Постанова

від 09.04.2021 по справі 813/6471/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 813/6471/13-а

адміністративне провадження № К/9901/32359/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

Судді-доповідача - Желтобрюх І.Л., суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2019 року у справі № 813/6471/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Рас Логістік до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

установив:

У серпні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю Рас Логістік (далі - Товариство, ТОВ Рас Логістік ) звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - ГУ ДФС у Львівській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13 серпня 2013 року №0001512210/2305 та №0001502210/2306.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2014 року, позов задоволено в повному обсязі.

Постановою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року зазначені вище судові рішення скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

За наслідками нового судового розгляду рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2019 року, позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи, що вони прийняті внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, відповідач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржувані рішення й прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. На обґрунтування вимог касаційної скарги її заявник посилається на те, що судами попередніх інстанцій не враховано встановлені актом перевірки факти безпідставного відображення позивачем у податковому обліку господарських операцій з контрагентом. Також, стверджує, що первинні документи, надані позивачем до перевірки, містять дефекти щодо їх форми та змісту, а відображені у них господарські операції фактично не відбулися.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суди встановили, основним видом діяльності ТОВ Рас Логістік за КВЕД є транспортне оброблення вантажів; інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.

Контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Рас Логістік щодо взаєморозрахунків з ТОВ Будівельна компанія АТР Груп за період квітень 2011 року - липень 2011 року, за наслідками якої складено акт від 31 липня 2013 року.

Перевіркою виявлено порушення позивачем п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.44.1, п.44.3 ст.43, п.138.2 ст.138, п.п. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 218827,00 грн, а також порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6, ст.198 ПК України, що призвело до заниження ПДВ на суму 150410,00 грн.

За наслідками встановлених перевіркою порушень 13 серпня 2018 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: №0001512210/2305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на 150410,00 грн за податковим зобов`язанням та на 33335,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); №0001502210/2306, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 218827,00 грн за податковим зобов`язанням.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду із цим позовом.

Задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що надані позивачем документи містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяг спірних операцій та їх учасників, підтверджують здійснення таких операцій, оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства, та засвідчують фактичний рух активів між задекларованими учасниками та не мають дефектів щодо форми, змісту або пошкодження, які б зумовили втрату ними юридичної сили і доказовості. Відповідачем, своєю чергою, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не надано доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування , складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 -138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат , обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (абзац перший пункту 138.2 цієї статті).

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом а пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем передбачається реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення витрат та податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача сум грошового зобов`язання із податку на прибуток, ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу про те, що господарські операції із поставки позивачу від TOB БК АТР Груп послуг не мали реального характеру.

Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд у своїй постанові від 18 квітня 2018 року вказав, що суди повинні перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичного надання позивачу від контрагента ТОВ БК АТР Груп послуг, наявності у податкових накладних, виписаних від імені цього постачальника, значення доказу правомірності формування витрат та податкового кредиту; дати належну оцінку обставинам, встановленим при розслідуванні кримінальної справи №41/0279.

Так, судами в цій справі з`ясовано, що 20 квітня 2011 року між позивачем та контрагентом ТОВ БК АТР Груп укладено договір №402 про надання послуг, предметом якого було надання позивачу послуг з отримання сертифікатів, ліцензій та інших дозволів, необхідних для здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Як з`ясували суди у судовому процесі отримані від контрагента послуги з отримання дозвільних документів були використані позивачем у власній господарській діяльності з метою виконання договорів доручення про надання послуг з декларування товарів і транспортних засобів, укладених з підприємствами - замовниками: ЗАТ Львівська кондитерська фабрика Світоч , ТОВ НЕСТЛЕ України та ТОВ Агро Л В Лімітед .

Своєю чергою, як встановили суди, факт виконання послуг з одержання дозвільних документів та подальшої передачі їх замовникам підтверджується наданими позивачем первинними документами: актами здачі-приймання робіт (надання послуг); податковими накладними, в яких зазначено номенклатуру наданих послуг і яка тотожна тій, що зазначена в актах здачі-приймання; актами приймання-здачі виконаних робіт, складених замовниками, в яких міститься посилання на одержання відповідних дозвільних документів (гігієнічних висновків, сертифікатів відповідності) за фактом надання брокерських послуг. Окрім первинних документів, які супроводжували господарські операції позивача з ТОВ БК АТР Груп , позивачем надавались докази проведення розрахунків за договором, укладеним з означеним контрагентом, а також протокол договірної ціни наданих послуг.

Надаючи правову оцінку доводам податкового органу про те, що надані позивачем первинні документи є неналежними доказами щодо підтвердження фактичного виконання договірних умов, оскільки такі не місять детальної інформації стосовно змісту та обсягу наданих послуг в розрізі з їх вартістю, суди виходили з того, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Натомість умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені. Власне відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг та окремих позицій у первинних облікових документах, які не впливають на зміст господарської операції, не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій.

З урахуванням викладеного, враховуючи умови укладеного між позивачем та його контрагентом правочину, а також специфіку наданих позивачу послуг, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що пред`явлені позивачем до перевірки та до суду документи у своїй сукупності свідчать про факт вчинення господарських операцій.

Судами також враховано при вирішенні спору, що висновок контролюючого органу про безтоварність (фіктивність, нереальність) господарських операцій між позивачем та його контрагентом зроблений на підставі аналізу акта Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 17 травня 2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ БК АТР Груп . Поряд із тим, суди вважали безпідставними такі аргументи податкового органу, оскільки сам факт неможливості проведення перевірки (звірки) контрагентів платника податків засвідчує виключно неможливість їх проведення, та не є належним доказом який доводить або спростовує реальність вчинення господарських операцій.

Надаючи оцінку решті посилань контролюючого органу, зокрема, щодо відсутності у контрагента позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, суди дійшли висновку, що це не може безперечно свідчити про безтоварність господарських операцій між позивачем та контрагентом та не виключає можливості реального виконання господарської операції при дослідженні усіх складових господарських операцій.

Аналізуючи висновки акта перевірки щодо нереальності господарських операцій із поставки позивачу від ТОВ БК АТР Груп послуг за спірним договором, з огляду на наявність кримінальної справи №41/0279 за обвинуваченням ОСОБА_1 (заступника директора ТОВ БК АТР Груп ) у вчиненні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 27, частини другої статті 205, частини третьої статті 212 Кримінального кодексу України, суди виходили з того, що за відсутності вироку суду сам факт порушення кримінальної справи не може слугувати єдиним, беззаперечним фактом, який підтверджує відсутність реальних правових наслідків господарських операцій, проведених позивачем та його контрагентами.

Окрім того, в контексті викладеного судами взято до уваги, що ухвалою Шепетівського районного суду Хмельницької області від 18 вересня 2014 року у справі №688/4283/14-к, яка, набрала законної сили, закрито кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 27, частиною другою статті 212 КК України .

Отже, на виконання вимог постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року суди першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи дослідили посилання податкового органу щодо ймовірної фіктивності контрагента позивача й надали їм правову оцінку.

Колегія суддів КАС ВС вважає, що висновок суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав до задоволення позову й скасування оскаржуваних податкових повідомлень рішень є таким, що відповідає правовій позиції Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Скарга не містить інших обґрунтувань, ніж ті, які були висловлені відповідачем при неодноразовому слуханні справи в судах попередніх інстанцій, і з урахуванням яких суди вже надавали правової оцінки встановленим у справі обставинам.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили обставини справи, проаналізували й перевірили усі доводи сторін. Порушень норм процесуального права з боку судів попередніх інстанцій, або ж неправильного застосування ними норм матеріального права судом касаційної інстанції не встановлено, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвалені судами рішення - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2019 року залишити без змін, а касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська