Постанова

від 17.07.2019 по справі 805/6095/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ф

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 липня 2019 року

Київ

справа №805/6095/14

адміністративне провадження №К/9901/8229/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 червня 2014 року (суддя Христофоров А.Б.)

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2014 року (судді: Попов В.В. (головуючий), Білак С.В., Сухарьок М.Г. )

у справі № 805/6095/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича компанія Еко-сервіс

до державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області

про визнання дій протиправними, скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича компанія Еко-сервіс (далі - ТОВ НВК Еко-сервіс ) звернулося до суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області (далі - ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними дії відповідача щодо проведення камеральної перевірки 21 березня 2014 року та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15 квітня 2014 року № 0009621501 та № 0009581501.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що контролюючий орган при проведенні камеральної перевірки порушив терміни її проведення та вийшов за межі своїх повноважень. З огляду на це прийняті за результатами проведення такої камеральної перевірки податкові повідомлення-рішення позивач вважає протиправними.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 18 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2014 року, адміністративний позов ТОВ НВК Еко-сервіс задовольнив повністю: визнав протиправними дії ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька щодо проведення камеральної перевірки 21 березня 2014 року; скасував податкові повідомлення-рішення ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька від 15 квітня 2014 року № 0009621501 та № 0009581501.

Судові рішення мотивовані тим, що акт камеральної перевірки від 21 березня 2014 року № 198/0562-15-01/36306924 складений відповідачем із порушенням вимог підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 та пункту 76.1 статті 76 Податкового кодексу України, тому не може слугувати доказом порушення позивачем вимог Податкового кодексу України та, відповідно, бути підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень від 15 квітня 2014 року.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а також неправильну оцінку наявних у матеріалах справи доказів, просила скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ТОВ НВК Еко-сервіс в повному обсязі.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 лютого 2015 року відкрито касаційне провадження.

Позивач не скористався своїм правом подати заперечення/відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи.

24 січня 2018 року справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 21 березня 2014 року ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька на підставі пункту 200.10 статті 200 Податкового кодексу України проведена камеральна перевірка даних задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість щодо своєчасності сплати самостійно визначеного грошового зобов`язання, за результатами якої складено акт від 21 березня 2014 року № 198/0562-15-01/36306924.

Відповідно до висновків вказаного акта перевірки позивачем порушено пункт 203.2 статті 203, пункт 126.1 статті 126 Податкового кодексу України в частині несвоєчасної сплати самостійно визначеного грошового зобов`язання з податку на додану вартість протягом строків, визначених законодавством.

Не погодившись із висновками акта камеральної перевірки, позивач 03 квітня 2014 року подав заперечення до ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька № 03-04/14, в якому просив скасувати акт камеральної перевірки від 21 березня 2014 року № 198/0562-15-01/36306924 в повному обсязі.

За наслідками розгляду заперечення ТОВ НВК Еко-сервіс відповідач листом від 10 квітня 2014 року №11402/10/05-62-15-01 залишив висновок акта про результати камеральної перевірки без змін, зазначивши, що акт перевірки є законним та відповідає приписам податкового законодавства України, просив вважати вірним те, що під час перевірки використана декларація з податку на додану вартість за липень 2012 року, а не за листопад 2012 року.

15 квітня 2014 року на підставі висновків акта перевірки від 21 березня 2014 року №198/0562-15-01/36306924 ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька прийняла податкові повідомлення-рішення за № 0009621501, яким за затримку сплати суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 10 000 грн на 22 календарні дні визначено штраф у розмірі 10 % у сумі 1 000 грн; та № 0009581501, яким за затримку сплати суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 278 220 грн на 5 233 календарних днів визначено штраф у розмірі 20 % у сумі 55 644 грн.

Разом із тим, судами також встановлено, що 20 серпня 2012 року ТОВ НВК Еко-сервіс до ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька подало податкову декларацію з податку на додану вартість за липень 2012 року із самостійно визначеною сумою податку, яка підлягає сплаті до бюджету, у розмірі 444 679 грн.

30 січня 2013 року контролюючий орган прийняв рішення № 9/19-113 про розстрочення податкового боргу з податку на додану вартість у розмірі 273 219,98 грн.

30 січня 2013 року між ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька та ТОВ НВК Еко-сервіс укладено договір № 9 про розстрочення податкового боргу, предметом якого є надання платнику податків розстрочення сплати податкового боргу на загальну суму 273 328,34 грн під проценти на строк з 31 січня 2013 року до 06 грудня 2013 року.

Вирішуючи питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, Верховний Суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (тут та надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

У свою чергу лише дотримання встановлених податковим законодавством умов та порядку проведення перевірок може бути підставою для висновку про законність перевірки. Невиконання процедурних вимог Податкового кодексу України щодо призначення та (або) проведення контрольних заходів призводить до визнання перевірок (незалежно від їх виду) незаконними та відсутності правових наслідків таких.

Згідно з підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Об`єктом камеральної перевірки є виключно дані, які знаходяться в розпорядженні податкового органу, будь-які інші дані не можуть бути предметом дослідження податковим органом.

Відповідно до частини першої статті 76 Податкового кодексу України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

Отже, камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника. При цьому будь-якого окремого рішення для проведення даного виду перевірки не вимагається, оскільки подання платником податків податкової звітної документації автоматично є юридичним фактом для перевірки її достовірності. Наведене свідчить про обов`язковий характер камеральної перевірки, яка проводиться у випадку подання платником звітних документів до контролюючого органу. А відтак камеральною перевіркою охоплюються лише ті показники документів, які належать до податкової звітності та мають значення для правильності обчислення платником об`єкта оподаткування та суми податку, що підлягає сплаті до бюджету. Перевірка будь-яких інших відомостей, витребування у платника додаткової інформації та документів, подання яких разом з податковою декларацією чинним законодавством не передбачено, камеральною перевіркою не охоплюється.

Фактично предмет камеральної перевірки передбачає встановлення повноти, своєчасності подання платником податкової звітності, перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування).

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем при перевірці своєчасності сплати суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість, визначеної позивачем самостійно в податковій декларації за липень 2012 року, яка в подальшому була розстрочена на підставі рішення контролюючого органу, використовувалися окрім даних, зазначених у вказаній податковій декларації, також інші відомості та документи (зокрема, що підтверджують розстрочення податкового боргу з податку на додану вартість).

За таких обставин, зважаючи на вимоги наведених норм Податкового кодексу України, проведена ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька 21 березня 2014 року перевірка не може вважатись камеральною, оскільки контролюючим органом при її проведенні перевищено надані йому повноваження.

Щодо розрахунку штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податкових зобов`язань та прийняття спірних податкових повідомлень-рішень колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 203 Податкового кодексу України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Платник податку зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

За положеннями пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Судом встановлено, що податкова декларація за липень 2012 року подана позивачем та прийнята контролюючим органом 20 серпня 2012 року, що підтверджується квитанцією від 20 серпня 2012 року № 2, тобто у строки передбачені статтею 203 Податкового кодексу України.

На підтвердження сплати ТОВ НВК Еко-сервіс податкових зобов`язань з податку на додану вартість за податковою декларацією за липень 2012 року у матеріалах справи наявні платіжні доручення, а саме від 30 серпня 2012 року № 477 щодо перерахування коштів з податку на додану вартість у сумі 150 000 грн, від 29 грудня 2012 року № 653 - 10 000 грн, від 29 січня 2013 року № 670 - 5 000 грн, від 08 лютого 2013 року № 694 - 24 848,03 грн, від 11 березня 2013 року № 710 - 24 848,03 грн, від 26 квітня 2013 року № 773 - 24 848,03 грн, від 29 травня 2013 року № 808 - 24 848,03 грн, від 27 червня 2013 року № 873 - 24 848,03 грн, від 31 липня 2013 року № 961 - 24 848,03 грн.

З розрахунку штрафних санкцій до акта перевірки вбачається, що граничним строком сплати узгодженого грошового зобов`язання з податку на додану вартість, яке задеклароване в податковій декларації за липень 2012 року та сплачене позивачем частково 29 грудня 2012 року у сумі 10 000 грн, контролюючим органом визначено 08 грудня 2012 року.

При цьому, слід зазначити, що виправлення описки в акті перевірки від 21 березня 2014 року №198/0562-15-01/36306924 (зміна інформації щодо використаної декларації з податку на додану вартість за листопад 2012 року на липень 2012 року) не спричинило зміну граничних строків сплати в розрахунках штрафних санкцій.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій, що розраховуючи штрафні санкції, застосовані спірним податковим повідомленням - рішенням від 15 квітня 2014 року № 0009581501, відповідачем неправильно визначений граничний строк сплати узгодженого грошового зобов`язання з податку на додану вартість, передбачений статтею 203 Податкового кодексу України, що спричинило неправильний розрахунок суми штрафних санкцій відповідно до пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України.

Згідно з підпунктом 19-1.1.24 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України контролюючі органи здійснюють відстрочення, розстрочення та реструктуризацію грошових зобов`язань та/або податкового боргу, недоїмки із сплати єдиного внеску, а також списання безнадійного податкового боргу.

Пунктом 100.1 статті 100 Податкового кодексу України визначено, що розстроченням, відстроченням грошових зобов`язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов`язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному пунктом 129.4 статті 129 цього Кодексу.

За змістом пункту 1.5 розділу І Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу) платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 2012 року № 1261 (діяв на час прийняття відповідачем рішення про розстрочення податкового боргу від 30 січня 2013 року № 9/19-113; далі - Порядок № 1261) період при сплаті розстрочених (відстрочених) грошових зобов`язань (податкового боргу) дорівнює календарному місяцю або іншому строку за згодою сторін, який зафіксовано у договорі про розстрочення (відстрочення).

Таким чином, виходячи з правового аналізу зазначених вище норм Податкового кодексу України та Порядку № 1261, Суд вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій, що в результаті прийняття ДПІ у Ворошиловському районі м.Донецька рішення про розстрочення ТОВ НВК Еко-сервіс податкового боргу від 30 січня 2013 року № 9/19-113 та укладення договору від 30 січня 2013 року № 9, визначені Податковим кодексом України строки сплати податкових зобов`язань, розстрочених зазначеним договором, переносяться на строки сплати цих податків та податкових платежів, передбачені рішенням про розстрочення.

Тобто кількість днів затримки сплати розстрочених податкових зобов`язань для розрахунку штрафних санкцій, передбачених пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, слід визначати з урахуванням того, що днем виникнення заборгованості з узгодженого грошового зобов`язання є передбачені договором про розстрочення терміни їх сплати.

З розрахунку штрафних санкцій до акта перевірки вбачається, що граничним строком сплати залишку узгодженого грошового зобов`язання з податку на додану вартість за липень 2012 року, яке розстрочене договором ДПІ у Ворошиловському районі м.Донецька від 30 січня 2013 року № 9, визначено 10 грудня 2012 року.

При цьому в рішенні про розстрочення податкового боргу від 30 січня 2013 року №9/19-113 визначені наступні граничні строки і суми сплати розстроченого податкового боргу: 08.02.2013, 11.03.2013, 09.04.2013, 10.05.2013, 10.06.2013, 08.07.2013, 06.09.2013, 07.10.2013, 05.11.2013 зі сплатою по 24 848,03 грн щомісячно, та у строк до 06.12.2013 - 24 848,04 грн.

Розраховуючи штрафні санкції, відповідач не врахував строки, передбачені договором про розстрочення податкового боргу, при визначенні кількості днів затримки сплати грошових зобов`язань, з огляду на що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про протиправність прийнятого ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька податкового повідомлення-рішення від 15 квітня 2014 року № 0009621501.

Таким чином, враховуючи порушення відповідачем порядку проведення камеральної перевірки шляхом дослідження відомостей та документів, що виходять за межі предмета цієї перевірки, визначені підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, а також протиправність прийнятих податкових повідомлень-рішень від 15 квітня 2014 року № 0009581501 та № 0009621501 з огляду на недоведеність відповідачем вчинення ТОВ НВК Еко-сервіс податкових правопорушень у розумінні пункту 109.1 статті 109 Податкового кодексу України, колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м.Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області залишити без задоволення, постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 червня 2014 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2014 року - без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова