Постанова

від 06.02.2020 по справі 910/23277/16

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2020 р. Справа№ 910/23277/16

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Козир Т.П.

суддів: Чорногуза М.Г.

Яковлєва М.Л.

при секретарі Вага В.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Никифоров Д.О. за довіреністю від 20.09.2019;

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: не з`явився;

від відповідача 3: Биструшкін В.Ю. за ордером від 17.01.2019;

від відповідача 4: Биструшкін В.Ю. за ордером від 17.01.2019;

від третьої особи: Биструшкін В.Ю. за ордером від 17.01.2019;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Львівської міської ради

на рішення господарського суду міста Києва від 25.06.2019 (повний текст складений 17.07.2019)

у справі №910/23277/16 (суддя Удалова О.Г.)

за позовом Львівської міської ради

до 1) Львівської обласної ради

2) Львівської обласної державної адміністрації

3) товариства з обмеженою відповідальністю "Нафта-Львів"

4) товариства з обмеженою відповідальністю "Екотрейд Компані"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - товариства з обмеженою відповідальністю "Новел-Істейт"

про визнання недійсними рішення, розпорядження, договору купівлі-продажу та витребування земельної ділянки,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року Львівська міська рада (далі - позивач) звернулась у Господарський суд міста Києва з позовом до Львівської обласної ради (далі - відповідач 1), Львівської обласної державної адміністрації (далі - відповідач 2), товариства з обмеженою відповідальністю "Нафта-Львів" (далі - відповідач 3) та товариства з обмеженою відповідальністю "Екотрейд Компані" (далі - третя особа), та просила суд:

- визнати недійсним Рішення №408 від 28.12.2000 Львівської обласної ради "Про попереднє погодження місця розташування об`єктів будівництва" в частині погодження продажу та уповноваження Львівської обласної державної адміністрації на здійснення продажу земельної ділянки у місті Львові на проспекті Червоної Калини, 50, площею 0,1 га (далі - спірна земельна ділянка);

- визнати недійсним Розпорядження №1454 від 15.12.2000 голови Львівської обласної державної адміністрації "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м.Львові" в частині продажу земельної ділянки у місті Львові на проспекті Червоної Калини, 50, площею 0,1 га;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1 га у місті Львові на проспекті Червоної Калини, 50, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М.М., укладений 27.12.2000 між Львівською обласною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафта-Львів";

- визнати недійсним Державний акт на право власності на землю серії ЛВ №028583, виданий 23.01.2001 Львівською обласною державною адміністрацією Товариству з обмеженою відповідальністю "Нафта-Львів" на підставі Розпорядження №1454 від 15.12.2000 голови Львівської обласної державної адміністрації щодо земельної ділянки площею 0,1 га у місті Львові на проспекті Червоної Калини, 50, зареєстрований Львівським обласним управлінням земельних ресурсів в книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю за №5 кн.5-1;

- витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Новел-Істейт" на користь Львівської міської ради земельну ділянку з цільовим призначенням - для будівництва АЗС, площею 0,1 га у місті Львові на проспекті Червоної Калини, 50, кадастровий номер №4610136800:07:001:0016.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах міста Львова тому вирішення питання щодо розпорядження цією земельною ділянкою повинно було проводитись виключно на підставі рішень Львівської міської ради.

Заперечуючи проти позову відповідачі посилались на те, що продаж земельної ділянки було здійснено у відповідності до Указів Президента України №608 від 12.07.1995 та №168 від 04.02.2000, а на момент спірних правовідносин не існувало комунальної власності. Також заявили про пропуск позовної давності та просили застосувати наслідки її пропуску.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Верховного Суду від 31 січня 2019 року справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи судові рішення у даній справі, Верховний Суд вказав на те, що відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону. Також вказав на необхідність встановити обставини видачі державного акту та пропуску позивачем позовної давності.

Під час нового розгляду справи позивачем було подано клопотання про заміну неналежного відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Новел-Істейт" на належного - товариство з обмеженою відповідальністю "Екотрейд Компані" (далі - відповідач 4) та, відповідно, витребувати спірну земельну ділянку у цього відповідача.

Клопотання про заміну відповідача було задоволено судом першої інстанції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25 червня 2019 року у позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Львівська міська рада подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки вимоги про витребування спірної земельної ділянки є самостійними; строк позовної давності розпочався від дня, коли позивач довідався або міг довідатись про порушення свого конкретного права, тобто, коли виникло право на позов щодо кожної із заявлених позовних вимог; про набуття відповідачем 4 права власності на спірну земельну ділянку позивачу стало відомо лише під час розгляду справи у суді, тому позовна давність з цих вимог не пропущена; посилання суду на ухвалу Львівської міської ради №1350 від 22.03.2012 є безпідставним, оскільки вона не стосувалась спірної земельної ділянки.

Відповідач 2 у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти її задоволення, посилаючись на те, що позивачу з 2000 року було відомо про намір продажу спірної земельної ділянки, кошти за спірним договором були перераховані позивачу, а вчинені позивачем дії по оформленню дозволів на створення АЗС свідчать про те, що позивачу було відомо про відчуження спірної земельної ділянки.

Відповідач 4 у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти її задоволення, посилаючись на те, що про прийняття спірних рішення, розпорядження та видачу державного акту позивачу стало відомо з 05.03.2003, з моменту прийняття рішення виконкомом Львівської міськради №779, а про укладення спірного договору - з січня 2001 року - з моменту отримання коштів за договором. Крім цього, 22.03.2012 рішенням позивача було затверджено матеріали інвентаризації щодо земельних ділянок. Право на позов у позивача виникло в момент вибуття земельної ділянки з його власності, а не в момент зміни добросовісного набувача.

Третя особа у відзиві на апеляційну скаргу заперечила проти її задоволення, посилаючись на те, що позивач знав про правовий режим спірної земельної ділянки та її власника задовго до звернення до суду з цим позовом та пропустив строк позовної давності.

Відповідно до ст. 228 ГПК України провадження у справі зупинялось на період з 29.10.2019 по 02.01.2020, у зв`язку із переглядом Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі №914/3224/16 для усунення неоднозначного застосування норм права щодо визначення початку перебігу строку позовної давності у правовідносинах, які регулюються статтею 388 ЦК України.

Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.02.2020, у зв`язку із перебуванням судді Кравчука Г.А. у відпустці, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Козир Т.П., суддів Чорногуза М.Г., Яковлєва М.Л.

Відповідачі 1 та 2 про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення, представників у судове засідання не направили, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Представник позивача (апелянта) у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив її задовольнити.

Представник відповідачів 3, 4 і третьої особи у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзивах.

Заслухавши пояснення присутніх представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд встановив наступі обставини справи.

27 травня 1999 року Львівська міська рада прийняла ухвалу №244 "Про затвердження "Схеми розміщення в м. Львові автозаправних і автогазозаправних станцій загального користування", у п.14 додатку 3 до якої зазначена тимчасова АЗС терміном на 15 років по пр. Червоної Калини, 50.

04 вересня 2000 року Львівська міська рада прийняла ухвалу №773 "Про додаткові зміни до схеми розміщення АЗС та АГЗС у м.Львові та продаж земель", якою, зокрема, доручила Департаменту землеустрою та планування забудови міста підготувати земельні ділянки на продаж, а виконавчому комітету Львівської міської ради здійснити продаж. Серед земельних ділянок також зазначена: м.Львів, пр.Червоної Калини, 50, площею 1000 кв.м., для будівництва АЗС.

Розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації №1454 від 15.12.2000 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові" на виконання Указу Президента України № 608 від 12.07.1995 "Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності", Указу Президента України № 168 від 04.02.2000 "Про заходи щодо розвитку та регулювання ринку земель населених пунктів, інших земель несільськогосподарського призначення", Розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації № 1009 від 06.09.2000 "Про затвердження переліку земельних ділянок несільськогосподарського призначення для продажу", з метою ефективного використання земельного фонду у ринкових умовах, залучення додаткових коштів до бюджету, вирішено: продати суб`єктам підприємницької діяльності земельні ділянки несільськогосподарського призначення, що відносяться до державної власності, загальною площею 2,58 га на території міста Львова згідно з додатком, для будівництва АЗС; встановити ціну продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС згідно з додатком; зобов`язати начальника Львівського обласного управління земельних ресурсів Лавейкіна Михайла Івановича у десятиденний термін укласти договори купівлі-продажу земельних ділянок та посвідчити їх нотаріально.

Згідно з додатком № 1 до вказаного розпорядження, земельною ділянкою несільськогосподарського призначення, яка підлягає продажу, є, у тому числі, земельна ділянка площею 0,1 га, розміщена за адресою: м. Львів, пр. Червоної Калини, 50, і підлягає продажу - товариству з обмеженою діяльністю "Нафта-Львів".

27 грудня 2000 року між Львівською обласною державною адміністрацією, як продавцем, та товариством з обмеженою відповідальністю "Нафта-Львів", як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до п. 1.1 якого продавець передає за плату, а покупець приймає у власність і оплачує вартість земельної ділянки з усіма обтяженнями і сервітутами за адресою: м. Львів, пр. Червоної Калини, 50, загальною площею 0,10 га, згідно генерального плану, який додається до договору.

Вказана земельна ділянка продається для будівництва АЗС (автозаправної станції), на умовах дотримання покупцем вимог відповідних служб при здійсненні будівництва (п. 1.2 договору від 27.12.2000).

У пункті 2.1 договору від 27.12.2000 вказано, що ціна продажу земельної ділянки складає 88 088 грн. без врахування податку на додану вартість.

За умовами пункту 2.2 договору вказані кошти підлягають сплаті протягом 10 банківських днів на рахунок Департаменту економічної політики та ресурсів Львівської міської ради (90%) та на рахунок Львівського міського управління земельних ресурсів (10%).

Обов`язок продавця передати земельну ділянку покупцю вважається виконаним і право власності на земельну ділянку переходить до покупця після повної сплати вартості земельної ділянки відповідно до розділу 2 цього договору, реєстрації договору, після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі Державного акту на право власності на землі. Приступати до використання земельної ділянки та розпоряджатись земельною ділянкою до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) та одержання документа, що посвідчує право власності на землю, забороняється (п.п. 8.1, 8.2 договору від 27.12.2010).

За умовами п. 13.1 вказаного правочину договір є обов`язковим для сторін з моменту підписання обома сторонами.

Рішенням Львівської обласної ради № 408 від 28.12.2000 "Про попереднє погодження місця розташування об`єктів будівництва" погоджено перелік земельних ділянок несільськогосподарського призначення під розміщення свердловини по забору питної води, торгового комплексу та АЗС для продажу у власність з додатком; доручено Львівській обласній державній адміністрації здійснити прямий продаж вищезгаданих земельних ділянок; прямий продаж земельних ділянок провести за умови сплати покупцем вартості земельних ділянок у п`ятиденний термін з дня підписання угоди та в розмірах згідно п. 57.4 "Положення про порядок продажу та передачі в оренду земельних ділянок для здійснення підприємницької діяльності на території Львівської області".

Відповідно до додатку до вказаного рішення Львівської обласної ради погоджено продаж, у тому числі, земельної ділянки площею 0,1 га, розміщеної за адресою: м. Львів, пр. Червоної Калини, 50.

23 січня 2001 року товариством з обмеженою відповідальністю "Нафта-Львів" було отримано державний акт № 028583 на право власності на землю, виданий Львівською обласною державною адміністрацією та зареєстрований Львівським обласним управлінням земельних ресурсів в книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю за № 5 кн.5-1.

Згідно з вказаним державним актом товариству з обмеженою відповідальністю "Нафта-Львів" передано у власність земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 0,10 га в межах, визначених на плані, яка знаходиться на території м. Львова, пр. Червоної Калини, 50, для будівництва АЗС.

У подальшому виконавчий комітет Львівської міської ради прийняв рішення №779 від 05.09.2003, яким надав дозвіл на проектування та будівництво тимчасової (в межах червоних ліній проспекту) АЗС ТзОВ "Нафта-Львів" на проспекті Червоної Калини, 50.

На підставі вказаного рішення ТОВ "Нафта-Львів"розробило проект АЗС, погодило його з Управлінням архітектури та містаобудування Львівської міської ради, здійснило будівництво та здало його в експлуатацію, що підтверджується Актом Державної приймальної комісії прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 01.12.2005. При цьому, державна приймальна комісія була створена розпорядженням Льівського міського голови від 17.10.2005 №850.

03 квітня 2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Нафта-Львів", як продавцем, та товариством з обмеженою відповідальністю "Новел-Істейт", як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до п. 1 якого продавець продав, а покупець купив земельну ділянку площею 0,10 га, яка розташована за адресою: м. Львів, пр. Червоної Калини, 50. Цільове призначення (використання) земельної ділянки: для будівництва автозаправної станції. Кадастровий номер земельної ділянки 10902003.

У пункті 2 договору від 03.04.2009 зазначено, що вказана земельна ділянка належить продавцю на підставі державного акту на право власності на землю серії ЛB № 028583 10902003, виданого Львівською обласною державною адміністрацією 23.01.2001 на підставі Розпорядження Голови Львівської обласної державної адміністрації № 1454 від 15.12.2000 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові".

Приймання і передача земельної ділянки проводиться протягом трьох робочих днів після підписання даного договору, шляхом оформлення акту прийому-передачі (п. 6 договору від 03.04.2009).

Вказаний правочин підписано представниками сторін, скріплено їх печатками та посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Козіною A.B., зареєстровано в реєстрі за №1265.

На підставі договору від 03.04.2009 товариству з обмеженою відповідальністю "Новел-Істейт" 08.12.2010 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, серія ЯЛ № 017673. Вказаний акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею за № 02:10:470:0001 Зкн.02-6.

Реєстрація права власності третьої особи на земельну ділянку також підтверджується витягом № НВ-4604842592017 від 27.03.2017 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

У подальшому, на підставі протоколу ТОВ "Новел Істейт" № 10/02 від 10.02.2017 та акту приймання-передачі б/н віл 27.03.2017, право власності на земельну ділянку у місті Львові на пр. Червоної Калини, 50, площею 0,1 га перейшло до ТОВ "Екотрейд Компані", що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 162595094 від 08.04.2019.

Завертаюсь до суду із даним позовом, позивач посилався на те, що розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації №1454 від 15.12.2000 та Рішення Львівської обласної ради №408 від 28.12.2000 (в частині погодження продажу та уповноваження Львівської обласної державної адміністрації на здійснення продажу земельної ділянки у місті Львові на проспекті Червоної Калини, 50, площею 0,1 га) є незаконними та такими, що підлягають визнанню недійсними, оскільки прийняті відповідачами 1 та 2 з перевищенням компетенції, а саме, за відсутності права розпоряджатись земельною ділянкою, розміщеною у місті Львові.

Вказане, за доводами позивача, свідчить про відсутність у Львівської обласної державної адміністрації права продажу спірної земельної ділянки та безпідставність видання відповідачу 3 державного акта на право власності на земельну ділянку, що є підставою для визнання їх недійсними.

Оскільки спірна земельна ділянка площею 0,10 га, яка розташована за адресою: м. Львів, пр. Червоної Калини, 50, вибула з власності територіальної громади міста Львова не з її волі та право власності на яку набуто товариством з обмеженою відповідальністю "Екотрейд Компані" у особи, яка не мала права розпорядження вказаною земельною ділянкою, остання підлягає витребуванню у відповідача 4 на підставі приписів ст. 388 Цивільного кодексу України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що внаслідок прийняття спірних рішення, розпорядження, укладення спірного договору та видачі державного акту права позивача були порушені, проте, позивачем було пропущено строк позовної давності, відсутні поважні причини його пропуску, а тому порушене право не підлягає захисту.

Північний апеляційний господарський суд погоджується із цим висновком суду першої інстанції, однак при цьому вважає слушними доводи позивача, які наведені у апеляційній скарзі, про відсутність у рішенні суду висновку щодо застосування позовної давності до вимог про витребування земельної ділянки у відповідача 4, у зв`язку із чим мотивувальна частина рішення суду підлягає доповненню, а апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 140 Конституції України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Положеннями статей 142, 143 Конституції України встановлено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, земля, а територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Матеріалами справи підтверджується, що спірна земельна ділянка площею 0,1 га знаходиться у місті Львові на проспекті Червоної Калини, 50.

Земельні відносини стосовно володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 3 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року №561-XII (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) визначено, що власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Згідно п.34 ч.1 ст.26 Закону України Про місцеве самоврядування (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання відповідно до закону регулювання земельних відносин.

Пунктом 1 ч.1 ст.10 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) було визначено, що до відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.

При цьому, главою 2 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) було визначено перелік повноважень місцевих державних адміністрацій. Однак, такого повноваження, як передача земельних ділянок у власність іншим особам, норми означеного нормативно-правового акту не містили.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

У матеріалах справи відсутні докази передачі Львівською міською радою повноважень Львівській обласній раді та Львівській обласній державній адміністрації щодо продажу спірної земельної ділянки.

При цьому, ухвалою Львівської міської ради №773 від 04.09.2000 підготовку продажу спірної земельної ділянки було доручено Департаменту землеустрою та планування забудови міста, а здійснення продажу було доручено виконавчому комітету Львівської міської ради.

Отже, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що Рішення №408 від 28.12.2000 Львівської обласної ради та Розпорядження №1454 від 15.12.2000 голови Львівської обласної державної адміністрації прийняті ними з перевищенням компетенції, за відсутності права розпоряджатись земельною ділянкою, розміщеною у місті Львові, що є підставою для визнання їх незаконними.

На підставі Розпорядження №1454 від 15.12.2000 між відповідачем 2 та відповідачем 3 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1 га у місті Львові на проспекті Червоної Калини, 50, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ДяковичМ.М. 27.12.2000.

Згідно із ст.224 Цивільного кодексу Української PCP (який діяв на момент укладення спірного договору) за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно (ст.225 ст.151 Цивільного кодексу Української PCP).

Частиною 1 ст.48 Цивільного кодексу Української PCP від 18.07.1963р. було встановлено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Оскільки розпорядження спірною земельною ділянкою належало до виключної компетенції Львівської міської ради, вказаних повноважень позивач відповідачу 2 не делегував, а отже, укладання договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки могло бути здійснено лише за наявності рішення позивача про її продаж відповідачу 3, докази якого відсутні.

Таким чином, укладення спірного договору купівлі-продажу на підставі Розпорядження №1454 від 15.12.2000р. порушує норми земельного законодавства, оскільки вказане розпорядження прийняте відповідачем 2 з перевищенням компетенції, що є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним державного акту на право власності на землю серії ЛВ № 028583, виданого 23.01.2001 Львівською обласною державною адміністрацією товариству з обмеженою відповідальністю "Нафта-Львів", то згідно практики Верховного Суду у спорах, пов`язаних з правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Оскільки судом було встановлено незаконність розпорядження відповідача2, на підставі якого видавався вказаний державний акт, це є підставою для визнання державного акту недійсним.

Крім того, позивач просив витребувати у відповідача 4, який на даний час є титульним власником, спірну земельну ділянку.

Так, згідно зі ст. 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка 03.04.2009 була продана продавцем - ТОВ "Нафта-Львів" (відповідач 3) покупцю - ТОВ "Новел-Істейт" (третя особа), яким було отримано державний акт на право власності на землю серії ЛВ №028583 10902003, а в подальшому на підставі протоколу ТОВ "Новел-Істейт" № 10/02 від 10.02.2017 та акту приймання-передачі б/н від 27.03.2017 була внесена до статутного капіталу ТОВ "Екотрейд Компані" (відповідач 4), що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 162595094 від 08.04.2019.

Проте, як було встановлено судом, продаж спірної земельної ділянки на користь відповідача 3 здійснено з порушенням норм земельного законодавства та без укладення Львівською міською радою договору купівлі-продажу земельної ділянки з відповідачем 3, а отже, остання вибула з власності територіальної громади міста Львова поза волею особи, яка здійснює її розпорядження, що є підставою для витребування земельної ділянки у товариства з обмеженою відповідальністю "Екотрейд Компані" на користь Львівської міської ради.

У процесі розгляду справи відповідачами 2, 3 ,4 було заявлено про пропуск позивачем позовної давності та застосування наслідків його пропуску.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного Кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. В разі якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до ст. 256 Цивільного Кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного Кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного Кодексу України).

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, в свою чергу, повинен довести, що інформацію про порушення права можна було отримати раніше.

Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Позивач звернувся до суду із даним позовом 14.12.2016 (згідно відтиску календарного штемпеля на конверті) та вказує, що 14.10.2015, після набрання змін до Закону України "Про державний земельний кадастр", на офіційному сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, стали оприлюднюватись інші відомості про земельні ділянку і саме з цього моменту у позивача була можливість дізнатись про порушення його прав. При цьому також вказує, що перехід права власності на спірну земельну ділянку відбувся лише 27.03.2017, а тому позовна давність ним не пропущена.

Однак, вказані доводи позивача визнаються необґрунтованими, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, про спірний державний акт на право власності на землю серії ЛВ №028583, виданий 23.01.2001, а також спірні рішення та розпорядження, та, відповідно про відчуження земельної ділянки, позивач дізнався принаймні з 05.09.2003 - з дати прийняття виконавчим комітетом Львівської міської ради рішення №779 про надання відповідачу 3 дозволу на будівництво, у якому міститься посилання на вказаний державний акт.

У подальшому, як виконавчий комітет, так і інші структурні підрозділи Львівської міської ради надавали дозволи та погодження щодо будівництва на спірній земельній ділянці, а створена позивачем комісія прийняла побудовану АЗС в експлуатацію 01.12.2005, а акт введення затверджено рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 17.02.2006 №1999.

Позивач також не спростував доводів відповідачів про те, що грошові кошти по спірному договору купівлі-продажу у січні 2001 року були перераховані на рахунки Департаменту економічної політики та ресурсів Львівської міської ради та Львівського міського управління земельних ресурсів, отже, з цього часу позивач мав довідатись про відчуження спірної земельної ділянки.

З матеріалів справи також вбачається, що Львівська міська рада, як колегіальний орган в складі депутатів Львівської міської ради, затверджуючи 22.03.2012 більшістю голосів "Матеріали інвентаризації юридичних осіб, що здійснюють користування земельними ділянками за межами, визначеними документами, що посвідчують право на земельні ділянки, для обслуговування автозаправних станцій, під`їздів та влаштування благоустрою у Сихівському районі" була обізнана, або принаймні мала б бути обізнаною про те, що земельна ділянка площею 0,10 га, що знаходиться за адресою: м. Львів, пр. Червоної Калини, 50, вибула з власності територіальної громади та перебуває у власності ТОВ "Новел-Істейт".

Окрім цього, постановою Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №914/3224/16 встановлено, що Львівська міська рада вже оскаржувала розпорядження Львівської облдержадміністрації від 27 грудня 2000 №1454, але щодо іншої земельної ділянки (площею 0,2 га для будівництва АЗС за адресою: м. Львів, вул. Стрийська - вул. Чмоли), і Господарський суд міста Києва рішенням від 11 травня 2002 року у справі №31/89, яке набрало законної сили, визнав недійсним спірне розпорядження в цій частині. Зазначене свідчить про те, що позивачу добре було відомо про порушення його прав принаймні на цю дату.

За вказаних обставин, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що позовна давність з вимог про визнання недійсними Рішення Львівської обласної ради №408 від 28.12.2000, Розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації №1454 від 15.12.2000, договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.12.2000 та Державного акту на право власності на землю серії ЛВ №028583 23.01.2001, є пропущеною і позивачем не наведено поважних причин пропуску позовної давності.

Щодо позовних вимог про витребування земельної ділянки у відповідача 4, то закон не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Оскільки право власності територіальної громади м. Львова на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи (23 січня 2001 року, дата видачі державного акту відповідачу 3), то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли Львівська міська рада довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи.

Аналогічні правові позиції викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №914/3224/16, предметом розгляду було витребування іншої земельної ділянки, яка передавалась за спірними Розпорядженням та Рішенням.

Як зазначалось вище, виконавчий комітет Львівської міської ради про факт вибуття земельної ділянки дізнався принаймні з 05.09.2003, а Львівська міська рада, як колегіальний орган, принаймні з 22.03.2012, а тому з цих позовних позовна давність також пропущена.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, Північний апеляційний господарський суд прийшов до висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у зв`язку із пропуском позивачем позовної давності по кожній із заявлених позовних вимог.

Відповідно до статті 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина 4 статті 277 ГПК України).

З огляду на те, що судом апеляційної інстанції не змінено судове рішення в частині остаточного його висновку по суті позовних вимог, розподіл судових витрат за розгляд апеляційної скарги, відповідно до частини 14 статті 129 ГПК України, не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Львівської міської ради задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25 червня 2019 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови.

3. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 25 червня 2019 року залишити без змін

4. Справу повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови підписаний 24.02.2020, після виходу з лікарняного судді Яковлєва М.Л.

Головуючий суддя Т.П. Козир

Судді М.Г. Чорногуз

М.Л. Яковлєв