Постанова

від 27.10.2020 по справі 335/13534/16-а(2-а/335/1/2018)

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 335/13534/16-а(2-а/335/1/2018)

адміністративне провадження № К/9901/24954/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Тацій Л.В.,

суддів: Рибачука А.І., Стеценка С.Г.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Запорізької міської ради (далі - Міськрада) на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 16 квітня 2018 року (прийняте судом у складі судді Воробйова А.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2019 року (ухвалену судом у складі: головуючого судді Панченко О.М., суддів: Чередніченка В.Є., Іванова С.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Міськради про визнання протиправними та скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати недійсним та скасувати рішення Запорізької міської ради від 15.09.2004 № 4 Про затвердження генерального плану розвитку міста Запоріжжя в частині віднесення земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , до зони зелених насаджень загального користування;

- визнати недійсним та скасувати рішення Запорізької міської ради від 25.01.2006 № 49 Про затвердження містобудівної документації - Детальний план території прибережної зони та центру міста Запоріжжя в частині віднесення земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , під будівництво каскадного малоповерхового житлового комплексу;

- визнати недійсним та скасувати рішення Запорізької міської ради від 25.08.2016 № 72 Про відмову у передачі у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_1 а для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 , на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2007 року (справа № 2-1493/2007р). У зв`язку з бажанням отримати у власність земельну ділянку в межах норм безоплатної приватизації, передбачених Земельним кодексом України, позивач звернувся до Запорізької міської ради з відповідним клопотанням. Проте у зв`язку із тим, що відповідно до Генерального плану міста Запоріжжя, затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 15.09.2004 року № 4, територія вздовж АДРЕСА_1 , що належить позивачу на праві власності, знаходиться в зоні зелених насаджень загального користування, Постійна комісія дійшла висновку про неможливість передачі позивачу у приватну власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої й апеляційної інстанцій

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 16 квітня 2018 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним рішення Запорізької міської ради від 15.09.2004 року №4 „Про затвердження генерального плану розвитку міста Запоріжжя" в частині віднесення земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , до зони зелених насаджень загального користування.

Визнано протиправним рішення Запорізької міської ради від 25.01.2006 року №49 „Про затвердження містобудівної документації - „Детальний план території прибережної зони та центру міста Запоріжжя" в частині віднесення земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , під будівництво каскадного малоповерхового житлового комплексу.

Визнано протиправним та скасовано рішення Запорізької міської ради від 25.08.2016 №72 „Про відмову у передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)".

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 03 липня 2019 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що суб`єкт владних повноважень має бути відповідальним перед громадянином за свої рішення. Наданням дозволу на розробку проекту землеустрою, Запорізька міська рада вже підтвердила факт можливої приватизації земельної ділянки позивачем і надала йому дозвіл на реалізацію такого свого права, тому відмова відповідача в подальшому у передачі у власність позивачу земельної ділянки з посиланням на невідповідність вимогам містобудівної документації на цю територію, є необґрунтованою та протиправною, а також такою що унеможливлює подальшу реалізацію вже виготовленого проекту землеустрою, порушує права позивача, який також є членом територіальної громади.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

02 вересня 2019 року Міськрада звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить судові рішення, постановлені у цій справі, скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У скарзі зазначає, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, допущено порушення норм процесуального права, та неповно з`ясовано обставини справи.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 вересня 2019 року визначено такий склад колегії суддів: головуючий суддя Тацій Л.В., судді: Рибачук А.І., Стеценко С.Г., скаргу передано судді-доповідачу.

Верховний Суд ухвалою від 09 вересня 2019 року відкрив касаційне провадження.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Трюханов І.В. на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 06 червня 2007 року (справа № 2-1493/2007) є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності позивача на житловий будинок зареєстровано на підставі рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15.01.2008 року (номер запису - 14061, в книзі - 92). До цього часу право власності на вказаний будинок було оформлено за ОСОБА_2 на підставі рішення Запорізької міської ради депутатів № 211 від 12 травня 1961 року.

24 січня 2008 року позивач звернувся до Запорізької міської ради із заявою про передачу йому у власність земельної ділянки площею 0,10 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель. Повторно з такою заявою позивач звернувся 29 березня 2012 року.

Рішенням Запорізької міської ради № 53 від 24.03.2010 року Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки позивачу було надано дозвіл на виготовлення відповідної технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд (присадибна ділянка) та для ведення садівництва за адресою земельної ділянки - АДРЕСА_1 (№ з/п - 3717 в Додатку 1 до рішення Запорізької міської ради від 24.03.2010 року № 53).

06 вересня 2014 року на підставі Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розробленою Запорізькою регіональною філією державного підприємства Центр державного земельного кадастру , Головним управлінням Держземагентства у Запорізькій області було здійснено державну реєстрацію земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про вищезазначену земельну ділянку (НВ-2301073022014 від 06.09.2014 року): кадастровий номер земельної ділянки - 2310100000:05:003:0099; площа - 0,1000 га; категорія земель - землі житлової та громадської забудови.

Виконавчий комітет Запорізької міської ради листом від 07.07.2015 № Т-3882-О повідомив позивача про те, що у березні 2015 року проект рішення Запорізької міської ради Про передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_1 передано на розгляд постійної комісії Запорізької міської ради по комунальній власності, ресурсам, приватизації та земельним відносинам. Крім того, у листі від 30.11.2015 № Т-0303-01 позивача додатково повідомили про те, що виконавчий комітет для вирішення питання щодо можливості внесення змін в містобудівну документацію для відведення земельної ділянки у приватну власність звернувся із запитом до ДП Український державний науково-дослідний інститут проектування міст Діпромісто , у зв`язку з чим виконавчим комітетом ведеться робота щодо вирішення питань, пов`язаних з передачею земельної ділянки у приватну власність.

27.05.2015 голова постійної комісії повідомив позивача, що на розгляді комісії знаходиться проект рішення Запорізької міської ради Про передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Зазначеним проектом передбачається передача у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1000 га (кадастровий номер 2310100000:05:003:099) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (лист від 27.05.2015 № 01-01/12/0583). Листом від 03.02.2016 № Із-0039-П відповідач також повідомив про те, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) по АДРЕСА_1 для передачі її у власність, виконана в ДП Центр Державного земельного кадастру , у 2015 році була подана на розгляд Постійної комісії, проте комісією документація не була узгоджена у зв`язку з надходженням до неї листа департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради з приводу невідповідності об`єкта містобудівним вимогам.

10 лютого 2016 року на засіданні постійної комісії (протокол № 8) було прийнято рішення про відмову гр. ОСОБА_1 в передачі у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів та відображення земельної ділянки на генеральному плані міста (п. 1.1.1. Протоколу).

25.08.2016 Запорізька міська рада прийняла рішення № 72 Про відмову у передачі у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) , підставою для прийняття якого стало рішення Постійної комісії від 10.02.2016 та лист департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради від 29.06.2015 № 2740 (згідно з яким розташування садибної забудови на даній земельній ділянці не відповідає містобудівним вимогам).

Як установлено судами, відповідно до Генерального плану міста Запоріжжя, затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 15.09.2004 № 4, територія вздовж АДРЕСА_1 , що належить позивачу, знаходиться в зоні зелених насаджень загального користування. Відповідно до Детального плану Прибережної зони та центру міста Запоріжжя, затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 25.01.2006 року № 49 (далі - Детальний план), зазначена територія призначена під будівництво каскадного малоповерхового житлового комплексу (багатоповерхової житлової забудови - згідно з листом Департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради від 03.02.2016 року № Із-007). За змістом листів від 02.03.2016 та 21.03.2016, отриманих позивачем від Департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради, а також відповіді голови постійної комісії від 23.06.2016 року, наданих позивачем до матеріалів справи, розташування на вказаній території садибного житлового будинку не відповідає вимогам містобудівної документації на вказану територію. У зв`язку з цими обставинами відповідач 25.08.2016 прийняв рішення № 72 Про відмову у передачі у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) .

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у межах доводів касаційної скарги перевірив постановлені у цій справі судові рішення, обговорив доводи касаційної скарги і дійшов висновку про таке.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне між собою.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року у статті 19 визначив, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції і розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин в усіх випадках, за виключенням, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне.

По-друге, таким критерієм є суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

З аналізу вимог статті 1 ЦПК України та статті 2 КАС України (у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин) можна зробити висновок, що не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб`єктом владних повноважень) як суб`єктом публічного права та суб`єктом приватного права, в якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи.

У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного права.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України, у редакції чинній після 15 грудня 2017 року, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Отже, одним із учасників адміністративного спору є суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства.

Також КАС України, як у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, так і в редакції після 15 грудня 2017 року, надає визначення публічно-правового спору, як спору, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, та пункт 1 частини першої статті 4 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року) та адміністративного судочинства - діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення справ у порядку, встановленому цим законом (пункт 4 частини першої статті 3 КАС України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, та пункт 5 частини першої статті 4 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року).

У статті 17 КАС України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, вказано, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

При вирішенні питання щодо компетенції суду слід врахувати критерій суб`єктного складу спірних правовідносин, одним з яких є участь суб`єкта владних повноважень, визначити характер правовідносин, із яких виник спір, і кінцеву мету пред`явлення позову. За своїм змістом земельний спір, що виник із розпорядження органом місцевого самоврядування землею комунальної власності, є складним і комплексним із правової точки зору. При прийнятті рішення про передачу земельної ділянки у власність ці органи, з одного боку, перебувають у статусі суб`єкта владних повноважень, а з другого - реалізують право власності на землю територіальної громади. Крім того, таке рішення як правовий акт індивідуальної дії є підставою, з якої виникає речове право власності чи користування землею у суб`єктів приватного права.

Оспорювання рішення органу місцевого самоврядування поглинається спором про речове, приватне право, яке як могло належати особі до звернення до органу місцевого самоврядування, так і виникнути в результаті реалізації рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, але захист якого відбувається у порядку цивільного судочинства (стаття 15 ЦПК України) у спосіб, характерний для приватноправових відносин.

Спірна земельна ділянка, що розташована по АДРЕСА_1 знаходиться у користуванні позивача, як власника нерухомого майна, що розташоване на ній.

Статтею 118 ЗК України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Так, відповідно до частин першої, другої цієї статті (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Отже, підстав для визначення спору як адміністративного не вбачається, оскільки частина 1 статті 118 ЗК України від 2001 року передбачає особливості набуття земельної ділянки у власність (її приватизацію) громадянами у разі, якщо вказана земельна ділянка перебуває у їх правомірному користуванні.

Зважаючи на вказані вимоги ЗК України, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що змістом позовних вимог позивача є не оскарження рішень органу місцевого самоврядування, а захист свого майнового права на конкретну земельну ділянку, на якій розташовано житловий будинок позивача.

Тобто змістом спору є не процедура проходження заяви та прийняття рішення суб`єктом владних повноважень, який є одночасно і власником земель комунальної власності, а реалізація права на безоплатне набуття у власність земельної ділянки для обслуговування об`єкта нерухомого майна, що вже перебуває у власності позивача.

За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Крім того, на час виникнення спірних правовідносин ЦК України у статті 381 передбачав принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

Отже, як суб`єктний склад спору так і зміст спірних правовідносин, у цій справі є приватноправовими.

Оспорювання рішення органу місцевого самоврядування у даному випадку поглинається спором про речове, приватне право, яке належить особі до звернення до органу місцевого самоврядування. Таке право виникає і в результаті реалізації рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, але його захист відбувається у порядку цивільного судочинства (стаття 15 ЦПК України) у спосіб, характерний для приватноправових відносин.

Заперечуючи проти позову, Міськрада стверджувала, що спірна земельна ділянка, яку просить передати у власність позивач, знаходиться в зоні зелених насаджень загального користування та призначення для будівництва каскадного малоповерхового житлового комплексу і з огляду на це зазначала про законність своїх оспорюваних позивачем рішень.

Враховуючи те, що між сторонами виник спір з приводу володіння та користування земельною ділянкою, позивач має майновий інтерес щодо конкретного об`єкта нерухомого майна - земельної ділянки, на якій розташований належний йому житловий будинок та відповідні господарські споруди, і на зазначеній ділянці, як зазначила Міськрада, заплановано будівництво каскадного малоповерхового житлового комплексу, а тому існує спір про право цивільне, який не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 826/8018/17.

Враховуючи цей правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, а також суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суди помилково розглянули дану справу в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року N 460-IX (далі- Закон №460-IX, набрав чинності 08.02.2020) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Касаційна скарга по справі, що розглядається, подана 30.08.2019, розгляд касаційної скарги не закінчено до 08.02.2020, тому розглядається в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-IX (із застосуванням норм КАС України в редакції, чинній до 08.02.2020).

Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238, 240 КАС України.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги (стаття 354 КАС України).

Пунктом 5 частини першої статті 349 цього ж Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи викладене, судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

За частиною третьою статті 354 КАС України в редакції Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-IX) у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

Порядок роз`яснення позивачеві права звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови унормований положенням ч. 1 ст. 239 КАС України в редакції Закону № 460-IX. Стаття 239 КАС передбачає саме наслідки закриття провадження у справі, тобто пов`язується із результатом розгляду, в даному випадку, касаційної скарги.

Отже, оскільки процесуальні наслідки у вигляді права на подачу заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією, виникають у позивача після розгляду касаційної скарги, в цій частині застосуванню підлягають ст. 239 та 354 КАС України в редакції Закону № 460-IX.

Наведені положення в контексті ухваленого рішення у цій справі зумовлюють право позивача на подання відповідної заяви до Верховного Суду, за результатами розгляду якої справа має бути скерована до відповідного суду першої інстанції, який своєю чергою за положеннями частини першої статті 185 Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону № 460-IX перевіряє наявність підстав для залишення позовної заяви без руху відповідно до вимог цивільного процесуального закону, чинного на дату подання позовної заяви.

З огляду на викладене, керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341- 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

Касаційну скаргу Запорізької міської ради задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 16 квітня 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2019 року у справі № 335/13534/16-а(2-а/335/1/2018) - скасувати і закрити провадження по справі.

Роз`яснити позивачеві, що розгляд цієї справи віднесено до суду цивільної юрисдикції та що він має право протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.В. Тацій

Судді: А.І. Рибачук

С.Г. Стеценко