Постанова

від 05.12.2019 по справі 910/2467/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2019 р. Справа№ 910/2467/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Скрипки І.М.

Тищенко А.І.

секретар судового засідання: Бендюг І.В.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 05.12.2019,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Хутір на околиці

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2019 (повний текст складено 16.07.2019)

у справі № 910/2467/19 (суддя Усатенко І.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Хутір на околиці

до 1) Київської обласної ради;

2) Підприємства об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) Київське обласне мисливсько-рибальське виробниче об`єднання Київської обласної ради Українського товариства мисливців і рибалок

про визнання недійсними та скасування рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю Хутір на околиці (далі, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської обласної ради (далі, відповідач-1) та Підприємства об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) Київське обласне мисливсько-рибальське виробниче об`єднання Київської обласної ради Українського товариства мисливців і рибалок (далі, відповідач-2) про визнання недійсним та скасування рішення Київської обласної ради №645-33-VІ від 23.07.2013 Про закріплення мисливських угідь на території Київської області в частині надання у користування мисливських угідь для ведення мисливського господарства п. 1.5 Терміном на 15 років Київському обласному мисливсько-рибальському виробничому об`єднанню Київської обласної ради УТМР, в межах згідно з додатками 5, 6, що додаються та Рішення Київської обласної ради №667-34-VІ від 17.09.2013 Про закріплення мисливських угідь на території Київської області в частині п. 1.7 додатку № 5 до рішення Київської обласної ради № 645-33-VІ від 23.07.2013 викласти в редакції згідно з додатком 7, що додається .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювані рішення прийняті з порушенням та недотриманням норм та вимог статей 21, 22, 24 Закону України Про мисливське господарство та полювання - без погодження надання у користування мисливських угідь з усіма власниками або користувачами земельних ділянок.

Короткий зміст оскарженого рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.07.2019 у справі №910/2467/19 у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив наступного:

- при прийнятті оскаржуваних рішень Київською обласною радою було дотримано порядок, яким на законодавчому рівні запроваджене погодження всіх землекористувачів при реалізації власниками земельних ділянок, на яких розташовані мисливські угіддя, прав на землю з реалізацією користувачем мисливських угідь права на ці угіддя. До матеріалів справи долучено докази погодження власниками передання в користування мисливських угідь, крім того, саме Держлісагентство подало до обласної ради подання про прийняття рішення про передачу в користування мисливських угідь, до якого були долучені визначені законодавством документи, необхідні для прийняття рішень обласною радою;

- обраний позивачами спосіб захисту свого права шляхом визнання недійсним та скасування рішень обласної ради, не забезпечує реального захисту порушеного права орендаря, тобто у будь-якому випадку не призведе до поновлення прав позивача, які він вважає порушеними;

- позивач не позбавлений в силу статей 21, 22 Закону України Про мисливське господарство та полювання права звернутись до відповідача-2 з офертою укласти договір для врегулювання відносин щодо користування відповідачем-2 мисливськими угіддями в частині земельної ділянки, орендарем якої є позивач;

- щодо застосування строку позовної давності суд зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що йому стало відомо про порушення його права спірними рішеннями лише у 2018 році. Крім того, оскільки, позивач оскаржує не користування відповідачем-2 мисливськими угіддями, а саме рішення обласної ради, його заперечення, що правопорушення є триваючим і тому строк позовної давності не пропущений, є необґрунтованими. Відтак, суд вбачає, що за зверненням з позовними вимогами, що є предметом розгляду у даній справі, позивачем пропущено строк позовної давності. В той же час, суд зазначив, що заява відповідача про застосування позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, чого у даному випадку судом встановлено не було.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з вказаним рішенням, 09.09.2019 (про що свідчить відбиток вхідного штемпеля Господарського суду міста Києва), Товариство з обмеженою відповідальністю Хутір на околиці звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2019 у справі № 910/2467/19 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до наступного:

- оспорювані рішення Київської обласної ради №645-33-VІ від 23.07.2013 Про закріплення мисливських угідь на території Київської області в частині надання у користування мисливських угідь для ведення мисливського господарства п. 1.5 Терміном на 15 років Київському обласному мисливсько-рибальському виробничому об`єднанню Київської обласної ради УТМР, в межах згідно з додатками 5, 6, що додаються та рішення Київської обласної ради №667-34-VІ від 17.09.2013 Про закріплення мисливських угідь на території Київської області в частині п. 1.7 додатку № 5 до рішення Київської обласної ради № 645-33-VІ від 23.07.2013 викласти в редакції згідно з додатком 7, що додається винесені з порушенням процедури їх прийняття, всупереч вимог чинного законодавства, без оформлення відповідних документів, зокрема, відсутні погодження позивача, як землекористувача, які є необхідними в силу вимог статті 22 Закону України Про мисливське господарство та полювання ;

- використання переданих у користування позивачу земельних ділянок в якості мисливських угідь відповідачем-2 є неправомірним та таким, що порушує права апелянта на безперешкодне користування земельними ділянками для рибогосподарських потреб. Позивачем було реалізоване гарантоване та охоронюване державою право на захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності;

- судом першої інстанції невірно трактуються вимоги позивача, оскільки останнім жодним чином не визначалася як підстава для скасування рішення обласної ради - неотримання ним прибутку за користування відповідачем орендованою земельною ділянкою. Позивачем навпаки зазначалося, що підставою для скасування оспорюваних рішень є відсутність погодження землекористувача, що в силу положень статті 22 Закону України Про мисливське господарство та полювання свідчить про порушення при процедурі прийняття рішення та має наслідком збитковість, оскільки діяльність мисливців на території позивача перешкоджає його мирному володінню орендованою земельною ділянкою та здійсненню господарської діяльності. Скасування рішень обласної ради в частині надання відповідачу-2 в користування земельних ділянок позивача, що прийняте всупереч його волі та охоронюваних законом інтересів, матиме наслідком поновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивача, оскільки останній зможе ефективно здійснювати свою господарську діяльність без будь-яких втручань з боку третіх осіб (мисливців і т.д.);

- із приводу строків позовної давності щодо заявлених позивачем вимог скаржник зазначає, що правопорушення є триваючим, оскільки, прийнявши у 2013 році неправомірне рішення, обласна рада порушила права позивача, не врахувавши його згоди/незгоди щодо надання земельних ділянок, які були передані позивачеві для здійснення його господарської діяльності. Внаслідок прийняття оскаржуваного рішення обласною радою відповідач-2 і по сьогоднішній день неправомірно користується земельними ділянками позивача, згоди на користування якими останнім надано не було, більше того, таку згоду не було навіть намагань отримати. Неправомірне полювання на земельних ділянках позивача ставить під загрозу життя та здоров`я його працівників, а також загрожує зупиненням роботи підприємства.

У тексті апеляційної скарги апелянтом порушено також клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2019 у справі № 910/2467/19.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, відповідач-1 у відзиві на апеляційну скаргу, поданому до суду апеляційної інстанції 16.10.2019, просив суд у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду залишити без змін, застосувати строки позовної давності. У відзиві відповідач-1 зазначає наступне:

- стаття 22 Закону України Про мисливське господарство та полювання дозволяє претенденту на отримання в користування мисливських угідь отримати погодження або з власниками, або з користувачами земельних ділянок, на яких вказані угіддя розташовані;

- відповідач-2 отримав відповідне погодження у власника земельної ділянки, на якій розташовані вказані мисливські угіддя, а саме у Іванківської районної державної адміністрації, яка листом від 03.07.2012 надала відповідачу-2 відповідне погодження. Відтак, відповідач-2 не потребував отримання погодження ще й позивача. Водночас, відповідач-1, після отримання подання Державного агентства лісових ресурсів України, діяв виключно у межах законодавства, адже саме на Державне агентство лісових ресурсів України було покладено обов`язок організовувати ведення мисливського господарства, в тому числі, оформлення подання та всіх супутніх документів для можливості розгляду Київською обласною радою питання про надання мисливських угідь у користування;

- самостійний позов про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок або надання мисливських угідь у користування не виконує функції захисту прав особи, оскільки не впливає на права та обов`язки сторін таких правовідносин (у зв`язку з тим, що дія цих ненормативних актів вичерпується фактом їх виконання);

- позивачем не надано належного доказу, який би підтверджував той факт, що орендована ним земельна ділянка ввійшла в склад мисливських угідь;

- позивач звернувся до суду з позовом 27.02.2019, тобто із пропуском строку позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів, без заяви про поновлення пропущеного строку.

Відповідач-2 відзиву на апеляційну скаргу суду не надав, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.09.2019 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Кропивна Л.В. (головуючий), Смірнова Л.Г., Дідиченко М.А.

Суддями Північного апеляційного господарського суду Кропивною Л.В. (головуючий), Смірновою Л.Г., Дідиченко М.А. було заявлено про самовідвід від розгляду справи №910/2467/19, обґрунтований тим, що під час автоматизованого розподілу даної справи не було враховано спеціалізацію суддів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2019 задоволено заяву про самовідвід суддів Кропивної Л.В. (головуючий), Смірнової Л.Г., Дідиченко М.А. від розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Хутір на околиці на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2019 у справі №910/2467/19. Матеріали справи № 910/2467/19 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою у відповідності до положень статті 32 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2019 №09.1-07/430/19, у зв`язку із задоволенням заяви про самовідвід суддів Кропивної Л.В. (головуючий), Смірнової Л.Г., Дідиченко М.А. від розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Хутір на околиці на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2019 у справі №910/2467/19, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.09.2019 справу №910/2467/19 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Скрипка І.М., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2019 у справі №910/2467/19 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю Хутір на околиці пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2019 у справі №910/2467/19. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Хутір на околиці на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2019 у справі №910/2467/19. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Хутір на околиці на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2019 у справі №910/2467/19 на 19.11.2019.

19.11.2019 представник позивача через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2019 у справі №910/2467/19 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Хутір на околиці про відкладення розгляду справи №910/2467/19 задоволено, розгляд справи №910/2467/19 відкладено на 26.11.2019.

26.11.2019 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду представник апелянта подав клопотання про призначення земельно-технічної експертизи у справі 910/2467/19 для з`ясування того, чи накладаються межі мисливських угідь, наданих рішеннями Київської обласної ради від 23.07.2013 №667-34-УІ та 17.09.2013 №667-34УІ Про закріплення мисливських угідь на території Київської області у користування Київському обласному мисливсько-рибальському виробничому об`єднанню Київської обласної ради Українського товариства мисливців і рибалок площею 42 000 га терміном на 25 років в межах додатків, на межі земельних ділянок, що перебувають у користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю Хутір на околиці .

У судове засідання, призначене на 26.11.2019, з`явилися представники позивача, відповідача-1 та відповідача-2.

У судовому засіданні 26.11.2019 представник позивача підтримав клопотання про проведення земельно-технічної експертизи у справі 910/2467/19.

Представники Київської обласної ради поклалися на розсуд суду при вирішенні зазначеного питання.

Представник відповідача-2 заперечував проти задоволення зазначеного клопотання.

У судовому засіданні 26.11.2019 колегія суддів дійшла висновку про відкладення вирішення клопотання апелянта про призначення земельно-технічної експертизи у справі №910/2467/19 після з`ясування фактичних обставин справи.

У судовому засіданні 26.11.2019 суд заслухав пояснення представників сторін щодо обставин справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2019 розгляд справи №910/2467/19 відкладено на 05.12.2019.

У судовому засіданні 05.12.2019 позивач подав заяву про відкликання поданого в рамках даної справи клопотання про призначення земельно-технічної експертизи, у зв`язку з чим останнє судом не розглядалось.

Також 05.12.2019 позивач подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, які стосуються виявлення фактів незаконного полювання на території орендованої позивачем земельної ділянки, а саме доповідної записки на ім`я директора ТОВ Хутір на околиці від 20.08.2018, листа-відповіді начальника Іванківського відділення поліції від 19.11.2018, листа-відповіді начальника Іванківського відділення поліції від 28.11.2019.

У судовому засіданні 05.12.2019 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників сторін

У судове засідання 05.12.2019 з`явились представники позивача та відповідачів.

Представники позивача в судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просили її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Представники відповідачів у судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційної скарги позивача, просили залишити її без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

18.03.2013 між Іванківською районною державною адміністрацією (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Хутір на околиці (орендар) було укладено Договір оренди землі, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В., зареєстрований в реєстрі за №137.

Згідно пункту 1 вказаного Договору орендодавець на підставі розпорядження №406 від 28.05.2012 Іванківської районної державної адміністрації Київської області, розпорядження №560 від 09.08.2012 Іванківської районної державної адміністрації Київської області, розпорядження №907 від 21.12.2012 Іванківської державної адміністрації Київської області надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки водного фонду для рибогосподарських потреб. Земельні ділянки знаходяться за межами населених пунктів на території Ладижинської сільської ради Іванківського району Київської області.

Згідно довідки №03-18-464 від 28.12.2012, виданої управлінням Держкомзему у Іванківському районі Київської області, сформовано кадастрові номери: 3222082000:01:001:0003 - 103,8384 га; 3222082000:01:001:0001 - 949,7196.

За змістом пунктів 2, 7, 14, 15 Договору оренди в оренду передаються земельні ділянки загальною площею 1053,5580 га, в тому числі під гідротехнічними спорудами - 53,8806 га, під річками - 22,5775 га, під каналами - 19,7042 га, під озерами та ставками - 957,3957 га. Земельна ділянка виділена в натурі в установленому законом порядку. Договір укладено на 49 років, тобто до 18.03.2062. Земельна ділянка передається в оренду для рибогосподарських потреб. Цільове призначення земельної ділянки: землі водного фонду.

23.07.2013 Київською обласною радою було прийнято рішення №645-33-VІ Про закріплення мисливських угідь на території Київської області .

Пунктом 1.5. Рішення №645-33-VІ від 23.07.2013 вирішено надати у користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства терміном на 15 років Київському обласному мисливсько-рибальському виробничому об`єднанню Київської обласної ради УТМР, в межах згідно з додатками 5, 6, що додаються.

Згідно пункту 3.1. Рішення №645-33-VІ від 23.07.2013 зобов`язано Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства укласти в установленому порядку з Київським обласним мисливсько-рибальським виробничим об`єднанням Київської обласної ради УТМР договори про умови ведення мисливського господарства в мисливських угіддях, що надані їм у користування.

Згідно додатку №6 до вказаного Рішення опис меж мисливських угідь відповідача-2 (площа 52 242 га): в межах адміністративного району, за виключенням земельних ділянок ДП Богуславський лісгосп (Таращанського, Улашівського, Бушівського, Медвинського лісництв).

17.09.2013 Київською обласною радою було прийнято рішення №667-34-VІ Про закріплення мисливських угідь на території Київської області , яким вирішено надати у користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства: Терміном на 25 років Київському обласному мисливсько-рибальському виробничому об`єднанню Київської обласної ради Українського товариства мисливців і рибалок загальною площею 42000 га в межах згідно з додатком 2, що додається (пункт 1.2. Рішення). Зобов`язано Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства: укласти в установленому порядку з Київським обласним мисливсько-рибальським виробничим об`єднанням Київської обласної ради УТМР договори про умови ведення мисливського господарства в мисливських угіддях, що надані їм у користування (пункт 3.1. Рішення).

У Додатку №2 до рішення Київської обласної ради №667-34-VІ від 17.09.2013 визначено Опис меж мисливських угідь відповідача-2 площею 42000 га: З півночі: від перетину східної адміністративної межі Кошівської сільської ради з межею Тетіївського району, далі по адміністративній межі Тетіївського району до перетину з західною межею Галайківської сільської ради. Зі сходу від перетину адміністративної межі Тетіївського району на південь західною межею Галайківської сільської ради до перетину з автошляхом Тетіїв - Пятигори, далі на схід по цьому автошляху до перетину з західною межею Пятигорської сільської ради, далі на південь західними межами Пятигорської, Степківської, Горошківської сільських рад до перетину з адміністративною межею Тетіївського району. З півдня: адміністративною межею Тетіївського району до перетину з автошляхом Хмелівка - Лукашівка. З заходу: адміністративною межею Тетіївського району до перетину з південною межею Михайлівської сільської ради, далі на схід по південній адміністративній межі Михайлівської сільської ради до східної межі цієї сільської ради, далі східними межами Михайлівської та Дзвеняцької сільських рад до перетину, з адміністративною межею Тетіївського району, далі на північ адміністративною межею Тетіївського району до перетину зі східною адміністративною межею Кошівської сільської ради, далі цією межею до перетину адміністративної межі Тетіївського району.

Пунктом 1.7. Рішення від 17.09.2013 вирішено додаток 5 до рішення Київської обласної ради від 23.07.2013 №645-33-УІ викласти в редакції згідно з додатком 7, що додається.

Згідно додатку №7 Опис меж мисливських угідь відповідача-2 площею 19 900 га: З півночі: від перетину межі Поліського району з автомобільною дорогою Красятичі-Термахівка, далі межею з Поліським районом до р. Болотня, далі по течії р. Болотня до перетину з лінією електропередачі (Чорнобильської АЕС), далі на північ по лінії електропередачі до перетину з дорогою с. Мала Макарівка - с. Русаки, далі по цій дорозі до перетину з автошляхом Іванків - Чорнобиль, далі цією дорогою через села Доманівка і Піски до с. Карпилівка, від с. Карпилівка до межі 30-ти км зони відчуження Чорнобильської АЕС далі по цій межі в напрямку сіл Андріївка, до КПП Дитятки. Зі сходу: від КПП Дитятки по автодорозі Дитятки - Оране до с. Оране, далі по західній околиці с. Оране до переправи через річку Тетерів. 3 півдня: по лівому березі річки Тетерів вгору проти течії до смт Іванків, від смт Іванків автошляхом Київ - Мінськ через с. Обуховичі до с. Термахівка. З заходу: далі від с. Термахівка автомобільною дорогою Красятичі-Термахівка до перетину з межею Поліського району. Страхоліська ділянка. З півночі: від північної околиці села Страхолісся, далі по межі 30-ти км зони відчуження Чорнобильської АЕС до межі з Чернігівською областю (фарватером р. Дніпро). Зі сходу: по адміністративній межі з Чернігівською областю (фарватером р. Дніпро) до межі з ТОВ Кедр . З півдня: по межі ТОВ Кедр до південної околиці с. Страхолісся. З заходу: по західній околиці с. Страхолісся.

23.09.2013 та 25.09.2013 між Київським обласним та по місту Києву управлінням лісового та мисливського господарства та Київським обласним мисливсько-рибальським виробничим об`єднанням Київської обласної ради Українського товариства мисливців і рибалок в межах Іванківського адміністративного району та Тетіївського району відповідно були укладені Договори про умови ведення мисливського господарства, якими обумовлено чисельність тварин на мисливських угіддях та порядок використання мисливських угідь для ведення мисливського господарства.

Рішення №645-33-VІ від 23.07.2013 та №667-34-VІ від 17.09.2013 були прийняті відповідачем-1 на підставі подання Державного агентства лісових ресурсів України від 18.07.2013 №03-01/3743-13, в якому вказано, що відповідно до статей 6-1, 22 Закону України Про мисливське господарство та полювання , керуючись Положенням про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженим Указом Президента України від 13.04.2011 №458, враховуючи клопотання Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, погодження землевласників і землекористувачів, Іванківської, Рокитнянськоої, Таращанської районних державних адміністрацій, а також Іванківської, Рокитнянської, Таращанської районних рад, Державне агентство лісових ресурсів України направляє на розгляд обласної ради матеріали надання у користування мисливських угідь на території районів Київської області: Іванківський - площа 31,7 тис. га, Рокитнянський - площа 44,541 тис. га (за виключенням земельних ділянок ДП Богуславський лісгосп ); Таращанський - площа 52,242 тис. га (за виключенням земельних ділянок ДП Богуславський лісгосп ) Київському обласному мисливсько-рибальському виробничому об`єднанню Київської обласної ради УТМР загальною площею 128 483 га.

Подання було підтримано на підставі висновків та рекомендацій постійної комісії Київської обласної ради з питань земельних відносин та погоджено листом Київської обласної державної адміністрації від 18.07.2013 №11-20/15633.

У матеріалах справи містяться докази того, що передача в користування мисливських угідь відповідачу-2 на підставі спірних рішень відповідача-1 відбулась за погодженнями, оформленими листом Управління водних ресурсів у м. Києві та Київській області від квітня 2013 року №187 (том 1, а.с. 143), листом Іванківської районної державної адміністрації Київської області від 31.05.2013 №6-22-2268 (том 1, а.с. 146), листом ДП Іванківське лісове господарство № 242 від 31.05.2013 (том 1, а.с. 148), листом Головного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області 2012 року №04-09/16238 (том 1, а.с. 149), рішенням Іванківської районної ради Київської області Про погодження надання у користування мисливських угідь Українському товариству мисливців і рибалок від 10.08.2012 №VІ-23/426 (том 1, а.с. 152), рішенням Ладижинської сільської ради Іванківського району Київської області Про погодження надання в користування мисливських угідь Розважівському районному мисливському господарству ГО УТМР від 26.12.2012 №VІ-20-147 (том 1, а.с. 153), рішенням Варівської сільської ради Іванківського району Київської області Про розгляд клопотання мисливського господарства УТМР від 07.12.2011 №VІ-14/47 (том 1, а.с. 155), рішенням Горностайпільської сільської ради Іванківського району Київської області Про погодження та надання мисливських угідь від 28.04.2012 №VІ-22/146 (том 1, а.с. 157), рішенням Дитятківської сільської ради Іванківського району Київської області Про погодження надання в користування мисливських угідь Дитятківської сільської ради Розважівському районному мисливському господарству УТМР (том 1, а.с. 158), рішенням Жміївської сільської ради Іванківського району Київської області №42 від 26.04.2012 (том 1, а.с. 159), рішенням Іванківської селищної ради Іванківського району Київської області Про погодження продовження терміну користування мисливськими угіддями Розважівським районним мисливським господарством УТМР від 06.09.2011 №VІ-35-1895 (том 1, а.с. 160), рішенням Обуховицької сільської ради Іванківського району Київської області Про надання погодження на використання земель запасу сільської ради під мисливські угіддя від 09.12.2011 №6-16-114 (том 1, а.с. 161), рішенням Олізарівської сільської ради Іванківського району Київської області Про звернення мисливсько-рибацького виробничого об`єднання Київської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок , рішенням Пісківської сільської ради Іванківського району Київської області Про погодження надання мисливських угідь від 12.06.2012 №124 (том 1, а.с. 165), рішенням Оранської сільської ради Іванківського району Київської області Про погодження надання мисливських угідь від 30.03.2012 №VІ-17-135, рішенням Прибірської сільської ради Іванківського району Київської області Про погодження користування мисливськими угіддями Іванківською районною організацією Українського товариства мисливців та рибалок від 10.04.2012 №15-89 (том 1, а.с. 169), рішенням Сидоровицької сільської ради Іванківського району Київської області Про надання погодження на використання земель запасу сільської ради під мисливські угіддя від 06.06.2012 №VІ-15/67, рішенням Страхоліської сільської ради Іванківського району Київської області Про погодження надання у користування мисливських угідь №VІ-16-86/2 (том 1, а.с. 173), рішенням Термахівської сільської ради Іванківського району Київської області Про підтримку перезакріплення мисливських угідь №VІ-11/82 (том 1, а.с. 175).

Також у матеріалах справи міститься юридичний висновок на проект рішення Київської обласної ради Про закріплення мисливських угідь на території Київської області , в якому вказано про можливість розгляду питання щодо надання в користування мисливських угідь, в тому числі, відповідачу-2; пояснювальна записка начальника Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства щодо доцільності передачі мисливських угідь.

Отже, рішеннями Київської обласної ради від 23.07.2013 №645-33-VІ та від 17.09.2013 №667-34-VІ, ураховуючи подання Державного агентства лісових ресурсів України, погодження Київської обласної державної адміністрації, висновки та рекомендації постійної комісії Київської обласної ради з питань земельних відносин, Підприємству об`єднанню громадян (релігійної організації, профспілки) Київське обласне мисливсько-рибальське виробниче об`єднання Київської обласної ради Українського товариства мисливців і рибалок надано у користування для ведення мисливського господарства терміном на 15 та 25 років мисливські угіддя загальною площею 114142,00 га на території Іванківського, Тетіївського та Таращанського районів та в межах згідно з додатками.

Звертаючись до суду із позовом у даній справі, позивач зазначає, втім, що вказані рішення Київської обласної ради прийняті всупереч вимог статті 22 Закону України Про мисливське господарство та полювання , оскільки ними надано в користування мисливські угіддя без відповідного погодження зі всіма землевласниками, одним з яких згідно Договору оренди землі, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. та зареєстрованого в реєстрі за №137, є позивач.

Заперечуючи проти позову, відповідачі зазначали, що ними було дотримано усіх вимог, передбачених статтею 22 Закону України Про мисливське господарство та полювання . Крім того, наголошували на пропуску позивачем строків позовної давності щодо заявлених ним позовних вимог.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови, мотиви прийняття або відхилення аргументів, викладених сторонами

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, водночас, оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову із наступних мотивів.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і, одночасно, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Статтями 13, 14 та 16 Конституції України встановлено, що земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов`язком держави.

Преамбулою Закону України Про мисливське господарство та полювання (тут і надалі в редакції станом на дату прийняття відповідачем-1 оспорюваних рішень) визначено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності юридичних і фізичних осіб у галузі мисливського господарства та полювання, забезпечує рівні права усім користувачам мисливських угідь у взаємовідносинах з органами державної влади щодо ведення мисливського господарства, організації охорони, регулювання чисельності, використання та відтворення тваринного світу.

Відповідно до статті 1 Закону України Про мисливське господарство та полювання мисливські угіддя - ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.

Згідно статті 21 Закону України Про мисливське господарство та полювання ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь. Не допускається користування мисливськими тваринами та ведення мисливського господарства без оформлення відповідних документів у встановленому цим Законом порядку. Умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, і користувачами мисливських угідь. Форма договору встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового та мисливського господарства, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища. Для потреб мисливського господарства користувачі мисливських угідь мають право у встановленому порядку, за згодою власників або користувачів земельних ділянок, будувати на мисливських угіддях необхідні будівлі та біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов`язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів земельних ділянок. Відносини між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь регулюються відповідними договорами.

Порядок надання у користування мисливських угідь встановлений статтею 22 Закону України Про мисливське господарство та полювання , згідно якої мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

Відповідно до абзацу 9 частини 1 статті 6 Закону України Про мисливське господарство та полювання до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового та мисливського господарства, належить, у тому числі, подання документів з питань надання у користування мисливських угідь.

За змістом статті 4 Закону України Про мисливське господарство та полювання державне регулювання у галузі мисливського господарства та полювання здійснюють, в тому числі, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

Як вірно встановив суд першої інстанції, Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, відповідно до Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 №458/2011, яке було чинним на момент прийняття спірних рішень, є Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство), яке відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, вносить пропозиції щодо надання в користування мисливських угідь та припинення права користування ними органам, що приймають ці рішення (підпункт 27 пункту 3 Положення №458/2011). Держлісагентство України здійснює повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (пункт 7 Положення №458/2011).

Відповідно до пункту 1 Положення про обласні управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 21.03.2012 №134, Обласні управління лісового та мисливського господарства (далі - Управління) підпорядковуються Держлісагентству України та є його територіальними органами. Управління, зокрема, забезпечують подання Держлісагентству України документів з питань надання у користування мисливських угідь (пункт 4.12. Положення).

Згідно статті 9 Закону України Про мисливське господарство та полювання до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських рад у галузі мисливського господарства та полювання належить: затвердження відповідних програм розвитку мисливського господарства; вирішення в установленому порядку питань надання і користування мисливських угідь; вирішення інших питань у межах своїх повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (у редакції станом на дату прийняття оспорюваних рішень) місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень (частина 1 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Відповідно до статті 1 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виконавчу владу в областях здійснюють обласні державні адміністрації.

З огляду на вищенаведені правові норми у їх сукупності, колегія суддів зазначає, що мисливські угіддя для ведення мисливського господарства на території Київської області надаються у користування за рішенням Київської обласної ради за поданням Держлісагентства України, підготовленим на підставі документів, поданих Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства, яке погоджується з Київською обласною державною адміністрацією, яка відповідно до положень Закону України Про місцеві державні адміністрації здійснює виконавчу владу у відповідній області, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

За змістом статті 10 Закону України Про мисливське господарство та полювання до повноважень сільських, селищних і міських рад у галузі мисливського господарства та полювання належить, зокрема вирішення відповідно до цього Закону питань, що стосуються надання у користування мисливських угідь.

Наявними у матеріалах справи рішеннями сільських рад (власників земельних ділянок, на яких розташовані мисливські угіддя) підтверджується погодження надання в користування Підприємству об`єднанню громадян (релігійної організації, профспілки) Київське обласне мисливсько-рибальське виробниче об`єднання Київської обласної ради Українського товариства мисливців і рибалок мисливських угідь у межах територій відповідних сільських рад.

Водночас, колегією суддів встановлено, що у матеріалах справи також міститься список землекористувачів (том 1, а.с. 178), які орендують землі у землевласників, на яких розташоване Розважівське МРГ Іванківського району Київської області. Такими землекористувачами вказані СГВК Олізарівський , ТОВ Розважівське агро-промислове підприємство , ТОВ Укрзернопром-Іванків , ТОВ Виробниче підприємство Зелена хвиля .

Вказаними землекористувачами (СГВК Олізарівський , ТОВ Розважівське агро-промислове підприємство , ТОВ Укрзернопром-Іванків , ТОВ Виробниче підприємство Зелена хвиля ) надані листи, якими останні не заперечують та надають погодження на надання у користування мисливських угідь Розважівському районному мисливському господарству УТМР (том 1, а.с. 177, 179, 180, 182).

У свою чергу, матеріалами справи підтверджується, що 18.03.2013 між Іванківською районною державною адміністрацією (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Хутір на околиці (орендар) на підставі розпоряджень Іванківської районної державної адміністрації Київської області №406 від 28.05.2012, №560 від 09.08.2012, №907 від 21.12.2012 було укладено Договір оренди землі, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В., зареєстрований в реєстрі за №137, згідно пункту 1 якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельні ділянки водного фонду для рибогосподарських потреб. Земельні ділянки знаходяться за межами населених пунктів на території Ладижинської сільської ради Іванківського району Київської області. Згідно довідки №03-18-464 від 28.12.2012, виданої управлінням Держкомзему у Іванківському районі Київської області, сформовано кадастрові номери: 3222082000:01:001:0003 - 103,8384 га; 3222082000:01:001:0001 - 949,7196.

За змістом пунктів 2, 7, 14, 15 Договору оренди в оренду передаються земельні ділянки загальною площею 1053,5580 га, в тому числі під гідротехнічними спорудами - 53,8806 га, під річками - 22,5775 га, під каналами - 19,7042 га, під озерами та ставками - 957,3957 га. Земельна ділянка виділена в натурі в установленому законом порядку. Договір укладено на 49 років, тобто до 18.03.2062. Земельна ділянка передається в оренду для рибогосподарських потреб. Цільове призначення земельної ділянки: землі водного фонду.

Згідно статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно статті 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відтак, ТОВ Хутір на околиці станом на дату прийняття оскаржених рішень Київської обласної ради був та наразі являється користувачем (орендарем) земельних ділянок загальною площею 1053,5580 га, в тому числі під гідротехнічними спорудами - 53,8806 га, під річками - 22,5775 га, під каналами - 19,7042 га, під озерами та ставками - 957,3957 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Ладижинської сільської ради Іванківського району Київської області, що підтверджується також довідкою Управління Держкомзему у Іванківському районі Київської області із заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми 6-зем) від 27.11.2012 №02-26-422 (том 1, а.с. 230).

При цьому, відповідно до схем розташування земельних ділянок та зведеного кадастрового плану, що знаходяться в матеріалах Технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка відводиться в оренду для рибогосподарських потреб ТОВ Хутір на околиці , та наданих відповідачем-1 карто-схем мисливських угідь, землі, що знаходяться в користуванні позивача на підставі договору оренди від 18.03.2013, входять до їх складу (том 1, а.с. 192, 217-235).

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт входження земельних ділянок позивача до складу мисливських угідь, які згідно пункту 1.5. Рішення від 23.07.2013 №645-33-VI в межах згідно з додатками 5, 6 та враховуючи Рішення від 17.09.2013 №667-34-VI, згідно пункту 1.7. якого додаток 5 до рішення від 23.07.2013 №645-33-VI викладено в редакції додатку 7, надані у користування відповідачу-2.

Однак, як зазначає позивач та не спростовано відповідачами, ТОВ Хутір на околиці , як землекористувач вказаних земельних ділянок, не надавав у відповідності до статті 22 Закону України Про мисливське господарство та полювання погодження на ведення мисливського господарства в їх межах.

Отже, в порушення норм статті 22 Закону України Про мисливське господарство та полювання , на момент прийняття відповідачем-1 оспорюваних рішень не всіма користувачами земельних ділянок було надано погодження на ведення мисливського господарства в їх межах, що свідчить про порушення Київською обласною радою порядку надання у користування мисливських угідь, доводи позивача із приводу чого є обґрунтованими.

Колегією суддів також взято до уваги ту обставину, що жодних договорів про умови користування земельними ділянками чи ведення мисливського господарства між позивачем та відповідачем-2 укладено не було, жодних повідомлень/запитів на отримання погодження для ведення діяльності, пов`язаної із мисливським господарством, до позивача не надходило. Доказів протилежного відповідачами суду не надано.

Відповідач-1 у відзиві на апеляційну скаргу посилається на те, що насправді положення статті 22 Закону України Про мисливське господарство та полювання дозволяють претенденту на отримання в користування мисливських угідь отримати відповідне погодження або з власниками, або з користувачами земельних ділянок, на яких вказані угіддя розташовані, а відтак відповідач-2, отримавши у Іванківської районної державної адміністрації погодження від 03.07.2012, не потребував отримання погодження ще й у позивача.

Зазначені доводи відповідача-1 не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки ґрунтуються на вільному тлумаченні відповідачем-1 норм чинного законодавства.

Так, статтею 27 Закону України Про оренду землі визначено, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Колегія суддів зазначає, що реалізація прав власника земельної ділянки не повинна створювати перешкоди орендареві в реалізації його прав користування. Орендар може вимагати захисту свого права, в тому числі, від незаконних дій або рішень власника.

Таким чином, положення частини 1 статті 22 Закону України Про мисливське господарство та полювання не можна тлумачити таким чином, що для ведення мисливського господарства необхідне погодження або власника, або користувача земельних ділянок, на яких знаходяться мисливські угіддя, та які планується отримати у користування для ведення мисливського господарства.

Запровадження на законодавчому рівні погоджень всіх землекористувачів зумовлене необхідністю узгодження реалізації власниками земельних ділянок, на яких знаходиться мисливське угіддя, прав на землю з реалізацією користувачем мисливських угідь права на ці угіддя.

При цьому слід зазначити, що згідно зі статтею 22 Закону України Про мисливське господарство та полювання власники та користувачі земельних ділянок мають переважне право на користування мисливськими угіддями.

Таким чином, право на користування мисливськими угіддями може виникнути лише за наявності згоди всіх без виключення землевласників та землекористувачів, отриманої у встановленому законодавством порядку, вимог із приводу чого відповідачами дотримано не було, а судом першої інстанції при прийнятті оскарженого рішення даної обставини не враховано.

Посилання відповідача-1 на погодження Іванківської районної державної адміністрації від 03.07.2012 (том 1, а.с. 243), крім того, оцінюються судом критично, оскільки таке погодження було отримане відповідачем-2 більше ніж за рік до прийняття Київською обласною радою оспорюваних рішень та не враховувало тієї обставини, що у період з 03.07.2012 по 23.07.2013 самою ж Іванківською районною державною адміністрацією було укладено із позивачем договір оренди землі №137 від 18.03.2013.

Доводи відповідача-1 із приводу того, що після отримання подання Державного агентства лісових ресурсів України він діяв виключно у межах законодавства, адже саме на Державне агентство лісових ресурсів України було покладено обов`язок організовувати ведення мисливського господарства, у тому числі оформлення подання та всіх супутніх документів для можливості розгляду Київською обласною радою питання про надання мисливських угідь у користування, висновків суду апеляційної інстанції щодо відсутності необхідної згоди ТОВ Хутір на околиці на надання мисливських угідь у користування відповідачу-2 не спростовують.

Враховуючи зазначені обставини справи та норми права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність у відповідності до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України підстав для визнання недійсним та скасування рішення Київської обласної ради №645-33-VІ від 23.07.2013 Про закріплення мисливських угідь на території Київської області в частині надання у користування мисливських угідь для ведення мисливського господарства п. 1.5 Терміном на 15 років Київському обласному мисливсько-рибальському виробничому об`єднанню Київської обласної ради УТМР, в межах згідно з додатками 5, 6, що додаються та Рішення Київської обласної ради №667-34-VІ від 17.09.2013 Про закріплення мисливських угідь на території Київської області в частині п. 1.7 додатку № 5 до рішення Київської обласної ради №645-33-VІ від 23.07.2013 викласти в редакції згідно з додатком 7, що додається , як таких, що порушують права апелянта на безперешкодне користування земельними ділянками для рибогосподарських потреб.

Висновки суду першої інстанції, викладені в оскарженому рішенні, про те, що Київською обласною радою при прийнятті оспорюваних рішень було дотримано порядок надання мисливських угідь у користування відповідачу-2, суперечать вищенаведеним правовим нормам.

Суд першої інстанції при прийнятті оскарженого рішення зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту свого права шляхом визнання недійсним та скасування рішень обласної ради, не забезпечує реального захисту порушеного права орендаря, тобто у будь-якому випадку не призведе до поновлення прав позивача, яке він вважає порушеним.

Відповідач-1 у відзиві на апеляційну скаргу у даному контексті також наголошує, що позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність, оренду земельної ділянки або мисливських угідь у користування, тобто ненормативний акт, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпує свою дію фактом його виконання.

Зазначені висновки суду першої інстанції та доводи відповідача-1 спростовуються наступним.

У статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що прямо передбачено у частині першій статті 8, статті 21, частині першій статті 24 Конституції України.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, як зазначено у частинах першій, другій статті 55 Конституції України.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (аналогічна норма права закріплена статтею 20 Господарського кодексу України).

За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції України і законів держави. Конституція України (частина друга статті 19) передбачає, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Цей принцип знайшов своє відображення у статті 74 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.

У частинах 1 та 4 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права і обов`язки виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з інших дій, які за аналогією, породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Органи місцевого самоврядування відповідно до Закону України Про місцеве самоврядування в Україні наділені значними повноваженнями у різних галузях, зокрема, у сфері регулювання земельних відносин.

Пункт 34 частини 1 статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні встановлює, що до питань місцевого значення належить регулювання сільськими, селищними, міськими радами земельних відносин.

Також відповідно до пунктів а - г статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад належать розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності.

За змістом статті 10 Закону України Про мисливське господарство та полювання до повноважень сільських, селищних і міських рад у галузі мисливського господарства та полювання належить, зокрема вирішення відповідно до цього Закону питань, що стосуються надання у користування мисливських угідь.

Із аналізу вказаних норм у їх сукупності можна зробити висновок, що прийняття органом місцевого самоврядування ненормативного акта породжує виникнення правовідносин, що пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері земельних правовідносин. Тобто, рішення органу місцевого самоврядування є підставою виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до статей 152, 155 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. Землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

У Рішенні від 16.04.2009 №7-рп/2009 Конституційний Суд України вказав, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є гарантією стабільності суспільних відносин між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Разом із тим, із вказаного Рішення Конституційного Суду України вбачається, що такі рішення органу місцевого самоврядування можуть бути оскаржені в інший спосіб.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини другої статті 55, статті 124 Конституції України.

У такому разі вимога про визнання рішення незаконним може розглядатись як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно із статтею 16 Цивільного кодексу України якщо фактично підставою пред`явлення позовної вимоги є оспорювання прав особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Статтею 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини 1статті 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Отже, рішення органу місцевого самоврядування, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. На таку особу, позивача, з урахуванням принципу свободи розпорядження власними процесуальними правами, не можна покладати обов`язок об`єднання вимог про визнання протиправним і скасування рішення органу місцевого самоврядування із іншими вимогами, наприклад, із вимогою про відшкодування збитків, на що звернув увагу суд першої інстанції в оскарженому рішенні.

Відтак, вимоги позивача у даній справі про визнання недійсними та скасування оспорюваних рішень відповідача-1 у відповідних частинах, як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав, можуть бути предметом розгляду у господарських судах, оскільки розгляд останніх вплине на законність таких документів та відновить порушені права для користувача спірними земельними ділянками, на яких розташовані мисливські угіддя.

Судом апеляційної інстанції, при цьому, у відповідності до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України враховані висновки, які висловлювалися Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17 та у постанові від 19.06.2018 у справі №916/1979/13.

Враховуючи вищенаведене, позивачем у даній справі доведена наявність підстав для визнання недійсними спірних рішень у вказаних у позові частинах. Висновки суду першої інстанції щодо відсутності таких підстав є необґрунтованими.

Водночас, колегією суддів встановлено, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачами у відзиві та запереченнях на позовну заяву заявлялось про застосування на підставі статті 267 Цивільного кодексу України наслідків спливу строків позовної давності до заявлених позивачем вимог.

Щодо застосування строку позовної давності колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 256, частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Колегія суддів зазначає, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. При цьому, відлік позовної давності обчислюється з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

При цьому, норма частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, отже, обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача. Так, позивач при зверненні із позовною заявою до суду повинен обґрунтувати та надати відповідні докази, які чітко вкажуть на час , з якого останньому стало відомо про порушення його права (аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 29.10.2014 у справі №6-152цс14 та від 03.02.2016 у справі №6-75цс15).

У відповіді на відзив відповідача-1 від 07.05.2019 та під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивач посилався на те, що йому стало відомо про порушене оспорюваними рішеннями відповідача-1 право у вересні 2018 року. Водночас, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження вказаної обставини, як і того, що позивач про відповідні рішення не міг довідатися раніше, враховуючи його посилання на те, що на орендованих ним земельних ділянках неодноразово були помічені мисливці, суду надано не було.

Клопотання ТОВ Хутір на околиці на адресу Київської обласної ради вих.№30/10-18 від 30.10.2018 (том 1, а.с. 193-194), на яке посилався скаржник в суді апеляційної інстанції, вказаної обставини також не підтверджує, оскільки в останньому, без доказового обґрунтування, лише наведена інформація про те, що у вересні 2018 року ТОВ Хутір на околиці стало відомо про оспорювані рішення. Дане клопотання, при цьому, стосується виключення земельних ділянок позивача із переліку мисливських угідь.

Відтак, оскільки позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом у даній справі 27.02.2019, останнім пропущено встановлений статтею 257 Цивільного кодексу України трирічний строк позовної давності щодо вимог про скасування рішень відповідача-1 від 23.07.2013 та від 17.09.2013 відповідно.

Водночас, звертаючись до суду із позовом у даній справі, позивачем у відповідності до частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України не було подано клопотання про поновлення строків позовної давності для звернення в суд за захистом порушеного права в даній справі.

Отже, позовна давність за заявленими позивачем вимогами була ним пропущена, про що зроблені відповідні заяви відповідачами, що, як наслідок, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на положення частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України.

Посилання позивача у відповідях на відзив відповідача-1 та відповідача-2 на те, що позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України), а тому власник може пред`явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав, оскільки таке порушення є триваючим, колегією суддів відхиляються, оскільки, по-перше, предметом спору в даній справі не є усунення перешкод у здійсненні позивачем права користування своїм майном на підставі статті 391 Цивільного кодексу України, а по-друге, стаття 391 Цивільного кодексу України не містить положень про те, що приписи про позовну давність до правовідносин, що врегульовуються цією нормою права, не застосовуються, а положення статті 258 Цивільного кодексу України (спеціальна позовна давність) не передбачають, що вимоги у цій справі відносяться до вимог, на які позовна давність не поширюється.

Крім того, суд наголошує, що нормами цивільного законодавства не передбачено таке поняття, як триваюче правопорушення, у той час як позовна давність визначена як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу (аналогічні висновки викладені Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 18.12.2018 у справі №904/10591/17).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, за результатами розгляду апеляційної скарги позивача, дійшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позивачем строків позовної давності.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі Серявін проти України від 10 травня 2011 року, пункт 58).

За таких обставин позивачем у спірних правовідносинах доведена наявність порушеного права, яка полягає у неотриманні в нього, як землекористувача, погодження на надання відповідачу-2 у користування мисливських угідь у відповідності до статті 22 Закону України Про мисливське господарство та полювання .

Поруч із цим, відсутні підстави для задоволення позовних вимог з огляду на пропуск позивачем строків позовної давності щодо заявлених ним вимог.

Решту аргументів учасників справи, окрім викладених у мотивувальній частині постанови, суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.

Відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів, враховуючи, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення було допущено порушення норм матеріального права, вважає, що останнє підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку позовної давності щодо заявлених ним вимог.

Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Хутір на околиці , враховуючи її прохальну частину, задоволенню не підлягає.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Хутір на околиці на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2019 у справі №910/2467/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2019 у справі №910/2467/19 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Матеріали справи №910/2467/19 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 20.12.2019.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді І.М. Скрипка

А.І. Тищенко