Постанова

від 01.07.2019 по справі 136/37/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 липня 2019 року

м. Київ

справа № 136/37/18

провадження № 61-6073 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Кривцової Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач -товариство з обмеженою відповідальністю Прилуцьке ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Прилуцьке на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 29 листопада 2018 року у складі судді Стадника С. І. та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Голоти Л. О., Денишенко Т. О., Рибчинського В. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Прилуцьке (далі - ТОВ Прилуцьке ) про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 3,0989 га, яка розташована на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області.

У травні 2017 року він отримав від ТОВ Прилуцьке матеріали реєстраційної справи, у зв`язку з чим йому стало відомо про існування договору оренди землі від 10 червні 2014 року, укладеного між ним та відповідачем строком на 5 років та предметом якого є зазначена земельна ділянка.

Вказаний договір оренди землі він не підписував.

У зв`язку з наведеним, просив визнати недійсним договір оренди землі від 10 червня 2014 року, який укладено між ним та відповідачем.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області 29 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі від 10 червня 2014 року, який укладено між ОСОБА_1 та ТОВ Прилуцьке про передачу в оренду земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,0989 га, яка розташована на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із тих підстав, що договір оренди землі є недійсним у зв`язку з відсутністю волевиявлення позивача на його укладання, оскільки він вказаного договору не підписував, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи. При цьому, суди не знайшли підстав для застосування строку позовної давності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 20 лютого 2019 року апеляційну скаргу ТОВ Прилуцьке залишено без задоволення, а рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 29 листопада 2018 року - без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ТОВ Прилуцьке , суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, зазначивши також, що з позовом до суду ОСОБА_1 звернувся в межах строку позовної давності, оскільки дізнався про існування спірного договору оренди землі у травні 2017 року після отримання від відповідача матеріалів реєстраційної справи, а не з моменту отриманням від нього коштів за користування земельною ділянкою.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У березні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ Прилуцьке на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 29 листопада 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 лютого 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 136/37/18 та витребувано її матеріали з Липовецького районного суду Вінницької області.

У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ Прилуцьке , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно не з`ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, дійшли помилкових висновків, які не підтверджені доказами.

Позивач не мав жодних об`єктивних перешкод довідатися про наявність договору оренди землі з часу його укладення, як власник земельної ділянки міг і повинен був довідатися про порушення своїх прав, оскільки частина перша статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,0989 га, яка розташована на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області, що підтверджується державним актом серії НОМЕР_1 про право власності на земельну ділянку від 17 січня 2006 року.

10 червня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ Прилуцьке укладено договір оренди землі, на підставі якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ Прилуцьке було зареєстровано право оренди земельної ділянки.

Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизипідпис в графі Орендодавець договору від 10 червня 2014 року щодо оренди земельної ділянки площею 3,0989 га (кадастровий номер НОМЕР_2 ) виконаний не самим ОСОБА_1 , а іншою особою із наслідуванням почерку позивача (а. с. 88-91).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ТОВ Прилуцьке підлягає залишенню без задоволення.

Встановлено й убачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

При цьому позивач повинен довести той факт, що він не міг довідатись про порушення свого цивільного права, а відповідач, навпаки, що інформацію щодо порушеного права позивач мав можливість отримати раніше.

Факт отримання орендної плати не є визначальним при обчисленні строків позовної давності , якщо особа, права якої порушено, вважала, що правовідносини виникли з інших підстав.

Така позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі 6-48цс15.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18) не знайшла підстав для відходу від такої правової позиції.

Судами встановлено, що позивачу стало відомо про існування оспорюваного договору оренди землі у травні 2017 року після отримання з ТОВ Прилуцьке матеріалів реєстраційної справи.

Оскільки за встановлених судами фактичних обставин справи, ОСОБА_1 до травня 2017 року не знав по існування письмового договору оренди землі і вважав, що земельна ділянка використовується за усною домовленістю, то факт такої обізнаності і є початком перебігу строку позовної давності.

Таким чиномстрок позовної давності позивач не пропустив.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що перебіг строку позовної давності починається з часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого майнового права, тобто про укладення договору від його імені.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачу було відомо про існування оспорюваного договору, оскільки позивач отримував орендну плату за користування землею, суди попередніх інстанції обґрунтовано визнали такими, що не свідчать про пропуск позовної давності. При цьому, вказані обставини не спростовують факт відсутності вільного волевиявлення ОСОБА_1 на укладання оспорюваного договору на умовах, що в ньому викладені, оскільки безспірно доведено, що його підпис у договорі є підробленим.

Оскільки підставами позову ОСОБА_1 було непідписання спірного договору оренди землі, що свідчить про відсутність волевиявлення на укладення договору на вказаних у ньому умовах, для правильного вирішення вказаної справи, зокрема у частині висновків щодо початку перебігу позовної давності, важливим є така фактична обставина, як момент, коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права, тобто про факт укладення з відповідачем письмового договору оренди землі на тих умовах, що зазначені у цьому договорі.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що правовідносини за договором оренди землі між сторонами у встановленому законом порядку не виникали, а перебіг строку позовної давності почався з часу, коли позивачу стало відомо про існування такого договору, тобто з травня 2017 року.

Отже, доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Прилуцьке залишити без задоволення.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 29 листопада 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Кривцова