Рішення

від 08.07.2019 по справі 910/2467/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.07.2019Справа № 910/2467/19 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хутір на околиці"

до 1)Київської обласної ради

2)Підприємства об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) Київське обласне мисливсько-рибальське виробниче об`єднання Київської обласної ради Українського товариства мисливців і рибалок

про визнання недійсним та скасування рішення

Суддя Усатенко І.В.

Секретар судового засідання Микитин О.В.

Представники сторін:

від позивача Тоцька А.О..

від відповідача 1 Кондратенко Я.І.

від відповідача 2 Яворський Г.Л.

В судовому засіданні 08.07.2019 на підставі ст. 240 ГПК України прийнято скорочене рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Хутір на околиці" звернулося до суду з позовом до Київської обласної ради; Підприємства об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) Київське обласне мисливсько-рибальське виробниче об`єднання Київської обласної ради Українського товариства мисливців і рибалок про визнання недійсним та скасування рішення Київської обласної ради № 645-33-VІ від 23.07.2013 "Про закріплення мисливських угідь на території Київської області" в частині надання у користування мисливських угідь для ведення мисливського господарства "п. 1.5 Терміном на 15 років Київському обласному мисливсько-рибальському виробничому об`єднанню Київської обласної ради УТМР, в межах згідно з додатками 5, 6, що додаються" та Рішення Київської обласної ради № 667-34-VІ від 17.09.2013 "Про закріплення мисливських угідь на території Київської області" в частині п. 1.7 додатку № 5 до рішення Київської обласної ради № 645-33-VІ від 23.07.2013 викласти в редакції згідно з додатком 7, що додається.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при прийнятті оспорюваних рішень не було погоджено передачу земельної ділянки з її користувачами та власниками.

Ухвалою суду від 04.03.2019 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

15.03.2019 від позивача через канцелярію суду надійшов супровідний лист на виконання ухвали від 04.03.2019 про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 01.04.2019 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 18.04.2019.

18.04.2019 в підготовчому засіданні представником відповідача 1 подано відзив на позов з додатками, копію вручено представнику позивача. Відповідач 1 вказує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що надана йому в оренду земельна ділянка ввійшла до мисливських угідь, наданих відповідачу 2. Також відповідач 1 вказує, що Державним агентством лісових ресурсів України було отримано погодження власників та землекористувачів (що було його обов`язком), а мисливські угіддя передані відповідачу 2 за подання вищезазначеного органу, що підтверджує дотримання при прийнятті спірних рішень чинного законодавства. Позивачем не доведено, що спірні рішення порушують законодавство та права позивача. Відповідач 2 зазначає, що рішення ради як акт індивідуальної дії вичерпало свою дію виконанням. Відповідач 1 не міг прийняти рішення про припинення землекористування відповідача 2, в зв`язку з відсутню нормативно визначених підстав для цього, оскільки, звернення позивача з відповідною вимогою в позасудовому порядку не може бути підставою для припинення землекористування. Відповідачем 1 подано заяву про застосування строку позовної давності, оскільки спірні рішення прийняті у 2013, а позивач не надає доказів того, коли він дізнався про їх прийняття, тому трирічний строк позовної давності сплинув, що є підставою для відмови у позові.

Ухвалою суду від 18.04.2019 відкладено підготовче засідання на 20.05.2019.

07.05.2019 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він спростовує заперечення відповідача 1. Позивач вказує, що погодження з ним як землекористувачем надання в користування мисливських угідь відповідачу 2 є обов`язковим, і відсутність такого погодження порушує його права. Позивач вказує, що подані відповідачем картосхеми підтверджують, що земельна ділянка, передана позивачу в користування входить до складу мисливських угідь, наданих відповідачу 2. Щодо застосування строку позовної давності, позивач вказує, що про порушення його права стало відомо у 2018 році, а тому строк позовної давності ним не пропущений.

17.05.2019 від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказано, що погодження надання в користування мисливських угідь здійснюється з власником земельної ділянки або її землекористувачем, а оскільки, передачі була погоджена з усіма сільськими радами, то норми закону не були порушені спірними рішеннями. Щодо упущеної вигоди, то ініціювання укладення господарських договорів не обов`язково має бути з боку відповідача 2, позивач не був позбавлений права звернутись з офертою про укладення договору з приводу умов користування відповідачем 2 земельною ділянкою, якою користується позивач. Оскільки відповідач 2 користується мисливськими угіддями з 2013, то позивач мав дізнатись про прийняті спірні рішення раніше ніж у 2018 році, а тому підлягає застосуванню строк позовної давності.

20.05.2019 в підготовчому засіданні оголошено перерву на 06.06.2019.

20.05.2019 від відповідача 1 надійшли заперечення з доказами направлення учасникам справи. Відповідач 1 вказує, що позивачем не доведено обставину, що він дізнався про спірні рішення лише у 2018 році, а тому підлягає застосуванню строк позовної давності. Повторно вказано, що погодження має бути здійснено з власником земельної ділянки, або землекористувачем, а оскільки, власники земельних ділянок погодили передачу мисливських угідь, то згода землекористувача не була обов`язковою. Технічна документація не є доказом накладення земельної ділянки позивача на мисливські угіддя.

06.06.2019 від позивача надійшла відповідь на відзив з доказами направлення учасникам справи та письмові пояснення. Позивач вказує, що позовна давність не застосовується на вимогу про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном, а він як орендар має частину правомочностей власника (його права захищаються на рівні з правом власності), а тому до його вимог позовна давність не застосовується.

06.06.2019 в підготовчому засіданні представник позивача просила витребувати у відповідача 2 докази в підтвердження обставин викладених у відзиві, а саме погодження на виділення земельної ділянки відповідачу 2, яка перебуває в оренді у позивача.

При вирішенні вищевказаного клопотання представник відповідача 2 повідомив, що земельна ділянка не виділялась, а лише надано дозвіл на полювання в тому числі і на спірній земельній ділянці.

Представник позивача відмовилась від клопотання про витребування документів.

Ухвалою суду від 06.06.2019 закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду на 08.07.2019.

Представник позивача в судовому засіданні 08.07.2019 підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.

Представники відповідачів в судовому засіданні проти позову заперечували, з підстав, викладених у відзиві.

Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.

В судових дебатах представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представники відповідачів просили у позові відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ :

18.03.2013 між Іванківською районною державною адміністрацією (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хутір на околиці" (орендар) укладено договір оренди землі, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В., зареєстрований в реєстрі за № 137.

Орендодавець на підставі розпорядження № 406 від 28.05.2012 Іванківської районної державної адміністрації Київської області, Розпорядження № 560 від 09.08.2012 Іванківської районної державної адміністрації Київської області, Розпорядження № 907 від 21.12.2012 Іванківської державної адміністрації Київської області надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельної ділянки водного фонду для рибогосподарських потреб. Земельні ділянки знаходяться за межами населених пунктів на території Ладижинської сільської ради, Іванківського району Київської області. Згідно довідки № 03-18-464 від 28.12.2012, виданої управлінням Держкомзему у Іванківському районі Київської області сформовано кадастрові номери: 3222082000:01:001:0003 - 103,8384 га; 3222082000:01:001:0001 - 949,7196 (п.1 договору).

В оренду передаються земельні ділянки загальною площею 1053,5580 га, в тому силі під гідротехнічними спорудами - 53,8806 га, під річками - 22,5775 га, під каналами - 19,7042 га, під озерами та ставками - 957,3957 га. Земельна ділянка виділена в натурі в установленому законом порядку. Договір укладено на 49 років, тобто до 18.03.2062. Земельна ділянка передається в оренду для рибогосподарських потреб. Цільове призначення земельної ділянки: землі водного фонду. (п. 2, 7, 14, 15 договору).

23.07.2013 Київською обласною радою було прийнято рішення № 645-33-УІ "Про закріплення мисливських угідь на території Київської області", яким вирішено надати у користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства: терміном на 15 років Київському обласному мисливсько-рибальському виробничому об`єднанню Київської обласної ради УТМР, в межах згідно з додатками 5, 6, що додаються (п. 1.5). Зобов`язано Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства: укласти в установленому порядку з Київським обласним мисливсько-рибальським виробничим об`єднанням Київської обласної ради УТМР договори про умови ведення мисливського господарства в мисливських угіддях, що надані їм у користування. (п.3.1.). Згідно додатку № 6 до рішення опис меж мисливських угідь відповідача 2 (площа 52242 га): в межах адміністративного району, за виключенням земельних ділянок ДП "Богуславьский лісгосп" (Таращанського, Улашівського, Бушівського, Медвинського лісництв).

17.09.2013 Київською обласною радою було прийнято рішення № 667-34-УІ "Про закріплення мисливських угідь на території Київської області", яким вирішено надати у користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства: Терміном на 25 років Київському обласному мисливсько-рибальському виробничому об`єднанню Київської обласної ради Українського товариства мисливців і рибалок загальною площею 42000 га в межах згідно з додатком 2, що додається (п. 1.2). Зобов`язано Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства: укласти в установленому порядку з Київським обласним мисливсько-рибальським виробничим об`єднанням Київської обласної ради УТМР договори про умови ведення мисливського господарства в мисливських угіддях, що надані їм у користування (п. 3.1). Опис меж мисливських угідь відповідача 2 площею 42000 га: З півночі: від перетину східної адміністративної межі Кошівської сільської ради з межею Тетіївського району, далі по адміністративній межі Тетіївського району до перетину з західною межею Галайківської сільської ради. Зі сходу від перетину адміністративної межі Тетіївського району на південь західною межею Галайківської сільської ради до перетину з автошляхом Тетіїв - Пятигори, далі на схід по цьому автошляху до перетину з західною межею Пятигорської сільської ради, далі на південь західними межами Пятигорської, Степківської, Горошківської сільських рад до перетину з адміністративною межею Тетіївського району. З півдня: адміністративною межею Тетіївського району до перетину з автошляхом Хмелівка - Лукашівка. З заходу: адміністративною межею Тетіївського району до перетину з південною межею Михайлівської сільської ради, далі на схід по південній адміністративній межі Михайлівської сільської ради до східної межі цієї сільської ради, далі східними межами Михайлівської та Дзвеняцької сільських рад до перетину , з адміністративною межею Тетіївського району, далі на північ адміністративною межею Тетіївського району до перетину зі східною адміністративною межею Кошівської сільської ради, далі цією межею до перетину адміністративної межі Тетіївського району.

Пунктом 1.7 рішення від 17.09.2013 вирішено додаток 5 до рішення Київської обласної ради від 23.07.2013 № 645-33-УІ викласти в редакції згідно з додатком 7, що додається. Згідно додатку № 7 опис меж мисливських угідь відповідача 2 площею 19900 га: З півночі: від перетину межі Поліського району з автомобільною дорогою Красятичі-Термахівка, далі межею з Поліським районом до р. Болотня, далі по течії р. Болотня до перетину з лінією електропередачі (Чорнобильської АЕС), далі на північ по лінії електропередачі до перетину з дорогою с. Мала Макарівка - с. Русаки, далі по цій дорозі до перетину з автошляхом Іванків - Чорнобиль, далі цією дорогою через села Доманівка і Піски до с. Карпилівка, від с. Карпилівка до межі 30-ти км зони відчуження Чорнобильської АЕС далі по цій межі в напрямку сіл Андріївка, до КПП Дитятки. Зі сходу: від КПП Дитятки по авто дорозі Дитятки - Оране до с. Оране, далі по західній околиці с. Оране до переправи через річку Тетерів. 3 півдня: по лівому березі річки Тетерів вгору проти течії до смт Іванків, від смт Іванків автошляхом Київ - Мінськ через с. Обуховичі до с. Термахівка. З заходу: далі від с. Термахівка автомобільною дорогою Красятичі-Термахівка до перетину з межею Поліського району. Страхоліська ділянка. З півночі: від північної околиці села Страхолісся, далі по межі 30-ти км зони відчуження Чорнобильської АЕС до межі з Чернігівською областю (фарватером р. Дніпро). Зі сходу: по адміністративній межі з Чернігівською областю (фарватером р. Дніпро) до межі з ТОВ "Кедр". З півдня: по межі ТОВ "Кедр" до південної околиці с. Страхолісся. З заходу: по західній околиці с. Страхолісся.

До матеріалів справи долучено договір про умови ведення мисливського господарства від 23.09.2013 та від 25.09.2013, укладений між Київським обласним та по місту Києву управлінням лісового та мисливського господарства та Київським обласним мисливсько-рибальським виробничим об`єднанням Київської обласної ради Українського товариства мисливців і рибалок в межах Іванківського адміністративного району та Тетіївського району, якими обумовлено чисельність тварин на мисливських угіддях та порядок використання мисливських угідь для ведення мисливського господарства.

Як підтверджено матеріалами справи вищезазначені рішення були прийняті на підставі подання Державного агентства лісових ресурсів України від 18.07.2013 № 03-01/3743-13, в якому вказано, що відповідно до ст. 6-1, 22 Заокну України "Про мисливське господарство та полювання" керуючись Положенням про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 № 458. Враховуючи клопотання Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, погодження землевласників і землекористувачів, Іванківської, Рокитнянськоої, Таращанської районних державних адміністрацій, а також Іванківської, Рокитнянської, Таращанської районних рад, Державне агентство лісових ресурсів України направляє на розгляд обласної ради матеріали надання у користування мисливських угідь на території районів Київської області: Іванківський - площа 31,7 тис га, Рокитнянський - площа 44,541 тис га (за виключенням земельних ділянок ДП "Богуславський лісгосп"); Таращанський - площа 52,242 тис га (за виключенням земельних ділянок ДП "Богуславський лісгосп") Київському обласному мисливсько-рибальському виробничому об`єднанню Київської обласної ради УТМР загальною площею 128483 га. Подання було підтримано на підставі висновків та рекомендацій постійної комісії Київської обласної ради з питань земельних відносин та погоджено листом Київської обласної державної адміністрації від 18.07.2013 № 11-20/15633.

Попередньо відповідач 2 звертався до Голові Київської обласної ради з заявою про розгляд на сесії обласної ради питання про виділення відповідачу 2 в користування мисливських угідь площею 150,07 тис. га (отримано 18.07.2013 за № 08-02-13/1345-01).

До матеріалів справи надано докази того, що передача в користування мисливських угідь відповідачу 2 на підставі спірних рішень відбулась за попередньою згодою власників (землекористувачів) земельних ділянок: лист Управління водних ресурсів у м. Києві та Київській області від квітня 2013 року № 187, лист Іванківської районної державної адміністрації Київської області від 31.05.2013 № 6-22-2268, лист ДП "Іванківське лісове господарство" № 242 від 31.05.2013; рішення Іванківської районної ради Київської області "Про погодження надання у користування мисливських угідь Українському твоарситву мисливців і рибалок" від 10.08.2012 № УІ-23/426; Рішення Ладижинської сільської ради Іванківського району Київської області "Про погодження надання в користування мисливських угідь Розважівському районному мисливському господарству ГО УТМР" від 26.12.2012 № УІ-20-147; Рішення Варівської сільської ради Іванківського району Київської області "Про розгляд клопотання мисливського господарства УТМР" від 07.12.2011 № УІ-14/47; Рішення Горностайпільської сільської ради Іванківського району Київської області "Про погодження та надання мисливських угідь" від 28.04.2012 № УІ-22/146; Рішення Дитятківської сільської ради Іванківського району Київської області "Про погодження надання в користування мисливських угідь Дитятківської сільської ради Розважівському районному мисливському господарству УТМР"; Рішення Жміївської сільської ради Іванківського району Київської області № 42 від 26.04.2012; Рішення Іванківської селищної ради Іванківського району Київської області "Про погодження продовження терміну користування мисливськими угіддями Розважівським районним мисливським господарством УТМР" від 06.09.2011 № УІ-35-1895, тощо. Відповідні рішення, листи та довідки містяться в матеріалах справи в тому першому - аркуші справи № 109-183.

Також подано юридичний висновок на проект рішення Київської обласної ради "Про закріплення мисливських угідь на території Київської області", в якому вказано про можливість розгляду питання щодо надання в користування мисливських угідь в тому числі відповідачу 2; пояснювальну записку начальника Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства щодо доцільності передачі мисливських угідь.

Отже з поданих до матеріалів справи документів вбачається, що рішеннями Київської обласної ради від 23.07.2013 № 645-33-УІ та від 17.09.2013 № 667-34-УІ відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" , абзацу третього частини 1 статті 9 , статей 21 , 22 , 23 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" , ураховуючи подання Державного агентства лісових ресурсів України, погодження Київської обласної державної адміністрації, висновки та рекомендації постійної комісії Київської обласної ради з питань земельних відносин, Підприємству об`єднанню громадян (релігійної організації, профспілки) Київське обласне мисливсько-рибальське виробниче об`єднання Київської обласної ради Українського товариства мисливців і рибалок надано у користування для ведення мисливського господарства терміном на 15 та 25 років мисливські угіддя загальною площею 114142,00 га на території Іванківського та Тетіївського, та Таращанського районів та в межах згідно з додатками.

На виконання вказаних рішень 23.09.2013 та 25.09.2013 між Київським обласним та по місту Києву управлінням лісового Підприємством об`єднанням громадян (релігійної організації, профспілки) Київське обласне мисливсько-рибальське виробниче об`єднання Київської обласної ради Українського товариства мисливців і рибалок укладено договори про умови ведення мисливського господарства.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, послався на те, що протиправними рішеннями Київської обласної ради всупереч вимогам статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" , надано в користування мисливські угіддя без відповідного погодження зі всіма землевласниками, землекористувачами, органами місцевого самоврядування і органами виконавчої влади на місцях, та завдано збитків позивачу як орендарю земельної ділянки, в зв`язку з неотриманням ним прибутку за користування відповідачем 2 орендованою земельною ділянкою, що є підставою для визнання недійними та скасування рішень обласної ради.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 21 ЦК суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і, одночасно, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Статтями 13, 14 і 16 Конституції України встановлено, що земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов`язком держави.

Преамбулою Закону України "Про мисливське господарство та полювання" визначено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності юридичних і фізичних осіб у галузі мисливського господарства та полювання, забезпечує рівні права усім користувачам мисливських угідь у взаємовідносинах з органами державної влади щодо ведення мисливського господарства, організації охорони, регулювання чисельності, використання та відтворення тваринного світу.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" мисливські угіддя - ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) Ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь. Не допускається користування мисливськими тваринами та ведення мисливського господарства без оформлення відповідних документів у встановленому цим Законом порядку. Умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, і користувачами мисливських угідь. Форма договору встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового та мисливського господарства, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища. Для потреб мисливського господарства користувачі мисливських угідь мають право у встановленому порядку, за згодою власників або користувачів земельних ділянок, будувати на мисливських угіддях необхідні будівлі та біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов`язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів земельних ділянок. Відносини між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь регулюються відповідними договорами.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок. Мисливські угіддя надаються у користування на строк не менш як на 15 років. Площа мисливських угідь, що надаються користувачеві, повинна становити не менше 3 тисяч гектарів, але не більше ніж 35 відсотків від загальної площі мисливських угідь Автономної Республіки Крим, області та м. Севастополя. Переважне право на користування мисливськими угіддями мають: власники та постійні користувачі земельних ділянок; користувачі мисливських угідь, які продовжують строк користування цими угіддями.

За змістом статей 6 , 6 - 1 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" подання документів з питань надання у користування мисливських угідь належить до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового та мисливського господарства, а також до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства у галузі мисливського господарства і полювання.

Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, відповідно до Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 № 458/2011 , (чинний на момент прийняття спірних рішень) є Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство), яке відповідно до покладених на нього завдань, зокрема вносить пропозиції щодо надання в користування мисливських угідь та припинення права користування ними органам, що приймають ці рішення (підпункт 27 пункту 3 Положення № 458/2011). Держлісагентство України здійснює повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (пункт 7 Положення № 458/2011).

Відповідно до п. 1, п. 4.12 Положення про обласні управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 21.03.2012 № 134 , Обласні управління лісового та мисливського господарства (далі - Управління) підпорядковуються Держлісагентству України та є його територіальними органами. Забезпечується подання Держлісагентству України документів з питань надання у користування мисливських угідь

Згідно зі статтею 9 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських рад у галузі мисливського господарства та полювання належить: затвердження відповідних програм розвитку мисливського господарства; вирішення в установленому порядку питань надання і користування мисливських угідь;вирішення інших питань у межах своїх повноважень.

Порядок надання у користування мисливських угідь визначено положеннями статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" , якими встановлено, мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

Отже, мисливські угіддя для ведення мисливського господарства на території Київської області надаються у користування за рішенням Київської обласної ради за поданням Держлісагентства України, підготовленим на підставі документів, поданих Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства, яке погоджується з Київською обласною державною адміністрацією, яка відповідно до положень Закону України "Про місцеві державні адміністрації" здійснює виконавчу владу у відповідній області, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

За змістом статті 10 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" до повноважень сільських, селищних і міських рад у галузі мисливського господарства та полювання належить, зокрема вирішення відповідно до цього Закону питань, що стосуються надання у користування мисливських угідь.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням сільських рад, які долучені до матеріалів справи, було погоджено Підприємству об`єднанню громадян (релігійної організації, профспілки) Київське обласне мисливсько-рибальське виробниче об`єднання Київської обласної ради Українського товариства мисливців і рибалок надання в користування мисливських угідь у межах територій відповідних сільських рад.

Отже при винесенні оскаржуваних рішень Київської облради було дотримано порядок, яким на законодавчому рівні запроваджене погодження всіх землекористувачів при реалізації власниками земельних ділянок, на яких розташовані мисливські угіддя, прав на землю з реалізацією користувачем мисливських угідь права на ці угіддя.

З вищезазначених норм вбачається, що сільські ради, які здійснюють правомочності власника земельних ділянок від імені українського народу, мають право погоджувати надання у користування мисливських угідь, а законом передбачено обов`язковість погодження власником або землекористувачем. Оскільки, до матеріалів справи долучено докази погодження власниками передання в користування мисливських угідь, суд не вбачає, що спірні рішення ради прийняті з порушенням закону. Крім того, саме Держлісагентство подало до обласної ради подання про прийняття рішення про передачу в користування мисливських угідь, до якого були долучені визначені законодавством документи, необхідні для прийняття рішень обласною радою.

Як встановлено у ч. 6 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Суд зазначає, що частина 1 статті 15 Цивільного кодексу України закріплює за кожною особою право на захист свого цивільного права. Підставою для їх захисту є порушення, невизнання або оспорювання цивільного права.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Дана норма кореспондується з положенням ст.20 Господарського кодексу України, в якій передбачено, що держава забезпечує захист прав та законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим Кодексом та іншими законами України.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що право вибору способу захисту порушеного або оспорюваного права належить позивачеві, тоді як перевірка відповідності цього способу наявному порушенню і меті судового розгляду є обов`язком суду, який має приймати рішення зі справи в межах заявлених позовних вимог та з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, беручи до уваги як можливість у той чи іншій спосіб захистити порушене право (за наявності підстав для цього), так і необхідність подальшого виконання прийнятого судом рішення.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В цих нормах передбачається певна низка заходів, за допомогою яких потерпіла особа забезпечує реалізацію права на захист свого порушеного права чи інтересу, які в сукупності своїй утворюють відповідний правовий механізм захисту прав особи, який міститься в кожній галузі права.

Позивач просить захистити його право землекористувача (орендаря) щодо недотриманого ним прибутку (упущеної вигоди) в зв`язку з відсутністю договіорного регулювання правовідносин між позивачем та відповідачем 2 порядку використання мисливських угідь в частині земельної ділянки, переданої позивачу в оренду та визначення плати за користування відповідачем 2 мисливських угідь в межах вказаної земельної ділянки, шляхом визнання недійсними та скасування рішень обласної ради, про надання в користування відповідачу 2 мисливських угідь. Метою звернення до суду є саме відшкодування втрат позивача по недоотриманню прибутку та відшкодування збитків, пов`язаних з користуванням відповідачем 2 мисливськими угіддями, що частково перебувають на земельній ділянці, наданій позивачу в оренду. Суд зазначає, визнання недійсними та скасування рішень обласної ради не може відновити порушеного права позивача, оскільки, не призведе до відшкодування йому збитків, в тому числі упущеної вигоди.

Тобто, обраний позивачами спосіб захисту свого права шляхом визнання недійсним та скасування рішень обласної ради, не забезпечує реального захисту порушеного права орендаря, тобто у будь-якому випадку не призведе до поновлення прав позивача, яке він вважає порушеним, в зв`язку прийняттям спірних рішень та завданням йому збитків.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з нормами статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення (вказана правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 № 911/1563/17).

Суд також враховує положення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов`язань за ст.13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією.

Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Загалом, необхідно зазначити, що власник порушеного права може скористатися не будь - яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Тобто саме ефективність способу захисту є основоположним принципом, який має враховуватись судом при ухваленні рішення.

Обраним позивачем способом захисту, порушене на його думку право не може бути відновлено та захищено.

Крім того суд відзначає, що позивач не позбавлений в силу ст. 21, 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" звернутись до відповідача 2 з офертою укласти договір для врегулювання відносин щодо користування відповідачем 2 мисливськими угіддями в частині земельної ділянки, орендарем якої є позивач. Доказів того, що ТОВ "Хутір на околиці" звертався до Підприємства об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) Київське обласне мисливсько-рибальське виробниче об`єднання Київської обласної ради Українського товариства мисливців і рибалок щодо укладення відповідного договору, суду не надано. З вищезазначеного, вбачається, що позов ТОВ "Хутір на околиці" є передчасним та неефективним.

Щодо припинення користування мисливськими угіддями на підставі заяви позивача, суд зазначає, що відповідно до ст. 23 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" Право користування мисливськими угіддями припиняється у разі: закінчення строку користування; добровільної відмови від користування; припинення діяльності юридичних осіб, яким надано у користування мисливські угіддя; систематичного невиконання обов`язків щодо охорони та відтворення мисливських тварин, зобов`язань, обумовлених договором між користувачем мисливських угідь та власником (користувачем) земельних ділянок або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства; погіршення якості мисливських угідь з вини їх користувача; в інших випадках, передбачених законодавством. А тому користування відповідача 2 мисливськими угіддями на підставі заяви позивача не може бути припиненим в силу приписів закону.

Щодо застосування строку позовної давності.

Суд зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що йому стало відомо про порушення його права спірними рішеннями лише у 2018 році. Крім того, оскільки, позивач оскаржує не користування відповідачем 2 мисливськими угіддями, а саме рішення обласної ради, його заперечення що правопорушення є триваючим і тому, строк позовної давності не пропущений є необгурнтованими. Суд вбачає, що за зверненням з позовними вимогами, що є предметом розгляду у даній справі, позивачем пропущено строк позовної давності.

Проте, відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В той же час, суд зазначає, що заява відповідача про застосування позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки за змістом частини першої ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє у позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки суд відмовляє в позові по суті в зв`язку з відсутністю порушеного права або охоронюваного інтересу позивача та неефективністю обраного способу захисту, тому питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищенаведене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог.

Судові витрати за розгляд справи відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Хутір на околиці" (07205, Київська область, Іванківський район, село Сукачі, вулиця Рибкомбінат, будинок 2, ідентифікаційний код 31119647) до Київської обласної ради (01196, м. Київ, площа Лесі Українки, будинок 1, ідентифікаційний код 24572267); Підприємства об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) "Київське обласне мисливсько-рибальське виробниче об`єднання Київської обласної ради Українського товариства мисливців і рибалок" (04053, м. Київ, провулок Несторівський, будинок 7/9, ідентифікаційний код 05578904) про визнання недійсним та скасування рішення Київської обласної ради № 645-33-УІ від 23.07.2013 "Про закріплення мисливських угідь на території Київської області" в частині надання у користування мисливських угідь для ведення мисливського господарства "п. 1.5 Терміном на 15 років Київському обласному мисливсько-рибальському виробничому об`єднанню Київської обласної ради УТМР, в межах згідно з додатками № 5,6 , що додаються" та Київської обласної ради № 667-34-УІ від 17.09.2013 "Про закріплення мисливських угідь на території Київської області" в частині "п. 17.7 Додаток 5 до рішення Київської обласної ради від 23.07.2013 № 645-33-УІ викласти в редакції згідно з додатком 7, що додається" - відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 16.07.2019

Суддя І.В.Усатенко