Постанова

від 17.07.2019 по справі 1740/2332/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2019 рокуЛьвів№ 857/6629/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Курильця А.Р.,

суддів Гінди О.М., Качмара В.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства фінансів України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року у справі за позовом Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства Рівнеоблводоканал до Міністерства фінансів України, треті особи Головне управління Державної казначейської служби України у Рівненській області, Департамент фінансів Рівненської обласної державної адміністрації, Департамент житлово - комунального господарства, енергетики та енергоефективності Рівненської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій, -

суддя в 1-й інстанції Дорошенко Н.О.,

час ухвалення рішення - 22.04.2019 року, 12:39 год.,

місце ухвалення рішення - м.Рівне,

дата складання повного тексту рішення - 02.05.2019 року,

в с т а н о в и в :

Рівненське обласне виробниче комунальне підприємства водопровідно-каналізаційного господарства Рівнеоблводоканал звернулося в суд до Міністерства фінансів України, треті особи Головне управління Державної казначейської служби України у Рівненській області, Департамент фінансів Рівненської обласної державної адміністрації, Департамент житлово - комунального господарства, енергетики та енергоефективності Рівненської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року позов задоволено. Зобов`язано Міністерство фінансів України прийняти рішення про перерахування Рівненському обласному виробничому комунальному підприємству водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" субвенції на погашення різниці в тарифах згідно з розподілом відповідно до договорів про організацію взаєморозрахунків № 3 від 24.07.2017, №4 від 11.09.2017, №5 від 12.10.2017, №6 від 14.12.2017 та довести рішення до відома Казначейства.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач - Міністерство фінансів України оскаржило його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що позивачем не доведено факту порушення його прав Мінфіном, не зазначено, яким саме чином порушено права позивача у спірних відносинах. Також скаржник зазначає, що звертався до Мінрегіонрозвитку, як головного розпорядника коштів субвенції, та неодноразово доповідав Кабінету Міністрів України про неможливість проведення розрахунків за договорами про надання субвенції, у зв`язку із значним невиконанням у 2017 році запланованих надходжень з ПДВ, які у розумінні статті 31 Закону України Про Державний бюджет України на 2017 рік є основним джерелом проведення розрахунків за субвенцією. Крім того, скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували до спірних правовідносин статтю 23 Бюджетного кодексу України, відповідно до якої всі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, відтак, бюджетний період 2017 року закінчився 31 грудня того ж року, після чого, на думку скаржника, договори про організацію взаєморозрахунків вважаються такими, що втратили чинність. Крім того, поза увагою суду першої інстанції залишилися норми договорів, що такі є дійсними лише у разі здійснення відповідного фінансування, а відтак такі договори є недійсними та не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з їх недійсністю. Більше того, вважають, що позивачем пропущено строк звернення до суду.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з`явилися, хоча належним чином були повідомленні про місце та час розгляду справи, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу згідно з п.2 ч.1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Матеріалами справи стверджено, що РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал" з 30.08.2002 зареєстроване як комунальне підприємство Рівненської обласної ради (код ЄДРПОУ 03361678). Основний вид діяльності за КВЕД 37.00: Каналізація, відведення й очищення стічних вод (а.с.12-14 т.1).

РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал" є підприємством, яке здійснює централізоване водопостачання та водовідведення, працюючи в умовах дії тарифів, встановлених державним органом - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, що не покривають фактичних витрат підприємства та є передумовою створення нестабільного фінансового стану підприємства, який полягає у виникненні кредиторської заборгованості, у тому числі, перед державою - з податкових платежів.

Гарантією реалізації державної політики, направленої на підтримку та стабілізацію роботи позивача, є щорічне виділення, відповідно до Законів про Державний бюджет України, коштів на погашення різниці в тарифах, що передбачає право позивача на погашення існуючої заборгованості, у тому числі, з податкових платежів, коштами державного бюджету, а підзаконні нормативно-правові акти - детально регламентують його процедуру.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII (далі Закон № 1801-VIII) передбачено виділення субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (додаток № 3 "Розподіл видатків Державного бюджету України на 2017 рік").

Статтею 31 Закону № 1801-VIII передбачені джерела перерахування субвенції.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 № 332 на виконання Закону №1801-VIII та частини другої статті 97 Бюджетного кодексу України затверджено Порядок та умови надання у 2017 році вказаної субвенції, де визначено детальний механізм виділення коштів субвенції та проведення взаєморозрахунків.

Суд встановив, що РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал" укладено договори про організацію про організацію взаєморозрахунків: №3 від 24.07.2017 на суму 4941356,79 грн; №4 від 11.09.2017 на суму 2781636,32 грн; №5 від 12.10.2017 на суму 4299169,51 грн; №6 від 14.12.2017 на суму 2696498,75 грн (а.с.17-24 т.1).

Сторонами зазначених договорів, окрім РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал", є Головне управління Державної казначейської служби України у Рівненській області (далі - ГУ ДКСУ у Рівненській області), Департамент фінансів Рівненської обласної державної адміністрації, Департамент житлово-комунального господарства, енергетики та енергоефективності Рівненської обласної державної адміністрації.

Відповідно до пункту 3 цих договорів Казначейство перераховує кошти ГУ ДКСУ у Рівненській області на підставі рішення Мінфіну.

Пунктами 4, 5, 6, 7 договорів визначено механізм послідовної передачі суми коштів, перерахованої ГУ ДКСУ у Рівненській області Державним казначейством України, від ГУ ДКСУ у Рівненській до РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал".

Згідно з підпунктом 3 пункту 9 договорів РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал" перераховує до Державного бюджету кошти як сплату податкового боргу з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних санкцій, пені та процентів, нарахованих на суму такого боргу) не пізніше наступного дня після зарахування коштів на їх рахунки.

Підпунктом 2 пункту 9 вказаних вище договорів передбачено обов`язок його учасників не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору, а пунктом 10 договорів встановлено, що сторони несуть відповідальність за невиконання своїх зобов`язань за договором відповідно до законодавства.

Наявність у позивача податкового боргу з податку на додану вартість у сумі 13586587,00 грн, станом на 30.12.2017 зафіксовано витягом з електронного кабінету платника РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал" за платежем податок на додану вартість (а.с.142-155 т.1).

Станом на 27.06.2018 розмір заборгованості позивача по податку на додану вартість склав 21484800,41 грн, що підтверджується листом Головного управління ДФС у Рівненській області за №5355/10/17-00-12-01-06 (а.с.162 т.1).

Листами Департаменту фінансів Рівненської обласної державної адміністрації від 24.07.2017 №02-4-12/532, №02-4-11/533, №02-4-11/534, від 12.09.2017 №02-4-11/623, №02-4-11/624, №02-4-11/625, від 17.10.2017 №02-4-12/685, №02-4-12/686, №02-4-12/687, від 14.12.2017 №02-4-12/846, №02-4-11/847, №02-4-11/848 на адреси ГУ ДКСУ у Рівненській області, Державної казначейської служби України та Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України було надіслано зведені реєстри договорів про організацію взаєморозрахунків та скан-копії договорів про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 №332, в тому числі й щодо позивача: №3 від 24.07.2017 на суму 4941356,79 грн; №4 від 11.09.2017 на суму 2781636,32 грн; №5 від 12.10.2017 на суму 4299169,51 грн; №6 від 14.12.2017 на суму 2696498,75 грн (а.с.51-66 т.1).

Рішенням Рівненської обласної ради від 02.06.2017 №584 "Про внесення змін до обласного бюджету на 2017 рік вирішено внести зміни до рішення обласної ради від 23.12.2016 №410 "Про обласний бюджет на 2017 рік" зі змінами від 17.03.2017 №505, а саме: збільшити видатки загального фонду обласного бюджету на суму 40059,4 тис. грн, за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, на суму 47553,0 тис. грн, зокрема, згідно з додатком до рішення, для м. Рівне розмір субвенції складає 6020676,06 грн (абз. 8 п. 2 рішення, а.с.102-105 т. 1).

Відповідно до пункту 3 розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації від 08.11.2017 №655 було збільшені видатки споживання загального фонду обласного бюджету на 2017 рік за КПКВКМБ 4016150 "погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування" головному розпоряднику коштів - Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та енергоефективності облдержадміністрації, зокрема по м. Рівне, на загальну суму 6020676,06 грн (а.с.109 т.1).

Листом Рівненської обласної державної адміністрації від 27.12.2017 №вих-8021/0/01-11/17 повідомлено Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, що станом на 22.12.2017 укладено 28 договорів про організацію взаєморозрахунків між 15 підприємствами на суму 7034 млн грн, з них оплачено 53 млн гривень. Зазначено, що з невідомих облдержадміністрації причин існує ряд договорів, по яких не проведена оплата загальним обсягом 15,6 млн. грн, зокрема: по РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал" - від 24.07.2017 №3 на 4941356,79 грн, від 11.09.2017 №4 на суму 2781636,32 грн, від 12.10.2017 №5 на суму 4299169,51 грн, від 14.12.2017 №6 на суму 2696498,75 грн. З метою забезпечення ефективного і надійного функціонування об`єктів життєзабезпечення цих підприємств та надання споживачам Рівненської області комунальних послуг належної якості та у повному обсязі, Рівненська обласна державна адміністрація просила сприяти невідкладному проведенню взаєморозрахунків з різниці в тарифах по вказаних договорах в поточному році (а.с.112 т.1).

Аналогічний за змістом лист №вих-3750/0/01-19/18 був надісланий Рівненською обласною державною адміністрацією Кабінету Міністрів України, Міністерству фінансів та Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 01.06.2018, в якому Рівненська обласна державна адміністрація просила сприяти невідкладному проведенню взаєморозрахунків з різниці в тарифах по договорам в поточному році зі спрямування цих коштів на погашення боргу по ПДВ через внесення відповідних змін в чинні нормативно-правові акти (а.с.111 т.1).

Відповідно до протоколу №01/18-РТ наради щодо вирішення питання стосовно не профінансованих укладених у 2017 році договорів про організацію взаєморозрахунків по різниці в тарифах від 05.06.2018, затвердженого заступником голови Рівненської обласної державної адміністрації 02.08.2018, вирішено рекомендувати підприємствам, в тому числі й РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал", вирішувати питання невідшкодування укладених у 2017 році, договорів шляхом позову до Міністерства фінансів України (а.с.101 т.1).

Відповідно до пункту 48 частини першої статті 2 БК України субвенції - міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції;

Статтею 97 БК України визначено трансферти, що надаються з Державного бюджету України місцевим бюджетам.

Частиною другої зазначеної статі встановлено, що порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 23 статті 14 Закону України Про Державний бюджет на 2017 рік субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (за рахунок джерел, визначених пунктами 13 та 14 статті 11 цього Закону).

Кабінетом Міністрів України, на виконання Закону та частини другої статті 97 Бюджетного кодексу України, постановою від 18.05.2017 № 332 затверджено Порядок та умови надання у 2017 році вказаної субвенції, де визначено детальний механізм виділення коштів субвенції та проведення взаєморозрахунків.

Пунктом 3 Порядку № 332 передбачено, що підставою для проведення розрахунків з погашення різниці між фактичною вартістю та тарифом є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляли, транспортували та постачали теплову енергію, надавали послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, централізованого водопостачання і водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості згідно з довідкою, що підтверджує наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості (без урахування пені, штрафних і фінансових санкцій) на дату укладення такого договору.

Субвенція надається з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, за рахунок джерел, зазначених у статті 31 Закону України Про Державний бюджет України на 2017 рік , та джерел наповнення спеціального фонду державного бюджету, визначених пунктами 13 і 14 статті 11 Закону України Про Державний бюджет України на 2017 рік , згідно з розподілом, наведеним у додатку 1 головним розпорядником субвенції та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінрегіонрозвитку (пункт 1 Порядку № 332)

Відповідно до пунктів 7, 8, 9 Порядку № 332 місцеві фінансові органи на підставі отриманих відповідно до пункту 6 цих Порядку та умов документів формують узагальнені реєстри договорів, які надсилаються разом з копіями договорів про організацію взаєморозрахунків щомісяця до 5 і 20 числа структурним підрозділам з питань фінансів обласних, Київської міської держадміністрацій для їх узагальнення та подання щомісяця до 7 і 22 числа Мінрегіонрозвитку зведеного реєстру таких договорів разом з їх копіями, а Казначейству і його територіальним органам, в яких відкриті рахунки учасників розрахунків, - договорів про організацію взаєморозрахунків.

Казначейство перевіряє договори про організацію взаєморозрахунків та подає щомісяця до 9 і 24 числа Мінфіну та Мінрегіонрозвитку інформацію про зобов`язання, що підлягають відшкодуванню за рахунок субвенції, в розрізі надавачів послуг.

Мінрегіонрозвитку узагальнює подані відповідно до пункту 7 цих Порядку та умов документи, формує узагальнений реєстр договорів про організацію взаєморозрахунків та подає його щомісяця до 10 і 25 числа Мінфіну.

Мінфін на підставі поданої Казначейством інформації та поданого Мінрегіонрозвитку узагальненого реєстру договорів про організацію взаєморозрахунків приймає рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом, яке доводиться до відома Казначейства.

Казначейство перераховує субвенцію відповідно до Порядку перерахування міжбюджетних трансфертів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2010 року № 1132, і Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого Мінфіном.

Розрахунки з погашення заборгованості за рахунок джерел, визначених пунктами 13 і 14 статті 11 Закону України Про Державний бюджет України на 2017 рік , проводяться шляхом залучення коштів з єдиного казначейського рахунка.

Як вбачається з наведених правових норм, субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам надається на погашення різниці між фактичною вартістю відповідних послуг (теплопостачання, водовідведення та ін.) та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування. Законом України Про Державний бюджет на 2017 рік передбачено виділення субвенції за рахунок коштів державного бюджету на вказані цілі, а Кабінетом Міністрів України розроблено Порядок № 332, яким визначено механізм отримання постачальниками послуг з водовідведення, теплопостачання та інших житлово-комунальних послуг компенсації за рахунок субвенції.

Порядком № 332 Мінрегіонрозвитку визначено головним розпорядником субвенції та відповідальним виконавцем бюджетної програми. При цьому, на Мінфін України покладено обов`язки на підставі поданої Казначейством інформації про зобов`язання, що підлягають відшкодуванню за рахунок субвенції, та поданого Мінрегіонрозвитку узагальненого реєстру договорів про організацію взаєморозрахунків, прийняти рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом, та доведення його до відома Казначейства. Тобто, Мінфін визначений відповідальним державним органом, який повинен завершити процедури проведення розрахунків шляхом виділення коштів, передбачених Законом України Про Державний бюджет на 2017 рік .

Судом першої інстанції на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що позивачем та всіма суб`єктами спірних правовідносин (зокрема, Мінрегонрозвитку України, Казначейством), окрім Міністерства фінансів України, виконані необхідні дії, спрямовані на отримання позивачем субвенції на погашення різниці у тарифах відповідно до договорів про проведення взаєморозрахунків до постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 № 332, від 24.07.2017 №3, від 11.09.2017 №4, від 12.10.2017 №5 і від 14.12.2017 №6. Відповідачем не заперечується, що Мінрегіонрозвитку на підставі поданої Казначейством інформації сформував зведений звід договорів про взаєморозрахунки, стороною у яких є РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал", та направив його до Мінфіну для перерахування субвенції.

У свою чергу Міністерством фінансів України, у порушення пункту 8 Порядку № 332, не було прийнято рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до визначених вище договорів про проведення взаєморозрахунків до постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 № 332 та не доведено їх до Казначейства, внаслідок чого виникли обставини, які позбавили позивача можливості своєчасно розрахуватися з бюджетом в установленому Урядом порядку, що призвело до збільшення відповідних податкових боргових зобов`язань останнього.

На цій підставі колегія суддів вважає доводи скаржника про недоведеність факту порушення прав та інтересів позивача саме Міністерством фінансів України такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та є необґрунтованими.

Стосовно доводів скаржника щодо неможливості проведення розрахунків за договорами про надання субвенції, у зв`язку із значним невиконанням у 2017 році запланованих надходжень з ПДВ, а також щодо того, що бюджетний період 2017 року завершився 31 грудня цього ж року, відтак, договори про проведення взаєморозрахунків втратили чинність, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України Про житлово-комунальні послуги державна політика у сфері житлово-комунальних послуг ґрунтується, зокрема, на таких принципах: регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги у випадках, визначених законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку споживача, місцезнаходження та форми власності юридичних осіб тощо; дотримання встановлених стандартів, нормативів, норм, порядків і правил щодо кількості та якості житлово-комунальних послуг.

З метою забезпечення доступності мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, встановлюються тарифи на деякі види житлово-комунальних послуг, зокрема, на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення. Разом з тим, встановлені тарифи, як правило, не покривають фактичних витрат надавачів житлово-комунальних послуг.

У зв`язку з цим та з метою забезпечення відшкодування різниці між встановленими тарифами та фактичними витратами надавачів послуг, безперебійного надання житлово-комунальних послуг належної якості держава запровадила механізм субвенцій, які перераховуються з державного бюджету місцевим бюджетом з подальшим перерозподілом між постачальниками житлово-комунальних послуг.

Отже, субвенція на відшкодування різниці між встановленими тарифами та фактичними витратами на надання житлово-комунальних послуг, у розумінні БК України, Закону України Про Державний бюджет України на 2017 рік є державною соціальною гарантією, механізм реалізації якої визначений Кабінетом Міністрів України, зокрема, у Порядку № 332. Відтак, посилання скаржника на неможливість здійснення своїх зобов`язань через значне невиконанням у 2017 році запланованих надходжень з ПДВ не ґрунтується на вимогах закону та є безпідставним.

Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).

Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.

Зокрема, у рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Аналогічний правовий висновок висловлений, зокрема, у рішенні Верховного Суду від 15 лютого 2018 року у справі № 820/6514/17.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення адміністративного позову. Перевірка рішення суду першої інстанції на підставі заявлених в апеляційній скарзі доводів дала змогу дійти до висновку про відсутність неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій при розгляді цієї справи.

Покликання апелянта на пропуск позивачем строку звернення до суду колегія суддів відхиляє, так як незважаючи на той факт, що Договори про організацію взаєморозрахунків укладені 24.07.2017, 11.09.2017, 12.10.2017, 14.12.2017, встановити день, коли позивач дізнався або міг дізнатись про порушення своїх прав та інтересів, в даному випадку неможливо, з огляду на те, що таке порушення носить в собі триваючий характер. Крім того, визначеного законодавством строку прийняття рішення Мінфіном України про перерахування субвенції не передбачено. Більше того, неприйняття рішення - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.

Твердження апелянта про те, що норми договорів, що такі є дійсними лише у разі здійснення відповідного фінансування, а відтак такі договори є недійсними та не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з їх недійсністю, колегія суддів відхиляє, оскільки договори про організацію взаєморозрахунків укладені 24.07.2017, 11.09.2017, 12.10.2017, 14.12.2017 є чинними та не визнані недійсними.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ Кечко проти України (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та Ромашов проти України (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Зокрема, у справі Кечко проти України (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях ЄСПЛ у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України (заява № 70297/01) та у справі Бакалов проти України (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.

Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу Міністерства фінансів України слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 308,311,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Міністерства фінансів України залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року у справі № 1740/2332/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя А. Р. Курилець судді О. М. Гінда В. Я. Качмар

Повне судове рішення складено 17 липня 2019 року.