Постанова

від 15.07.2019 по справі 908/299/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.07.2019 року м.Дніпро Справа № 908/299/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Білецької Л.М. (доповідач)

суддів: Верхогляд Т.А., Чередка А.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Фещенко Галини Василівни на рішення Господарського суду Запорізької області від 15.04.2019 (повний текст рішення складено 19.04.2019, суддя Носівець В.В.) у справі №908/299/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгсервис" (69118, м. Запоріжжя, вул. Новокузнецька, буд. 6)

до відповідача: фізичної особи-підприємця Фещенко Галини Василівни ( АДРЕСА_1 )

про стягнення 34206,13 грн.

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгсервис" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом від 02.02.2019 № 4 про стягнення з ФОП Фещенко Галини Василівни 29 140,00 грн., які складаються з 13 213,00 грн. основного боргу за договором № 93 від 01.06.2013 оренди майна, торгового місця та надання послуг ринку, 13 213,00 грн. штрафу та 2 714,00 грн. неустойки (з урахуванням прийнятої судом заяви про уточнення правового статусу відповідача).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором оренди майна, торгового місця та надання послуг ринку № 93 від 01.06.2013 щодо своєчасного та повного внесення плати за договором у розмірі 13 213,00 грн., яка складається з заборгованості по оренді за період з квітня 2018 року по грудень 2018 року та заборгованості за послуги ринку за період з березня 2018 по грудень 2018 року. Враховуючи умови договору та приписи діючого законодавства за порушення відповідачем зобов`язань за договором позивачем був нарахований до стягнення штраф у розмірі 100% від загальної суми заборгованості. За неповернення орендованого майна позивачем на підставі ст. 785 ЦК України визначено відповідачу неустойку в розмірі подвійної плати за весь час прострочення у сумі 7 780,13 грн. за період з 01.01.2019 по 26.03.2019. Посилаючись на ст.ст. 530, 610, 611, 628, 651, 782, 785, 901, 903 ЦК України, ст. 193, 231 ГК України, Правила торгівлі на ринках, затверджені рішенням Запорізької міської ради № 48 від 22.06.2011, позивач просив позов задовольнити.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 15.04.2019 у справі №908/299/19 позов задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Фещенко Галини Василівни на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торгсервис" 13 213,00 грн. основного боргу, 13 213,00 грн. Штрафу, 900,13 грн. неустойки та 1 534,62 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення обґрунтовано тим, що вартість оренди торгового місця за період з квітня 2018 року по грудень 2018 року на загальну суму 1 413,00 грн. та вартість послуг ринку за період з березня 2018 по грудень 2018 року на загальну суму 11 800,00 грн., що разом становить 13 213,00 грн., відповідачем на момент розгляду справи не було оплачено. Доказів зворотнього відповідачем не було надано.

Щодо нарахування позивачем неустойки в розмірі подвійної плати за послуги ринку суд першої інстанції визнав його неправомірним, оскільки ст. 785 ІЦК України передбачає санкції за неправомірне користування річчю. Включення до неустойки, розрахованої за неповернення майна, будь-яких послуг, хоча і пов`язаних з орендою, цією нормою не передбачено. Інші штрафні санкції, які були заявлені позивачем суд визнав обґрунтованими.

2.Короткі узагальнені доводи апеляційної скарги.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Запорізької області від 15.04.2019 у справі №908/299/19, до Центрального апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою звернулась фізична особа-підприємець Фещенко Галина Василівна , в якій просить рішення Господарського суду Запорізької області від 15 квітня 2016 року у господарській справі №908/299/19 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Торгсервіс до фізичної особи - підприємця Фещенко Галини Василівни про стягнення грошових коштів - скасувати та винести постанову, якою у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Торгсервіс до фізичної особи - підприємця Фещенко Галини Василівни про стягнення грошових коштів відмовити. Також просить суд апеляційної інстанції розглянути по суті клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що у судовому рішенні не було надано оцінки аргументам відповідача, що були викладені у наданому до суду відзиву на позов та не було розглянуто питання щодо призначення експертизи.

Апелянт вважає, що строк дії договору, за яким заявлене стягнення закінчився у 2016 році, а представником позивача на обґрунтування позовних вимог поданий підроблений документ, який не підписувався відповідачем.

Скаржник посилається на те, що судом першої інстанції не було перевірено, наявності у позивача майнових прав щодо передачі предмету договору у оренду.

Також, скаржник вважає, що предмет договору не містить посилання на надання будь-яких послуг позивачем, у зв`язку із чим, відповідач вважає необґрунтованим стягнення плати за послуги, надання яких не підтверджено належними і допустимим доказами.

3.Узагальнені доводи інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгсервис" надало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Господарського суду Запорізької області від 15.04.2019 у справі №908/299/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

4. Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.06.2019 року, у складі колегії суддів головуючого судді Білецької Л.М. (доповідач), суддів Верхогляд Т.А., Чередка А.Є. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Фещенко Галини Василівни на рішення Господарського суду Запорізької області від 15.04.2019 у справі №908/299/19 у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 05.07.2019.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті ним рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Запорізької області від 15.04.2019 у справі №908/299/19 слід залишити без змін з огляду на наступне.

5. Встановлені та неоспорені судом обставини справи і відповідні їм правовідносини.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгсервис" (орендодавцем, позивачем у справі) та фізичною особою-підприємцем Фещенко Галиною Василівною (орендарем, відповідачем у справі) 01.06.2013 укладено договір оренди майна, торгового місця та надання послуг ринку № 93 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування торгове місце загальною площею 19,6 кв. м. (далі - торгова площа) та встановлений на ньому павільйон № 127 Літ. І-3 (згідно техпаспорту БТІ) площею 18,1 кв. м., розміщений на ринку за адресою: ринок ТОВ "Торгсервис" м. Запоріжжя, вулиця Новокузнецька, 6, в ж/м Південний (далі - майно, орендоване майно). Орендоване майно являє собою нестаціонарну тимчасову споруду, не пов`язану фундаментом з землею.

Згідно із п. 1.2 Договору торгова площа та орендоване майно використовується орендарем на правах оренди для реалізації продовольчої групи товарів.

За визначенням п.п. 2.1, 2.2 Договору, орендодавець зобов`язується передати орендарю, а орендар прийняти від орендодавця орендоване майно протягом одного місяця з моменту набрання чинності цим договором; орендар вступає в користування орендованим майном з моменту підписання сторонами відповідного акту приймання-передачі.

Пунктом 2.4 Договору визначено, що у разі припинення дії даного договору або його розірвання орендар повертає орендодавцю звільнений від свого майна орендований об`єкт (площу) одночасно з підписанням акта приймання-передачі у п`ятиденний строк з моменту припинення або розірвання договору, в порядку передбаченому діючим законодавством України.

Пунктом 3.1 Договору (в редакції додаткової угоди від 01.04.2016) передбачено, що орендна плата складає 157,00 грн. (без ПДВ) у відповідності до розрахунку орендної плати, який є невід`ємною частиною цього договору (Додаток № 1).

Згідно п. 3.3 Договору (в редакції додаткової угоди від 01.04.2016) розмір послуг ринку, складає 1200,00 грн. (без ПДВ) у відповідності до розрахунку плати за послуги ринку, який є невід`ємною частиною цього договору (Додаток № 2).

Відповідно до п. 3.4 Договору зобов`язання по оплаті орендної плати та послуг ринку виникають та припиняються з моменту (дня) підписання відповідного акту приймання-передачі орендованого майна.

Пунктом 3.5 Договору передбачено, що орендна плата та послуги ринку перераховуються орендарем на розрахунковий рахунок або в касу орендодавця щомісяця не пізніше 05 числа місяця наступного за розрахунковим.

Згідно із п. 4.2 Договору орендар зобов`язується своєчасно та у повному обсязі вносити орендодавцю орендну плату, плату за послуги ринку незалежно від результатів господарської діяльності.

Відповідно до п.п. 9.1, 9.2 Договору цей договір укладається на строк з 01.06.2013 по 31.05.2016 та вступає в силу з моменту його підписання сторонами.

Згідно підписаного сторонами акта прийому-передачі від 01.06.2013 орендодавцем передано, а орендарем прийнято у тимчасове платне користування торгове місце загальною площею 19,6 кв. м. та встановлений на ньому павільйон № 127 Літ. І-3 (згідно техпаспорту БТІ) площею 18,1 кв. м.

Додатковою угодою від 01.06.2018 строк дії договору визначено до 31.12.2018.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе за Договором зобов`язань, позивачем на адресу відповідача направлено претензію № 15 від 18.09.2018 щодо сплати 9142,00 грн., яку повернуто підприємством поштового зв`язку з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Листом № 24 від 27.11.2018 позивач звернувся до відповідача з повідомленням про відмову від договору та вимогою про сплату 10499,00 грн. заборгованості та попереджав про наслідки у вигляді застосування штрафу, в разі несплати боргу. Лист повернуто підприємством поштового зв`язку без вручення з невідомих причин.

Відсутність оплати орендних платежів з квітня 2018 року та платежів за послуги рингу з березня 2018 року стала підставою для звернення з даним позовом.

6. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Згідно із ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Правові відносини, які склалися між сторонами, мають характер орендних та з надання послуг.

Згідно положень ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Стаття 761 ЦК України передбачає, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно положень ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Як встановлено ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Укладаючи договір, кожна із сторін прийняла на себе певні зобов`язання щодо його виконання, однак відповідач, покладений на нього обов`язок щодо оплати орендних платежів та послуг ринку, у встановлений строк, не виконав.

Вартість оренди торгового місця за період з квітня 2018 року по грудень 2018 року на загальну суму 1413,00 грн. та вартість послуг ринку за період з березня 2018 по грудень 2018 року на загальну суму 11800,00 грн., що разом становить 13213,00 грн., відповідачем на момент розгляду справи не оплачено.

Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів оплати орендних платежів та платежів за послуги ринку, здійснених відповідачем на користь позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі та платі за послуги ринку в сумі 13213,00 грн. заявлена обґрунтовано і підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Вимогу про стягнення штрафу в розмірі 13213,00 грн., позивач обґрунтовував п. 8.6 Договору, згідно з яким у разі порушення орендарем грошового зобов`язання по орендній платі або послугам ринку більш ніж на 15 календарних днів, від дати, передбаченої в п. 3.5 договору, орендар сплачує орендодавцю штраф у розмірі 100% від загальної суми заборгованості.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

У відповідності до частини першої статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною шостою статті 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Таким чином, наданий позивачем розрахунок обґрунтований, а тому суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення штрафних санкцій у розмірі 13213,00 грн.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача 7780,13 грн. неустойки за неповернення орендованого майна в розмірі подвійної плати за весь час прострочення за період з 01.01.2019 по 26.03.2019, слід зазначити наступне.

Частиною другою ст. 785 ЦК України передбачено, що у разі невиконання наймачем обов`язку щодо повернення речі наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, а тому застосування до неї спеціальної позовної давності та спеціальних строків нарахування є неправильним (постанова Верховного Суду України від 20.03.2012 року у справі № 40/117).

Визначальним для покладення на орендаря відповідальності у вигляді неустойки за неправомірне користування об`єктом оренди є встановлення факту та дати припинення дії договору оренди, а також самого неправомірного користування.

Судом встановлено, що строк дії договору, з урахуванням додаткової угоди 01.06.2016, закінчився 31.12.2018.

Крім того, відповідно до п. 2.4 договору передбачено повернення орендованого відповідачем майна за актом приймання-передачі. Також, відповідно до умов п. 3.4 Договору, зобов`язання по сплаті орендної плати та послуги припиняються з моменту підписання відповідного акту.

Доказів повернення орендованого майна за відповідним актом приймання передачі матеріали справи не містять.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності порушень ФОП Фещенко Г.В. зобов`язань за Договором та правомірності застосування до порушника санкцій у вигляді стягнення неустойки, передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України та п. 9.5 Договору, і правомірно визнав наданий позивачем розрахунок неустойки у розмірі подвійної плати за оренду за період з січня 2019 року по березень 2019 року таким, що відповідає нормам права та умовам договору.

Також вірно зазначено судом першої інстанції, про неправомірність нарахування позивачем неустойки у розмірі подвійної плати за послуги ринку, ст. 785 ІЦК України передбачає санкції за неправомірне користування річчю. Включення до неустойки, розрахованої за неповернення майна, будь-яких послуг, хоча і пов`язаних з орендою, цією нормою не передбачено

7. Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу.

Відповідач у апеляційній скарзі заявив клопотання про проведення експертизи у апеляційному суді, але слід зауважити, що за змістом ч.4 ст. 74 ГПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Висновок експерта є одним з видів доказів, що не був предметом дослідження в суді першої інстанції, оскільки таке клопотання заявлено після встановленого судом строку, отже, відсутні підстави згідно з ч.3 ст. 269 ГПК України приймати нові докази.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Так, колегією суддів встановлено, що до суду першої інстанції до відзиву на позов відповідачем було надано клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, на вирішення якої просив поставити питання - ким саме, Фещенко Галиною Василівною чи іншою особою виконано підпис у вигляді рукописного тексту в додатковій угоді від 01.06.2016 до договору оренди. При цьому, відповідач просив розглянути клопотання за його відсутності.

Приписами ч. 1 ст. 118 ГПК встановлено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Стаття 118 ГПК України, визначає, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Ухвалою від 27.02.2019 про відкриття провадження у справі судом було запропоновано відповідачу відповідно ст. 165 ГПК України, надати відзив на позов у строк не пізніше 18.03.2019. Ухвалою від 27.03.2019 відповідачу вдруге було запропоновано, в порядку ст. 165 ГПК України, надати відзив, копію якого направити позивачу, та встановлено строк до 05.04.2019.

Згідно рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення копії ухвал суду від 18.02.2019 та від 27.02.2019 отримано особисто відповідачем 28.02.2019 та 04.03.2019, відповідно. Отже, колегія суддів вважає, що ФОП Фещенко Г.В. мала можливість надати відзив та інші клопотання у строк до 05.04.2019, однак, відзив та клопотання про призначення судової експертизи подано суду лише 15.04.2019 тобто, з порушенням строку, встановленого судом першої інстанції.

Крім того, із заявленого в суді першої інстанції клопотання про призначення експертизи вбачається, що відповідач просив розглянути клопотання за її відсутності, що унеможливлювало здійсненням судом процесуальних заходів, щодо відбору зразків підписів, про що зазначено судом першої інстанції.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Можливість вчасного подання клопотання про призначення експертизи залежала виключно від волевиявлення самого скаржника, тобто мала суб`єктивний характер.

Таким чином, неподання у строк встановлений судом, клопотання про призначення експертизи, є наслідком свідомого діяння (бездіяльності) відповідача щодо неналежного виконання свої процесуальних прав, встановлених ГПК України, а відтак необґрунтованим є довід скаржника, про те що судом першої інстанції не розглянуто питання щодо про призначення експертизи та необхідності розгляду даного клопотання судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів вважає необґрунтованим довід скаржника відносно того що строк дії договору закінчився у 2016 році, який грунтується на твердженні, що додаткову угоду останній не підписував, оскільки дана обставина може підтверджуватись лише висновком експерта, але через те, що відповідач не скористався своїми процесуальними правами, визначеними ГПК України, експертиза у справі призначена не була.

Також безпідставним є посилання скаржника на те, що місцевим господарським суди не перевірено наявності у позивача майнових прав щодо передачі предмету договору, оскільки ці обставини не входять до предмета доказування, а тому не беруться до розгляду в силу ст. 76 ГПК України.

Необґрунтованим є довід скаржника відносно того, що предмет Договору не містить посилання на надання будь - яких послуг, та спростовується п.3.3 Договору, (в редакції додаткової угоди від 01.04.2016), відповідно до якого, розмір послуг ринку, складає 1200,00 грн. (без ПДВ) у відповідності до розрахунку плати за послуги ринку, який є невід`ємною частиною цього договору (Додаток № 2).

Враховуючи вище викладене, доводи скаржника не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження та не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції.

8. Чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права і інтереси особи за захистом яких вона звернулась до суду.

Відповідач неналежним виконанням своїх зобов`язань за договором оренди майна порушив права позивача на отримання орендної плати та плати з послуги ринку.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення Господарського суду Запорізької області від 15.04.2019 у справі №908/299/19 винесено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що в силу ст. 276 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.

10. Судові витрати.

Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275-280, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Фещенко Галини Василівни на рішення Господарського суду Запорізької області від 15.04.2019 у справі №908/299/19 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 15.04.2019 у справі №908/299/19 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Л.М. Білецька

Судді Т.А. Верхогляд

А.Є. Чередко