Рішення
від 25.06.2019 по справі 910/23277/16
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.06.2019Справа № 910/23277/16

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Дьогтяр О.О., розглянув матеріали господарської справи

за позовомЛьвівської міської ради до 1) Львівської обласної ради 2) Львівської обласної державної адміністрації 3) товариства з обмеженою відповідальністю Нафта-Львів 4) товариства з обмеженою відповідальністю Екотрейд Компані за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачівтовариства з обмеженою відповідальністю Новел-Істейт провизнання недійсними рішення, розпорядження, договору купівлі-продажу та витребування земельної ділянки

Представники учасників справи:

від позивача - Бартош С.Б., довіреність № 2901 від 11.01.2008;

від відповідача 1 - не з`явились;

від відповідача 2 - не з`явились;

від відповідача 3 - Биструшкін В.Ю., ордер КВ № 412602 від 14.01.2019;

від відповідача 4 - Биструшкін В.Ю., ордер КВ № 391807 від 30.01.2019;

від третьої особи - Биструшкін В.Ю., ордер КВ № 391807 від 30.01.2019

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Львівська міська рада (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Львівської обласної ради (далі - відповідач 1), Львівської обласної державної адміністрації (далі - відповідач 2), товариства з обмеженою відповідальністю Нафта-Львів (далі - відповідач 3), товариства з обмеженою відповідальністю Новел-Істейт (далі - відповідач 4) про:

- визнання недійсним Рішення Львівської обласної ради № 408 від 28.12.2000 Про попереднє погодження місця розташування об`єктів будівництва в частині погодження продажу та уповноваження Львівської обласної державної адміністрації на здійснення продажу земельної ділянки у місті Львові на проспекті Червоної Калини, 50 , площею 0,1 га;

- визнання недійсним Розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації № 1454 від 15.12.2000 Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м . Львові в частині продажу земельної ділянки у місті Львові на проспекті Червоної Калини, 50 , площею 0,1 га;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1 га у місті Львові на проспекті Червоної Калини, 50 , посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М.М., укладеного 27.12.2000 між Львівською обласною державною адміністрацією та товариством з обмеженою відповідальністю Нафта-Львів ;

- визнання недійсним Державного акту на право власності на землю серія НОМЕР_1 , виданого 23.01.2001 Львівською обласною державною адміністрацією товариству з обмеженою відповідальністю Нафта-Львів на підставі Розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації № 1454 від 15.12.2000 Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові , щодо земельної ділянки площею 0,1 га у місті Львові на проспекті Червоної Калини, 50 , зареєстрований Львівським обласним управлінням земельних ресурсів в книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю за № 5 кн. 5-1;

- витребування у товариства з обмеженою відповідальністю Новел-Істейт на користь Львівської міської ради земельної ділянки з цільовим призначенням - для будівництва АЗС, площею 0,1 га у місті Львові на проспекті Червоної Калини, 50 , кадастровий номер № 4610136800:07:001:0016 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до загальнодоступної інформації, що міститься у Державному земельному кадастрі, позивачу стало відомо, що право власності на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 4610136800:07:001:0016 , цільове призначення - для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій (код 12.08. згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548), вид використання - для будівництва АЗС, яка знаходиться у місті Львові на проспекті Червоної Калини, 50 , зареєстровано у Державному земельному кадастрі за ТОВ Новел-Істейт .

За твердженням позивача, прийняття рішення Львівською обласною радою в частині погодження продажу та уповноваження Львівської обласної державної адміністрації на здійснення продажу земельної ділянки, видання Львівською обласною державною адміністрацією розпорядження в частині продажу земельної ділянки, укладення договору купівлі-продажу, видача державного акта Львівською обласною державною адміністрацією ТОВ Нафта-Львів були вчинені з порушенням чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства та повинні бути визнані недійсними, а земельна ділянка підлягає витребуванню у ТОВ Новел-Істейт .

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2017 у справі № 910/23277/16 (суддя Ващенко Т.М.) позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2017 (головуючий суддя Отрюх Б.В., судді Тищенко А.І. та Михальська Ю.Б.) апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю Новел-Істейт та товариства з обмеженою відповідальністю Нафта-Львів задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2017 у справі № 910/23277/16 скасовано та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 31.01.2019 касаційну скаргу Львівської міської ради задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2017 у справі № 910/23277/16 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення обставин видачі товариству з обмеженою відповідальністю Новел-Істейт державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_3 та пропуску позивачем строку позовної давності, а саме: з`ясування, ким або від імені кого був виданий даний акт, чи видавався він саме позивачем по даній справі, і, якщо так, чи може це свідчити про обізнаність позивача про свої порушені права ще з дати видачі вказаного акту та впливати на визначення питання пропуску позивачем строку позовної давності.

Згідно з розпорядженням керівника апарату Господарського суду м. Києва від 21.02.2019 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 910/23277/16, за результатами проведення якого дану справу передано на розгляд судді Удаловій О.Г., що відображено у протоколі автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2019 у справі № 910/23277/16 суддею Удаловою О.Г. прийнято справу до свого провадження та у зв`язку з набранням 15.12.2017 чинності Господарського процесуального кодексу України в новій редакції, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовного засідання на 19.03.2019.

11.03.2019 до загального відділу діловодства суду від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого сторона проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні з підстав того, що оскаржуване Львівською міською радою рішення Львівської обласної державної адміністрації жодним чином не порушує цивільні права Львівської міської ради, оскільки не породило жодних правовідносин стосовно земельної ділянки у місті Львові на проспекті Червоної Калини, 50 .

Так, відповідач 1 зазначив, що відчуження земельної ділянки, за твердженнями позивача, відбулось 27.12.2000 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між Львівською обласною державною адміністрацією та ТОВ Нафта-Львів на підставі розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації № 1454 від 15.12.2000 Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові , яке прийняте на виконання Указів Президента України № 608 від 12.07.1995 Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності та № 168 від 04.02.2000 Про заходи щодо розвитку та регулювання ринку земель населених пунктів, інших земель несільськогосподарського призначення , з урахуванням згоди відповідних державних служб та розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації № 1009 від 06.09.2000 Про затвердження переліку земельних ділянок несільськогосподарського призначення для продажу , а тому, на переконання відповідача 1, правовою підставою для прийняття розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації та укладення Договору були відповідні нормативні положення чинного законодавства України, а не рішення Львівської обласної державної адміністрації.

При цьому, за твердженнями відповідача 1, оскаржуване рішення Львівської обласної державної адміністрації № 408 від 28.12.2000 Про попереднє погодження місця розташування об`єктів будівництва не могло бути підставою для виникнення правовідносин щодо відчуження у приватну власність земельної ділянки у м. Львові на пр-ті Червоної Калини, 50 , оскільки рішення обласною радою прийняте після укладення Договору - 28.12.2000, а отже, не могло спричинити відчуження земельної ділянки.

Крім цього, відповідач 1 зазначає, що оскільки спірна земельна ділянка станом на момент її відчуження перебувала у державній власності та законодавчого розмежування земель державної та комунальної власності проведено не було, голова Львівської обласної державної адміністрації законно та правомірно здійснив розпорядження спірною земельною ділянкою шляхом її відчуження у власність ТОВ Нафта-Львів .

18.03.2019 до загального відділу діловодства суду від позивача надійшли додаткові пояснення по справі, в яких зазначено, що Верховний Суд у своїй постанові дійшов висновку про помилковість встановлення судом апеляційної інстанції спливу строку позовної давності, при цьому зазначивши про необґрунтованість доводів відповідачів щодо обізнаності позивача про порушення його права або можливості такої обізнаності через призму обізнаності його органів та інших осіб, оскільки виконавчі органи Львівської міської ради (виконавчий комітет, департаменти) зареєстровані та є окремими і самостійними юридичними особами, які діють в межах повноважень, передбачених законом.

За твердженням позивача, встановлення моменту, коли позивач у даному випадку дізнався про порушення своїх прав та законних інтересів, пов`язується, насамперед, з тим, коли про це дізналась Львівська міська рада як колегіальний орган місцевого самоврядування.

Також, позивач вказує на помилковість тверджень щодо видачі Львівською міською радою ТОВ Новел-Істейт державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_3 , оскільки зазначений акт в межах повноважень було підписано керівником відповідного виконавчого органу Львівської міської ради, а саме директором Департаменту містобудування, як керівником окремої юридичної особи, а наявність відтиску гербової печатки Львівської міської ради на примірнику державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_3 від 26.10.2010 не підтверджує факту його видачі саме Львівською міською радою, оскільки є складовою частиною підписання директором Департаменту містобудування такого документу, що, згідно з п. 2.16 Інструкції про заповнення бланків державних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 325 від 22.06.2009 (в редакції, чинній на момент видачі державного акту ТОВ Новел-Істейт ), не вважається видачею державного акту саме Львівською міською радою.

18.03.2019 до загального відділу діловодства суду від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому стосовно висновку, викладеного Верховним Судом в п. 43 постанови від 31.01.2019, зазначено, що апеляційний суд мав на увазі те, що продаж земельної ділянки площею 1000 м. кв. на пр. Червоної Калини, 50 у м. Львові було здійснено Львівською обласною державною адміністрацією за наявності погодження Львівської міської ради щодо продажу цієї земельної ділянки (Ухвала Львівської міської ради № 773 від 04.09.2000), а цільове призначення земельної ділянки для розміщення АЗС було встановлено рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 167 від 16.04.1999 та Ухвалою Львівської міської ради № 244 від 27.05.1999, що, за висновком відповідача 2, свідчить про те, що позивач був обізнаний або мав би бути обізнаним про спірні рішення, договір купівлі-продажу, державний акт та, відповідно, відсутність у Львівської міської ради підстав вважати, що будь-ким з відповідачів порушуються її права чи інтереси, або ж норми чинного на той час законодавства.

Стосовно листа № 0304/юр-215 від 01.07.2003, посилання на який міститься в постанові Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2017 та заперечуючи проти якого позивач вказав на те, що він не може бути свідченням обізнаності Львівської міської ради, оскільки в матеріалах справи відсутні докази інформування юридичним управлінням Львівської міської ради, як окремою юридичною особою - Львівської міської ради, лист не містить печатки ради та не підтверджено повноваження підписанта, відповідач 2 зазначив наступне. Юридичне управління Львівської міської ради відповідно до змісту Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 174 від 09.07.2002 (зі змінами і доповненнями станом на 01.07.2003), та Положення про юридичне управління Львівської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 184 від 07.03.2003 (зі змінами і доповненнями станом на 01.07.2003), було наділене повноваженнями надавати висновки щодо наявності/відсутності правових підстав у виготовленні рішень виконкому, оскільки юридичне управління (незважаючи, що це окрема юридична особа) було одним з виконавчих органів та в межах своїх повноважень діяло від імені Львівської міської ради як представницького органу місцевого самоврядування в розумінні ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування у редакції від 19.06.2003, що, за твердженням відповідача 2, свідчить про обізнаність позивача про наявність Державного акта на право власності на земельну ділянку по пр. Червоної Калини, 50 у м. Львові .

Стосовно відсутності печатки Львівської міської ради на листі № 0304/юр-215 від 01.07.2003 відповідач зазначив, що положення Інструкції з діловодства у міській раді, затвердженої рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради № 445 від 21.09.2001, яка діяла по 05.09.2003, не встановлювали обов`язку проставлення печатки на службових документах.

Крім цього, відповідач 2, з посиланням на положення Інструкції про заповнення бланків державних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 325 від 22.06.2009 (в редакції від 15.11.2010), Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради, затвердженого ухвалою виконавчого комітету Львівської міської ради № 3704 від 08.07.2010 (чинного на момент видачі державного акту), Регламент виконавчого комітету Львівської міської ради, затверджений рішенням виконавчого комітету № 527 від 11.12.2002, та Закон України Про місцеве самоврядування , вказує на обізнаність Львівської міської ради, її посадових осіб, включаючи міського голову, профільного заступника з земельних питань, голову профільної комісії, який розробляв проект рішення, депутатів міської ради, які входять до профільної комісії з земельних питань, юридичного управління та інших про порушення, на їх думку, прав на землі комунальної власності, про наявність розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації № 1454 від 15.12.2000 та державного акту на право власності на землю, з огляду на що відповідач 2 погоджується з висновками апеляційної інстанції та вказує на сплив строку позовної давності.

18.03.2019 до загального відділу діловодства суду від ТОВ Екотрейд компані надійшли письмові пояснення, в яких, з посиланням на порушення його права власності позивачем, проти позовних вимог заперечує та підтримує заяви відповідачів про застосування строку позовної давності.

19.03.2019 ТОВ Новел-Істейт через загальний відділ діловодства суду подало письмові пояснення по справі з проханням відмовити в задоволенні позовних вимог у зв`язку зі спливом строку позовної давності, оскільки позивачу про правовий режим спірної земельної ділянки та її власника було відомо з 2010 року.

Також, 19.03.2019 до загального відділу діловодства суду від позивача надійшло клопотання про заміну неналежного відповідача з проханням замінити неналежного відповідача ТОВ Новел-Істейт щодо витребування на користь Львівської міської ради земельної ділянки з цільовим призначенням - для будівництва АЗС, площею 0,1 га у місті Львові на проспекті Червоної Калини , 50 , кадастровий номер 4610136800:07:001:0016 , на належного відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю Екотрейд компані .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2019 підготовче провадження у справі № 910/23277/16 відкладено на 11.04.2019.

21.03.2019 до загального відділу діловодства суду від ТОВ Нафта-Львів надійшли письмові пояснення по справі, відповідно до змісту яких учасник справи просить відмовити в задоволенні позовних вимог у зв`язку зі спливом строку позовної давності, оскільки позивачу було відомо про правовий режим спірної земельної ділянки та її власника з 2003 року.

10.04.2019 до загального відділу діловодства суду від позивача надійшло додаткове клопотання про заміну неналежного відповідача з проханням замінити неналежного відповідача ТОВ Новел-Істейт щодо витребування на користь Львівської міської ради земельної ділянки з цільовим призначенням - для будівництва АЗС, площею 0,1 га у місті Львові на проспекті Червоної Калини , 50 , кадастровий номер 4610136800:07:001:0016 , на належного відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю Екотрейд компані та витребувати у товариства з обмеженою відповідальністю Екотрейд компані на користь Львівської міської ради земельну ділянку з цільовим призначенням - для будівництва АЗС, площею 0,1 га, яка знаходиться у місті Львові на проспекті Червоної Калини, 50 , кадастровий номер 4610136800:07:001:0016 .

11.04.2019 до загального відділу діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача 1, в якій сторона вважає доводи відповідача 1 необґрунтованими та такими, що не спростовують вимоги позивача, оскільки Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2019 дійшов висновку про законність та обґрунтованість заявлених позовних вимог Львівської міської ради, визначив, що право розпорядження спірною земельною ділянкою шляхом продажу належало виключно Львівській міській раді, а не Львівській обласній раді та Львівській обласній державній адміністрації, як це стверджує відповідач 1.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2019 задоволено клопотання позивача про заміну неналежного відповідача, здійснено заміну відповідача-4 товариства з обмеженою відповідальністю Новел-Істейт на належного відповідача-4 - товариство з обмеженою відповідальністю Екотрейд Компані ; залучено до участі у справу як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів товариство з обмеженою відповідальністю Новел-Істейт та відкладено підготовче зсідання на 25.04.2019.

25.04.2019 до загального відділу діловодства суду від ТОВ Новел-Істейт надійшли письмові пояснення по справі, в яких зазначено, що позивач невірно трактує висновки Верховного Суду, викладені в п. 43 постанови від 31.01.2019, оскільки Верховний Суд у вказаному пункті звернув увагу на те, що при застосуванні позовної давності спочатку необхідно дослідити, чи було порушено право, і лише після цього застосовувати позовну давність, проте Верховний Суд не вказав, що у даній справі не підлягає застосуванню позовна давність, що намагається довести позивач.

Крім цього, ТОВ Новел-Істейт зазначає, що на момент видачі йому державного акту, положеннями ст. 33 Закону України Про місцеве самоврядування було визначено, що уповноваженим на видачу документа, який посвідчує право власності на землю, був виконавчий орган сільських, селищних, міських рад з делегованими йому відповідною радою повноваженнями, яким у даній справі є директор Департаменту містобудування, який діяв від імені Львівської міської ради.

Стосовно тверджень позивача про те, що наявність відтиску гербової печатки Львівської міської ради на примірнику державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_3 від 26.10.2010 не підтверджує факту його видачі саме Львівською міською радою, ТОВ Новел-Істейт зазначило наступне.

Відповідно до Положення про Департамент містобудування Львівської міської ради та його структури, затвердженого рішенням № 1195 від 27.10.2006 виконкому Львівської міської ради відповідно до ухвал Львівської міської ради № 94 від 06.07.2006 Про затвердження структури виконавчих органів Львівської міської ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів, витрат на їх утримання і № 219 від 19.10.2006 Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради , Департамент є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки у територіальних представництвах Державного казначейства України та банківських установах, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, кутовий штамп та бланк встановленого зразка, а тому той факт, що на підпис директора Департаменту містобудування на примірнику державного акту на право власності на земельну ділянку, серія НОМЕР_3 від 26.10.2010, проставлено не печатку з найменуванням Департаменту містобудування, а гербову печатку Львівської міської ради з відповідним текстом, є свідченням того, що у даному випадку директор Департаменту містобудування і був видавником державного акту на право власності на земельну ділянку від імені Львівської міської ради відповідно до делегованих повноважень, передбачених ст. 33 Закону України Про місцеве самоврядування .

Таким чином, за твердженнями третьої особи, Львівська міська рада, як видавник державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_3 від 26.10.2010, скріпленого гербовою печаткою ради, через повноважну посадову особу своїх виконавчих органів - директора Департаменту містобудування була обізнана або мала бути обізнаною про набуття права власності на землю ТОВ Новел-Істейт на момент видачі вказаного державного акту.

З посиланням на ухвалу Львівської міської ради № 1350 від 22.03.2012 Про затвердження матеріалів інвентаризації юридичних осіб, що здійснюють користування земельними ділянками за межами, визначеними документами, що посвідчують право на земельні ділянки, для обслуговування автозаправних станцій, під`їздів та влаштування благоустрою у Сихівському районі , ТОВ Новел-Істейт також зазначає, що Львівська міська рада, як колегіальний орган в складі депутатів Львівської міської ради, затверджуючи більшістю голосів Матеріали інвентаризації юридичних осіб, що здійснюють користування земельними ділянками за межами, визначеними документами, що посвідчують право на земельні ділянки, для обслуговування автозаправних станцій, під`їздів та влаштування благоустрою у Сихівському районі , принаймні станом на 22.03.2012 отримала інформацію та була обізнана про те, що земельна ділянка площею 0,10 га, розміщена за адресою: м. Львів, пр. Червоної Калини, 50 , перебуває у власності ТОВ Новел-Істейт , що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

25.04.2019 до загального відділу діловодства суду від ТОВ Екотрейд компані надійшов відзив на позовну заяву, в якому, посилаючись на порушення його права власності позивачем, учасник справи проти позовних вимог заперечує та підтримує заяви відповідачів про застосування строку позовної давності.

У судовому засіданні 25.04.2019 суд, відповідно до ч. 4 ст. 233 ГПК України, постановив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів та відкласти підготовче засідання на 21.05.2019, про що зазначено в протоколі судового засідання від 25.04.2019.

У судовому засіданні 21.05.2019, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 25.06.2019.

Представник позивача в судове засідання 25.06.2019 з`явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

У той же час, представник відповідачів 3, 4 та третьої особи проти позовних вимог заперечив та просив відмовити в їх задоволенні з підстав спливу строку позовної давності.

Відповідачі 1, 2 явку своїх представників у судове засідання 25.06.2019 не забезпечили, про причини неявки суд не повідомили, хоча про місце, дату та час судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 21.05.2019 та повідомленням про вручення поштового відправлення № 103049839913, згідно з яким ухвала-повідомлення про дату, час та місце проведення судового засідання від 21.05.2019 отримана відповідачем 1 - 27.05.2019.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на наведені приписи господарського процесуального закону, беручи до уваги відсутність будь-яких повідомлень представників відповідачів 1, 2 про причини їх неявки в судове засідання 25.06.2019, суд вирішив розглянути дану справу за відсутності таких учасників справи.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 25.06.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

На виконання вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації № 1454 від 15.12.2000 Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові на виконання Указу Президента України № 608 від 12.07.1995 Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності , Указу Президента України № 168 від 04.02.2000 Про заходи щодо розвитку та регулювання ринку земель населених пунктів, інших земель несільськогосподарського призначення , Розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації № 1009 від 06.09.2000 Про затвердження переліку земельних ділянок несільськогосподарського призначення для продажу , з метою ефективного використання земельного фонду у ринкових умовах, залучення додаткових коштів до бюджету, вирішено: продати суб`єктам підприємницької діяльності земельні ділянки несільськогосподарського призначення, що відносяться до державної власності, загальною площею 2,58 га на території міста Львова згідно з додатком, для будівництва АЗС; встановити ціну продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС згідно з додатком; зобов`язати начальника Львівського обласного управління земельних ресурсів ОСОБА_1 у десятиденний термін укласти договори купівлі-продажу земельних ділянок та посвідчити їх нотаріально.

Згідно з додатком № 1 до Розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації № 1454 від 15.12.2000 Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові земельною ділянкою несільськогосподарського призначення, яка підлягає продажу товариству з обмеженою діяльністю Нафта-Львів , є земельна ділянка площею 0,1 га, розміщена за адресою: м. Львів, пр . Червоної Калини, 50 .

27.12.2000 між Львівською обласною державною адміністрацією (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю Нафта-Львів (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до п. 1.1 якого продавець, на підставі Розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації № 1454 від 15.12.2000 Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові , передає за плату, а покупець приймає у власність і оплачує вартість земельної ділянки з усіма обтяженнями і сервітутами за адресою: м. Львів, пр. Червоної Калини, 50 , загальною площею 0,10 га, згідно генерального плану, який додається до договору.

Вказана земельна ділянка продається для будівництва АЗС (автозаправної станції), на умовах дотримання покупцем вимог відповідних служб при здійсненні будівництва (п. 1.2 договору від 27.12.2000).

У пункті 2.1 договору від 27.12.2000 вказано, що ціна продажу земельної ділянки складає 88 088 грн. без врахування податку на додану вартість.

Обов`язок продавця передати земельну ділянку покупцю вважається виконаним і право власності на земельну ділянку переходить до покупця після повної сплати вартості земельної ділянки відповідно до розділу 2 цього договору, реєстрації договору, після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі Державного акту на право власності на землі. Приступати до використання земельної ділянки та розпоряджатись земельною ділянкою до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) та одержання документа, що посвідчує право власності на землю, забороняється (п.п. 8.1, 8.2 договору від 27.12.2010).

За умовами п. 13.1 вказаного правочину договір є обов`язковим для сторін з моменту підписання обома сторонами.

Рішенням Львівської обласної ради № 408 від 28.12.2000 Про попереднє погодження місця розташування об`єктів будівництва погоджено перелік земельних ділянок несільськогосподарського призначення під розміщення свердловини по забору питної води, торгового комплексу та АЗС для продажу у власність з додатком; доручено Львівській обласній державній адміністрації здійснити прямий продаж вищезгаданих земельних ділянок; прямий продаж земельних ділянок провести за умови сплати покупцем вартості земельних ділянок у п`ятиденний термін з дня підписання угоди та в розмірах згідно п. 57.4 Положення про порядок продажу та передачі в оренду земельних ділянок для здійснення підприємницької діяльності на території Львівської області .

Відповідно до додатку до Рішення Львівської обласної ради № 408 від 28.12.2000 Про попереднє погодження місця розташування об`єктів будівництва погоджено продаж, у тому числі, земельної ділянки площею 0,1 га, розміщеної за адресою: м. Львів, пр. Червоної Калини, 50 .

23.01.2001 товариством з обмеженою відповідальністю Нафта-Львів було отримано державний акт № 028583 на право власності на землю, виданий Львівською обласною державною адміністрацією та зареєстрований Львівським обласним управлінням земельних ресурсів в книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю за № 5 кн.5-1.

Згідно з означеним державним актом товариству з обмеженою відповідальністю Нафта-Львів передано у власність земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 0,10 га в межах, визначених на плані, яка знаходиться на території м. Львова, пр . Червоної Калини , 50, для будівництва АЗС.

03.04.2009 між товариством з обмеженою відповідальністю Нафта-Львів (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю Новел-Істейт (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до п. 1 якого продавець продав, а покупець купив земельну ділянку площею 0,10 га, яка розташована за адресою: м. Львів, пр. Червоної Калини, 50 . Цільове призначення (використання) земельної ділянки: для будівництва автозаправної станції. Кадастровий номер земельної ділянки 10902003.

У пункті 2 договору від 03.04.2009 зазначено, що вказана земельна ділянка належить продавцю на підставі державного акту на право власності на землю серії НОМЕР_4 , виданого Львівською обласною державною адміністрацією 23.01.2001 на підставі Розпорядження Голови Львівської обласної державної адміністрації № 1454 від 15.12.2000 Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові .

Приймання і передача земельної ділянки проводиться протягом трьох робочих днів після підписання даного договору, шляхом оформлення акту прийому-передачі (п. 6 договору від 03.04.2009).

Вказаний правочин підписано представниками сторін, скріплено їх печатками та посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Козіною A.B., зареєстровано в реєстрі за №1265.

Товариством з обмеженою відповідальністю Нафта-Львів було передано, а товариством з обмеженою відповідальністю Новел-Істейт прийнято земельну ділянку площею 0,10 га, яка розташована за адресою: м . Львів, пр . Червоної Калини, 50 , про що сторонами складено акт прийому-передачі від 06.04.2009.

На підставі договору від 03.04.2009 товариству з обмеженою відповідальністю Новел-Істейт 08.12.2010 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, серія НОМЕР_3 . Вказаний акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею за № 02:10:470:0001 Зкн.02-6.

Реєстрація права власності третьої особи на земельну ділянку також підтверджується витягом № НВ-4604842592017 від 27.03.2017 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

У подальшому, на підставі протоколу ТОВ Новел Істейт № 10/02 від 10.02.2017 та акту приймання-передачі б/н віл 27.03.2017, право власності на земельну ділянку у місті Львові на пр. Червоної Калини, 50 , площею 0,1 га перейшло до ТОВ Екотрейд Компані , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 162595094 від 08.04.2019.

За твердженнями позивача, Розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації № 1454 від 15.12.2000 Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові (в частині продажу земельної ділянки у місті Львові на проспекті Червоної Калини, 50 , площею 0,1 га) та Рішення Львівської обласної ради № 408 від 28.12.2000 Про попереднє погодження місця розташування об`єктів будівництва (в частині погодження продажу та уповноваження Львівської обласної державної адміністрації на здійснення продажу земельної ділянки у місті Львові на проспекті Червоної Калини, 50 , площею 0,1 га) є незаконними та такими, що підлягають визнанню недійсними, оскільки прийняті відповідачами 1 та 2 з перевищенням компетенції, а саме за відсутності права розпоряджатись земельною ділянкою, розміщеною у місті Львові. Вказане, за твердженнями заявника, свідчить про відсутність у Львівської обласної державної адміністрації права продажу спірної земельної ділянки та безпідставність видання відповідачу 3 державного акта на право власності на земельну ділянку.

До того ж, заявником наголошено, що оскільки земельна ділянка площею 0,10 га, яка розташована за адресою: м. Львів, пр. Червоної Калини, 50 , вибула з власності територіальної громади міста Львова не з її волі та право власності на яку набуто товариством з обмеженою відповідальністю Екотрейд Компані у особи, яка не мала права розпорядження вказаною земельною ділянкою, остання підлягає витребуванню у відповідача 4 на підставі приписів ст. 388 Цивільного кодексу України. Вказані обставини у сукупності й стали підставою для звернення до суду з позовними вимогами.

Згідно з частиною другою статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За змістом ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України. При цьому, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 13 Конституції України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.ст. 142, 143 Основного Закону України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

21.05.1997 Верховною Радою України був прийнятий Закон України Про місцеве самоврядування в Україні , згідно зі ст. 2 якого місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно зі ст. 4 зазначеного Закону України місцеве самоврядування в Україні здійснювалося на принципах: народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріально - фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.

При цьому, система місцевого самоврядування включала: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення (ст. 5 Закону України).

За приписами ч.ч. 1, 10 ст. 59 Закон України Про місцеве самоврядування в Україні рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Одночасно, Законом України Про місцеві державні адміністрації (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно - територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Частинами 1, 2 ст. 6 Закону України Про місцеві державні адміністрації на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов`язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та постановам Верховної Ради України, прийнятим відповідно до Конституції та законів України, актам Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду (ч. 1 ст. 43 Закону України Про місцеві державні адміністрації ).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За змістом ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

За таких обставин, беручи до уваги наведене вище, з огляду на приписи Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання рішення Львівської обласної ради та розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації недійсним, повинно бути доведено невідповідність таких актів нормам чинного на момент їх видання законодавства та порушення внаслідок їх прийняття прав заявника.

Як зазначено вище, обґрунтовуючи позовні вимоги, заявник посилався на те, що Розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації № 1454 від 15.12.2000 Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові (в частині продажу земельної ділянки у місті Львові на проспекті Червоної Калини, 50 , площею 0,1 га) та Рішення Львівської обласної ради № 408 від 28.12.2000 Про попереднє погодження місця розташування об`єктів будівництва (в частині погодження продажу та уповноваження Львівської обласної державної адміністрації на здійснення продажу земельної ділянки у місті Львові на проспекті Червоної Калини, 50 , площею 0,1 га) є незаконними та такими, що підлягають визнанню недійсними, оскільки прийняті відповідачами 1 та 2 з перевищенням компетенції, а саме за відсутності права розпоряджатись земельними ділянками, розміщеними у місті Львові. Вказане, за твердженнями заявника, свідчить про відсутність у Львівської обласної державної адміністрації права продажу спірної земельної ділянки та безпідставність видання відповідачу 3 державного акта на право власності на земельну ділянку.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд зазначає наступне.

Земельні відносини стосовно володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 3 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

Згідно з частинами 1-3 ст. 4 Земельного кодексу України у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Суб`єктами права державної власності на землю виступають: Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України; Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності; обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності. Землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим.

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання відповідно до закону регулювання земельних відносин.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 10 вказаного нормативно-правового акту було визначено, що до відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.

За приписами ч.ч. 1-4 ст. 17 Земельного кодексу України передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Власники земельних ділянок, переданих їм Радою народних депутатів, не вправі протягом шести років з часу набуття права власності продавати або іншими способами відчужувати належну їм земельну ділянку, крім передачі її у спадщину або Раді народних депутатів на тих же умовах, на яких вона була їм передана. При наявності поважних причин суд за позовом власника може скоротити зазначений строк. Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім`ї. Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.

Місцева Рада народних депутатів розглядає у місячний строк зазначені клопотання та матеріали і приймає рішення з цього питання (ч. 11 ст. 17 Земельного кодексу України).

За таких обставин, з системного аналізу наведених вище правових норм вбачається, що законодавством питання регулювання земельних відносин були віднесені до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради, як представницьких органів територіальних громад, а отже, вирішення питання щодо передання земельної ділянки, розміщеної на території міста (за виключенням земель, що перебувають під об`єктами загальнодержавної власності), належало саме до компетенції відповідної міської ради.

Вказане свідчить, що у даному випадку розпорядження шляхом продажу земельної ділянки площею 0,1 га, розміщеної за адресою: м. Львів, пр. Червоної Калини, 50 , належало саме Львівській міській раді.

Одночасно, посилання відповідача 1 на те, що розпорядження спірною земельною ділянкою було здійснено Львівською обласною державною адміністрацією на підставі Указу Президента України № 608 від 12.07.1995 Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності , Указу Президента України № 168 від 04.02.2000 Про заходи щодо розвитку та регулювання ринку земель населених пунктів, інших земель несільськогосподарського призначення не нівелюють висновків суду стосовно того, що право продажу земельних ділянок в межах міста належить до виключної компетенції відповідної міської ради народних депутатів. При цьому, суд звертає увагу на наступне.

Частинами 2, 3 ст. 1 Закону України Про місцеві державні адміністрації (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Главою 2 Закону України Про місцеві державні адміністрації (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було визначено перелік повноважень місцевих державних адміністрацій. Однак, такого повноваження, як передача земельних ділянок у власність іншим особам, норми означеного нормативно-правового акту не містили.

Одночасно суд звертає увагу, що згідно зі ст. 3 Земельного кодексу України повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

Проте, за твердженнями позивача, які іншими учасниками судового процесу належними та допустимими у розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Львівською міською радою повноваження щодо відчуження, зокрема, земельної ділянки площею 0,1 га, розміщеної за адресою: м. Львів, пр. Червоної Калини, 50, Львівській обласній державній адміністрації не делегувались.

При цьому, суд зазначає, що п. 2 Указу Президента України № 608/95 від 12.07.1995 Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності передбачено, що приватизацію земельних ділянок несільськогосподарського призначення для заняття підприємницькою діяльністю здійснюють відповідні державні адміністрації, виконавчі комітети місцевих Рад шляхом їх продажу у приватну власність. Громадяни та юридичні особи України, які бажають придбати у власність земельну ділянку для заняття підприємницькою діяльністю, не пов`язаною з сільськогосподарським виробництвом, подають заяву до відповідної державної адміністрації, виконавчого комітету місцевої Ради за місцем розташування земельної ділянки.

Повноваження міської ради щодо відчуження земельних ділянок визначено спеціальним нормативно-правовим актом, яким було врегульовано земельні правовідносини, а саме Земельним кодексом України.

Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року №17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. Так, відповідно до частини третьої статті 106 Конституції України Президент на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України. Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу. Аналогічну правову позицію наведено у листі Міністерства Юстиції України № Н-35267-18 від 30.01.2009.

Тобто, суд зауважує, що у даному видку Указом Президента України не може бути обмежено чи змінено виключної компетенції міської ради щодо розпорядження земельними ділянками, яка була визначена Земельним кодексом України (у відповідній редакції).

Одночасно, посилання відповідача 1 на те, що оспорюване розпорядження прийнято з урахуванням приписів Указу Президента України № 168/2000 від 04.02.2000 Про заходи щодо розвитку та регулювання ринку земель населених пунктів, інших земель несільськогосподарського призначення , також не спростовує висновків суду щодо виключної компетенції Львівської міської ради щодо розпорядження земельною ділянкою площею 0,1 га, розміщена за адресою: м. Львів, пр. Червоної Калини , 50 .

Суд звертає увагу, що означеним Указом установлено, що органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених законодавством України, забезпечують передачу земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності у власність юридичних осіб України і громадян України переважно шляхом продажу цих ділянок.

Тобто наведеним актом передбачено можливість вчинення органами виконавчої влади дій щодо передання земельних ділянок у власність юридичних осіб саме в межах повноважень, визначених законодавством України.

Проте, як вказувалось вище, законодавством такого повноваження Львівської обласної державної адміністрації на момент видання оспорюваного розпорядження не передбачалось, а Львівською міською радою - не делегувалось.

Крім того, посилання відповідача 1 на те, що на момент виникнення спірних правовідносин не існувало комунальної власності, є юридично неспроможними та такими, що не спростовують висновків суду стосовно наявності права розпорядження земельною ділянкою площею 0,1 га, розміщена за адресою: м. Львів, пр. Червоної Калини, 50 , шляхом її продажу, саме у позивача. При цьому, суд звертає увагу на таке.

Згідно з приписами ст. 1 Закону України Про власність (в редакції, чинній на момент виникненні спірних правовідносин) національне багатство України: земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, основні засоби виробництва у промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті, зв`язку, житловий фонд, будівлі та споруди, фінансові ресурси, наукові досягнення, створена завдяки зусиллям народу України частка в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному та валютному фондах і золотому запасі, національні, культурні та історичні цінності, в тому числі й ті, що знаходяться за її межами, є власністю народу України.

Частинами 1, 4 ст. 2 вказаного нормативно-правового акту було передбачено, що право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними.

Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони є об`єктами права виключної власності народу України (ст. 9 Закону України Про власність ).

За приписами ст. 31 Закону України Про власність до державної власності в Україні належать загально-державна (республіканська) власність і власність адміністративно- територіальних одиниць (комунальна власність).

Відповідно до ст. 32 означеного Закону України суб`єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради України. Суб`єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Суб`єктами права державної власності на землю виступають: Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України; Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності; обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

Частиною 1 ст. 34 Закону України Про власність (у відповідній редакції) було визначено, що загальнодержавну (республіканську) власність складають: земля, майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об`єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв`язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського бюджету; республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об`єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.

Об`єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об`єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров`я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв`язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території (ч. 1 ст. 35 Закону України Про власність ).

Таким чином, наведеними вище правовими нормами спростовуються твердження Львівської обласної ради щодо відсутності на момент виникнення спірних правовідносин комунальної власності, та вкотре, зокрема, приписами ст. 32 Закону України Про власність підтверджується, що суб`єктами права державної власності на землю виступають: обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

До того ж, суд зауважує, що визначення права комунальної власності, як права територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування, також містилось в ст. 1 Закону України Про місцеве самоврядування .

Одночасно, суд також вважає безпідставними заперечення відповідача 1 стосовно того, що Рішенням № 408 від 28.12.2000 Львівської обласної ради Про попереднє погодження місця розташування об`єктів будівництва жодним чином не порушує права позивача. При цьому, суд звертає увагу на наступне.

Виходячи зі змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

У рішенні № 18-рп/2004 від 01.12.2004 Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття охоронюваний законом інтерес , що вживається в ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права , яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Суд зауважує, що Рішенням Львівської обласної ради № 408 від 28.12.2000 Про попереднє погодження місця розташування об`єктів будівництва доручено Львівській обласній державній адміністрації здійснити прямий продаж земельних ділянок, в тому числі, земельної ділянки площею 0,10 га, яка розташована за адресою: м. Львів, пр. Червоної Калини, 50 .

Тобто, у даному випадку відповідачем 1 порушено право Львівської міської ради на розпорядження земельними ділянками в межах її території.

При цьому, укладання оспорюваного правочину з відповідачем 3 з посиланням на Розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації № 1454 від 15.12.2000 Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові не спростовує фактичне втручання відповідача 1 у компетенцію Львівської міської ради.

Отже, з урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості тверджень позивача про те, що Розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації № 1454 від 15.12.2000 Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові (в частині продажу земельної ділянки у місті Львові на проспекті Червоної Калини, 50 , площею 0,1 га) та Рішення Львівської обласної ради № 408 від 28.12.2000 Про попереднє погодження місця розташування об`єктів будівництва (в частині погодження продажу та уповноваження Львівської обласної державної адміністрації на здійснення продажу земельної ділянки у місті Львові на проспекті Червоної Калини, 50 , площею 0,1 га) є незаконними та такими, що підлягають визнанню недійсними, оскільки прийняті відповідачами 1 та 2 з перевищенням компетенції, а саме за відсутності права розпоряджатись земельною ділянкою, розміщеною у місті Львові.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 27.12.2000 між Львівською обласною державною адміністрацією та товариством з обмеженою відповідальністю Нафта-Львів . При цьому, суд зауважує наступне.

Відповідно до ст. 151 Цивільного кодексу Української PCP від 18.07.1963 (враховуючи, що правовідносини сторін стосовно купівлі-продажу майна виникли під час дії цього Кодексу) в силу зобов`язання одна особа (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 224 вказаного Кодексу за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно (ст. 225 ст. 151 Цивільного кодексу Української PCP).

Частиною 1 ст. 48 Цивільного кодексу Української PCP від 18.07.1963 недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

За змістом Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Як вказувалось вище, порядок передачі Радами народних депутатів земельних ділянок у власність юридичних осіб врегульовано ст. 17, 18 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладання спірного правочину).

Зокрема, за приписами ст. 17 означеного нормативно-правового акту передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім`ї. Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність. Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення. Передача у власність громадян земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні інших громадян чи юридичних осіб, провадиться місцевими Радами народних депутатів після вилучення (викупу) їх у порядку, встановленому статтями 31 і 32 цього Кодексу. Передача земельної ділянки у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки на підставі клопотань зазначених підприємств, кооперативів та товариств. До клопотання додаються матеріали, що обґрунтовують розмір земельної ділянки, обчислений відповідно до вимог частини шостої статті 5 цього Кодексу. Місцева Рада народних депутатів розглядає у місячний строк зазначені клопотання та матеріали і приймає рішення з цього питання.

Рішення відповідної Ради народних депутатів з цього питання є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки з посвідченням у нотаріальному порядку (ч. 2 ст. 18 Земельного кодексу України).

Купівля-продаж, дарування, застава, самовільний обмін земельних ділянок землекористувачами, в тому числі орендарями, а також угоди, укладені власниками землі з порушенням установленого для них порядку придбання або відчуження земельних ділянок, є недійсними (ч. 1 ст. 114 Земельного кодексу України).

Як було встановлено судом вище, розпорядження земельною ділянкою площею 0,10 га, яка розташована за адресою: м. Львів, пр. Червоної Калини, 50 , належало до виключної компетенції Львівської міської ради, означених повноважень позивач не делегував, а отже, укладання договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки могло бути здійснено лише за наявності рішення позивача про її продаж товариству з обмеженою відповідальністю Нафта-Львів .

Укладання договору купівлі-продажу від 27.12.2000 на підставі Розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації № 1454 від 15.12.2000 Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові є таким, що порушує норми земельного законодавства, оскільки означене розпорядження прийняте відповідачем 2 з перевищенням компетенції, а саме за відсутності права розпоряджатись земельною ділянкою, розміщеною у місті Львові.

Отже, з огляду на відсутність у відповідача 2 права на продаж спірної земельної ділянки, враховуючи те, що Львівською міською радою у визначеному чинним законодавством порядку рішення про продаж товариству з обмеженою відповідальністю Нафта-Львів земельної ділянки площею 0,10 га, яка розташована за адресою: м. Львів, пр. Червоної Калини, 50 , не приймалось, суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 27.12.2000 між Львівською обласною державною адміністрацією та товариством з обмеженою відповідальністю Нафта-Львів , суперечить вимогам чинного на момент його укладання земельного законодавства, що є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Стосовно позовних вимог про визнання недійсним державного акту на право власності на землю серії НОМЕР_1 , виданого 23.01.2001 Львівською обласною державною адміністрацією товариству з обмеженою відповідальністю Нафта-Львів на підставі Розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації № 1454 від 15.12.2000 Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові , зареєстрованого Львівським обласним управлінням земельних ресурсів в книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю за № 5 кн. 5- 1, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 22 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

За приписами ст. 23 вказаного нормативно-правового акту право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Відповідно до п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. У спорах, пов`язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування. Разом з тим господарським судам слід враховувати, що право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування, а тому з огляду на приписи частини першої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 152 Земельного кодексу України захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку.

До того ж, у постанові від 22 травня 2013 по справі № 6-33цс13 Верховний Суд України зазначив, що державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних з правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

У постановах від 20 травня 2015 року, 3 червня 2015 року та від 16 березня 2016 року по справах № 6-216цс15, № 205цс15, № 6-412цс15, № 6-217цс15, № 6-1428цс15 Верховний Суд України дійшов висновку про те, що оскільки норми земельного законодавства встановлювали нерозривний зв`язок між виникненням права власності на земельну ділянку з обов`язковим одержанням її власником державного акта, який посвідчував його право власності, то позовні вимоги про визнання недійсним державного акта, виданого на підставі недійсного рішення органу місцевого самоврядування, підлягають задоволенню.

Отже, з огляду на висновки суду щодо незаконності та наявності підстав для визнання недійсним Розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації № 1454 від 15.12.2000 Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові , державний акт на право власності на землю серії НОМЕР_1 , виданий 23.01.2001 Львівською обласною державною адміністрацією товариству з обмеженою відповідальністю Нафта-Львів , також підлягає визнанню недійсним.

Позовні вимоги Львівської міської ради про витребування у товариства з обмеженою відповідальністю Екотрейд Компані на користь позивача земельної ділянки площею 0,10 га, яка розташована за адресою: м. Львів , пр. Червоної Калини, 50 , за висновками суду, також є обґрунтованими з огляду на наступне.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, а також ст. 20 Господарського кодексу України.

Способи захисту права власності врегульовано главою 29 Цивільного кодексу України, яка передбачає наступні способи захисту: право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 387 Цивільного кодексу України), на витребування майна від добросовісного набувача (ст. 388 Цивільного кодексу України), витребування грошей та цінних паперів (ст. 389 Цивільного кодексу України), захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння (ст. 391 Цивільного кодексу України), визнання права власності (ст. 392 Цивільного кодексу України) тощо.

Згідно зі ст. 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до закріпленого у статті 387 Цивільного кодексу України загального правила власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, зокрема від добросовісного набувача, шляхом подання віндикаційного позову, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України. Таким чином, положення статті 388 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 18.01.2017 по справі № 610/10207/15ц.

У пункті 22 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав вказано, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 Цивільного кодексу України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 Цивільного кодексу України. У зв`язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 Цивільного кодексу України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Як вказувалось вище, 03.04.2009 між товариством з обмеженою відповідальністю Нафта-Львів (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю Новел-Істейт (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до п. 1 якого продавець продав, а покупець купив земельну ділянку площею 0,10 га, яка розташована за адресою: м. Львів, пр. Червоної Калини, 50 . Цільове призначення (використання) земельної ділянки: для будівництва автозаправної станції. Кадастровий номер земельної ділянки 10902003.

У пункті 2 договору від 03.04.2009 зазначено, що вказана земельна ділянка належить продавцю на підставі державного акту на право власності на землю серії НОМЕР_5 , виданого Львівською обласною державною адміністрацією 23.01.2001 на підставі Розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації № 1454 від 15.12.2000 Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові .

За актом прийому-передачі від 06.04.2009 товариством з обмеженою відповідальністю Нафта-Львів було передано, а товариством з обмеженою відповідальністю Новел-Істейт - прийнято земельну ділянку площею 0,10 га, яка розташована за адресою: м. Львів , пр. Червоної Калини, 50 .

На підставі договору від 03.04.2009 товариству з обмеженою відповідальністю Новел-Істейт 08.12.2010 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, серія НОМЕР_3 . Вказаний акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договір оренди землі за № 02:10:470:0001 Зкн.02-6.

Реєстрація права власності товариства з обмеженою відповідальністю Новел-Істейт на земельну ділянку також підтверджується витягом № НВ-4604842592017 від 27.03.2017 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

У подальшому, як встановлено судом, на підставі протоколу ТОВ Новел-Істейт № 10/02 від 10.02.2017 та акту приймання-передачі б/н віл 27.03.2017 право власності на земельну ділянку у місті Львові на пр . Червоної Калини , 50 , площею 0,1 га перейшло до ТОВ Екотрейд Компані , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 162595094 від 08.04.2019.

Разом з цим, судом було встановлено, що продаж спірної земельної ділянки на користь відповідача 3 здійснено з порушенням норм земельного законодавства, а саме за відсутності відповідного рішення Львівської міської ради та без укладення Львівською міською радою договору купівлі-продажу земельної ділянки з відповідачем 3, а отже, остання вибула з власності територіальної громади міста Львова поза волею особи, яка здійснює її розпорядження.

При цьому, судом також враховано, що статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ( Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ) та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 у справі Стретч проти Об`єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії встановлено, що особа (орендар) мала принаймні законне сподівання на реалізацію передбаченого договором права на продовження договору оренди і в цілях ст. 1 Першого протоколу таке сподівання можна вважати додатковою частиною майнових прав, наданих їй муніципалітетом за орендним договором, та зазначено, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини Стретч проти Сполученого Королівства від 24.06.2003 майном у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

Одночасно, у практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати щодо сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи вважається втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи вважається такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним до визначених цілей.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Поняття справедливої рівноваги передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між поставленою метою та засобами, які при цьому використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . При цьому, в питаннях оцінки пропорційності , як і в питаннях наявності суспільного , публічного інтересу ЄСПЛ, визнає за державою достатньо широку сферу розсуду , за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

Оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції Європейського суду з права людини, загалом слід перевіряти доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами, в яких особи позбавлені права власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або щодо якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах Раймондо проти Італії від 22 лютого 1994 року, Філліпс проти Сполученого Королівства від 5 липня 2001 року, Аркурі та інші проти Італії від 5 липня 2001 року, Ріела та інші проти Італії від 4 вересня 2001 року, Ісмаїлов проти Російської Федерації від 6 листопада 2008 року).

Отже, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність. В оцінці дотримання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 11.05.2016 по справі № 6-2903цс15.

У даному випадку, обставини справи свідчать про те, що втручання у мирне володіння майном відбувається в інтересах суспільства, а саме територіальної громади міста Львова, яке зацікавлене в чіткому дотриманні органами державної влади та місцевого самоврядування своєї господарської компетенції та норм законодавства щодо порядку передачі земельних ділянок державної власності (власність адміністративно-територіальних одиниць) у власність юридичних осіб. Таке втручання, передбачене законом, та вчиняється з дотриманням справедливого балансу між суспільним інтересом та правом особи на мирне володіння майном. Аналогічних висновків щодо справедливого балансу у спорі стосовно майнових прав територіальної громади на землю викладено у постанові від 21.09.2016 Вищого господарського суду України по справі № 913/678/15.

За таких обставин, беручи до уваги все вищенаведене, суд дійшов висновку, що земельна ділянка площею 0,10 га, яка розташована за адресою: м. Львів, пр. Червоної Калини, 50 , підлягає витребуванню у товариства з обмеженою відповідальністю Екотрейд Компані на користь Львівської міської ради.

При цьому, під час розгляду справи відповідачами 2, 3, 4 було заявлено про застосування строків позовної давності.

Заявляючи про сплив строку позовної давності, відповідач 2 погоджується з висновком апеляційної інстанції та вважає, що позивач набуває та здійснює свої права й обов`язки через свої органи, а тому його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин.

При цьому, відповідачем 3 вказано, що про наявність оспорюваного державного акту на землю та розпорядження, на підставі якого останній видано, позивач був обізнаний з 05.09.2003 з огляду на прийняття виконавчим комітетом Львівської міської ради рішення № 779 від 05.09.2003 Про надання дозволу на проектування та будівництво тимчасової (в межах червоних ліній проспекту) АЗК Товариству з обмеженою відповідальністю Нафта- Львів на проспекті Червоної Калини, 50 , в преамбулі якого міститься посилання на державний акт на право власності на землю серії НОМЕР_1 .

Відповідач 4, заявляючи про сплив строку позовної давності, з посиланням на ухвалу Львівської міської ради № 1350 від 22.03.2012 Про затвердження матеріалів інвентаризації юридичних осіб, що здійснюють користування земельними ділянками за межами, визначеними документами, що посвідчують право на земельні ділянки, для обслуговування автозаправних станцій, під`їздів та влаштування благоустрою у Сихівському районі зазначає, що Львівська міська рада як колегіальний орган в складі депутатів Львівської міської ради, затверджуючи більшістю голосів Матеріали інвентаризації юридичних осіб, що здійснюють користування земельними ділянками за межами, визначеними документами, що посвідчують право на земельні ділянки, для обслуговування автозаправних станцій, під`їздів та влаштування благоустрою у Сихівському районі , принаймні станом на 22.03.2012 отримала інформацію і була обізнана про те, що земельна ділянка площею 0,10 га, розміщена за адресою: м. Львів, пр. Червоної Калини, 50 , перебуває у власності ТОВ Новел-Істейт , що, за твердженням учасника справи, є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

У той же час, позивач заперечуючи проти заяв відповідачів про застосування строків позовної давності зазначає, що видача державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_3 ТОВ Новел-Істейт здійснювалась не Львівською міською радою, його підписання директором Департаменту містобудування відбувалось в межах повноважень, якими були наділені виконавчі органи міських рад відповідно до закону, а проставлення гербової печатки Львівської міської ради на примірнику вказаного державного акту на право власності на земельну ділянку є складовою частиною підписання директором Департаменту містобудування такого документу та згідно з Законом України Про місцеве самоврядування , а також Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, приватної колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої Наказом Державного комітету України по земельних ресурсів № 43 від 04.05.1999 (в редакції, чинній станом на момент видачі державного акту) та Інструкції про заповнення бланків державних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсів № 325 від 22.06.2009 (в редакції чинній станом на момент видачі державного акту), не вважається видачею державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_3 Львівською міською радою.

Так, скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2017 у справі № 910/23277/16, Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2019 вказав, що під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно встановити обставин видачі товариству з обмеженою відповідальністю Новел-Істейт державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_3 та пропуску позивачем строку позовної давності, а саме: з`ясування, ким або від імені кого був виданий даний акт, чи видавався він саме позивачем по даній справі, і, якщо так, чи може це свідчити про обізнаність позивача про свої порушені права ще з дати видачі вказаного акту та впливати на визначення питання пропуску позивачем строку позовної давності.

На виконання вказівки Верховного Суду, оцінивши доводи всіх учасників судового процесу за власним переконанням, суд дійшов висновку про сплив строку позовної давності за позовними вимогами Львівської міської ради. При цьому, суд виходить з наступного.

Пунктом 6 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно з положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Європейським судом з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ). Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Аналогічну правову позицію підтримано Верховним Судом України у постанові від 16.11.2016 по справі № 6-2469цс16.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак, її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

За приписами п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів № 10 від 29.05.2013 за змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові 14.08.2018 Верховного Суду у справі № 922/1425/17.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

При цьому, за змістом зазначеної норми (ст. 261 ЦК України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Позивач, заперечуючи проти заяв відповідачів про застосування строків позовної давності, зазначає, що видача державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_3 ТОВ Новел-Істейт здійснювалась не Львівською міською радою, його підписання директором Департаменту містобудування відбувалось в межах повноважень, якими були наділені виконавчі органи міських рад відповідно до закону, а проставлення гербової печатки Львівської міської ради на примірнику вказаного державного акту на право власності на земельну ділянку є складовою частиною підписання директором Департаменту містобудування такого документу та згідно з Законом України Про місцеве самоврядування , а також Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, приватної колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 43 від 04.05.1999 (в редакції чинній станом на момент видачі державного акту) та Інструкції про заповнення бланків державних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою, затвердженої Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 325 від 22.06.2009 (в редакції чинній станом на момент видачі державного акту), не вважається видачею державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_3 Львівською міською радою.

Проте, суд з такими твердженнями позивача погодитися не може з огляду на наступне.

Так, судом встановлено, що 08.12.2010 товариству з обмеженою відповідальністю Новел-Істейт на підставі договору від 03.04.2009 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_3 . Вказаний акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договір оренди землі за № 02:10:470:0001 Зкн.02-6.

Вказаний акт підписано Департаментом містобудування, як виконавчим органом Львівської міської ради, в особі його директора, начальником управління Держкомзему у м. Львові та особою, що здійснювала реєстрацію акта.

Статтею 1 Закону України Про місцеве самоврядування (в редакції чинній на момент видачі державного акту НОМЕР_3 ) визначено, що виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону України Про місцеве самоврядування (в редакції чинній на момент видачі державного акту НОМЕР_3 ) виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Пунктом 2 пункту б частини першої ст. 33 Закону України Про місцеве самоврядування (в редакції чинній на момент видачі державного акту НОМЕР_3 ) визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, такі делеговані повноваження: здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів; реєстрація суб`єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів.

Таким чином, враховуючи зазначені положення Закону, суд дійшов до висновку, що Департамент містобудування, як виконавчий орган Львівської міської ради, в особі його директора, відповідно до покладених на нього повноважень, був уповноваженим діяти від імені Львівської міської ради та підписувати державний акт на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_3 , що є підставою для висновку про обізнаність позивача про свої порушені права, або про можливість бути обізнаним про їх порушення.

Крім цього, як слідує з матеріалів справи, Ухвалою Львівської міської ради № 1350 від 22.03.2012 Про затвердження матеріалів інвентаризації юридичних осіб, що здійснюють користування земельними ділянками за межами, визначеними документами, що посвідчують право на земельні ділянки, для обслуговування автозаправних станцій, під`їздів та влаштування благоустрою у Сихівському районі затверджено матеріали інвентаризації юридичних осіб, що здійснюють користування земельними ділянками за межами, визначеними документами, що посвідчують право на земельні ділянки, для обслуговування автозаправних станцій, під`їздів та влаштування благоустрою у Сихівському районі згідно з додатком до Ухвали.

Затверджені даною Ухвалою матеріали інвентаризації, підготовані та винесені на розгляд Львівської міської ради, як колегіального представницького органу ради управлінням природних ресурсів та регулювання земельних відносин, містять графічні матеріали з зазначенням меж та площ інвентаризованих земельних ділянок, а також інформацію про наявність у юридичних осіб правовстановлюючих документів на земельні ділянки, по яких проведено інвентаризацію, зокрема в п. 4 Додатку до Ухвали вказано землекористувача ТОВ Новел-Істейт .

Таким чином, Львівська міська рада, як колегіальний орган в складі депутатів Львівської міської ради, затверджуючи 22.03.2012 більшістю голосів Матеріали інвентаризації юридичних осіб, що здійснюють користування земельними ділянками за межами, визначеними документами, що посвідчують право на земельні ділянки, для обслуговування автозаправних станцій, під`їздів та влаштування благоустрою у Сихівському районі була обізнана, або мала б бути обізнаною про те, що земельна ділянка площею 0,10 га, що знаходиться за адресою: м. Львів, пр. Червоної Калини, 50 перебуває у власності ТОВ Новел-Істейт .

За таких обставин, суд не може дійти до беззаперечного висновку про те, що позивачу не було відомо про порушення його права розпорядження земельною ділянкою до 2015 року.

При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували, що про порушення права розпорядження земельною ділянкою та про особу, яка його порушила, Львівській міській раді стало відомо саме після набрання чинності 14.10.2015 Законом України Про державний земельний кадастр .

Отже, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що строк позовної давності позивачем пропущений, а оскільки відповідачами 2, 3, 4 заявлено про застосування строків позовної давності, то у задоволенні заявлених позивачем вимог слід відмовити.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Львівської міської ради відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 17.07.2019.

Суддя О.Г. Удалова

СудГосподарський суд міста Києва
Дата ухвалення рішення25.06.2019
Оприлюднено18.07.2019
Номер документу83086019
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —910/23277/16

Постанова від 11.06.2020

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Багай Н.О.

Ухвала від 04.06.2020

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Багай Н.О.

Ухвала від 28.05.2020

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Багай Н.О.

Ухвала від 17.04.2020

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Багай Н.О.

Постанова від 06.02.2020

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Козир Т.П.

Ухвала від 02.01.2020

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Козир Т.П.

Ухвала від 29.10.2019

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Козир Т.П.

Ухвала від 10.09.2019

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Козир Т.П.

Ухвала від 20.08.2019

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Козир Т.П.

Рішення від 25.06.2019

Господарське

Господарський суд міста Києва

Удалова О.Г.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні