Постанова

від 03.07.2019 по справі 335/13534/16-а(2-а/335/1/2018)

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

03 липня 2019 року м. Дніпросправа № 335/13534/16-а

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М.,

за участю секретаря судового засідання Чорнова Є.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Запорізької міської ради

на рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 16.04.2018 р. (суддя Воробйов А.В., м. Запоріжжя) у справі № 335/13534/16-а

за позовом ОСОБА_1

до Запорізької міської ради

про визнання протиправними та скасування рішень, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати недійсним та скасувати рішення Запорізької міської ради від 15.09.2004 року № 4 Про затвердження генерального плану розвитку міста Запоріжжя в частині віднесення земельної ділянки, розташованої по вул. Толстого, АДРЕСА_1 , до зони зелених насаджень загального користування;

- визнати недійсним та скасувати рішення Запорізької міської ради від 25.01.2006 року № 49 Про затвердження містобудівної документації Детальний план території прибережної зони та центру міста Запоріжжя в частині віднесення земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , під будівництво каскадного малоповерхового житлового комплексу;

- визнати недійсним та скасувати рішення Запорізької міської ради від 25.08.2016 року № 72 Про відмову у передачі у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) .

Суд першої інстанції позов задовольнив повністю. Рішення суду вмотивовано тим, що органом місцевого самоврядування, що має повноваження передавати земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності, зокрема ділянку по АДРЕСА_2 , є Запорізька міська рада (відповідач). Рішенням Запорізької міської ради від 15.09.2004 року № 4 було затверджено Генеральний план розвитку міста Запоріжжя, а рішенням Запорізької міської ради від 25.01.2006 року № 49 було затверджено Детальний план Прибережної зони та центру міста Запоріжжя. Відповідно до цих рішень територія по вул. Толстого, 14-а, віднесена до зони зелених насаджень загального користування та відповідно до Детального плану призначена під будівництво малоповерхового житлового комплексу. Ця обставина стала підставою для прийняття Запорізькою міською радою рішення № 72 від 25.08.2016 року Про відмову у передачі у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) .

Судом встановлено, що на час затвердження відповідачем містобудівної документації на земельній ділянці по АДРЕСА_2 , вже знаходився житловий будинок, власником якого у 2008 році став позивач. При прийнятті оскаржуваних рішень відповідач повинен був врахувати реальне розміщення існуючих об`єктів у місті та інтереси їх власників, в тому числі, наявну житлову забудову.

Запорізька міська рада не надала суду належних доказів щодо виконання вказаних вимог.

Таким чином, оскаржувані рішення відповідача, якими затверджено містобудівну документацію і територію по АДРЕСА_2 , віднесено до зони зелених насаджень загального користування та під будівництво малоповерхового житлового комплексу, прийняті всупереч, зокрема ст. 5 Закону України Про основи містобудування , статей 18, 30 Закону України Про планування і забудову територій № 1699-III (чинного у 2004 - 2006 роках), порушують права позивача, оскільки є перешкодою для отримання ним у власність земельної ділянки, а отже є протиправними.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права,

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що адміністративний позов було подано з пропущенням встановленого ч. 2 ст. 99 КАС України шестимісячного строку для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, у зв`язку з чим позовна заява ОСОБА_1 підлягала залишенню без розгляду. Вказує на те, що про наявність оскаржуваних рішень Запорізької міської ради від 15.09.2004 №4 та від 25.01.2006 №49 позивачу було відомо з відповідей, які неодноразово надавались на його звернення виконавчим комітетом Запорізької міської ради, іншими органами та посадовими особами впродовж 2014-2016 років, а тому він був обізнаний про можливе порушення своїх прав ще з 2014 року.

Вважає, що суд першої інстанції не в повному обсязі з`ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення питання щодо відкриття провадження у адміністративній справі та встановлення обставин пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду за захистом порушеного права та інтересів, що призвело до невірного застосування судом норм як матеріального так і процесуального прав, безпідставного поновлення процесуального строку.

Щодо питання визнання протиправним рішення Запорізької міської ради від 15.09.2004 № 4 Про затвердження генерального плану розвитку м.Запоріжжя в частині віднесення земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_2 у м.Запоріжжя до зони насаджень загального користування, скаржник зазначає, що на час розроблення та затвердження цього рішення діяв Закон України Про планування і забудову територій , ДБП Б. 1-3-97 Система містобудівної документації (СМБД). Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження генеральних планів міських населених пунктів - ДБН Б. 1-3-97, який втратив чинність 01.11.2012.

Зазначає, що автором-розробником проектної документації генерального плану міста Запоріжжя, на підставі укладеного договору, було Державне підприємство Український державний науково-дослідний інститут проектування міст ДІПРОМІСТО (надалі - автор-розробник).

Під час розроблення генерального плану м. Запоріжжя, автор-розробник зважав за доцільне визначити територію по вул. Толстого, 14а, в м. Запоріжжя як зона зелених насаджень загального користування .

Скаржник наголошує, що позивач у своїх вимогах посилається на те, що йому безпідставно було відмовлено у затвердженні проекту технічної документації щодо відведення земельної ділянки, проте, рішення Запорізької міської ради від 15.09.2004 №4 Про затвердження генерального плану розвитку м.Запоріжжя в частині віднесення земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_2 до зони насаджень загального користування не є перешкодою в реалізації права позивача на отримання земельної ділянки.

Відповідно до ст.24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення права власності або права користування земельною ділянкою, яка була передана (надана) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій.

Крім того, позивачем не доведено пряму залежність прийняття міською радою рішення про передачу земельної ділянки від містобудівної документації, так як в даному випадку не здійснювалося формування нової земельної ділянки, а затверджувалась технічна документації із землеустрою щодо встановлення і відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Ця документація, згідно із Законом України Про землеустрій не містить погодження органу з питань містобудування та архітектури щодо відповідності, як то передбачено для проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (ч.2 ст. 186-1 Земельного кодексу України).

Щодо питання визнання протиправним рішення Запорізької міської ради від 25.01.2006 року №49 Про затвердження містобудівної документації - Детальний план території прибережної зони та центру м.Запоріжжя в частині віднесення земельної ділянки, розташованого АДРЕСА_2 , під будівництво каскадного малоповерхового житлового комплексу , скаржник зазначає, що позивач став власником житлового будинку на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.06.2007, право власності за житловий будинок зареєстровано на підставі рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15.01.2008 року, в той час коли оскаржувані рішення прийняті значно раніше, а саме в 2004 та 2006 роках.

Відповідно до п.3.3 ДБН Б. 1-3-97 автором-розробником при розробці генерального плану, серед інших, використовувалися такі затверджені документи, як інформація містобудівного та інших кадастрів, банки даних (Державний реєстр речових прав на нерухоме майно). Позивачем право власності на нерухоме майно було отримано лише у 2008. Враховуючи це при розробці містобудівної документації з офіційних джерел (банків даних) не можливо було встановити наявність законно розміщеного об`єкта нерухомості на земельній ділянці за адресою проживання позивача.

Детальний план розроблено на підставі Р.6 Инструкции о составе, порядке разработки, согласования и утверждения схем и проектов районной планировки, планировки и застройки городов, поселков и сельских населенных пунктов ВСН 38-82 (Госгражданстрой, Москва, 1984).

Детальний план території прибережної зони та центру м. Запоріжжя розроблено на підставі договору, укладеного з автором-розробником, проведені громадські слухання, затверджений рішенням Запорізької міської ради від 25.01.2006 року №49.

Перелік підстав для внесення змін до планувальної документації передбачений Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , ДБН Б. 1.1.-15:2012 Склад та зміст генерального плану населеного пункту , ДБН Б.1.1.-14:2012 Склад та зміст Детального плану території , який є вичерпним, не містить таких підстав, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а тому вони не можуть бути задоволені, оскільки ані суд, ані сторони по справі не мали повноважень та необхідних спеціальних знань щодо оцінки планувальної документації, так як зазначена документація розробляється ліцензійною організацією, яка має в своєму складі сертифікованих архітекторів.

Тільки експерт у своєму висновку міг проаналізувати питання відповідності чи невідповідності планувальної документації вимогам законодавства.

Позивачем не було надано відповідного експертного висновку щодо невідповідності планувальної документації (Генерального плану міста Запоріжжя та Детального плану території прибережної зони) законодавству.

Щодо питання визнання протиправним та скасування рішення Запорізької міської ради від 25.08.2016 №72 Про відмову у передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) , скаржник зазначає, що підставою для задоволення позову в цій частині, на думку суду першої інстанції, є те, що позивач звернувся до відповідача із заявою ще у 2008 році (повторно у 2012 р.), дозвіл на розробку документації із землеустрою надано відповідачем у 2010 році, а спірне рішення №72 прийнято лише 25 серпня 2016 року, тобто порушено розумний строк розгляду таких заяв; рішеннями від 28.04.2007 №34/15 та від 24.12.2012 №101 Запорізькою міською радою передано у приватну власність сусідні зони зелених насаджень загального користування, а, отже, при прийняті оскаржуваного рішення №72 від 15.08.2016 Запорізькою міською радою порушено принцип рівності громадян перед законом, оскільки за однакових умов та підстав прийнято протилежні за замістом рішення та надано переваги одним громадянам перед іншими. Проте, скаржник вважає, що такі підстави не можуть бути підставою для визнання рішення протиправним, оскільки Земельним кодексом України та в цілому законодавством не передбачено скасування судом рішень органів державної влади лише на підставі порушення строку їх розгляду, більш того, позивач не оскаржував бездіяльність органу влади (Запорізької міської ради) щодо довготривалого несвоєчасного розгляду його заяви щодо оформлення права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2 , та не надав відповідних доказів у суд першої інстанції. Рішення №72 від 25.08.2016 прийнято на черговій сесії міської ради із врахуванням, в тому числі, й листа департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради від 29.06.2015 №2740, де зазначалось, що земельна ділянка по вул. Толстого АДРЕСА_3 14 АДРЕСА_4 , знаходиться в зоні земельних насаджень загального користування та згідно з детальним планом території Прибережної зони та центру міста Запоріжжя, та матеріалами останнього варіанту проекту внесення змін до генерального плану міста Запоріжжя призначена під будівництво багатоповерхової житлової забудови.

Законодавством передбачено, що способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади щодо регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесії. Отже, колегіальною більшістю було винесено відповідне рішення №72 Про відмову у передачі у власність гр. ОСОБА_1 житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) із дотриманням Регламенту Запорізької міської ради.

Крім іншого, суд у своєму рішенні (а.с.239 т.2) зазначає про висновок Головного управління архітектури та містобудування Запорізької міської ради від 28.09.2014 №6628 (а.с 140 т.1), який на думку скаржника, не може вважатися належним та допустимим доказом по справі, так як оформлений неналежним чином (копія не завірена, без підпису уповноваженої особи Головного управління архітектури та містобудування Запорізької міської ради, оригінал листа в судовому засіданні не досліджувався).

Скаржник також зазначає, що ухвалою суду від 29.09.2017 позивачу відстрочено сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення по справі.

Станом на дату ухвалення рішення суду судовий збір за уточнену позовну вимогу залишився не сплаченим, що свідчить про порушення норм процесуального права під час ухвалення рішення суду.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволення позову.

У відзиві, поданому на апеляційну скаргу, позивач зазначає, що рішення суду винесене з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга Запорізької міської ради є такою, що не підлягає задоволенню.

В судовому засіданні представники відповідача підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що позивач на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2007 року (справа № 2-1493/2007р) є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 . Право власності позивача на житловий будинок зареєстровано на підставі рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15.01.2008 року (номер запису 14061, в книзі - 92). До цього часу право власності на вказаний будинок було оформлено за іншою особою на підставі рішення Запорізької міської ради депутатів № 211 від 12 травня 1961 року. Ці обставини сторонами не оспорюються.

Позивач 24 січня 2008 року звернувся до Запорізької міської ради із заявою про передачу йому у власність земельної ділянки площею 0,10 га по АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель.

Рішенням Запорізької міської ради № 53 від 24.03.2010 року Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки позивачу було надано дозвіл на виготовлення відповідної технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд (присадибна ділянка) та для ведення садівництва за адресою земельної ділянки АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_5 з АДРЕСА_6 3717 в Додатку 1 до рішення Запорізької міської ради від 24.03.2010 року № 53).

06 вересня 2014 року на підставі Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розробленою Запорізькою регіональною філією державного підприємства Центр державного земельного кадастру , Головним управлінням Держземагентства у Запорізькій області було здійснено державну реєстрацію земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про зазначену земельну ділянку (НВ-2301073022014 від 06.09.2014 року): кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1 ; площа 0,1000 га; категорія земель - землі житлової та громадської забудови.

Виконавчий комітет Запорізької міської ради листом від 07.07.2015 року № Т-3882-О повідомив позивача про те, що у березні 2015 року проект рішення Запорізької міської ради Про передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_2 передано на розгляд постійної комісії Запорізької міської ради по комунальній власності, ресурсам, приватизації та земельним відносинам (далі постійна комісія).

Крім того, у листі від 30.11.2015 року № Т-0303-01 позивача додатково повідомили про те, що Виконавчий комітет для вирішення питання щодо можливості внесення змін в містобудівну документацію для відведення земельної ділянки у приватну власність звернувся із запитом до ДП Український державний науково-дослідний інститут проектування міст Діпромісто , у звязку з чим Виконавчим комітетом ведеться робота щодо вирішення питань, пов`язаних з передачею земельної ділянки у приватну власність.

27.05.2015 року голова постійної комісії повідомив позивача, що на розгляді комісії знаходиться проект рішення Запорізької міської ради Про передачу у власність гр. Трюханову земельної ділянки по АДРЕСА_2 . Зазначеним проектом передбачається передача у власність гр. Трюханову земельної ділянки площею 0,1000 га (кадастровий номер НОМЕР_2 ) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (лист від 27.05.2015р. № 01-01/12/0583). Листом від 03.02.2016 року № Із-0039-П відповідач також повідомив про те, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) по АДРЕСА_2 , для передачі її у власність, виконана в ДП Центр Державного земельного кадастру , у 2015 році була подана на розгляд Постійної комісії, проте, комісією документація не була узгоджена у зв`язку з надходженням до неї листа департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради з приводу невідповідності об`єкта містобудівним вимогам.

10.02.2016 року на засіданні постійної комісії (протокол № 8) було прийнято рішення про відмову гр. ОСОБА_2 в передачі у власність земельної ділянки по АДРЕСА_2 , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів та відображення земельної ділянки на генеральному плані міста (п. 1.1.1. Протоколу).

25.08.2016 року Запорізька міська рада прийняла рішення № 72 Про відмову у передачі у власність гр. ОСОБА_3 земельної ділянки по АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) , підставою для прийняття якого стало рішення Постійної комісії від 10.02.2016 року та лист департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради від 29.06.2015 року № 2740 (згідно якого розташування садибної забудови на даній земельній ділянці не відповідає містобудівним вимогам).

Як установлено судом, відповідно до Генерального плану міста Запоріжжя, затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 15.09.2004 року № 4, територія вздовж вул. Толстого, від будинку № АДРЕСА_7 по будинок АДРЕСА_5 18, в тому числі, і будинок № АДРЕСА_2 , що належить позивачу, знаходиться в зоні зелених насаджень загального користування. Відповідно до Детального плану Прибережної зони та центру міста Запоріжжя, затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 25.01.2006 року № 49 (далі Детальний план), зазначена територія призначена під будівництво каскадного малоповерхового житлового комплексу (багатоповерхової житлової забудови згідно листа Департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради від 03.02.2016 року № Із-007).

Відповідно до змісту листів від 02.03.2016 року та 21.03.2016 року, отриманих позивачем від Департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради, а також відповіді голови постійної комісії від 23.06.2016 року, наданих позивачем до матеріалів справи, розташування на вказаній території садибного житлового будинку не відповідає вимогам містобудівної документації на вказану територію. У зв`язку з цими обставинами відповідач 25.08.2016 року прийняв рішення № 72 Про відмову у передачі у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) .

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог та, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, зазначає наступне.

Щодо порушення строку звернення до суду та наявності підстав для залишення позову без розгляду.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно вирішив, що строк звернення до суду пропущений з поважних причин та поновив його, з огляду на наступне.

Доводи відповідача про те, що позивач був обізнаний про можливе порушення своїх прав з 2014 року не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки зі змісту тих відповідей, на які посилається скаржник, а саме від 25.04.2014 року № Т-0180-01, від 22.07.2015 року № Т-0303-01, 03.02.2016 року № ІЗ-0039-П, 02.03.2016 № ІЗ-027, - не вбачається, що оскаржуваними рішеннями відповідача порушені права позивача.

Так, відповіді департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради 03.02.2016 року № ІЗ-0039-П (а.с. 51 т. 1), 02.03.2016 № ІЗ-027 (а.с. 55 т. 1) носять лише інформаційних характер та не свідчать про порушення прав позивача, оскільки сам статус земельної ділянки, про який було зазначено у листах, не давав підстави однозначно стверджувати, яке саме рішення з цього питання буде прийняте відповідачем (про це зазначено і у відповіді голови Постійної комісії від 23.06.2016 року). У свою чергу, ні у 2014, ні у 2015 році рішення компетентного органу з питання передачі чи відмови в передачу у власність земельної ділянки, яким є Запорізька міська рада, прийнято не було.

Крім того, як вбачається з відповідей на звернення позивача до міського голови від 25.04.2014 року № Т-0180-01 (а.с. 122 т. 1), від 22.07.2015 року № Т-0303-01, були вчинені певні заходи на розв`язання питання щодо відведення земельної ділянки, що не може свідчити про порушення прав позивача.

Після неодноразових звернень позивача до Запорізької міської ради та до Постійної комісії щодо результатів розгляду звернення про передачу в приватну власність земельної ділянки, лише 10 лютого 2016 року на засіданні Постійної комісії (протокол № 8) було прийнято рішення про відмову гр. ОСОБА_1 в передачі у власність земельної ділянки по АДРЕСА_2 , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів та відображення земельної ділянки на генеральному плані міста (п. 1.1.1. Протоколу).

Про те, що саме оскаржувані позивачем рішення Запорізької міської ради 2004 та 2006 років стали підставою для прийняття негативного рішення Постійною комісією ОСОБА_1 дізнався лише із відповіді на адвокатський запит, наданий головою Постійної комісії ОСОБА_4 від 23.06.2016 року, в якому комісія повідомила, що прийнято рішення про відмову в приватизації земельної ділянки саме через те, що згідно містобудівної документації (Генерального плану міста та Детального плану території) ця земельна ділянка знаходиться в зоні зелених насаджень загального користування. Крім того, у цій же відповіді на адвокатський запит було повідомлено ОСОБА_1 , що остаточне рішення щодо приватизації земельної ділянки буде прийнято Запорізькою міською радою.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України, в редакції, що діяла на час звернення позивача до суду у 2016 році, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, колегія суддів вважає, що до часу прийняття відповідачем рішення № 72 Про відмову у передачі у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) позивач не мав підстав вважати, що його права порушені рішеннями відповідача від 15.09.2004 № 4 Про затвердження генерального плану розвитку м.Запоріжжя та від 25.01.2006року № 49 Про затвердження містобудівної документації - Детальний план території прибережної зони та центру м. Запоріжжя , а тому погоджується з висновком суду про визнання поважними причин пропуску процесуального строку.

Щодо доводів скаржника про правомірність рішення відповідача від 15.09.2004 року № 4, колегія суддів зазначає наступне.

На час прийняття відповідачем оскаржуваних рішень від 15.09.2004 року № 4 та від 25.01.2006 року № 49 був чинним Закон України Про планування і забудову територій від 20 квітня 2000 року № 1699-III (далі Закон № 1699-III), який так само, як і чинний на сьогодні Закон № 3038-VI, передбачав визначення понять генерального плану та детального плану території, а також основних засад (завдань) планування і забудови території.

Так, згідно з ст. 1 Закону № 1699-III передбачалося, що планування територій - процес регулювання використання територій, який полягає у створенні та впровадженні містобудівної документації, ухваленні та реалізації відповідних рішень. Основними завданнями планування і забудови територій є, зокрема, урахування державних, громадських і приватних інтересів під час планування, забудови та іншого використання територій, врахування існуючої забудови і приватних інтересів (ст.ст. 1, 2, 3, 30 Закону № 1699-III).

Частина 2 ст. 18 Закону № 1699-III (що був чинним у 2004 - 2006 роках) визначала, що при здійсненні планування і забудови територій на місцевому рівні врахування приватних інтересів полягає у забезпеченні фізичним та юридичним особам рівних можливостей набуття у власність або у користування земельних ділянок, захисту майнових прав, а також безпечного функціонування об`єктів нерухомості. Статтею 30 цього ж Закону передбачалося здійснення моніторингу забудови та іншого використання територій. Зокрема, передбачалося, що моніторинг забудови та іншого використання територій полягає у здійсненні спостережень за реалізацією відповідної містобудівної документації та зміною об`єктів містобудування, проведенні виконавчої зйомки і коригування топографо-геодезичних, а також картографічних та інших матеріалів. Моніторинг забудови та іншого використання територій забезпечується Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, районними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, виконавчими органами рад міст обласного підпорядкування в межах повноважень, визначених законом, та здійснюється відповідними спеціально уповноваженими органами з питань містобудування та архітектури. Дані моніторингу використовуються для створення геоінформаційних систем, заносяться до містобудівних кадастрів населених пунктів і враховуються під час здійснення планування та забудови територій.

Положеннями статті 5 Закону України Про основи містобудування також передбачено, що при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені, зокрема, урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій; урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва; захист прав громадян та громадських організацій згідно із законодавством.

Положеннями п. 7 ст. 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, що на час затвердження відповідачем містобудівної документації на земельній ділянці по АДРЕСА_2 , вже знаходився житловий будинок, власником якого у 2008 році став позивач. При прийнятті оскаржуваних рішень відповідач повинен був врахувати реальне розміщення існуючих об`єктів у місті та інтереси їх власників, в тому числі, наявну житлову забудову.

Доводи скаржника проте, що рішення Запорізької міської ради від 15.09.2004 №4 не є перешкодою в реалізації права позивача на отримання земельної ділянки є недоречними, оскільки п. 7 ст. 118 ЗК України визначено, що підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Оскільки право власності на земельну ділянку під житловим будинком не оформлено, то посилання відповідача на ст.24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , згідно з якою зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення права власності або права користування земельною ділянкою, яка була передана (надана) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій, є недоречним.

Щодо питання визнання протиправним рішення Запорізької міської ради від 25.01.2006 року №49. Скаржник зазначає, що позивач став власником житлового будинку на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.06.2007, право власності за житловий будинок зареєстровано на підставі рішення про реєстрацію права класності на нерухоме майно від 15.01.2008 року, а оскаржувані рішення прийняті значно раніше - у 2004, 2006 році. Враховуючи це, при розробці містобудівної документації з офіційних джерел (банків даних) не можливо було встановити про наявність законно розміщеного об`єкту нерухомості на земельній ділянці за адресою проживання позивача.

Проте, з такими доводами не можна погодитись, адже у 2004 році реєстрацію права власності на нерухоме майно здійснювалась на паперових носіях органами технічної інвентаризації, а право власності на житловий будинок було зареєстровано за іншою особою з 1961 року.

Доводи скаржника щодо неможливості внесення змін до Генерального плану та детального плану рішенням суду не можуть бути прийняті до уваги, оскільки предметом позову є рішення органу місцевого самоврядування, а не вказана технічна документація. Також колегія суддів наголошує, що надання суду експертного висновку, як доказу, не може бути покладено на позивача, оскільки це прямо суперечить частинам 2, 4 ст. 77 КАС України.

Щодо питання визнання протиправним та скасування рішення Запорізької міської ради від 25.08.2016 №72.

Скаржник зазначає, що підстави наведені судом щодо порушення строку розгляду звернення позивача щодо надання дозволу на розробку документації із землеустрою не можуть бути підставою для визнання такого рішення протиправним, оскільки законодавством не передбачено скасування судом рішень органів державної влади лише на підставі порушення строку їх розгляду.

Проте, суд першої інстанції насамперед обґрунтовує своє рішення щодо визнання протиправним та скасування рішення Запорізької міської ради від 25.08.2016 №72 тим, що відповідно до ч. 3 ст. 123 ЗК України підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою є невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів. Разом з тим, суд зазначає, що Запорізька міська рада надала йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до статей 118, 122 Земельного кодексу України (рішення № 53 від 24.03.2010 року Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки ), хоча на цей час вже діяв і Генеральний план м. Запоріжжя, і Детальний план, що були затверджені рішеннями відповідача у 2004 та 2006 роках.

Суд зазначає, що суб`єкт владних повноважень має бути відповідальним перед громадянином за свої рішення. Наданням дозволу на розробку проекту землеустрою, Запорізька міська рада вже підтвердила факт можливої приватизації земельної ділянки позивачем і надала йому дозвіл на реалізацію такого свого права.

Таким чином, відмова відповідача в подальшому у передачі у власність позивачу земельної ділянки, з посиланням на невідповідність вимогам містобудівної документації на цю територію, є необґрунтованою та протиправною, а також такою що унеможливлює подальшу реалізацію вже виготовленого проекту землеустрою, порушує права позивача. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та звертає увагу на правові позиції ЄСПЛ, в яких розкрита сутність принципу належного урядування .

Так, у справі Рисовський проти України (п.п. 70, 71), Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу належного урядування , який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб… Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу… Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків... Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються…

Висновки суду щодо порушення строку розгляду заяви позивача не є вирішальними, а тому доводи апеляційної скарги з цього приводу є недоречними.

Колегія суддів також приймає до уваги, що рішеннями від 28.04.2007 року № 34/15 та від 24.12.2012 року № 101 відповідачем було передано у приватну власність сусідні земельні ділянки по вул АДРЕСА_7 , та Вознесенівська, АДРЕСА_8 , що перебувають в цій самій зоні зелених насаджень загального користування, а отже при прийнятті оскаржуваного рішення № 72 від 25.08.2016 року відповідач також порушив принцип рівності громадян перед законом, оскільки за однакових умов та підстав прийняв протилежні за змістом рішення та надав перевагу одним громадянам перед іншими.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника на те, що міська рада, як орган місцевого самоврядування, в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень колегіально в сесійному порядку шляхом голосування більшістю голосів, оскільки це не виключає можливості судового оскарження таких рішень, під час якого надається оцінка їх правомірності, для чого й існує розподіл влади у державі.

Доводи скаржника щодо того, що суд посилається на неналежний доказ - висновок Головного управління архітектури та містобудування Запорізької міської ради від 28.09.2014 №6628 (а.с 140 т.1), який не засвідчений належним чином, колегією суддів приймаються до уваги, але цей доказ не мав вирішального значення для розгляду справи.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм процесуального закону щодо сплати судового збору колегія суддів відхиляє як такі, що не вплинули на законність рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 317 порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, колегія суддів, преглянувши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги відповідача, не вбачає підстав для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Запорізької міської ради залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 16.04.2018 р. у справі №335/13534/16-а залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 08.07.2019 року.

Головуючий суддя О.М. Панченко

Суддя В.Є. Чередниченко

Суддя С.М. Іванов