Постанова

від 18.06.2019 по справі 910/15880/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2019 р. Справа№ 910/15880/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Скрипки І.М.

секретар судового засідання: Бендюг І.В.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 18.06.2019

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Хаддужа Мохамед

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2019 (повний текст складено 22.03.2019)

у справі № 910/15880/18 (суддя Гулевець О.В.)

за позовом Обухівського районного споживчого товариства

до Фізичної особи-підприємця Хаддужа Мохамед

про стягнення 87 414, 57 грн.

за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Хаддужа Мохамед

до Обухівського районного споживчого товариства

про визнання договору нікчемним та стягнення 100 000,00 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року Обухівське районне споживче товариство звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Хаддужа Мохамед про стягнення 87414,57 грн., з яких: 80000,00 грн. - заборгованість по орендній платі, 2132,92 грн. - інфляційні нарахування, 407,67 грн. - 3% річних, 4873,98 грн. - пеня.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконанням відповідачем зобов`язань по договору №12 оперативної оренди від 04.12.2017 в частині сплати орендної оплати.

У грудні 2018 року Фізична особа-підприємець Хаддужа Мохамед звернувся до Господарського суду міста Києва з зустрічною позовною заявою про визнання договору №12 від 04.12.2017 нікчемним та стягнення 100000,00 грн.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог Фізична особа-підприємець Хаддужа Мохамед посилається на те, що орендовані приміщення не відповідають умовам договору та орендодавець приховав недоліки переданого в оренду приміщення, у зв`язку із чим договір оперативної оренди №12 від 04.12.2017 є нікчемним. Позивач за зустрічним позовом стверджує, що, оскільки приміщення не було придатне для використання в господарських цілях та не використовувалося позивачем за призначенням, тому просить стягнути з Обухівського районного споживчого товариства сплачену орендарем за договором орендну плату у розмірі 100 000,00 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2019 у справі № 910/15880/18 первісний позов задоволено повністю. На підставі рішення суду з Фізичної особи-підприємця Хаддужа Мохамед підлягає стягненню на користь Обухівського районного споживчого товариства заборгованість по орендній платі у розмірі 80000,00 грн., інфляційні нарахування у розмірі 2132,92 грн., 3% річних у розмірі 407,67 грн., пеню у розмірі 4873,98 грн. та судовий збір у розмірі 1762,00 грн.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідач за первісним позовом в порушення покладеного на нього обов`язку згідно з договором оперативної оренди №12 від 04.12.2017 своє зобов`язання щодо оплати орендної плати не виконав, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що первісні позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Стосовно зустрічних позовних вимог суд вказав, що, оскільки вимоги за зустрічним позовом не підтверджені належними та достатніми доказами, обставин, які вказують на наявність ознак нікчемності договору №12 оперативної оренди від 04.12.2017 та обґрунтованих підстав для стягнення з Обухівського районного споживчого товариства сплаченої орендарем за договором орендної плати у розмірі 100000,00 грн. судом не встановлено, суд прийшов до висновку, що вимоги за зустрічним позовом не підлягають задоволенню з підстав їх необґрунтованості та недоведеності.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Фізична особа-підприємець Хаддужа Мохамед звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2019 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні основного позову відмовити та задовольнити зустрічний позов у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апелянт також вказує, що не використовував майно за призначенням, оскільки орендоване приміщення не було доведено до санітарних норм, вказане підтверджується заявами до орендодавця щодо усунення перешкод у користуванні орендованим приміщенням.

Скаржник стверджує, що не підписував акт прийому передачі, оскільки приміщення не було придатне для використання.

Крім того, апелянт звертає увагу, що позивач за первісним позовом свідомо не скористався п. 5.4 договору та не розірвав договір оренди.

Позиції учасників справи

Представник відповідача за первісним позовом у судовому засіданні апеляційної інстанції 18.06.2019 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні основного позову та задовільнити зустрічний позов у повному обсязі.

Представник позивача за первісним позовом у судовому засіданні апеляційної інстанції 18.06.2019 заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

04.12.2017 між Обухівським районним споживчим товариством (далі - орендодавець, позивач за первісним позовом) та Фізичною особою-підприємцем Хаддужа Мохамед (далі - орендар, відповідач за первісним позовом) укладено договір оперативної оренди №12 (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (об`єкт, що орендується).

Згідно з пунктами 1.1- 1.3 договору об`єктом оренди, що орендується є худозабійний пункт загальною площею 583,7 кв.м. за адресою: м. Обухів, вул. Чумацький шлях , 174 .

Пунктом 2.1 договору передбачено, що основні засоби передаються для здійснення заготівлі і виробництва м`ясних продуктів та господарської діяльності.

Сторони у п. 3.2 договору встановили, що об`єкт оренди, що орендується, повинен бути переданий орендодавцем та прийнятий орендарем протягом 30-ти днів з моменту підписання договору оренди.

Термін оренди складає тридцять п`ять місяців з моменту підписання договору та прийняття об`єкту оренди, тобто договір діє з 04 грудня 2017 по 03 листопад 2020 (п. 4.1 договору).

Після закінчення терміну дії договору, у разі якщо сторони не заявили про намір розірвати договір, договір пролонгується автоматично на такий же термін (п. 4.2 договору).

Згідно з пунктом 5.1 договору орендна плата в місяць за користування майном складає в гривнях 20 000,00 грн. До орендної плати не включаються і сплачуються самостійно орендарем згідно укладених ним угод комунальні послуги (водо-, енерго-, теплопостачання, телефонний, поштовий зв`язок), а також інші витрати, що пов`язані з утриманням приміщень, прилеглої території.

Орендна плата за звітний місяць сплачується готівкою в касу або на розрахунковий рахунок орендодавця по попередній оплаті до 5 числа місяця, що передує звітному (п. 5.3 договору).

Відповідно до п. 5.4 договору у разі несвоєчасної сплати за користування орендованим майном понад один календарний місяць орендодавець на протязі 3-х днів має право розірвати даний договір.

Приписами п. 5.5 договору передбачено, що орендна плата сплачується орендарем по день фактичного повернення майна орендодавцю, незважаючи на закінчення цього договору.

Згідно з п. 7.1 договору орендар зобов`язаний своєчасно здійснювати орендні платежі.

Пунктом 9.1 договору встановлено, що у випадку прострочення по сплаті орендних платежів понад десять днів нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

На виконання умов договору, 10.03.2018 Обухівським районним споживчим товариством передано, а Фізичною особою-підприємцем Хаддужа Мохамед прийнято об`єкт оренди: худозабійний пункт загальною площею 583,7 кв.м. за адресою: м . Обухів, вул. Чумацький шлях, 17 , що підтверджується актом приймання-передачі основних засобів, який скріплений печатками та підписаний сторонам.

Звертаючись з позовними вимогами до суду позивач за первісним позовом посилався на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором оперативної оренди №12 від 04.12.2017 щодо здійснення розрахунку по орендній платі за серпень - листопад 2018 року, яка становить 80000,00 грн. У зв`язку зі простроченням грошового зобов`язання позивачем за первісним позовом нараховані та заявлені до стягнення інфляційні втрати у сумі 2132,92 грн., 3% річних у сумі 407,67 грн. та пеня у сумі 4873,98 грн.

Заявляючи зустрічний позов ФОП Хаддужа Мохамед посилався на те, що орендовані приміщення не відповідають умовам договору та орендодавець приховав недоліки переданого в оренду приміщення, у зв`язку із чим договір оперативної оренди №12 від 04.12.2017 є нікчемним, а з Обухівського районного споживчого товариства підлягає стягненню сплачена орендарем за договором орендна плата у розмірі 100000,00 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено частинами 1, 6 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (частина 1 статті 759 Цивільного кодексу України ).

Частинами 1, 5 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до пунктів 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

З вищевикладених норм вбачається, що у орендаря наявний обов`язок сплачувати оренду плату за весь час користування об`єктом оренди.

Як зазначено вище, на виконання умов договору №12 оперативної оренди від 04.12.2017, Обухівським районним споживчим товариством передано, а Фізичною особою-підприємцем Хаддужа Мохамед прийнято об`єкт оренди: худозабійний пункт загальною площею 583,7 кв.м. за адресою: м . Обухів, вул. Чумацький шлях, 17 , що підтверджується актом приймання-передачі основних засобів від 10.03.2018, який скріплений печатками та підписаний сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що у відповідності до умов договору №12 оперативної оренди від 04.12.2017 Фізичною особою-підприємцем Хаддужа Мохамед здійснено на користь Обухівського районного споживчого товариства часткову оплату орендних платежів у загальній сумі 100 000,00 грн., що підтверджується копіями наступних платіжних доручень: №Н12069MPEY від 06.12.2017 на суму 20 000 грн.; №I0226YDSSM від 26.02.2018 на суму 20 000 грн.; №I0226Y2AN5 від 26.02.2018 на суму 20 000 грн.; №С2PL998276 від 17.05.2018 на суму 20 000 грн.; №С2PL085232 від 13.06.2018 на суму 20 000 грн.

Сторони в пункті п. 5.3 договору встановили, що орендна плата за звітний місяць сплачується готівкою в касу або на розрахунковий рахунок орендодавця по попередній оплаті до 5 числа місяця, що передує звітному.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

За розрахунком позивача у відповідача виникла заборгованість з оплати орендних платежів у сумі 80000,00 грн. за період з серпня 2018 по листопад 2018.

Обґрунтовуючи несплату орендних платежів за оренду приміщення, відповідач за первісним позовом вказав, що орендоване приміщення не придатне до використання та не використовувалось орендарем за призначенням, проте, суд першої інстанції встановив, що зазначені посилання відповідача не підтвердженні належними та допустимими доказами. Також, відповідачем не доведено обставини щодо наявності підстав для звільнення орендаря від плати за оренду приміщення.

З огляду на вищевказане, оскільки, невиконане зобов`язання з оплати орендної плати у розмірі 80000,00 грн. підтверджується матеріалами справи, доказів оплати вказаної суми заборгованості ФОП Хаддужа Мохамед до суду не надано, місцевий господарський суд правильно прийшов до висновку про задоволення позовних вимог за первісним позовом про стягнення заборгованості у сумі 80000,00 грн.

Позивач за первісним позовом також просив стягнути з ФОП Хаддужа Мохамед суму пені у загальному розмірі 4873,98 грн., нарахованої за періоди з 06.08.2018 по 21.11.2018, з 07.09.2018 по 21.11.2018, з 06.10.2018 по 21.11.2018, з 06.11.2018 по 21.11.2018, 3% річних у розмірі 407,67 грн. та інфляційних втрат у розмірі 2132,92 грн. нарахованих за загальний період з 06.08.2018 по 21.11.2018. З приводу цієї частини позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 9.1 договору встановлено, що у випадку прострочення по сплаті орендних платежів понад десять днів нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Як вже зазначалось раніше, відповідач за первісним позовом у встановлений договором строк свого обов`язку по сплаті коштів за оренду приміщення не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання.

В силу статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України).

Приписами статтей 1 та 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. При цьому, передбачений приписом ч. 6 ст. 232 ГК України строк за порушення грошових зобов`язань, не є позовною давністю, а є періодом часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Апеляційний господарський суд, перевіривши, за допомогою програми Ліга:Закон , розрахунки пені у сумі 4873,98 грн., 3% річних у сумі 407,67 грн. та інфляційних втрат у сумі 2132,92 грн, наведених позивачем за первісним позовом та судом першої інстанції, дійшов висновку, що розрахунки пені, інфляційних втрат та 3% річних є арифметично вірними, а тому суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в цій частині.

З огляду на вказане вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Хаддужа Мохамед заборгованості в розмірі 87 414, 57 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно зустрічних позовних вимог Фізичної особи-підприємця Хаддужа Мохамед про визнання договору оперативної оренди №12 від 04.12.2017 нікчемним та стягнення з Обухівського районного споживчого товариства 100000,00 грн., суд апеляційної інстанції вказує наступне.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.

У відповідності до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Приписом статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, стверджуючи про нікчемність договору оперативної оренди №12 від 04.12.2017 позивач за зустрічним позовом мав обрати визначений статтею 16 Цивільного кодексу України , статтею 20 Господарського кодексу України , спосіб захисту, яким з урахуванням приписів статей 215 , 216 Цивільного кодексу України є вимога про визнання нікчемного правочину недійсним.

Водночас, місцевий господарський суд правильно вказав, що в силу наведених норм цивільного законодавства, нікчемним є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не наведено обґрунтованих обставин, за яких договір №12 оперативної оренди від 04.12.2017 є недійсним в силу закону (нікчемний правочин). Доводи позивача за зустрічним позовом на те, що орендодавець при укладенні договору приховав недоліки орендованого приміщення, як наявність самих недоліків, доказами також не підтверджені.

З огляду на вищевикладене, враховуючи відсутність обставин, які вказують на наявність ознак нікчемного правочину, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість вимоги за зустрічним позовом про визнання договору №12 оперативної оренди від 04.12.2017 нікчемним.

Фізичною особою-підприємцем Хаддужа Мохамедом також заявлено вимогу про стягнення з Обухівського районного споживчого товариства 100000,00 грн. В обґрунтування зазначених вимог позивач за зустрічним позовом вказує, що на момент укладення договору приміщення не було придатне до використання в господарських цілях, оскільки були відсутні всі комунікації, а саме несправність трансформатора. Позивач за зустрічним позовом стверджує, що не використовував орендоване приміщення за призначенням. Внаслідок наведених обставин, позивач за зустрічним позовом зазначає, що сплачені кошти в суму 100000,00 грн. за оренду приміщення підлягають поверненню позивачу.

Як вже встановлено вище, договір №12 оперативної оренди був укладений між сторонами 04.12.2017.

Об`єкт оренди (худозабійний пункт загальною площею 583,7 кв.м. за адресою: м . Обухів , вул. Чумацький шлях , 17 ) на виконання договору передано орендодавцем орендарю 10 березня 2018 року, що підтверджується підписаним між сторонам актом приймання-передачі основних засобів від 10.03.2018.

Акт приймання-передачі основних засобів підписаний з боку орендаря без зауважень. Відомостей щодо невідповідності об`єкту оренди в акті не зазначено.

Позивач за зустрічним позовом доказів в підтвердження доводів, що орендоване приміщення не використовувалось орендарем за призначенням, ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надав.

Частиною 6 статті 766 Цивільного кодексу України передбачено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Обставин щодо наявності підстав для звільнення ФОП Хаддужа Мохамед від плати за передане в оренду нерухоме майно, також, не доведено.

Надані позивачем за зустрічним позовом лист від 11.12.2017 не підтверджують доводів про відсутність можливості використовувати об`єкт оренди, оскільки вказаний лист адресований відповідачу за зустрічним позовом ще до фактичного передання Обухівським районним споживчим товариством об`єкту оренди Фізичній-особі підприємцю Хаддужа Мохамед .

Місцевий господарський суд також правильно не прийняв лист про розірвання договору оренди як доказ по справі, оскільки відсутні докази направлення вказаного листа на адресу орендодавця.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України ).

Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

За змістом статті 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Таким чином, оскільки вимоги за зустрічним позовом не підтверджені належними та достатніми доказами, обставин, які вказують на наявність ознак нікчемності договору №12 оперативної оренди від 04.12.2017 та обґрунтованих підстав для стягнення з Обухівського районного споживчого товариства сплаченої орендарем за договором орендної плати у розмірі 100000,00 грн. судом не встановлено, Господарський суд міста Києва прийшов до правильного висновку, що вимоги за зустрічним позовом не підлягають задоволенню з підстав їх необґрунтованості та недоведеності.

Посилання апелянта про те, що позивач за первісним позовом свідомо не скористався п. 5.4 договору та не розірвав договір оренди, колегією суддів визнаються безпідставними, оскільки відповідно до п. 5.4 договору у разі несвоєчасної сплати за користування орендованим майном понад один календарний місяць орендодавець на протязі 3-х днів має право розірвати даний договір. Тобто, як вбачається з вказаного пункту договору позивач має право розірвати договір, проте, це не є його обов`язком.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже, місцевий господарський суд правильно зазначив, що, оскільки права та охоронювані законом інтереси позивача за первісним позовом, за захистом яких той звернувся до суду, порушено відповідачем за первісним позовом, то позовні вимоги про стягнення 87 414, 57 грн. підлягають задоволенню повністю.

Стосовно зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість заявлених позивачем за зустрічним позовом вимог про визнання договору оперативної оренди №12 від 04.12.2017 нікчемним та стягнення 100000,00 грн.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Хаддужа Мохамед на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2019 у справі № 910/15880/18 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2019 у справі № 910/15880/18 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Хаддужа Мохамед на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2019 у справі № 910/15880/18 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2019 у справі № 910/15880/18 залишити без змін.

Матеріали справи №910/15880/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено та підписано 11.07.2019.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

І.М. Скрипка