тим, суд враховує, відсутність будь-яких доказів того, що ОСОБА_1 використовував зазначену земельну ділянку за цільовим призначенням, у зв`язку із яким набувалось право на неї - для ведення особистого селянського господарства.

Також, суд враховує, що національним законодавством передбачено право особи на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями органу влади, а за наявності відповідних прав на це, відповідачем ОСОБА_1 у цьому судовому процесі зазначене право не було реалізовано. За таких обставин, суд не може поставити можливість захисту порушених прав територіальної громади міста Переяслав-Хмельницький на спірну земельну ділянку у залежність від реалізації відповідачем ОСОБА_1 права на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями органу влади.

При цьому, з обставин справи вбачається, що органом державної влади - ГУ Держземагенства у Київській області прийнято рішення, яким позбавлено права власності на спірну земельну ділянку територіальну громаду міста Переяслав-Хмельницький, яку представляє відповідна міська рада. Докази сприяння у цьому Переяслав-Хмельницькою міською радою або її посадовими особами суду не надані. Отже, наявність помилки з боку осіб, які мали право представляти власника спірної земельної ділянки при її передачі у власність ОСОБА_1 , судом не встановлено.

За вищенаведених обставин Головним управлінням Держземагенства у Київській області, правонаступником якого є Головне управління Держгеокадастру у Київській області, було порушено право власності територіальної громади міста Переяслав-Хмельницький, яку представляє Переяслав-Хмельницька міська рада Київської області, та в інтересах якої звернувся до суду прокурор, на земельну ділянку, площею 1,3557 га (кадастровий номер НОМЕР_1 ), у зв`язку із її передачею у власність ОСОБА_1 .

За таких обставин позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню..

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 12, 13, 19, 80, 81, 141, 211, 263-265, 268, 273, 280, 281, 282, 289, 354 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позов першого заступника керівника Бориспільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 про визнання недійсним наказу ГУ Держземагенства у Київській області та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння - задовольнити.

Визнати недійсним наказ Головного управління Держземагенства у Київській області № КИ/3223387200:08:002/00006192 від 24 вересня 2013 року Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність , яким передано у власність ОСОБА_1 із земель державної власності сільськогосподарського призначення земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 1,3557 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , що розташована на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 1,3557 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , що розташована на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.

Стягнути із Головного управління Держгеокадастру у Київській області на користь Прокуратури Київської області судовий збір в розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн 00 коп.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Прокуратури Київської області судовий збір в розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн 00 коп.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України (03.10.2017) до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Київського апеляційного суду через Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Учасники справи:

- Прокуратура Київської області; адреса місцезнаходження: м. Київ, б-р Лесі України, 27/2; код ЄДРПОУ 029099996, (ДКС України, м. Київ, МФО 820172, р/р 35216008015641 ); адреса місцезнаходження підрозділу Прокуратури Київської області - Бориспільської місцевої прокуратури: Київська область, м. Бориспіль, вул. Героїв Небесної Сотні, 21;

- Переяслав-Хмельницька міська рада Київської області, місцезнаходження: вул. Богдана Хмельницького, 27/25, м. Переяслав-Хмельницький, Київська область;

- відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Київській області, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Серпова, 3/14; код ЄДРПОУ 39817550;

- відповідач - ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя Я. І. Керекеза