Рішення
від 08.07.2019 по справі 545/145/19
ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 545/145/19

Провадження № 2/545/327/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" липня 2019 р. Полтавський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді: Потетій А.Г.

за участю секретаря: Лабовкіна Г.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтава цивільну справу за позовом приватного підприємства Імені Калашника до ОСОБА_1 , головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання недійсним правовстановлюючого документу на земельну ділянку,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся з позовом до ОСОБА_1 , головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання недійсним правовстановлюючого документу на земельну ділянку, посилаючись на те, що 08.06.2011 року між Сільськогосподарським Товариством з обмеженою відповідальністю Імені Калашника (правонаступником якого є Приватне підприємство Імені Калашника ) та Полтавською районною державною адміністрацією було укладено договір про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 , який зареєстрований у відділі Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області за номером № 532400004000249. Вказаний договір зареєстровано у Державному земельному кадастрі, про що надається відповідний витяг з ДЗК від 23.03.2018 року.

Крім того, Приватне підприємство Імені Калашника , що є правонаступником СГТОВ Імені Калашника , яке утворилось внаслідок реорганізації КСП ім. Воровського, та яке було його правонаступником, користується загальним земельним масивом на території с. Калашники, згідно Державного акту на право постійного користування від 26.09.1997 року.

Таким чином, маючи право на земельну ділянку, що підтверджується двома чинними документами, що підтверджують право користування земельною ділянкою, позивач без перешкод реалізовував дане право протягом багатьох років.

Однак, у 2017 році з метою задоволення потреб у безоплатній приватизації земельних ділянок учасників АТО, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області звернулось до Полтавської місцевої прокуратури з листом щодо ініціювання визнання недійсними договорів про встановлення земельних сервітутів, серед яких також був договір, що вказаний вище, та повернення земельних ділянок у власність держави з метою забезпечення потреб учасників АТО.

У зв`язку з чим, Прокуратура звернулась до Господарського суду Полтавської області з позовом про визнання недійсним та скасування розпорядження Голови Полтавської районної державної адміністрації Про надання дозволу на розробку технічної документації щодо обмеженого користування земельними ділянками від 26.01.2011 року та визнання недійсними договорів про встановлення земельних сервітутів у кількості 46 договорів, що укладені з ПП Імені Калашника .

В подальшому, в процесі розгляду справи, прокуратурою було зменшено позовні вимоги та кількість договорів, які потрібно визнати недійсними, адже після з`ясування характеристик земельних ділянок ( а саме те, що переважна більшість з них є непридатними для використання у сільськогосподарських цілях , адже є господарськими шляхами, прогонами, тощо.) потреба у їх скасуванні відпала. Таким чином, відповідний позов відкрито грунтувався не на порушенні прав позивача чи інших осіб, а ініційований лише з метою вивільнення земель.

30 березня 2017 року Господарським судом Полтавської області було ухвалено рішення у справі № 917/133/17 за позовом Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області до ПП Імені Калашника , Полтавської районної державної адміністрації Полтавської області про визнання недійсним та скасування розпорядження, визнання недійсними договорів про встановлення земельного сервітуту та повернення земельних ділянок, яким позов задоволено повністю.

Визнано недійсним та скасовано розпорядження Голови Полтавської районної державної адміністрації Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками ( право земельного сервітуту) від 26.01.2011 року 123.

Визнано недійсними договори про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 08.06.2011 року в кількості 18 штук, що укладені між Полтавською районною державною адміністрацією та СГ ТОВ Імені Калашника .

Визнано недійсними договори про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 24.06.2011 року в кількості 6 штук, що укладені між Полтавською районною державною адміністрацією та СГ ТОВ Імені Калашника .

Зобов`язано ПП Імені Калашника як правонаступника СГ ТОВ Імені Калашника повернути земельні ділянки сільськогосподарського призначення ( рілля) загальною площею 306,3496 га, які перебувають у користуванні у вказаного суб`єкта господарювання на умовах земельного сервітуту, загальною вартістю 47 643 685 грн., що розташовані в межах Калашниківської сільської ради Полтавського району Полтавської області, у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Приватним підприємством Імені Калашника було ініційовано невідкладно подання апеляційної скарги на зазначене рішення, попри те, що копію судового рішення ( повного тексту) підприємство отримало лише 17 серпня 2017 року.

Ухвалами Харківського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 року,

06.11.2017 року, 27.11.2017 року та 04.12.2017 року, апеляційні скарги апелянта було повернуто заявнику у зв`язку зі сплатою судового збору не в повному обсязі.

При цьому, під час прийняття рішення, місцевий господарський суд, не вирішив питання щодо судових витрат, зокрема, щодо їх розміру по відношенню до кожної із сторін, та з врахуванням того, що позов було задоволено частково, а позивачем було подано клопотання про зменшення позовних вимог, та повернення помилково сплаченої суми судового збору, яка не була вирішена судом, шляхом відповідного зазначення в рішенні чи окремим документом.

У зв`язку з чим, апелянт позбавлений можливості визначити суму судового збору, яку необхідно сплатити за подання апеляційної скарги.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 року апеляційним судом визначено суму судового збору, яка повинна бути сплачена підприємством, та складає 110 відсотків від суми, що була сплачена позивачем та дорівнює 278356,00 грн., тобто 306 191,60 грн.!!!

При цьому, апеляційним судом було відхилено клопотання про відстрочення судового збору у зв`язку з його необґрунтованістю.

У зв`язку з цим, ПП Імені Калашника було подано заяву до місцевого господарського суду про ухвалення додаткового рішення у справі, яким вирішити питання про розподіл судових витрат та повернення айво сплаченого судового збору.

Вказана заява була подана до Господарського суду Полтавської області у грудні 2017 року, проте, до цього часу додаткове рішення у справі не прийнято!!!!

При цьому, згідно відомостей в Єдиному реєстрі судових рішень, дати набрання рішенням законної сили немає. Будь-якої довідки про чинність рішення, господарський суд не надає.

Однак, у квітні 2018 року позивач дізнався, що земельною ділянкою з кадастровим номером НОМЕР_2 Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області вже розпорядилось, шляхом її Формального поділу на 10 земельних ділянок для забезпечення потреб учасників АТО.

Так, 21.09.2016 року Відповідачем було прийнято Наказ № 7035-Сг від 21.09.2016 року Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою громадянину ОСОБА_1 на земельну ділянку, що знаходиться на території Лукімської сільської ради Оржицького району Полтавської області.

21.09.2017 року ОСОБА_1 було подано заяву ( яка вочевидь була ініційована Головним управлінням Держгеокадастру, та на той час у відповідного органу не було відомостей про результати розгляду справи у апеляційному господарському суді, адже перша ухвала була винесена лише 17.10.2017 року) відносно внесення змін до наказу, змінивши Лукімську сільську раду на Калашниківську сільську раду.

26.10.2017 року Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області було винесено Наказ Про внесення змін до Наказу Головного управлінням Держгеокадастру у Полтавській області від 21.09.2016 року № 7035-СГ , яким замінено місце знаходження земельної ділянки на с. Калашники.

09.08.2018 року Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області винесено Наказ № 5492-СГ Про затвердження технічної документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , з кадастровим номером НОМЕР_4 .

Відтак, за відповідним Наказом про затвердження технічної документації із землеустрою та надання у власність земельної ділянки від 09.08.2018 року № 5492-СГ, далі - НАКАЗ, було передано спірну земельну ділянку, що виникла внаслідок поділу земельної ділянки НОМЕР_1 , у власність ОСОБА_1 , зокрема, земельну ділянку площею 2,0000 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Калашниківської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів з кадастровим номером НОМЕР_4 .

Вказаний Наказ вважають незаконним, таким, що прийнятий всупереч закону, з порушенням прав землекористувача - ПП Імені Калашника , виходячи з наступного.

Так, при ухваленні спірного Наказу, Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області було допущено ряд порушень вимог закону, та, зокрема, не взято до уваги ряд факторів, що впливали на неможливість поділу та передачі спірної земельної ділянки у власність фізичній особі на праві приватизації.

1.Земельна ділянка не була вільною ( право користування землею за ПП Імені Калашника було зареєстровано та відповідна реєстрація не була скасована, навіть незважаючи на ухвалення рішення в господарській справі № 917/133/17).

2.На момент подання заяви ОСОБА_1 , про внесення змін до наказу та видачі першого наказу про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, рішення господарського суду у справі № 17/133/17 не набрало законної сили, та рішення не було виконане з точки зору передачі землі у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру.

3. Позивач має право на земельну ділянку на праві постійного користування земельною ділянкою.

4. Спірна земельна ділянка утворилась внаслідок поділу земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 , однак, відповідна технічна документація щодо поділу її не виготовлялась, а вона просто зникла з публічної кадастрової карти без відповідних законних підстав, тобто передбачену законом процедуру поділу земельної ділянки не було проведено відповідачами.

5. Технічна документація із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, що виготовлена на замовлення ОСОБА_1 не відповідає вимогам законодавства та не могла бути затверджена відповідачем.

Так, ПП Імені Калашника є правонаступником КСП ім. Воровського, якому у свій час було виділено земельні ділянки на праві постійного землекористування.

Згідно зазначеного державного акту у постійне землекористування було передано земельну ділянку площею 519,36 га для виробництва сільськогосподарської продукції.

Відповідно до ст.92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Так, Конституційний Суд України у Рішенні від 22.09.2005 р. №5-рп/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками (№1-17/2005) виокремив характерні особливості цього правового титулу, а саме:

- право постійного землекористування є безстроковим (на відміну від права оренди) та може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством;

- права та обов`язки постійних землекористувачів визначені земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);

- постійні землекористувачі сплачують податок на землю, розмір якого визначається відповідно до законодавства (на відміну від договірного характеру орендної плати);

- земельні ділянки передаються у постійне користування в порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта; оплаті підлягає лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку.

Підстави для припинення права користування земельною ділянкою визначені у ст. 27 ЗК 1992 р. та ст. 141 ЗК 2001 р. До них належать:

- добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

- вилучення земельної ділянки;

- припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

- використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

- використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

- систематична несплата земельного податку або орендної плати;

- набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

- використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відносно припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення юридичної особи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво. Такого висновку Верховний Суд України дійшов у Постанові від 21.02.2011 р. у справі №21-3а11. Суть цієї позиції полягає у тому, що у разі реорганізації до правонаступника переходить майно, права та обов`язки юридичної особи, що припинилася. Цей висновок підтверджується ст. 104 ЦК 2003 р.

Крім того, статтею 149 Земельного кодексу України визначено порядок вилучення земельних ділянок, згідно з частинами першою - третьою якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Таким чином, у зв`язку з тим, що підстав для припинення права користування, що визначені ЗК України не має, право постійного користування позивача не припинено, а земельну ділянку не вилучено у встановленому законом порядку, вважаємо, що у позивача наявне право постійного користування на земельну ділянку, в тому числі СПІРНУ, а остання не є вільною, та на неї не може розповсюджуватись загальний режим щодо приватизації.

Крім того, щодо поділу земельної ділянки, право на яку зареєстроване за позивачем, а саме земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 , якої вже не існує внаслідок її перенесення до архівного шару без прийняття будь - якого рішення!!!:

Згідно статті 56 Закону України Про землеустрій , поділ чи об`єднання земельних ділянок здійснюються на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, право користування земельною ділянкою, при поділі чи об`єднанні земельних ділянок, яка

включає:

• пояснювальну записку;

• технічне завдання на складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, затверджене замовником документації;

• копії документів, що посвідчують право на земельні ділянки;

• плани земельних ділянок, які об`єднуються в одну земельну ділянку, або частини земельної ділянки, яка виділяється в окрему земельну ділянку;

• матеріали польових геодезичних робіт;

• акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання при поділі земельної ділянки по межі поділу;

• перелік обмежень прав на земельну ділянку і наявні земельні сервітути;

• нотаріально посвідчена згода на поділ чи об`єднання земельної ділянки заставодержателів, користувачів земельної ділянки (у разі знаходження земельної ділянки в заставі, користуванні);

• згоду власника земельної ділянки (а щодо земель державної власності - органу, згідно з його повноваженнями здійснювати розпорядження земельною ділянкою) на поділ чи об`єднання земельних ділянок землекористувачем (крім випадків поділу земельної ділянки у зв`язку з набуттям права власності на житловий будинок, розташований на ній).

Таким чином, як видно з зазначеної норми, у випадку поділу земельної ділянки, яка перебуває в користуванні, при виготовленні технічної документації необхідно отримати нотаріально посвідчену згоду землекористувача на поділ земельної ділянки та акт прийому -передачі межових знаків. Однак, такої згоди від ПП Імені Калашника ніхто не отримував, не звертався з відповідними заявами щодо погодження меж земельних ділянок для поділу.

Відповідно до п. 10 ст. 24 Закону України Про Державний земельний кадастр , державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі:

1) поділу чи об`єднання земельних ділянок;

2) якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника.

У разі скасування державної реєстрації з підстав, зазначених в абзаці третьому цієї частини, Державний кадастровий реєстратор у десятиденний термін повідомляє про це особу, за заявою якої здійснено державну реєстрацію земельної ділянки.

Відповідно до ст. 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється:

у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок:

шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом;

за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Відповідно до ст. 21 Закону України Про Державний земельний кадастр , відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру:

- на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79'1 Земельного кодексу України, при їх формуванні;

- на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 Земельного кодексу України та у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками;

- на підставі технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель - за результатами інвентаризації земель;

- на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) - у разі виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв).

Відповідно до ст. 27 Закону, у разі поділу або об`єднання земельних ділянок запис про державну реєстрацію земельної ділянки та кадастровий номер земельної ділянки скасовуються, а Поземельна книга на таку земельну ділянку закривається.

У Поземельній книзі на земельні ділянки, сформовані в результаті поділу або об`єднання земельних ділянок, здійснюється запис про такий поділ чи об`єднання із зазначенням скасованих кадастрових номерів земельних ділянок.

Записи про обмеження у використанні земельної ділянки, яка була поділена чи об`єднана з іншою, переносяться до поземельних книг на земельні ділянки, сформовані в результаті такого поділу чи об`єднання (крім випадків, коли обмеження поширювалося лише на частину земельної ділянки, яка в результаті поділу земельної ділянки не увійшла до новосформованої земельної ділянки).

У разі відновлення меж земельної ділянки за її фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж кадастрові номери відповідних земельних ділянок не скасовуються, а відповідні зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до поземельних книг у порядку, визначеному частиною четвертою статті 26 цього Закону.

Таким чином, розбивши земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 , відповідна технічна документація щодо поділу земельної ділянки не виготовлялась, що є порушенням чинного земельного законодавства, адже розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та формування земельних ділянок як нових робить неможливими відповідне відновлення меж земельної ділянки, та відомості про неї взагалі не існують в Поземельній книзі, хоча земельна ділянка з кадастровим номером була внесена до Державного земельного кадастру, та вона не може ПРОСТО так зникнути.

Таким чином, при винесенні спірного наказу, відповідачем - Головним управлінням Держгеокадстру у Полтавській області було порушено ряд норм чинного законодавства та порушено права законного землекористувача, що є підставою для визнання незаконним та скасування правовстановлюючого документу, Наказу, що виданий на ім`я ОСОБА_1.

Відносно технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , то слід зазначити наступне.

В першу чергу слід звернути увагу суду на акт приймання - передачі межових знаків на зберігання від 27.03.2018 року.

Так, вказаний акт підписаний лише замовником та виконавцем робіт. Тобто, власники суміжних земельних ділянок зазначений акт не підписували, що є грубим порушенням вимог земельного законодавства.

При цьому, власників суміжних земельних ділянок у відповідному документі навіть не визначено.

ВСУ у постанові від 11.07.2018 року у справі №61-25486св 18 наголосив на особливій важливості зазначеного документу при виготовленні технічної документації. Тобто, погодження меж земельної ділянки із суміжними власники (користувачами) є обов`язковим при виділенні земельної ділянки у власність.

Так, згідно Інструкції про встановлення (відновлення ) меж земельних ділянок в натурі ( на місцевості) та закріплення їх межовими знаками від 18.05.2010 року № 376, закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Повідомлення власників (користувачів) суміжних земельних ділянок про дату і час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем завчасно, не пізніше ніж за п`ять робочих днів до початку робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Повідомлення надсилається рекомендованим листом, кур`єрською поштою, телеграмою чи за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення.

Власники (користувачі) суміжних земельних ділянок, місце проживання або місцезнаходження яких невідоме, повідомляються про час проведення робіт із закріплення межовими знаками поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) через оголошення у пресі за місцезнаходженням земельної ділянки.

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез`явлення якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання.

Межі вкраплених у земельну ділянку інших земельних ділянок встановлюються та закріплюються межовими знаками в тому самому порядку, що і зовнішні межі такої земельної ділянки.

Передача межових знаків на зберігання власнику (користувачу) земельної ділянки здійснюється за актом прийомки-передачі межових знаків на зберігання.

Таким чином, враховуючи формальне підписання акту приймання - передачі межових знаків лише замовником проекту відведення без залучення суміжних співвласників земельних ділянок, можна стверджувати про відсутність у проекті землеустрою закріплення межових знаків земельної ділянки, та фактично невизначеність її меж в натури

Крім того, як видно з пояснювальної записки до проекту відведення, при розробленні проекту відведення, виконавцем робіт було віднесено спірну земельну ДІЛЯНКУ до земель запасу, на підставі рішення Господарського суду Полтавської області від 30.03.2017 року.

Однак, відповідного рішення щодо віднесення даної земельної ділянки до земель запасу не приймалось, більше того така земельна ділянка, договір про встановлення земельного сервітуту на яку було визнано недійсним, не була передана Головному управлінню чи будь-кому, та на момент виготовлення проекту відведення перебувала в користуванні позивача.

Так, відповідно до ст. 19, 20 ЗК України, земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запаси

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Як видно з довідки 6-зем, що додана про проекту землеустрою, дана категорія земель не віднесена до земель запасу. Визначати її такою, виконавець проекту землеустрою не мав законних підстав та повноважень. Як видно з даної довідки, дана земля закріплена на момент виготовлення проекту за ПП Імені Калашника , тобто в облікових даних записи про недійсність користування позивача не було скасовано. А отже, підстав для формування земельної ділянки як такої, що є вільною та землею запасу не було.

Отже, вказані порушення земельного законодавства є суттєвими та за таких обставин, затверджувати проект землеустрою у відповідача не було підстав.

По суті, спірний наказ про затвердження технічної документації є правочином, адже з його видачею, у його власника виникли цивільні права та обов`язки, що пов`язані з правом власності на земельну ділянку.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В свою чергу відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 215, 216, 236 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином, спірний наказ не відповідає вимогам ч.1 ст. 203 ЦК України, адже суперечить нормам Земельного кодексу України, а тому повинен бути визнаний недійсним.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та прохав його задовольнити з підстав викладених в позові.

Представник відповідача - ОСОБА_1 , в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, підтримав надані раніше заперечення, викладені у відзиві на позов.

В судов засідання відповідач - ОСОБА_1 не з`явився надавши відзив в якому посилвся на те, що обставини та доводи, викладені Позивачем у позовній заяві не відповідають дійсності та не є співмірними з законодавчими нормами.

Позивач будує обґрунтування позовних вимог на Договорі про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку з кадастровим номером

НОМЕР_1 (далі по тексту - Договір), який зареєстровано у відділлі Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області за номером №532400004000249 (дата реєстрації позивачем не зазначається).

Рішенням Господарського суду Полтавської області у справі №917/13/17 від 30.03.2017 року вказаний Договір визнано недійсним, а земельну ділянку повернуто у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Посилання Позивача на обставини, про не набрання Рішенням Господарського суду Полтавської області у справі №917/13/17 від 30.03.2017 року законної сили не відповідають дійсності.

Відповідно до ч.1 ст.241 ГПК України, - Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Згідно ч.2 ст.241 ГПК України, - У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Позивач сам у позовній заяві зазначає, що Ухвалами Харківського апеляційного господарського суду від 17.10.2017, 06.11.2017, 27.11.2017 та 04.12.2017 року апеляційні скарги було повернуто заявнику (стор.3 Позовної заяви).

Відповідно до частини 3 цієї статті, якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених частиною третьою статті 4 цього Кодексу, рішення суду, що набрало законної сили, є обов`язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.

Вказана стаття ГПК України повністю спростовує твердження Позивача щодо не набрання Рішенням Господарського суду законної сили.

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України, - Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, иивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено иі обставини, якщо інше не встановлено законом.

2. Ще одним з ключових доводів обгрунтування позовних вимог ПП „Імені Калашника" обирає законодавчу базу, яка регулює „припинення права постійного користування ".

На противагу даним роздумам та сподіванням Позивача, хочу наголосити, що Рішенням Господарського суду Полтавської області у справі №917/13/17 від 30.03.2017 року визнано недійсним Договір про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 , а не припинення права постійного користування.

Підставою права постійного користування Позивач вказує державний акт серія НОМЕР_5 , виданий 26.09.1997 на ім`я КПС імені Воровського, видавник: Полтавська районна Рада народних депутатів.

При цьому замовчує той факт, що відповідно до Розпорядження голови районної державної організації №100 від 06.03.2000, КСП імені Воровського ліквідовано 06.03.2000. Після чого створено ТОВ Імені Воровського .

Відповідно до приписів ст. 27 ЗК України від 18.12.1990. право користування земельною ділянкою припиняється, у разі:

- добровільної відмови від земельної ділянки.

- закінчення строку, на який було надано земельну ділянку.

- припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (Фермерського господарства).

Стаття 37 ПК У PCP ( в редакції від 18.07.1963 р.) встановлювала, що юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання).

Таким чином, діюче на той час законодавство передбачало, що юридична особа припинялася лише у випадках або ліквідації або у разі злиття, поділу або приєднання.

КПС імені Воровського було ліквідовано, тому уже станом на 2000 рік акт на право постійного користування на ім`я КСП імені Воровського по чинному на той час законодавству припинив свою дію.

Твердження закріплюються правовою позицією ВГСУ від 26.04.2017 року у справі №917/1198/16.

За інформацією Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань правонаступником ТОВ „Імені Воровського" (ЄДРПОУ 30296586) є ТОВ Агрофірма „Добробут" (ЄДРПОУ 32682703), яка не перебуває у стані припинення.

Припинення діяльності суб`єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб`єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених Господарським кодексом України, - за рішенням суду (ст. 59 Господарського кодексу України). Аналогічна правова норма була закріплена ст. 34 Закону України Про підприємства в Україні .

Згідно з пунктом "в" частини першої статті 141 Земельного кодексу України припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій є підставою припинення права користування земельною ділянкою.

Частиною першою статті 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Земельним кодексом України не передбачено можливості правонаступництва стосовно права постійного користування на земельну ділянку реорганізованої юридичної особи. Навпаки, встановлено імператив, відповідно до якого право постійного користування припиняється разом із припиненням юридичної особи, якій це право було надане.

Враховуючи те, що КСП ім. Воровського було припинено шляхом реорганізації в СГТОВ "Імені Калашника", а згодом у ПП "Імені Калашника", право постійного користування на земельний масив площею 519,36 га, наданий свого часу КСП ім. Воровського згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 26.09.1997, не перейшло до ПП "Імені Калашника".

Тому, на підставі вищевикладеного правонаступництво за 1111 „Ім.Калашника" виключається.

В частині обґрунтувань порушення щодо виготовлення технічної документації щодо поділу, то дане питання було висвітлено у Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.10.2018 у справі №816/1292/18 набрало законної сили 20.11.2018.

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною другою статті 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Представник головного управління Держгеокадастру у Полтавській області в судовому засіданні заперечив проти задоволення позову, прохав врахувати позицію, викладену у відзиві на позов, відповідно до якого ст.. 19 Конституції України встановлено, що органи виконавчої влади діють лише на підставі, в межах їх повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області діє відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.1.1.2016 року №308 та реалізує покладені на нього повноваження згідно ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) по передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності відповідності до вимог Земельного кодексу України.

Частиною 4 статті 122 ЗК України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарської призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті у власність або користування для всіх потреб.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 30.03.2017 р., позов першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області до ПП Імені Калашника , Полтавської районної державної адміністрації у справі №917/133/17 про визнання недійсним та скасування розпорядження, визнання недійсними договорів про встановлення земельного сервітуту та повернення земельних ділянок задоволено. Зокрема визнано недійсними договори про становлення земельних сервітутів на земельні ділянки кадастрові номери: НОМЕР_1 ; НОМЕР_6 ; НОМЕР_7 ; НОМЕР_8 ; НОМЕР_9 ; НОМЕР_10 ; НОМЕР_9 . Зобов`язано Приватне підприємство Імені Калашника повернути земельні ділянки.

04.12.2017 року дане рішення набрало законної сили.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Стаття 236 Цивільного кодексу України визначає, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Так чином, оскільки рішення набрало законної сили, користування вище вказаними земельними ділянками здійснюється позивачем незаконно.

Щодо тверджень позивача, що спірні земельні ділянки належать ПП Імені Калашника на праві користування відповідно до Державного акту на прав постійного користування землею від 26.09.1997 року, вважають, що дані обставин не доведені позивачем належними та допустимими доказами. Так, Державний акт на право постійного користування землею серії НОМЕР_11 виданий КСП ім.. Воровського, жодних доказів на підтвердження того факту, що ПП Імені Калашника є правонаступником КСП ім. Воровського під час розгляду Господарським судом Полтавської області вищезазначеної справи № 917/133/17, надано не було.

Також позивачем не доведено, що земельні ділянки, які перебували у нього в користуванні на підставі договорів сервітуту співпадають із земельним ділянками, які перебували в користуванні КСП ім. Воровського на підставі Державного акту на право постійного користування.

Земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 перенесена до архівного шару національної кадастрової системи Державного земельного кадастру в результаті її поділу з утворенням нових земельних ділянок з присвоєними кадастровими номерами НОМЕР_4 ;

НОМЕР_12 ; НОМЕР_13 ; НОМЕР_14 ;

НОМЕР_15 ; НОМЕР_16 ; НОМЕР_17 ;

НОМЕР_18 ; НОМЕР_19 .

Так, на земельну ділянку НОМЕР_4 було розроблено проект землеустрою гр. ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління від 26.10.2017 р. №10975-СГ.

Вище вказаний громадянин, учасник АТО звернувся до Головного управління в порядку, передбаченому ст. 118 Земельного кодексу України.

Також, звертаємо увагу суду, що навіть як би договори про встановлення земельних сервітутів були чинними, розпорядження земельною ділянкою щодо якої встановлений земельний сервітут є правом власника земельної ділянки, а саме держави в особі Головного управління і ніяким чином не порушує права сервітуарія.

Вище зазначене відповідає вимогам Цивільного кодексу України, а саме в частині 5 статті 403 Цивільного кодексу України зазначено, що сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Окремо зазначаємо, що у відомостях з Державного земельного кадастру відображається інформація щодо землекористувача в особі ПП Імені Калашника зазначено, що відомості про земельні ділянки містяться у Державному реєстрі земель, про що свідчать відповідні записи у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.

Відповідно частини першої до пункту 4 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про Державний земельний кадастр у разі якщо земельні ділянки, обмеження (обтяження) у їх використанні зареєстровані до набрання чинності цим Законом у Державному реєстрі земель, відомості про такі земельні ділянки, обмеження (обтяження) повинні були бути перенесені до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку, без подання заяв про це їх власниками, користувачами та без стягнення плати за таке перенесення.

Так як в автоматизованому порядку такі відомості не були перенесені, виходячи з принципу обов`язковості внесення до Державного земельного кадастру відомостей про всі його об`єкти та з метою забезпечення повноти таких відомостей, Державним кадастровим реєстратором відділу у Полтавському районі Міськрайонного управління у Полтавському районі та м. Полтаві було здійснено перенесення до Державного земельного кадастру, визначених ст.15 Закону України Про Державний земельний кадастр , відомостей про ці земельні ділянки.

Звертають увагу суду, що земельні ділянки загальною площею 519,36 га передано в постійно користування колективному сільськогосподарському підприємству ім. Воровського згідно державного акта на право постійного користування землею серія НОМЕР_11 , який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 148 від 26.09.1997 р.

Згідно з частиною першою ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Частиною другою ст. 92 цього Кодексу передбачено, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) підприємства, установи та організації, що належать до державне комунальної власності;

б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання установи та організації;

в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;

г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування";

ґ) вищі навчальні заклади незалежно від форми власності;

д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Зі змісту частини другої ст. 92 Кодексу вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування приватним сільськогосподарським підприємствам та приватним підприємствам не передбачена.

Згідно з пунктом в частини першої ст. 141 ЗК України припинені діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій є підставою припинення права користування земельною ділянкою.

Частиною першою ст. 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Звертають увагу суду, Земельним кодексом України не передбачений факт правонаступництва права постійного користування на земельну ділянку реорганізованої юридичної особи. Навпаки, встановлена норма, згідно якої постійного користування припиняється разом із припиненням юридичної особи, якій це право було надане. Тобто, діє норма, згідно якої наявність особи передбачає наявність права, припинення особи - припиняє право постійного користування.

Згідно частини 2 ст. 84 ЗК України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. Вичерпний перелік земель, які не можуть передаватися у приватну власність визначено частиною 4 цієї статті і спірна земельна ділянки до таких земель не належить.

При цьому повноваження щодо розпорядження землями державної власності відповідачу надано частиною 4 ст. 122 ЗК України, якою передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Таким чином, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області має повноваження для розпорядження спірною земельною ділянкою, прийняття рішень щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за межами населених пунктів на території Калашниківської сільської ради Полтавського району та затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" (далі - Закон) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з частиною першою ст. 6 Закону орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Як визначено ст. 13 Закону, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

З аналізу викладеного вбачається, що підставою для виникнення права оренди землі є відповідний договір.

Викладеним в позовній заяві та додатками до неї підтверджено, що ПП "Імені Калашника" не укладало договори оренди спірних земельних ділянок.

Стаття 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю визначає: а) громадян та юридичних осіб - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) державу, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

За правилами частини першої ст. 19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Згідно з частиною другою цієї статті, земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Згідно з частиною другою ст.22 ЗК України, до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні

насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

За правилами частини третьої цієї статті, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування.

Статтею 23 ЗК України встановлена пріоритетність земель сільськогосподарського призначення. Так, в силу вимог частини першої цієї статті, землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання.

В свою чергу, за правилами частини другої ст. 116 ЗК України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

При цьому, формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав здійснюється в порядку, визначеному ст. 79-1 ЗК України.

За правилами цієї статті, формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу, чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно з частиною п`ятою цієї статті, формування земельних ділянок ( крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

При цьому, згідно з вимогами частин дев`ятої-десятої, земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випад суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

За правилами частини першої ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади, або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до частини третьої цієї статті безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарські підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель, державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації визначених цим Кодексом.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам визначені у ст.121 ЗК України, і що стосується ведення особистого селянського господарства, то така норма становить не більше 2,0 гектари.

Аналіз вище наведених норм свідчить про наявність у ОСОБА_1 права на отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею до 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства, із земель державної власності сільськогосподарського призначення.

Згідно з частинами шостою, сьомою ст. 118 ЗК України, громадяни зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, частина сьома ст. 118 ЗК України визначає вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Згідно графічних матеріалів обрана Відповідачем 1 земельна ділянка відносяться до сільськогосподарських земель державної власності.

Жодних доказів тому, що місце розташування обраної Відповідачем 1 земельної ділянки не відповідає вимогам законів, та прийнятим відповідно до таких законів нормативно-правовим актам, позивачем не надано.

Не надано позивачем і доказів тому, що місце розташування обраної Відповідачем 1 земельної ділянки не відповідає затвердженим у встановленому законом порядку генеральним планам населених пунктів та іншій містобудівній документації, схемам землеустрою і техніко-економічних обгрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, а також проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів.

Таким чином, Відповідач 2 прийшов до висновку про належність поданих Відповідачем 1 з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки документів, а також відсутність визначених законом підстав для відмови в наданні такого дозволу.

Отже, у Відповідача 2 були відсутні підстави для прийняття рішення на власний розсуд, позаяк за відсутності підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою безальтернативно був зобов`язаний задовольнити відповідне клопотання Відповідача 1 та надати відповідний дозвіл та як наслідок в подальшому видати наказ № 5492-СГ Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність від 09.08.2018.

З огляду на викладене, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області вважає, що керуючись чинним законодавством, в межах своїх повноважень Відповідач 2 видав наказ № 5492-СГ Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність від 09.08.2018.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову.

Судом встановлено, що 08.06.2011 року між Сільськогосподарським Товариством з обмеженою відповідальністю Імені Калашника (правонаступником якого є Приватне підприємство Імені Калашника ) та Полтавською районною державною адміністрацією було укладено договір про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 , який зареєстрований у відділі Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області за номером № 532400004000249. Вказаний договір зареєстровано у Державному земельному кадастрі, про що надається відповідний витяг з ДЗК від 23.03.2018 року.

У 2017 році з метою задоволення потреб у безоплатній приватизації земельних ділянок учасників АТО, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області звернулось до Полтавської місцевої прокуратури з листом щодо ініціювання визнання недійсними договорів про встановлення земельних сервітутів, та повернення земельних ділянок у власність держави з метою забезпечення потреб учасників АТО.

У зв`язку з чим, у 2017 році Полтавська місцева прокуратура Полтавської області звернулась до Господарського суду Полтавської області з позовом про визнання недійсним та скасування розпорядження Голови Полтавської районної державної адміністрації Про надання дозволу на розробку технічної документації щодо обмеженого користування земельними ділянками від 26.01.2011 року та визнання недійсними договорів про встановлення земельних сервітутів у кількості 46 договорів, що укладені з ПП Імені Калашника .

30 березня 2017 року Господарським судом Полтавської області було ухвалено рішення у справі № 917/133/17 за позовом Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області до ПП Імені Калашника , Полтавської районної державної адміністрації Полтавської області про визнання недійсним та скасування розпорядження, визнання недійсними договорів про встановлення земельного сервітуту та повернення земельних ділянок, яким позов задоволено повністю.

Визнано недійсним та скасовано розпорядження Голови Полтавської районної державної адміністрації Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками ( право земельного сервітуту) від 26.01.2011 року 123.

Визнано недійсними договори про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 08.06.2011 року в кількості 18 штук, що укладені між Полтавською районною державною адміністрацією та СГ ТОВ Імені Калашника .

Визнано недійсними договори про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 24.06.2011 року в кількості 6 штук, що укладені між Полтавською районною державною адміністрацією та СГ ТОВ Імені Калашника .

Зобов`язано ПП Імені Калашника як правонаступника СГ ТОВ Імені Калашника повернути земельні ділянки сільськогосподарського призначення ( рілля) загальною площею 306,3496 га, які перебувають у користуванні у вказаного суб`єкта господарювання на умовах земельного сервітуту, загальною вартістю 47 643 685 грн., що розташовані в межах Калашниківської сільської ради Полтавського району Полтавської області, у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Постановою Східного апеляційного Господарського суду від 20.05.2019 року зазначене рішення скасоване та відмовлено в задоволенні позовних вимог.

На даний час рішення рішення Східного апеляційного Господарського суду від 20.05.2019 року та Рішення Господарського суду Полтавської області від 30.03.2017 р., не набрало законної сили.

У квітні 2018 року позивач дізнався, що земельною ділянкою з кадастровим номером НОМЕР_2 Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області вже розпорядилось, шляхом її Формального поділу на 10 земельних ділянок для забезпечення потреб учасників АТО.

Так, 21.09.2016 року Відповідачем- Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області було прийнято Наказ № 7035-Сг від 21.09.2016 року Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою громадянину ОСОБА_1 на земельну ділянку, що знаходиться на території Лукімської сільської ради Оржицького району Полтавської області.

21.09.2017 року ОСОБА_1 було подано заяву відносно внесення змін до наказу, змінивши Лукімську сільську раду на Калашниківську сільську раду.

26.10.2017 року Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області було винесено Наказ Про внесення змін до Наказу Головного управлінням Держгеокадастру у Полтавській області від 21.09.2016 року № 7035-СГ , яким замінено місце знаходження земельної ділянки на с. Калашники.

09.08.2018 року Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області винесено Наказ № 5492-СГ Про затвердження технічної документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , з кадастровим номером НОМЕР_4 .

Наказом про затвердження технічної документації із землеустрою та надання у власність земельної ділянки від 09.08.2018 року № 5492-СГ, далі - НАКАЗ, було передано земельну ділянку, у власність ОСОБА_1 , зокрема, земельну ділянку площею 2,0000 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Калашниківської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів з кадастровим номером НОМЕР_20 .

Так, ПП Імені Калашника є правонаступником КСП ім. Воровського,

Однак щодо тверджень позивача, що спірні земельні ділянки належать ПП Імені Калашника на праві користування відповідно до Державного акту на прав постійного користування землею від 26.09.1997 року, то дані обставин не доведені позивачем належними та допустимими доказами. Так, Державний акт на право постійного користування землею серії НОМЕР_11 виданий КСП ім.. Воровського, не містить жодних доказів на підтвердження того факту, що ПП Імені Калашника є правонаступником КСП ім.Воровського щодо постійного користування земельним масивом.

Позивачем не доведено, що земельні ділянки, які перебували у нього в користуванні на підставі договорів сервітуту співпадають із земельним ділянками, які перебували в користуванні КСП ім. Воровського на підставі Державного акту на право постійного користування.

Земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 перенесена до архівного шару національної кадастрової системи Державного земельного кадастру в результаті її поділу з утворенням нових земельних ділянок з присвоєними кадастровими номерами НОМЕР_4 ;

НОМЕР_12 ; НОМЕР_13 ; НОМЕР_14 ;

НОМЕР_15 ; НОМЕР_16 ; НОМЕР_17 ;

НОМЕР_18 ; НОМЕР_19 .

Так, на земельну ділянку НОМЕР_4 було розроблено проект землеустрою гр. ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління від 26.10.2017 р. №10975-СГ.

Вище вказаний громадянин, учасник АТО звернувся до Головного управління в порядку, передбаченому ст. 118 Земельного кодексу України.

Згідно з ч.1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Згідно з ч.2 ст. 92 ЗК України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) підприємства, установи та організації, що належать до державне комунальної власності;

б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання установи та організації;

в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;

г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування";

ґ) вищі навчальні заклади незалежно від форми власності;

д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Зі змісту частини другої ст. 92 Кодексу вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування приватним сільськогосподарським підприємствам та приватним підприємствам не передбачена.

Згідно з пунктом в частини першої ст. 141 ЗК України припинені діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій є підставою припинення права користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Земельним кодексом України не передбачений факт правонаступництва права постійного користування на земельну ділянку реорганізованої юридичної особи. Навпаки, встановлена норма, згідно якої постійного користування припиняється разом із припиненням юридичної особи, якій це право було надане. Тобто, діє норма, згідно якої наявність особи передбачає наявність права, припинення особи - припиняє право постійного користування.

Згідно з ч. 2 ст. 84 ЗК України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. Вичерпний перелік земель, які не можуть передаватися у приватну власність визначено частиною 4 цієї статті і спірна земельна ділянки до таких земель не належить.

При цьому повноваження щодо розпорядження землями державної власності відповідачу надано частиною 4 ст. 122 ЗК України, якою передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Таким чином, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області має повноваження для розпорядження спірною земельною ділянкою, прийняття рішень щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за межами населених пунктів на території Калашниківської сільської ради Полтавського району та затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Як визначено ст. 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

З аналізу викладеного вбачається, що підставою для виникнення права оренди землі є відповідний договір.

Викладеним в позовній заяві та додатками до неї підтверджено, що ПП "Імені Калашника" не укладало договори оренди спірних земельних ділянок.

Відповідно до ст.. 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю визначає: а) громадян та юридичних осіб - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) державу, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

За правилами частини першої ст. 19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Згідно з частиною другою цієї статті, земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Згідно з ч. 2 ст.22 ЗК України, до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).