Постанова

від 11.07.2019 по справі 813/6471/13-а

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2019 року№ 857/5121/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Мікули О.І., Ніколіна В.В.,

при секретарі судового засідання - Болюк Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Залізничної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (правонаступник - Головне управління ДФС у Львівській області) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року у справі №813/6471/13-а (суддя Лунь З.І., рішення ухвалене о 15/30 год, м.Львів, повний текст складено 18 грудня 2018 року) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю РАС Логістик до Залізничної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Ще у серпні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю РАС Логістик (далі - ТОВ) звернулося до суду з позовом до Залізничної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ОДПІ, Головне управління відповідно) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.08.2013 №№0001512210/2305, 0001502210/2306 (далі - ППР).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2014 року (далі - Судові рішення), позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано ППР.

Постановою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року скасовано Судові рішення справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (далі - Постанова).

Приймаючи вказану Постанову Верховний Суд вказав на те, що під час нового розгляду справи суд першої інстанції повинен перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичного надання позивачу від Товариства з обмеженою відповідальністю БК АТР Груп (далі - ТОВ-1) послуг, наявності у податкових накладних, виписаних від імені цього постачальника значення доказу правомірності формування витрат та податкового кредиту; дати належну оцінку обставинам, встановленим при розслідуванні кримінальної справи №41/0279, у разі необхідності, зобов`язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з`ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам.

За результатами нового судового розгляду рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В доводах апеляційної скарги посилається на окремі обставини справи та вказує, що оскаржувані ППР винесені з дотриманням вимог чинного законодавства України, позаяк прийняті за результатами перевірки, що оформлена актом, у процесі проведення якої встановлено факт безпідставного відображення ТОВ у податковому обліку господарських операцій з ТОВ-1, оскільки такі фактично не відбувалися. Також зазначає, що первинні документи, представлені позивачем складені формально та містять ознаки юридичної дефектності, а відображені у них господарські операції фактично не відбулися.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що долучені позивачем документи, містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяг розглядуваних операцій і їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства, та засвідчують фактичний рух активів між задекларованими учасниками та не мають дефектів щодо форми, змісту або пошкодження, які б зумовили втрату ними юридичної сили і доказовості, тобто оформлені відповідно до чинного законодавства України. При цьому, відповідачем не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Також суд зазначає, що відповідачем не подано належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість (далі - ПДВ) або можливої фіктивності його контрагентів, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що ТОВ зареєстровано виконавчим комітетом Львівської міської ради 25.01.2007, з 29.01.2007 перебуває на податковому обліку у відповідача, 25.01.2007 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. Основним видом його діяльності є: Код КВЕД 52.29 транспортне оброблення вантажів; інша допоміжна діяльність у сфері транспорту (основний).

На підставі акта від 31.07.2013 №156/22-10/34857672 (далі - Акт) документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ з питань взаєморозрахунків з ТОВ-1 за квітень-липень 2011 року податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог:

- підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пунктів 44.1, 44.3 статті 43, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового Кодексу України (далі - ПК) , що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 218827 грн., в т.ч. за: 2 і 3 кв. 2011 року на суму 14260 грн, 76667 грн відповідно;

- пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК, що призвело до заниження ПДВ на суму 150410 грн в т.ч. за: квітень-серпень 2011 року на суму 7167 грн, 41586 грн, 34990 грн, 50000 грн, 16667 грн відповідно (т.1 а.с.29-58).

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його контрагентом ТОВ-1 використавши при цьому акт Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва Державної податкової служби від 17.05.2013 №1707/22.8/37241554 (далі - Акт-1) про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ-1 та зробивши висновки про безтоварність (фіктивність, нереальність) господарських операцій між ними (т.3 а.с.229-235).

13.08.2013 податковий орган на підставі Акта прийнято ППР:

№0001512210/2305, яким визначено податкове зобов`язання з ПДВ у розмірі 183745 грн (основне зобов`язання 150410 грн, штрафні (фінансові) санкції 33335 грн);

№0001502210/2306, яким визначено податкове зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 218827 грн (т.1 а.с.10-11).

На підтвердження господарських відносин з ТОВ-1 за період з квітня по серпень 2011 року та правомірності формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ ТОВ надано Договір №402 про надання послуг від 20.04.2011 (далі - Договір), предметом якого було надання ТОВ-1 послуг по отриманні сертифікатів, ліцензій та інших дозволів, необхідних для здійснення зовнішньоекономічної діяльності. (т.1 а.с.181-83).

Як пояснив в судовому засіданні представник позивача необхідність укладення цього Договору викликана тим, що у штаті ТОВ є лише митні брокери, та відсутні працівники, до посадових обов`язків яких входило б отримання відповідних дозвільних документів для здійснення брокерських послуг.

Окрім того зазначив, що послуги ТОВ-1 по отриманні дозвільних документів були використані в господарській діяльності ТОВ: для виконання договорів доручення про надання послуг з декларування товарів і транспортних засобів, укладених з підприємствами - замовниками Закритим акціонерним товариством Львівська кондитерська фабрика Світоч (далі - ЗАТ) (№16-02-2009/1/32), Товариством з обмеженою відповідальністю НЕСТЛЕ України (далі - ТОВ-2) (№16-02-2009/26) та Товариством з обмеженою діяльністю Агро Л В Лімітед (далі - ТОВ-3) (Договір про надання брокерських послуг від 01.04.2011 №517А8) (т.1 а.с.110-121).

Факт виконання послуг по одержанні дозвільних документів та передачі їх Замовникам підтверджується долученими до матеріалів справи первинними документами: актами здачі-приймання робіт (надання послуг), складених позивачем та ТОВ-1, податковими накладними, в яких зазначено номенклатура наданих послуг тотожна тій, що зазначена в актах здачі-приймання, та актами приймання-здачі виконаних робіт, складених ТОВ та ЗАТ, ТОВ-2 та ТОВ-3, в яких мається посилання на одержання відповідних дозвільних документів (гігієнічних висновків, сертифікатів відповідності) по факту надання брокерських послуг (т.1 а.с.84-104, т.2 а.с.27-124).

Розрахунки за виконані роботи по Договорі проводились сторонами у безготівковій формі. В підтвердження розрахунку за надані послуги ТОВ долучено до матеріалів справи виписки з банківських рахунків, з журналів-ордерів та оборотно-сальдових відомостей по рах.№631 Розрахунки з вітчизняними постачальниками та підрядчиками , 311 Поточні рахунки в національній валюті , 361 Розрахунок з вітчизняними покупцями вбачається, що послуги надані ТОВ були проведені по бухгалтерському обліку (т.1 а.с.62-80, т.2 а.с.17-26).

Також відповідачем в Акті викладено позицію щодо нереальності господарських операцій із поставки позивачу від ТОВ послуг за Договором, яка ґрунтувалася на тому, що у провадженні слідчого відділу ДПС у Хмельницькій області перебуває кримінальна справа №41/0279, по обвинуваченню ОСОБА_1 , (заступника директора ТОВ-1) у вчиненні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 27, частини другої статті 205, частини третьої статті 212 Кримінального кодексу України (далі - КК). В ході досудового слідства встановлено, що ОСОБА_1 діючи за попередньою змовою з невстановленими особами, з корисливих мотиві, без мети здійснення господарської діяльності, шляхом надання послуг за винагороду в мінімізації податкових зобов`язань, придбав низку підприємств, та здійснив їх перереєстрацію в органах державної влади на підставних осіб, які не мали наміру вести на них підприємницьку діяльність.

При цьому, згідно протоколу допиту директора ТОВ ОСОБА_2 встановлено, що до діяльності ТОВ-1 він не причетний, договірні та первинні фінансово-господарські документи щодо придбання-продажу товарів (робіт, послуг) не виписував і фінансово-бухгалтерські операції з придбання-продажу товарів з іншими суб`єктами господарювання він не здійснював.

Згідно статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Господарською діяльністю в розумінні підпункту 14.1.36. статті 14 ПК (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК для цілей оподаткування, платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність з Україні (далі - Закон №996-XIV) передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 2 статті 9 Закону №996-XIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2 статті 3 Закону №996-XIV встановлено, що бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, гуртуються на даних бухгалтерського обліку.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, доручення, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, шо передбачені законодавством.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, пунктом 198.1 статті 198 ПК визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК витрати які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Як передбачено підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З огляду на викладені обставини, необхідно зазначити, що факт виконання послуг по одержанню дозвільних документів та передачі їх позивачу підтверджується, зокрема уже згадуваними вище актами здачі-приймання робіт (надання послуг) складеними ТОВ та ТОВ-1, податковими накладними, в яких зазначено номенклатура наданих послуг тотожна тій, що зазначена в актах здачі-приймання, та актами приймання-здачі виконаних робіт, складених ТОВ та ЗАТ, ТОВ-2 та ТОВ-3, в яких мається посилання на одержання відповідних дозвільних документів (гігієнічних висновків, сертифікатів відповідності) по факту надання брокерських послуг (т.1 а.с.84-104, т.2 а.с.27-124).

Для обґрунтування договірної ціни позивачем надано протокол погодження договірної ціни (т.3 а.с.254).

Аналізуючи перелічені документи, суд першої інстанції вірно вказав на те, що зважаючи на суму витрат понесених ТОВ при отриманні дозвільних документів від ТОВ-1 та отриманих коштів від ЗАТ, ТОВ-2 та ТОВ-3 по наданих послугах, позивачем отримало прибуток, податок з якого задекларувало у поданих суду деклараціях з ПДВ та податку на прибуток (т.2 а.с.1-16).

Проте, на думку відповідача зазначені первинні документи, є неналежними доказами щодо підтвердження фактичного виконання договірних умов, оскільки не місять інформації стосовно змісту та обсягу наданих послуг в розрізі з їх вартістю.

З приводу наведеного аргументу, апеляційний суд вважає за необхідне вказати, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені. Власне відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг та окремих позицій у первинних облікових документах, які не впливають на зміст господарської операції, не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій. Окрім того, за своїм економіко-юридичним змістом послуга являє собою діяльність, результати якої не мають матеріального виразу, а реалізуються та споживаються у процесі її здійснення. Виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, акт наданих послуг з переліком фактично поставлених послуг за напрямами, вказаним в договорі, є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції.

Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 29 березня 2018 року у справі №825/1391/17.

Таким чином, зважаючи на встановлені судом першої інстанції обставини справи, а також враховуючи умови укладеного Договору та специфіку наданих ТОВ-1 позивачу послуг, останнім надало суду та контролюючому органу належно оформленні первинні документи, які в сукупності свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість не знайшли свого підтвердження доводи апелянта про те, що задекларований позивачем податковий кредит та витрати за господарськими операціями з ТОВ-1 сформовано безпідставно.

Відповідно до положень частини першої-другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зі змісту Акта видно, що, в основу висновків щодо нікчемності правочинів з ТОВ покладено Акт-1. Оскільки підприємство припинено, контролюючий орган прийшов до переконання про укладення нікчемних правочинів, без дослідження жодних первинних документів цього контрагента по факту придбання та реалізації сировини (продукції), робіт (послуг), використовуючи лише облікову справу контрагента та інформаційні системи ДПС.

Оцінивши вказане, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Акт-1 не доводить обставин, з якими відповідач пов`язує висновки Акта та прийняті на підставі нього спірні ППР.

Посилання скаржника на відсутність у контрагента позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, відсутність за юридичною адресою на момент звірки не свідчить про безтоварність господарських операцій (нікчемність правочинів) між позивачем та контрагентом, а також не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди позивачем та не виключає можливості реального виконання господарської операції. дослідженні усіх складових господарських операцій. Сам факт неможливості проведення перевірки, звірки контрагентів платника податків засвідчує виключно неможливість їх проведення, та не є належним доказом який доводить або спростовує реальність вчинення господарських операцій.

Таких висновків дійшов і Верховний Суд у постановах від 16 січня 2018 року, 30 січня 2018 року по справах №№820/4648/13-а, 826/1398/14, 826/1250/13-а відповідно.

Крім того, відповідачем не подано належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника ПДВ або можливої фіктивності його контрагентів, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Між тим, порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Щодо висновків викладених в Акті про безтоварність операцій з контрагентом ТОВ з підстав порушення кримінальної справи по обвинуваченню ряду фізичних осіб, зокрема і заступника директора ТОВ ОСОБА_1 , у вчиненні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 27, частини другої статті 205, частини третьої статті 212 КК, то суд зазначає, що відповідно частини шостої статті 72 КАС вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, проте контролюючим органом, всупереч вимог частини другої статті 77 КАС, такого доказу як вирок надано не було.

При цьому, сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Крім того, під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Вказана позиція щодо подібних відносин висловлена Верховним Судом у постанові від 27 березня 2018 року у справі № 816/809/17.

Разом з тим, як видно з матеріалів справи, зокрема ухвали Шепетівського районного суду Хмельницької області від 18 вересня 2014 року у справі №688/4283/14-к, про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_1 , яка, набрала законної сили, згадані у Акті особи були обвинувачені у вчиненні кримінального правопорушення за статтею 212 КК (ухилення від сплати податків, зборів (обов`язкових платежів). У здійсненні фіктивного підприємництва, ОСОБА_1 (заступник директора ТОВ-1), не був обвинувачений (т.3 а.с.258).

Суд також зазначає, що як і у протоколі допиту свідка директора ТОВ-1 ОСОБА_2 від 26.07.2012, який було взято до уваги відповідачем при прийнятті оскаржуваних ППР, відсутні факти, які свідчили б саме про невиконання зобов`язань ТОВ-1 перед позивачем або обставини, що свідчили б про фіктивність господарських операцій між вказаними суб`єктами (т.3 а.с.176-182).

Звідси, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції за якими, під час розгляду справи контролюючим органом, як суб`єктом владних повноважень, на якого процесуальним законодавством покладається обов`язок по доведенню правомірності своїх рішень, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені поданими платником податків документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його постачальників, як-от: пояснень посадових осіб щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваних суб`єктів господарювання; судових рішень, вироків тощо; не наведено будь-яких об`єктивних доводів щодо здійснення позивачем розглядуваних у цій справі операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Наостанок, апеляційний суд, бере до уваги постанови Верховного Суду у справах щодо подібних відносин (від 27 березня 2018 року №2а-8766/12/1370, 05 лютого 2019 року №813/4806/14, 07 лютого 2019 року №813/1062/14, 05 березня 2019 року №813/8841/13-а), де контрагентом у господарських відносин було ТОВ-1 та у яких Верховним Судом підтверджено реальність господарських операцій господарюючих суб`єктів з таким (ТОВ-1).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність оскаржуваних ППР та необхідності їх скасування.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. Я. Качмар судді О. І. Мікула В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 15 липня 2019 року.