Постанова

від 11.07.2019 по справі 569/3174/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 липня 2019 року

Київ

справа №569/3174/17

адміністративне провадження №К/9901/18889/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Шарапи В.М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 569/3174/17

за позовом ОСОБА_1

до Рівненського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області

про визнання дій неправомірними,

за касаційною скаргою Рівненського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області

на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 20 березня 2017 року (у складі головуючого судді Кучина Н.Г.) та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2017 року (у складі колегії: головуючого судді Моніча Б.С, суддів Котік Т.С., Охрімчук І.Г.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області із позовом до Рівненського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області, в якому просив:

визнати протиправними дії Рівненського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області, щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до пільгового стажу за списком № 2 періоду роботи з 30 липня 1984 року по 01 березня 1989 року та з 17 травня 1990 року по 18 липня 1994 року та у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з 18 жовтня 2016 року;

зобов`язати Рівненське об`єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області призначити з 18 жовтня 2016 року йому пенсію за віком на пільгових умовах на підставі пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", зарахувавши до пільгового стажу за списком № 2 періоди роботи з 30 липня 1984 року по 01 березня 1989 року та з 17 травня 1990 року по 18 липня 1994 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 20 березня 2017 року адміністративний позов задоволено повністю.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем було подано всі документи, необхідні для призначення пенсії по віку на пільгових умовах, тому відмова відповідача є протиправною.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2017 року апеляційну скаргу Рівненського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області задоволено частково, постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 20 березня 2017 року змінено, вказавши, що датою, з якої необхідно визнати протиправними дії Рівненського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області щодо відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та зобов`язати Рівненське об`єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області здійснити призначення та виплату пільгової пенсії ОСОБА_1 , є 01 грудня 2016 року . В решті постанову суду залишено без змін.

Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вимога позивача про право на призначення пенсії з жовтня 2016 року є передчасною, оскільки датою народження ОСОБА_1 є ІНФОРМАЦІЯ_3 року. З цих підстав право на пенсію він набув з 01 грудня 2016 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 07 липня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 569/3174/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 липня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, а саме: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Шарапи В.М.

Верховний Суд ухвалою від 10 липня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 569/3174/17 та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 11 липня 2019 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_1 , 18 жовтня 2016 року звернувся до відповідача із письмовою заявою та підтверджуючими документами про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до підпункту "б" статті 13 та статті 100 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Листом від 03 листопада 2016 року № 924/10, відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах з посиланням на те, що недостатньо документів для підтвердження пільгового трудового стажу та необхідність звернення до комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років.

23 грудня 2016 року представник позивача за довіреністю ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою та пакетом документів про призначення ОСОБА_1 , пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області 18 січня 2017 року за № 410/02 відхилило розгляд заяви представник позивача за довіреністю ОСОБА_2 з тих підстав, що документи (згідно Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років) подані не особисто заявником, а представником як довіреною особою (яка діє на підставі довіреності від 15 вересня 2016 року серія НВА 542427), тобто з порушенням умов пункту 11 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років. Комісія з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсій на пільгових умовах або за вислугу років, при головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області в складі 13 осіб 12 січня 2017 року (протокол № 1) відхилила розгляд заяви ОСОБА_1 , підписаної та поданої представником по довіреності. Також вказали, що Рішення про підтвердження або про відмову у підтверджені періодів пільгової роботи за Списком № 2 з 30 липня 1984 року по 28 лютого 1989 року та з 17 травня 1990 року по 18 липня 1994 року, Комісією з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсій на пільгових умовах або за вислугу років, не приймалося.

Не погоджуючись з такими діями відповідача позивач звернувся до суду з даним позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права частково задоволено позовні вимоги. Крім того відповідач зазначає, що пенсійним органом правомірно відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки позивачем не надано підтверджуючих документів про спірний стаж роботи на підприємствах.

26 липня 2017 року до суду надійшли заперечення позивача на касаційну скаргу відповідача, в яких позивач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Рівненського міського суду Рівненської області від 20 березня 2017 року та постанова Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2017 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Основного Закону).

Відповідно до пункту 2 розділу ХV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугою років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди здійснюється за нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про пенсійне забезпечення" звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року № 162 передбачається, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, зазначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять і відомості про періоди роботи.

Згідно з пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Відповідно до пункту б частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списками № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженими Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць.

Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зокрема, чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.

З урахуванням вказаних вимог статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" можна дійти висновку, що право на призначення пенсії за Списком № 2 може бути реалізоване чоловіком в залежності від наявного спеціального стажу в шкідливих умовах праці: за досягненням віку 55 років, наявність загального стажу 25 років 6 місяців та спеціального 12 років 6 місяців; в разі відсутності спеціального стажу 12 років та 6 місяців, проте в разі наявності не менше половини такого стажу - 6 років та 3 місяці, пенсійний вік 60 років зменшується на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців роботи в шкідливих умовах праці.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особам, які працювали на роботах із шкідливими і важкими умовами праці та мали або матимуть право на пенсію відповідно до статті 100 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсії призначатимуться за нормами цього Закону виходячи з вимог віку, стажу, встановлених раніше діючим законодавством.

Так, згідно зі статтею 100 Законом України "Про пенсійне забезпечення", особам, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених раніше діючим законодавством, пенсії за віком призначаються на таких умовах: а) особам, які мають на день введення в дію цього Закону повний стаж на зазначених роботах, що давав право на пенсію на пільгових умовах, пенсії в розмірах, передбачених цим Законом, призначаються відповідно до вимог за віком і стажем, встановлених раніше діючим законодавством; б) особам, які не мають повного стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, вік, необхідний для призначення пенсії відповідно до статті 12, знижується пропорційно наявному стажу в порядку, передбаченому статтями 13-14 цього Закону, виходячи з вимог цього стажу, встановлених раніше діючим законодавством.

При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне.

Із записів у трудовій книжці позивача встановлено, що ОСОБА_1 працював в Будівельно-монтажному управлінні "Житлобуд-6" на посаді майстра з 30 липня 1984 року по 18 липня 1994 року.

Відповідно до довідки від 12 серпня 2008 року № 26, виданої Акціонерним товариством закритого типу "Житлобуд-6", ОСОБА_1 працював: з 30 липня 1984 року (наказ № 112 від 30 липня 1984 року) по 01 березня 1989 року (наказ № 20 від 28 лютого 1989 року) майстром на новому будівництві з повним робочим днем та інших робіт не виконував.

Професія майстра входить до Списку № 2, розділ ХХІХ "Будівництво, будівель і споруд" пункт "б", затвердженого постановою Ради міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року № 1173; з 17 травня 1990 року (наказ № 37 від 17 травня 1990 року) по 18 липня 1994 року (наказ № 21 від 18 липня 1994 року) майстром у виробництві з повним робочим днем та інших робіт не виконував. Професія майстра входить до Списку № 2, розділ ХХVІІ "Будівництво, реконструкція, технічне переоснащення, реставрація і ремонт будинків, споруд і інших об`єктів" пункт б позиція 22900006-23419, затвердженого постановою КМ СРСР 26 грудня 1991 року № 10. Позивач працював п`ятиденний робочий день. Тривалість пільгового стажу по Списку № 2 становить 8 років 09 місяців. Атестацією робочих місць затверджене право на пільгову пенсію по списку № 2, наказ № 23 від 09 березня 1995 року.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що довідка видана на підставі первинних документів за час виконання виконаних вище робіт, а також трудової книжки, книги наказів з 1984-1994 роки, особових рахунків за 1984-1994 роки, карти форми - Т2.

Згідно із пунктом 23 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою.

Також, судами встановлено, що уточнююча довідка № 6 від 12 серпня 2008 року підписана головою ліквідаційної комісії ОСОБА_5 , подана позивачем, відповідає наведеним вимогам.

Тому, посилання відповідача про недійсність довідки у зв`язку з ліквідацією підприємства, а саме після видачі довідки, є безпідставні.

Відтак, колегія суддів Верховного Суду погоджується з судами попередніх інстанцій, що згідно діючого законодавства позивачем було подано всі документи, необхідні для призначення пенсії по віку на пільгових умовах.

З огляду на зазначене суд не приймає доводи відповідача в касаційні скарзі про те, що стаж роботи позивача за спірний період не підтверджений належними документами.

Враховуючи встановлені судами обставини та зазначене вище правове регулювання, колегія суддів Верховного Суду погоджується із судами попередніх інстанцій про те, що відповідач не довів правомірність свого рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу, оскільки пільговий стаж позивача підтверджується сукупністю наданих доказів: записами в трудовій книжці, довідками тощо.

Верховний Суд також приймає до уваги, що обставини, які підлягали встановленню судами у даній справі і доказуванню, значно віддалені у часі, при цьому враховує ступінь вини позивача у відсутності повного об`єму необхідних для реалізації його прав документів та повноті записів у наявних підтверджуючих пільговий стаж документах, з огляду на те, що обов`язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб. Крім цього, згідно вимог частини другої статі 71 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року) адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи касаційної скарги не містять належних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки суду апеляційної інстанції, та є аналогічними тим, які зазначені в запереченнях на позовну заяву та апеляційні скарзі. Проте, таким доводам, з огляду на вищенаведені висновки, судом апеляційної інстанції надано належну оцінку з дотриманням норм матеріального права.

Крім того, як убачається з касаційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції у цій справі фактично зводяться до необхідності нової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Рівненського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області залишити без задоволення.

Постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 20 березня 2017 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

В.М. Шарапа