Постанова

від 17.07.2019 по справі 360/1750/19

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2019 року справа №360/1750/19

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Гаврищук Т.Г.

суддів: Блохіна А.А.

Сіваченка І.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Луганського окружного адміністративного суду (суддя - Шембелян В.С.) від 23 травня 2019 року (повний текст рішення складено 28 травня 2019 року у м.Сєвєродонецьк) по справі №360/1750/19 за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фермерського господарства Степове про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у сумі 41598,86 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Фермерського господарства Степове про стягнення адміністративно-господарську санкцію за 2018 рік у сумі 41 549,00 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій за період з 15.04.2019 року по 17.04.2019 року у розмірі 49,86 грн, разом 41598,86 грн.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 23 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Позивач вважає, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні позову, оскільки відповідачем не було виконані вимоги щодо створення робочого місця для працевлаштування інвалідів та не були відраховані адміністративно-господарські санкції.

На адресу Першого апеляційного адміністративного суду надіслано відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалено судом відповідно до норм матеріального та процесуального права на підставі повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі. Також просив розгляд справи проводити за його відсутністю.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив на скаргу, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного розгляду справи встановлено, що позивач є юридичною особою та зареєстроване як роботодавець Луганським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів 12.05.2014 року за № 44/251/223, що підтверджується довідкою про реєстрацію роботодавця у відділенні Фонду соціального захисту інвалідів від 12.05.2014 року № 3422 (арк. спр. 16, 32, 33).

Згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік форми № 10-ПІ, наданого до Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 10 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - відсутні; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (осіб) - 1; фонд оплати праці штатних працівників (тис. грн) - 830,98; середньорічна заробітна плата штатного працівника (грн) - 83098; сума адміністративно - господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (грн) - 41549 (арк. спр. 18).

18.02.2019 року за вих. № 03-10/126 позивачем на адресу відповідача направлено лист з проханням своєчасно здійснити сплату адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році до 15 квітня 2019 року, не допускаючи нарахування пені за звернення до суду за примусовим стягненням боргу (арк. спр. 17).

Позивачем 21.02.2019 року за вих. № 04-02/145 на адресу Старобільського районного центру зайнятості населення направлено запит про те, чи надавалися ФГ Степове до Старобільського районного центру зайнятості населення відомості про вільні робочі місця (вакансії), на які можливе працевлаштування осіб з інвалідністю, а також про випадки відмови роботодавцем у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, які направлялися центром зайнятості, протягом 2018 року; чи здійснювалося ФГ Степове замовлення до Старобільського районного центру зайнятості на професійне навчання або підготовку особи з інвалідністю у разі відсутності фахівців з потрібними професіями серед зареєстрованих у державній службі зайнятості осіб з інвалідністю (арк. спр. 19).

Листом від 14.03.2018 року № 28/4-379 Старобільський районний центр зайнятості населення підтвердив подання відповідачем протягом 2018 року звітів про наявність вакансій для осіб з інвалідністю, замовлень до центру зайнятості на професійне навчання або перепідготовку осіб з інвалідністю не направляв (арк. спр. 20).

Позивачем заявлені вимоги про стягнення адміністративно-господарських санкцій за 1 нестворене робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів, у сумі 41 549,00 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 49,86 грн.

Згідно до ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 21 березня 1991 року № 875-12 для підприємств, установ, організацій установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до статті 20 наведеного Закону підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

За приписами ст.18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно статті 5 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні порядок та умови визначення потреб у зв`язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з врахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності інваліда. Види і обсяги необхідного соціального захисту інваліда надаються у вигляді індивідуальної програми медичної, соціально-трудової реабілітації і адаптації. Індивідуальна програма реабілітації є обов`язковою для виконання державними органами, підприємствами (об`єднаннями), установами і організаціями.

За приписами ст. 12 Закону України Про охорону праці підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов`язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

Аналіз зазначених вище положень дає підстави для висновку про те, що створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов`язані займатися органи працевлаштування, визначені у ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні ; на підприємства покладений обов`язок із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів; обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 26 червня 2018 року у справі № 806/1368/17 та від 15 квітня 2019 року у справі № 825/699/17.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, відповідач протягом 2018р. подавав до Старобільського районного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" щомісячно у період з січня 2018 року по грудень 2018 року, у яких роботодавцем визначено потребу в робочій силі (вакансії) у кількості 1 вакансії двірника (арк. спр. 35-46).

Також відповідач у 2018 році відвідував ярмарки вакансій для осіб з інвалідністю, що влаштовувалися районним центром зайнятості, що підтверджується довідкою Старобільського районного центру зайнятості №28/4-380 від 14.03.2019 р. (арк.спр.34).

З метою інформування про створені робочі місця для осіб з інвалідністю відповідачем у 2018 році розміщено оголошення у ЗМІ (арк.спр.47-49).

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази того, що до відповідача направлялись інваліди або останні самостійно звертались, але їм було відмовлено у такому працевлаштуванні.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем в повному обсязі були виконані всі залежні від нього заходи, спрямовані на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, відповідальність за виконання яких покладено на підприємство.

Колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що заявлені до стягнення санкції є адміністративно-господарськими, відтак на них розповсюджуються загальні засади відповідальності учасників господарських відносин визначені у статтях 216-218, 238, 241 Господарського кодексу України, системний аналіз яких посвідчує підставу сплати за наявності складу правопорушення, склад якого у межах спірних правовідносин позивачем не доведений.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на недоведеність наявності з боку відповідача складу правопорушення, доводи апеляційної скарги колегією суддів не прийняті до уваги.

Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.

Керуючись статтями 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 травня 2019 року по справі №360/1750/19 - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 травня 2019 року по справі №360/1750/19 - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 17 липня 2019 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 17 липня 2019 року та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Т.Г. Гаврищук

Судді: А.А. Блохін

І.В. Сіваченко