Постанова

від 12.07.2019 по справі 120/4896/18-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/4896/18-а

Головуючий у 1-й інстанції: Чернюк А.Ю.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

12 липня 2019 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Залімського І. Г.

суддів: Сушка О.О. Смілянця Е. С.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року (ухвалене у м. Вінниці 11 квітня 2019 року о 14:16, повний текст якого виготовлено 17 квітня 2019 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Вінницька міська рада про визнання відмови неправомірною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, в якому просив суд:

- визнати протиправною та скасувати відмову державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Захаревич Ольги Степанівни № РВ-050063882018 від 31.08.2018 року;

- зобов`язати державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Захаревич Ольгу Степанівну провести реєстрацію земельної ділянки площею 1,2592 га розташованої в м . Вінниці на підставі розробленої ДП Вінницький науково-дослідницький та проектний інститут землеустрою технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не враховано, що проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) розроблявся землевпорядною організації при розпаюванні земель колишнього КСП Шевченка і на підставі вказаного проекту землеустрою і розроблялась технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у відповідності до вимог ст.11 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв).

Позивач зазначив про взаємосуперечливість висновків суду про відсутність рішення органу місцевого самоврядування і наявність вмотивованої відмови департаменту. Позивач вказав, що 25.05.2018 він звернувся на адресу Вінницької міської ради із заявою щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж у відповідності до вимог ст. 11 Закону України Про порядок виділення в натурі на місцевості земельних часток паїв . Однак замість прийняття рішення Вінницької міської ради позивачу надано відповідь департаменту земельних ресурсів Вінницької міської ради від 23.06.2018 в якій було повідомлено, що не можуть надати відповідний дозвіл в зв`язку з відсутністю детальних планів територій. Отже, рішення Вінницької міської ради за результатом розгляду вказаної заяви не прийнято, відповідно наявні підстави для реалізації позивачем права, передбаченого ч. 7 ст.118 ЗК України, на замовлення розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання дозволу органу виконавчої влади або місцевого самоврядування.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги. Наголосив на тому, що відмова кадастрового реєстратора у державній реєстрації у зв`язку з тим, що земельна ділянка не сформована, відсутня державна реєстрація права власності за гр. ОСОБА_2 , відсутній дозвіл органу місцевого самоврядування на розроблення документації із землеустрою є законною та такою, що відповідає вимогам частини 6 статті 24 Закону України Про державний земельний кадастр . Водночас, зобов`язання кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, відповідач вважає втручанням у дискреційні повноваження.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2019, з урахуванням п.7 ч.1 ст.306, ст.307, 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Встановлено, що ОСОБА_1 згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом НМЕ 098128 від 17.08.2017 є спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_2 . Спадщина, на яку видане свідоцтво, складається з земельної частки (паю) у землі, яка перебуває в колективній власності КСП ім. Шевченка, що знаходиться в с . Вінницькі Хутори , Вінницького району, Вінницької області, розміром 1,38 га без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), належної померлій на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) Серія НОМЕР_1 , виданого Вінницькою районною державною адміністрацією Вінницької області 26.08.1997 на підставі рішення Вінницької районної державної адміністрації від 06.08.1997 №384.

Вказана земельна ділянка, яку позивач отримав у спадок, межує від А до Б із земельною ділянкою кадастровий номер НОМЕР_2 , від В до Г із земельною ділянкою, кадастровий номер НОМЕР_3 . Згідно інформації на публічній кадастровій карті, земельній ділянці між земельними ділянками із НОМЕР_2 , НОМЕР_3 не присвоєно кадастровий номер, а відтак дана земельна ділянка є несформованою.

25.05.2018 ОСОБА_1 звернувся із заявою до Вінницької міської ради про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах м. Вінниці.

Листом № Б-01-44315/1-00-10 від 23.06.2018 Департамент земельних ресурсів Вінницької міської ради повідомив позивача, що відповідно до наданих графічних матеріалів, зазначена у заяві земельна ділянка знаходиться в зоні житлової забудови (Ж-1). На території, які згідно постанови Верховної Ради України від 13.05.2015 №401-VІІІ Про зміну і становлення меж міста Вінниці і Вінницького району включені в межі міста Вінниці, буде розроблено містобудівну документацію. Згідно ст.24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності документація із землеустрою розробляється з урахуванням положень плану зонування та/або детального плану територій.

Згідно з рішенням міської ради від 30.10.2015 №2332 Про розробку Детальних планів територій, які, відповідно до постанови Верховної Ради України від 13.05.2015 №401-VІІІ Про зміну і становлення меж міста Вінниці і Вінницького району Вінницької області, включені в межі міста , до розробки та затвердження Детальних планів територій, заборонено виконавчим органам міської ради приймати рішення та надавати висновки щодо зміни цільового призначення та виду цільового призначення земельних ділянок, які включені у межі міста і перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, а також видачу будівельних паспортів та вихідних даних на проектування - містобудівних умов і обмежень на даних територіях.

За договором №4681 від 01.08.2018 Державним підприємством Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою на замовлення ОСОБА_1 було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в м. Вінниця.

20.08.2018 позивач звернувся до державного кадастрового реєстратора відділу у м. Вінниці головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Захаревич Ольги Степанівни із заявою про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру.

Рішенням №РВ-0500638882018 від 31.08.2018 року позивачу відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, з таких підстав:

- невідповідність поданих документів вимогам, установленим Законом України "Про Державний земельний кадастр" та Порядку ведення Державного земельного кадастру;

- невідповідності електронного документа установленим вимогам;

- подання заявником документів не в повному обсязі.

Вважаючи вказане рішення протиправним позивач звернувся до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірна відмова є правомірною адже у позивача станом на час звернення до відповідача 20.08.2018 року було відсутнє рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, яким надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах м. Вінниці.

Колегія суддів не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує викладене нижче.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" №3613-VI від 07.07.2011 (Закон №3613-VI), державний земельний кадастр - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; кадастровий номер земельної ділянки це індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

За приписами статті Закону №3613-VI державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним Державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою, зокрема, особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи.

Для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин; оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки; документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа.

Заява з доданими документами надається заявником особисто чи уповноваженою ним особою або надсилається поштою цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення.

Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Встановлено, що оскаржувана відмова кадастрового реєстратора у державній реєстрації ґрунтується на тому, що земельна ділянка не сформована, відсутня державна реєстрація права власності за гр. ОСОБА_2 , відсутній дозвіл органу місцевого самоврядування на розроблення документації із землеустрою.

При цьому, згідно статті 11 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Стаття 2 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , визначає, що основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Документом, що посвідчують право на земельну частку (пай) є, зокрема, свідоцтво про право на спадщину.

Відповідно до п.17 Перехідних положень ЗК України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Відповідно до п.2 Прикінцевих та перехідних положень до Закону України Про державний земельний кадастр земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом.

Відповідно до статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється, в тому числі, за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Як обґрунтовано зазначає позивач, проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) розроблявся землевпорядною організації при розпаюванні земель колишнього КСП Шевченка і на підставі вказаного проекту землеустрою і розроблялась технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у відповідності до вимог ст.11 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв).

Відповідно до п. в) ст.55 Закону України Про землеустрій технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою (у випадках, передбачених законом).

Згідно ст.59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні рада в межах своїх повноважень приймає нормативні га інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1. 29 і 31 етапі 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб- сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради.

Згідно вимог ч. 7 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Судом встановлено, що позивач 25.05.2018 звертався до Вінницької міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах м. Вінниці.

Відповідь на вказану заяву надана Департаментом земельних ресурсів Вінницької міської ради у листі № Б-01-44315/1-00-10 від 23.06.2018.

Разом з цим, відсутні докази прийняття Вінницькою міською радою рішення за результатом розгляду вказаної заяви позивача у місячний строк та в подальшому.

З урахуванням викладеного та виходячи з положень абз.3 ч. 7 ст.118 ЗК України колегія суддів вважає, що позивач правомірно замовив розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання дозволу Вінницької міської ради.

За договором №4681 від 01.08.2018 Державним підприємством Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою на замовлення ОСОБА_1 виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в м. Вінниця.

Посилання на рішення міської ради від 30.10.2015 №2332 Про розробку Детальних планів територій, які, відповідно до постанови Верховної Ради України від 13.05.2015 №401-VІІІ Про зміну і становлення меж міста Вінниці і Вінницького району Вінницької області, включені в межі міста , суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, адже позивач не просив третю особу прийняти рішення щодо зміни цільового призначення та виду цільового призначення земельних ділянок, які включені у межі міста і перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, а також видачу будівельних паспортів та вихідних даних на проектування - містобудівних умов і обмежень на даних територіях.

У зв`язку із викладеними обставинами, суд апеляційної інстанції вважає, що є протиправною відмова державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Захаревич Ольги Степанівни №РВ-050063882018 від 31.08.2018 у проведенні за вказаним зверненням позивача реєстрації земельної ділянки площею 1,2592 га розташованої в м . Вінниці на підставі розробленої ДП Вінницький науково-дослідницький та проектний інститут землеустрою технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Визначаючись щодо способу захисту прав позивача, порушених вказаною відмовою, та доводів відповідача про можливе втручання до його дискреційних повноважень, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суд враховує положення обов`язкової до застосування судової практики Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі "Олссон проти Швеції" (Olsson v. Sweden) від 24 березня 1988 року.

При вирішенні вказаної справи Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що яка-небудь норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію. Проте досвід показує, що абсолютна точність недосяжна і що необхідність уникати надмірної жорсткості формулювань і слідувати за обставин, що змінюються, веде до того, що багато законів неминуче викладені в термінах, які більшою чи меншою мірою є невизначеними.

Фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципом верховенства права. Таким чином, мається на увазі, що у внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічних властей у здійснення прав, охоронюваних inter alia п. 1 ст. 8.

Закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання держави.

Крім того, згідно п. 65 вказаного рішення Суду, втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.

На підставі викладеного суд вважає за необхідне зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов`язаний відновити порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

У рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

За змістом п.4 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку порушення прав позивача, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, у тому числі шляхом зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, прийняти рішення.

З правового аналізу зазначених норм вбачається, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що враховуючи протиправність спірної відмови відповідача, належним способом захисту прав позивача може бути зобов`язання відповідача провести реєстрацію земельної ділянки на підставі звернення позивача. При цьому, зобов`язання судом відповідача вчинити вказані дії не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

У відповідності із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції належить скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч.6 ст.139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною першою, сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, а згідно матеріалів справи позивачем сплачено судовий збір в загальному розмірі (за подання позовної заяви 704,8 грн та апеляційної скарги - 1075,2 грн) сплачено судовий збір у розмірі 1762 грн, то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Вінницька міська рада про визнання відмови неправомірною та зобов`язання вчинити дії скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати відмову державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Захаревич Ольги Степанівни №РВ-050063882018 від 31.08.2018 року.

Зобов`язати державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Захаревич Ольгу Степанівну провести реєстрацію земельної ділянки площею 1,2592 га розташованої в м . Вінниці на підставі розробленої ДП Вінницький науково-дослідницький та проектний інститут землеустрою технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Стягнути з державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Захаревич Ольги Степанівни за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі з 1762 грн.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Залімський І. Г. Судді Сушко О.О. Смілянець Е. С.