Постанова

від 16.07.2019 по справі 922/589/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2019 р. Справа № 922/589/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А.,

без виклику та повідомлення учасників справи

розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фермерського господарства "Старовірівка", с. Старовірівка Шевченківського району Харківської області (вх. №1520/2-5)

на рішення господарського суду Харківської області від 23.04.2019 у справі № 922/589/19 (суддя Присяжнюк О.О., повний текст рішення складено та підписано 23.04.2019)

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Старовірівський птахокомплекс", с. Старовірівка Шевченківського району Харківської області

до Фермерського господарства "Старовірівка", с. Старовірівка Шевченківського району Харківської області

про стягнення 75 916,18 грн. -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2019 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Старовірівський птахокомплекс" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Фермерського господарства "Старовірівка" про стягнення заборгованості у розмірі 56400,0 грн., неустойки в сумі 16 357,40грн., інфляційних втрат в сумі 3 132,99 грн., відсотків за користування коштами в сумі 1 825,79грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов щодо оплати товару по видатковим накладним №47 від 29.12.2017 на суму 39900,0грн. та №1 від 26.02.2018 на суму 16500,0 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.04.2019 у справі № 922/589/19 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Фермерського господарства "Старовірівка" на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Старовірівський птахокомплекс" заборгованість в розмірі 56400,0 грн., інфляційні збитки в сумі 3 132,99грн., відсотки за користування грошовим коштами в сумі 1 825,79грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 1516,68грн.

В частині стягнення неустойки в розмірі 16357,40 грн. відмовлено.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення господарського суду Харківської області від 23.04.2019 у справі № 922/589/19 в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 56400,0 грн., інфляційних збитків в сумі 3 132,99грн., відсотків за користування грошовим коштами в сумі 1 825,79грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 1516,68 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В іншій частині оскаржуване рішення- залишити без змін. Стягнути з позивача витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що позивачем не було надано жодного належним чином оформленого документу на підтвердження факту укладення між ним та відповідачем договору поставки. Разом з цим, наявні в матеріалах справи накладні не можуть свідчити про укладення такого договору у спрощений спосіб, оскільки :

- накладні не оформлені належним чином в розумінні статті 1, частини 1 статті 9 Закону України Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, а саме: накладні підписані від імені відповідача особою, ідентифікувати яку за підписом неможливо, розшифрування підпису та зазначення посади такої особи накладні не містять;

- видаткова накладна -це документ первинного обліку та не є розрахунковим документом, не підтверджує договірні зобов`язання та факт поставки товару.

Також вказує на те, що в матеріалах справи відсутні документи на підтвердження повноважень особи, яка отримала товарно-матеріальні цінності взагалі та в обсязі, зазначеному в накладних, зокрема, особи, яка поставила свій підпис в накладних від імені відповідача. Функції бухгалтера у відповідача виконує сам керівник ФГ Старовірівка ОСОБА_1 , інших повноважних на отримання ТМЦ осіб у відповідача не призначено, підпис у видатковій накладній в графі бухгалтер не відповідає власному підпису керівника відповідача ОСОБА_1 .

Крім того, звертає увагу на те, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами спроби досудового врегулювання спору в претензійному порядку.

Також стверджує, що місцевим господарським судом було безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання відповідача від 22.04.2019 про витребування у позивача оригіналів документів за переліком, який наведений у вказаному клопотанні, тоді як відповідач у клопотанні обґрунтував поважність причин неотримання зазначених у клопотанні документів самостійно з посиланням на конфіденційній зміст документів позивача (фінансову звітність та господарську діяльність позивача).

Одночасно в апеляційній скарзі заявник просить витребувати у позивача документальні докази за переліком, наведеним у клопотанні, що було подано до суду першої інстанції 22.04.2019. Дослідити вказане клопотання відповідача під час судового розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.05.2019 для розгляду апеляційної скарги відповідача на рішення господарського суду Харківської області від 23.04.2019 у справі № 922/589/19 визначено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.05.2019 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФГ "Старовірівка" та вирішено здійснити її розгляд у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу (вх.№5636 від 10.06.2019) проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Свої заперечення обґрунтовує тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що правочин між сторонами було укладено у спрощений спосіб, оскільки продавцем було виписано покупцеві видаткову накладна №47 від 29 грудня 2017 року та видаткову накладну №1 від 26 лютого 2018 року, які були підписані покупцем. А тому у відповідача виникло зобов`язання щодо оплати поставленого за вказаними накладними товару.

Розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу доводи відповідача та позивача, перевіривши в межах вимог апеляційної скарги правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач в обґрунтування позову посилається на те, що він поставив відповідачеві 19000 кг. пшениці на загальну суму 39900,00 грн., про що свідчить видаткова накладна №47 від 29 грудня 2017 року, а також 6600 кг. гороху на зальну суму 16500,00 грн., про що свідчить видаткова накладна №1 від 26 лютого 2018 року, проте Фермерським господарством "Старовірівка" договірні зобов`язання щодо оплати поставленого товару відповідно до вищезазначених видаткових виконано не було, внаслідок чого у нього перед позивачем виникла заборгованість у сумі 56400,00 грн. При цьому, 27 листопада 2018 року позивачем на адресу відповідача було надіслано претензію з проханням здійснити заходи щодо погашення заборгованості за поставлений товар, яка була залишена останнім без задоволення.

До позовної заяви позивачем надано видаткову накладну №47 від 29 грудня 2017 року та видаткову накладну №1 від 26 лютого 2018 року, а також претензію 27 від листопада 2018 року.

Відповідач проти позову заперечував, стверджуючи, що між сторонами відсутні договірні відносини щодо поставки 19 тон пшениці за видатковою накладною №47 від 29 грудня 2017 року та 6,6 тон гороху за видатковою накладною №1 від 26 лютого 2018 року, оскільки позивачем не надано ані договорів поставки, ані рахунків-фактур з чітко визначеними істотними умовами, в матеріалах справи відсутня й документація з відображення бухгалтерських проводок в обліку позивача операцій з отримання, зберігання та видачі. Також відповідач зазначає, що накладні підписані від імені відповідача особою, ідентифікувати яку за підписом неможливо, розшифрування підпису та зазначення посади такої особи накладні не містять. Крім того, як стверджує відповідач, в матеріалах справи відсутні документи на підтвердження повноважень особи, яка отримала товарно-матеріальні цінності від імені відповідача.

Місцевий господарський суд, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що між позивачем та відповідачем було фактично укладено договір поставки у спрощений спосіб шляхом підписання видаткових накладних №47 від 29 грудня 2017 року та №1 від 26 лютого 2018 року, що не заборонено чинним законодавством, а враховуючи, що відповідачем не було оплачено поставлений за вказаними накладними товар, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 56400,00 грн. є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також господарський суд першої інстанції заначив, що з огляду на наявність прострочення виконання відповідачем зобов`язання позивачем цілком правомірно нараховано інфляційні втрати на існуючу суму боргу в сумі в сумі 3 132,99 грн. та 3% річних в сумі 1 825,79 грн.

Відмовляючи у стягненні неустойки в сумі 16 357,40 грн., місцевий господарський суд виходив з того, що, враховуючи поставку товару не на підставі письмового договору, в суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення неустойки, а тому в цій частині позовних вимог щодо стягнення неустойки належить відмовити у зв`язку з необґрунтованістю та безпідставністю заявлення.

Таким чином, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для часткового задоволення позовних вимог - щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 56400,00 грн. основного боргу, 3 132,99 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 1 825,79 грн. та про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення неустойки в сумі 16 357,40 грн.

Колегія суддів частково погоджується із вказаним висновком місцевого господарського суду та вважає, що позов підлягає задоволенню в частині стягнення з відповідача 39900,00 грн. основного боргу, а також 1338,00 грн. 3% річних, 2237,16 грн. інфляційних втрат , а в іншій частині в позові слід відмовити.

При цьому колегія суддів виходить з такого.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Iстотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Слід зазначити, що істотними умовами такого виду договору, яка договір поставки є: предмет договору, строки і порядок поставки товару та оплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно із частинами першою, другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість укладення правочинів у спрощений спосіб, зокрема, шляхом викладення його змісту в певному документі, зокрема, у видатковій накладній.

Як вже зазначалося, позивачем в обґрунтування позовних вимог надано видаткову накладну №47 від 29 грудня 2017 року, відповідно до якої 29 грудня 2017 року СТОВ "Старовірівський птахокомплекс" було поставлено ФГ "Старовірівка" пшеницю, 19000 кг на загальну суму 39900 грн. 00 коп.

Також позивачем в обґрунтування позову надано видаткову накладну №1 від 26.02.2018, відповідно до якої 26 лютого 2018 року СТОВ "Старовірівський птахокомплекс" було поставлено ФГ "Старовірівка" горох 6600 кг на зальну суму 16500 грн. 00 коп.

Таким чином, в даному випадку сторонами було укладено в простій письмовій формі договір поставки, що зафіксовано у змісті видаткових накладних про вчинення сторонами відповідних дій.

Разом з тим, дослідженням змісту вказаних накладних, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем доведено факт вчинення правочину щодо поставки товару у спрощений спосіб лише за видатковою накладною №47 від 29.12.2017, тоді як за видатковою накладною №1 від 26.02.2018 факту вчинення сторонами правочину позивачем не доведено.

При цьому колегія суддів виходить з такого.

За ст. 1 , ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які містять відомості про господарську операцію.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити як назва документа (форми); дата складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів документа кореспондується з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджений наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 (далі Положення), згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.5 вказаного Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Зі змісту видаткової накладної №47 від 29.12.2017 вбачається, що вона містить такі обов`язкові реквізити, як дату її складання; назву підприємства, від імені якого складено документ і якому здійснюється поставка за цією накладною; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; особистий підпис уповноважених осіб сторін (підписи яких були засвідчені відтиском печатки товариств).

Відповідач у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі стверджує, що видаткова накладна № 47 від 29.12.2017 не містить розшифровки підпису особи, яка отримала товарно- матеріальні цінності від імені відповідача, назву її посади, а також в матеріалах справи відсутні документи на підтвердження повноважень даної особи на отримання товарно-матеріальних цінностей (письмовий договір, довіреність, акт органу юридичної особи тощо), у зв`язку з чим зазначена накладна не підтверджує факту поставки позивачем відповідачеві 19000,00 кг пшениці на суму 39900 грн. 00 коп..

Однак колегія суддів вважає таке твердження необґрунтованим, так як відсутність у видатковій накладній № 47 від 29.12.2017 розшифровки підпису особи, яка отримала товар за цією накладною, який засвідчений відтиском печатки самої юридичної особи, не може свідчить про те, що така особа є неуповноваженою чи що така видаткова накладна є неналежним доказом у справі. Відтиск печатки на видатковій накладній № 47 від 29.12.2017 є свідченням участі ФГ "Старовірівка", як юридичної особи, у здійсненні господарської операції за цією накладною. При цьому, відповідачем не спростовано та не надано суду доказів того, що печатка товариства була втрачена, знищена або ж він звертався до правоохоронних органів з приводу її викрадення.

Крім того, відсутність в накладній реквізитів довіреності, письмового договору, акту тощо (на підставі яких діяли уповноважені особи відповідача при прийнятті товару) не є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки, їх відсутність, за наявності інших даних, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може спростовувати таку господарську операцію.

Що стосується видаткової накладної №1 від 26.02.2018, то з її змісту вбачається, що зазначена накладна не містить як прізвища ініціалів особи, яка підписала накладну від імені відповідача, так і не завірена печаткою ФГ "Старовірівка".

Вказана обставина унеможливлює ідентифікацію особи, яка підписала накладну №1 від 26.02.2018 від імені відповідача та її відношення до ФГ "Старовірівка", отже видаткова накладна №1 від 26.02.2018 не може вважатися належним та достовірним доказом поставки позивачем 6600 кг. гороху на зальну суму 16500,00 грн.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем відповідачеві 19000,00 кг пшениці на суму 39900,00 грн., а факт поставки позивачем відповідачеві 6600 кг гороху на зальну суму 16500,00 грн. є недоведеним позивачем.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання на лежним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутно сті конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов`язковість договору для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, враховуючи, що позивач довів поставку товару за накладною №47 від 29 грудня 2017 року на суму 39900,00 грн., то позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 56400,0 грн. підлягає задоволенню в частині стягнення 39900,00 грн.

Отже рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача 39900,00 грн. основного боргу слід залишити без змін як законне та обґрунтоване.

В частині ж стягнення з відповідача на користь позивача 16500,00 грн. заборгованості за поставлений товар за накладною №1 від 26.02.2018 слід відмовити за недоведеністю, а рішення місцевого господарського суду у вказаній частині позову підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову у позові.

В апеляційній скарзі відповідач стверджував, що місцевий господарський суд безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання від 22.04.2019 про витребування доказів, які, на думку відповідача можуть спростувати позицію позивача з приводу існування договірних правовідносин щодо поставки пшениці та гороху. Також відповідач стверджує, що проведення судом першого і останнього судового засідання 23.04.2019 унеможливило реалізацію відповідачем права на подання доказів у справі.

При цьому, відповідач в апеляційній скарзі просив апеляційний господарський суд витребувати у позивача документальні докази за переліком, наведеним у вказаному клопотанні та дослідити дане клопотання під час судового розгляду апеляційної скарги.

Колегія суддів, розглянувши зазначене клопотання відповідача, дійшла висновку про відмову в його задоволенні, зважаючи на таке.

Відповідач у клопотанні за вх.№10002 від 22.04.2019 просив суд витребувати у позивача оригінали таких документів та книги обліку:

- договори поставки, за якими Позивачем Відповідачу поставлено 29.12.2017 -19 т пшениці на суму 39 900, 00 грн. за видатковою накладною №47 та 26.02.2018 - 6,6 т гороху на суму 16 500,00 грн. за видатковою накладною № 1.

- документи бухгалтерського обліку щодо оприбутковування на балансі Позивача конкретно-визначеної продукції (саме той, що нібито була поставлена Відповідачу) - 19 т пшениці та 6,6 т гороху, зокрема прибуткові ордери, бухгалтерські довідки та інші первинні документи про склад активів підприємства за відповідним рахунком (в т.ч. рахунком Продукція сільського господарства ), а також відповідні облікові регістри, зокрема книги, журнали, відомості, картки щодо відповідних господарських операцій з вказаною продукцією

- документи бухгалтерського обліку про видаткові операції Позивача щодо конкретно-визначеної продукції (саме той, що нібито була поставлена Відповідачу) - 19 т пшениці та 6,6 т гороху, зокрема видаткові ордери, бухгалтерські довідки та інші первинні документи, а також відповідні облікові регістри, зокрема книги, журнали, відомості, картки щодо відповідних господарських операцій з вказаною продукцією

- рахунки-фактури, що ідентифікують господарські операції з приводу поставки Відповідачу 29.12.2017 -19 т пшениці на суму 39 900, 00 грн. та 26.02.2018 -6,6 т гороху на суму 16 500,00 грн., підтверджують обсяг, ціну та умови поставки.

- акти прийому-передачі Позивачем Відповідачу 29.12.2017 - 19 т пшениці на суму 39 900, 00 грн. за видатковою накладною №47 та 26.02.2018 - 6,6 т гороху на суму 16 500,00 грн. за видатковою накладною № 1;

- сертифікати якості на 19 т пшениці, що нібито була поставлена Відповідачу 29.12.2017 на суму 39 900,00 грн. за видатковою накладною №47 та сертифікати якості на 6,6 т гороху, що нібито був поставлений Відповідачу 26.02.2018 на суму 16 500,00 грн. за видатковою накладною № 1.

- товарно-транспортні накладні, подорожні листи, що мали оформлюватись під час поставки Відповідачу 29.12.2017 -19 т пшениці на суму 39 900, 00 грн. за видатковою накладною №47 та 26.02.2018 - 6,6 т гороху на суму 16 500,00 грн. за видатковою накладною № 1.

- Книги (журнали) складського обліку за 2017 - 2018 роки з відомостями на підтвердження факту наявності на складі товару, що нібито був поставлений Відповідачу, а саме: відповідно 29.12.2017 -19 т пшениці та 26.02.2018 - 6,6 т гороху, факту відпуску вказаного товару Відповідачу в указані дати, а також інші документи про час в`їзду на територію складу та виїзду з території складу Позивача транспортних засобів, що нібито поставили вказаний товар Відповідачу, номерних знаків таких транспортних засобів, відомостей відносно їх водіїв (ПІБ, дані посвідчень водіїв).

- Журнали прийому-передачі змін на складі охоронцями Позивача за 2017-2018 роки, де зберігались 19 т пшениці та 6,6 т гороху, що нібито були поставлені Позивачем Відповідачу.

За приписами ч. 3, ч. 4 ст. 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

За вимогами ч.1, 2 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

У клопотанні повинно бути зазначено:

1) який доказ витребовується;

2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати;

3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;

4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу;

5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Виходячи з наведених норм, за загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на юридичні факти, які обгрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також на відповідача, який повинен доказати факти, на підставі яких ґрунтуються його заперечення проти позову.

Принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони, звільнення суду від обов"язку збирання доказів в обґрунтування доводів чи заперечень сторін та вимагає від стоірн ініціативи в реалізації їх процесуальних прав щодо надання доказів в обґрунтування своєї позиції. Суд витребує докази у разі виникнення труднощів у учасників процесу в поданні додаткових доказів.

Отже, сторона у клопотанні про витребування доказів в обґрунтування своїх вимог або заперечень повинна обґрунтувати, в чому полягають труднощі щодо отримання та подання відповідних доказів, а також надати докази звернення до відповідних органів або ж іншої сторони з запитами на отримання відповідних документів та відмови у їх наданні.

В той же час, як правильно зазначив місцевий господарський суд у своєму рішенні, відповідачем у клопотанні про витребування документів в порушення п.п. 4, 5 ч.2 ст. 81 ГПК України не вказані: заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Посилання відповідача на те, що він у клопотанні обґрунтував поважність причин неотримання зазначених у клопотанні документів самостійно з посиланням на конфіденційнійний зміст документів позивача (фінансову звітність та господарську діяльність позивача) колегія суддів вважає безпідставним.

При цьому колегія суддів виходить з того, що відповідачем не надано доказів звернення до позивача (зокрема у відповідь на претензію позивача №27 від листопада 2018 року) із вимогою надати зазначені у клопотанні документи та доказів відмови позивача надати зазначені документи із посиланням на конфіденційність інформації та не повідомлено про це суд в порядку ст. 80 ГПК України. Тобто відповідачем не доведено факту того, що ним було вичерпано всі можливості щодо отримання зазначених у клопотанні документів.

Твердження відповідача про те, що проведення судом першого і останнього судового засідання 23.04.2019 унеможливило реалізацію відповідачем права на подання доказів у справі колегія суддів вважає необґрунтованим, зважаючи на таке.

Відповідно до пункту 8 частини 2 статті 176 ГПК України про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначається, зокрема, строк для подання відповідачем відзиву на позов.

Пунктом 1 частини 1 статі 178 ГПК України передбачено, що у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.03.2019 у справі №922/589/19 було відкрито провадження за позовною заявою у даній справі та, зокрема, встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення зазначеної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. В даній ухвалі суду вказано, що у зазначений строк відповідач має надіслати суду відзив, який повинен відповідати вимогам статті 165 ГПК України, і всі письмові та електронні докази, висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Дану ухвалу відповідачем отримано 15.03.2019, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №61022 2788722 1 (а.с. 39), отже строк для надання відзиву та доказів в його обґрунтування сплив 01.04.2019 (з урахуванням вихідних днів).

Крім того, ухвалою суду від 09.04.2019 задоволено клопотання позивача та відповідача та відкладено розгляд справи на 23.04.2019, тобто відповідач не був позбавлений можливості на реалізацію його права на подання доказів у справі в порядку ст. 80, ст. 81 та ст. 165 ГПК України.

Отже твердження відповідача про позбавлення його судом можливості надати докази у справі є необґрунтованими.

Крім того, як вже зазначалося, наявність у видатковій накладній №47 від 29.12.2017 підпису особи, яка отримала від імені покупця продукцію, завіреного відтиском печатки юридичної особи покупця, однозначно свідчить про укладення сторонами договору поставки у спрощеній формі та про участь даної юридичної особи у господарській операції щодо отримання поставлених товарно-матеріальних цінностей незалежно від факту наявності чи відсутності розшифровки підпису та зазначення посади даної особи. Разом з цим відсутність у накладній №1 від від 26.02.2018 відтиску печатки покупця на підписі особи, яка отримача товарно-матеріальні цінності від імені покупця, свідчить про те, що даний документ не є належним та достовірним доказом у справі, про що також зазначалося колегією суддів.

А тому витребування окремих договорів поставки за вказаними накладними позбавлено юридичного сенсу.

Відсутність актів приймання-передачі, рахунків-фактур, за наявності такого первинного документу, як видаткова накладна, яка за своєю суттю фіксує факт отримання/передачі товарів або послуг від однієї особи до іншої, не може бути відмовою у позові, про що також зазначалося вище.

Реєстри, книги, журнали, відомості бухгалтерського обліку тощо, які просить витребувати відповідач, свідчать лише про те, як правильно відповідач веде бухгалтерський облік та не спростовують належності видаткової накладної як доказу укладення договору поставки у спрощений спосіб та здійснення операції із поставки продукції продавцем та її отримання покупцем.

Також відсутність товаро-транспортні накладних, подорожніх листів, які за своєю суттю засвідчують господарську операцію щодо перевезенням товару від продавця до покупця, за наявності видаткової накладної, також не спростовують вказаного вище факту.

Отже, документи, які відповідач просив витребувати у позивача, не впливають на оцінку наявних у справі доказів та підстави для задоволення або відмови у позові.

Таким чином колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про витребування документів, перелічених у клопотанні вх.№10002 від 22.04.2019 та вважає необгрунтованими доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі , про безпідставну відмову судом першої інстанції у задоволенні клопотання вх.№10002 від 22.04.2019.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України).

В силу ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.692 ЦК України на покупця покладено обов`язок оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов`язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов`язку, що не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і, яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Враховуючи, що сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб, з урахуванням ст.692 ЦК України, відповідач як покупець був зобов`язаний оплатити вартість товару негайно після прийняття від позивача.

Правова позиція з цього питання викладена у постанові ВГСУ від 14.03.2017 року у справі №904/6090/16.

Таким чином, обов`язок відповідача з оплати товару, отриманого за видатковою накладною №47 від 29.12.2017 розпочався з наступного дня після її підписання сторонами, тобто з 30.12.2017.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 16 357,40грн., інфляційних втрат в сумі 3 132,99 грн. та 3% річних в сумі 1 825,79грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов щодо оплати товару по видатковим накладним №47 від 29.12.2017 на суму 39900,0грн. та №1 від 26.02.2018 на суму 16500,0 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем до позовної заяви додано розрахунок 3% річних нарахованих за період з 27.12.2017 по 11.02.2019 на суму основної заборгованості - 56400,00 грн.

Крім того, позивачем до позовної заяви додано розрахунок інфляційних збитків за період з січня 2018 року по вересень 2018 року включно, які також нараховані на суму основного боргу - 56400,00 грн.

Проте, враховуючи, що позивачем доведено наявність у відповідача заборгованості за поставлений товар лише за накладною №47 від 29 грудня 2017 року на суму 39900,00 грн., стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати та 3% річних, нараховані позивачем лише на вказану суму основного боргу.

Колегія суддів, здійснивши за допомогою програми Ліга Закон перевірку нарахування позивачем 3% річних за період з 30.12.2017 по 11.02.2019, а також інфляційних втрат за період з січня 2018 року по вересень 2018 року на суму основного боргу - 39900,00 грн., дійшла висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1338,00 грн. 3% річних та 2237,16 грн. інфляційних втрат.

Таким чином рішення місцевого господарського суду у вказаній частині позовних вимог слід залишити без змін як законне та обґрунтоване.

В решті позовні вимоги про стягнення 487,79 грн. 3% річних та інфляційних втрат 895,83 грн. є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню, а тому рішення місцевого господарського суду в цій частині позовних вимог слід скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити.

Також позивачем було нараховано відповідачеві у зв`язку із простроченням зобов`язання із оплати поставленої пшениці та гороху пеню за період з 27.12.2017 по 11.02.2019 на суму 16357,40 грн.

Проте позов в зазначеній частині задоволенню не підлягає, зважаючи на таке.

Згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Згідно з частинами 1,3 статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Крім того, відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Аналогічна правова позиція викладена в пункті 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання. Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Отже, виходячи зі змісту вищезазначених норм законодавства, розмір неустойки має бути встановлений відповідним договором або законодавчим актом.

Як вже зазначалося, поставка позивачем відповідачеві товару здійснювалась на підставі правочину, укладеного у спрощений спосіб, шляхом складання та підписання сторонами видаткової накладної, яка не містить умов щодо неустойки та її розміру.

Крім того, обов`язок та умови сплати неустойки за прострочення оплати поставленого позивачем відповідачеві за видатковими накладними товару не передбачено жодним законодавчим актом.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність достатніх правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 16357,40 грн. пені., у зв`язку з чим оскаржуване рішення в даній частині позову слід залишити без змін як законне та обґрунтоване.

Таким чином, виходячи з встановлених по справі обставин, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Фермерського господарства "Старовірівка" 16500,00 грн. основної заборгованості, 487,79 грн. 3% річних та інфляційних втрат в розмірі 895,83 грн. з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у позові. В решті позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновками господарського суду Харківської області, оскільки висновки суду відповідають матеріалами справи та чинному законодавству, отже підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в частині задоволених позовних вимог не вбачає.

Судові витрати в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 129, пунктом 1 частини 1 статті 231, статтею 269, пунктом 2 статті 275, пунктами 1, 4 частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити частково .

Рішення господарського суду Харківської області від 23.04.2019 у справі № 922/589/19 скасувати в частині стягнення з Фермерського господарства "Старовірівка" на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Старовірівський птахокомплекс" 16500,00 грн. основної заборгованості, 487,79 грн. 3% річних та інфляційних втрат в розмірі 895,83 грн.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити.

В решті рішення господарського суду Харківської області від 23.04.2019 у справі № 922/589/19 залишити без змін.

Стягнути з Фермерського господарства "Старовірівка" (63631, Харківська область, вул. 40 років Перемоги, 214, код 39958096) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Старовірівський птахокомплекс" (63631, Харківська область, Шевченківський р-н, с. Старовірівка, ,вул.40 років Перемоги,227а, код 31127574) 1074,63 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позову.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Старовірівський птахокомплекс" (63631, Харківська область, Шевченківський р-н, с. Старовірівка, ,вул.40 років Перемоги,227а, код 31127574) на користь Фермерського господарства "Старовірівка" (63631, Харківська область, вул. 40 років Перемоги, 214, код 39958096) 1611,94 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 16.07.2019

Головуючий суддя І.В. Тарасова

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.А. Пуль