Постанова

від 10.07.2019 по справі 438/462/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 липня 2019 року

м. Київ

справа № 438/462/14-ц

провадження № 61-23623св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Кривцової Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач, відповідач - ОСОБА_1 ,

відповідач, позивач - ОСОБА_2 ,

відповідач -приватне підприємство Галич-Авто ,

треті особи: фізична особа - підприємець ОСОБА_10 , приватне підприємство Автовир , регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області,

представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 - на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 09 грудня 2016 року у складі судді Посисень Л. М. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 04 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

До участі у справі в якості відповідача залучено приватне підприємство Галич-Авто (далі - ПП Галич-Авто ), в якості третіх осіб: фізичну особу - підприємця ОСОБА_10 (далі - ФОП ОСОБА_10 .), приватне підприємство Автовир (далі - ПП Автовир ), регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області.

Позовна заява мотивована тим, що 06 жовтня 1994 року вона уклала шлюб з ОСОБА_2 , від якого мають дітей: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З лютого 2013 року вона з ОСОБА_2 разом не проживають, а з березня 2013 року вони не ведуть спільне господарство.

Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 10 січня 2014 року шлюб між нею та відповідачем розірвано.

За час шлюбу з ОСОБА_2 вони всі зароблені грошові кошти відкладали, щоб придбати транспортний засіб для перевезення пасажирів.

За рахунок спільних коштів подружжя вони спочатку придбали 1/2 ідеальну частку мікроавтобуса MERCEDE S , потім викупили увесь автомобіль.

У подальшому вони придбати автобус Богдан , номерний знак НОМЕР_1 , а після його продажу - автобус марки БАЗ , модель А079.14, номерний знак НОМЕР_2 , жовтого кольору, 2007 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 , вартістю на час придбання - 70 000 грн, який за згодою подружжя був зареєстрований за ОСОБА_2 .

Зазначені транспортні засоби весь час передавались в оренду товариству з обмеженою відповідальністю Борислававтотранс , приватному підприємству Дрогобич-Автотранс і ними керував на маршрутах в якості водія ОСОБА_2 (договори оренди транспортного засобу від 06 листопада 2007 року та від 27 грудня 2010 року).

У лютому 2013 року за рахунок спільних коштів подружжя вони придбали автомобіль MERCEDES VITO , номерний знак НОМЕР_4 , вартістю на час придбання - 40 000 грн, який за згодою подружжя був зареєстрований за нею.

Для придбання зазначеного майна, зокрема були використані накопичені ними кошти на банківському рахунку у публічному акціонерному товаристві Райфайзен Банк Аваль на загальну суму 36 310,87 грн, які були зняті з рахунку у повному обсязі у 2007 році. Зазначені кошти були використані ними за взаємною згодою виключно в інтересах та на потреби їхньої сім`ї.

На підставі довідки-рахунку від 22 квітня 2015 року ОСОБА_2 відчужено ПП Галич-Авто 1/20 ідеальної частки автобуса марки БАЗ , модель А079.14, 2007 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 .

Згідно з довідкою-рахунком від 13 жовтня 2015 року ОСОБА_2 відчужено ПП Галич-Авто 19/20 ідеальних часток автобуса марки БАЗ , модель А079.14, жовтого кольору, 2007 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 , після державної реєстрації якого даному транспортному засобу присвоєно номерний знак НОМЕР_5 .

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , уточнивши позовні вимоги,просила суд: визнати автобус марки БАЗ , модель А079.14, номерний знак НОМЕР_2 , об`єктом права спільної сумісної власності подружжя; визнати недійсним договір купівлі-продажу згідно з довідкою-рахунком від 22 квітня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ПП Галич-Авто ; визнати недійсним договір купівлі-продажу згідно з довідкою-рахунком від 13 жовтня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ПП Галич-Авто ; скасувати державну реєстрацію транспортного засобу - автобуса марки БАЗ , модель А079.14, номерний знак НОМЕР_5 , за ПП Галич-Авто . Поділити майно, набуте нею та ОСОБА_2 за час шлюбу, наступним чином: припинити за ОСОБА_2 право власності на автобус марки БАЗ , модель А079.14, номерний знак НОМЕР_2 та визнати за нею право власності на 1/2 ідеальну частку та право власності за ОСОБА_2 на 1/2 ідеальну частку автобуса без його реального поділу і залишити зазначений транспортний засіб у їхній спільній частковій власності; припинити її право власності на автомобіль MERCEDES -BENZ VITO 110 CDI , номерний знак НОМЕР_4 , визнати за нею право власності на його 1/2 ідеальну частку, визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальну частку автомобіля MERCEDEC-BENZ VITO 110 CDI , номерний знак НОМЕР_4 , без його реального поділу і залишити зазначений транспортний засіб у їхній спільній частковій власності.

У червні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя .

Позовна заява мотивована тим , що з 06 жовтня 1994 року він перебував з ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі , який рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 10 січня 2014 року розірвано.

За час шлюбу ними, крім вищевказаних транспортних засобів, набуто ще грошові кошти у розмірі 15 361,12 грн та 20 949,75 грн, а разом 36 310,87 грн, що знаходились на рахунку у публічному акціонерному товаристві Райффайзен Банк Аваль (далі - ПАТ Райффайзен Банк Аваль ) та були зняті ОСОБА_1 Куди ці грошові кошти витратила відповідач йому не відомо.

Вважав, що має право на 1/2 частку грошових коштів, що знаходились на банківських рахунках ОСОБА_1 .

Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просив суд: визнати грошові кошти у розмірі 36 310,87 грн, що знаходились на рахунку у ПАТ Райффайзен Банк Аваль , який було відкрито на ім`я ОСОБА_1 , спільним майном подружжя; визнати за ним право власності на 1/2 частку грошових коштів у розмірі 18 155,43 грн, що знаходились на рахунку у ПАТ Райффайзен Банк Аваль , який було відкрито на ім`я ОСОБА_1 ; стягнути з ОСОБА_1 на його користь 18 155, 43 грн.

Ухвалою міського суду позов ОСОБА_1 та позов ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 09 грудня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано автобус марки БАЗ , модель А079.14, жовтого кольору, 2007 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 , об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя, а саме: ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Визнано недійсним договір купівлі-продажу згідно з довідкою-рахунком серії ВІА № 980317 від 22 квітня 2015 року, виданої ПП Автовир (код ЄДРПОУ 39527139), про відчуження 1/20 ідеальної частки автобуса марки БАЗ , модель А079.14, жовтого кольору, 2007 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 , укладений між ОСОБА_2 , як відчужувачем, з однієї сторони та ПП Галич-Авто (код ЄДРПОУ 32216565), як набувачем, з іншої сторони.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу згідно з довідкою-рахунком серії ААЕ № 315836 від 13 жовтня 2015 року, виданої фізичною особою - приватним підприємцем ОСОБА_10 (ідентифікаційний № НОМЕР_6 ), про відчуження 19/20 ідеальних часток автобуса марки БАЗ , модель А079.14, жовтого кольору, 2007 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 , укладений між ОСОБА_2 , як відчужувачем, з однієї сторони та ПП Галич-Авто (код ЄДРПОУ 32216565), як набувачем, з іншої сторони, після державної реєстрації якого транспортному засобу присвоєно номерний знак НОМЕР_5 .

Скасовано державну реєстрацію транспортного засобу - автобуса марки БАЗ , модель А079.14, номерний знак НОМЕР_5 , жовтого кольору, 2007 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 , здійснену на підставі договору купівлі-продажу згідно з довідкою-рахунком серії ВІА № 980317 від 22 квітня 2015 року, виданої ПП Автовир (код ЄДРПОУ 39527139), та договору купівлі-продажу згідно з довідкою-рахунком серії ААЕ № 315836 від 13 жовтня 2015 року, виданої фізичною особою - приватним підприємцем ОСОБА_10 (ідентифікаційний № НОМЕР_6 ), за ПП Галич-Авто (код ЄДРПОУ 32216565, юридична адреса: м. Дрогобич, вул. Федьковича, 7/1).

Поділено майно, набуте ОСОБА_1 , за час шлюбу з ОСОБА_2 , наступним чином: припинено за ОСОБА_2 право власності на автобус марки БАЗ , модель А079.14, жовтого кольору, 2007 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 та визнано право власності ОСОБА_1 на 1/2 ідеальну частку та право власності ОСОБА_2 на 1/2 ідеальну частку в автобусі марки БАЗ , модель А079.14, жовтого кольору, 2007 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 без його реального поділу і залишено зазначений транспортний засіб у їхній спільній частковій власності; припинено за ОСОБА_1 право власності на автомобіль MERCEDE S-BENZ VITO 110 CDI , фургон малотоннажний-В, білого кольору, номер шасі НОМЕР_7 , 2002 року випуску, номерний знак НОМЕР_4 , та визнано право власності ОСОБА_1 на 1/2 ідеальну частку та право власності ОСОБА_2 на 1/2 ідеальну частку в автомобілі MERCEDES-BENZ VITO 110 CDI , фургон малотоннажний-В, білого кольору, номер шасі НОМЕР_7 , 2002 року випуску, номерний знак НОМЕР_4 , без його реального поділу і залишено зазначений транспортний засіб у їхній спільній частковій власності.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ПП Галич-Авто на користь ОСОБА_1 по 1 480,11 грн з кожного сплаченого судового збору.

У позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний транспортний засіб марки БАЗ придбано за час шлюбу у 2010 році, а ОСОБА_2 не доведено, що цей автобус придбано за його особисті грошові кошти, тому він є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. При цьому для укладення ОСОБА_2 оспорюваних договорів купівлі-продажу цього транспортного засобу необхідна була письмова згода його дружини ОСОБА_1 , якої вона не надавала, тому наявні правові підстави для визнання оспорюваних договорів недійсними. Також, оскільки спірні транспортні засоби, один з яких був зареєстрований за ОСОБА_2 , а інший - за ОСОБА_1 , є об`єктами спільної сумісної власності колишнього подружжя, то вони підлягають поділу між ними в рівних ідеальних частках (без реального поділу), залишаючись у їхній спільній частковій власності, тому що ОСОБА_1 не бажала виплачувати та отримувати грошову компенсацію за належну їй та, відповідно, ОСОБА_2 частки у спірних транспортних засобах, і таких вимог жоден з них не заявляв.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 , суд виходив із того, що грошові кошти у розмірі 36 310,87 грн були зняті з рахунку у повному обсязі у 2007 році і використані під час шлюбу в інтересах сім`ї, протилежного ОСОБА_2 не доведено.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 04 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено.

Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 09 грудня 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, виходив із того, що суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин та фактичні обставини справи, не допустив порушення норм матеріального та/або процесуального права, які б були підставою для скасування чи зміни рішення суду в оскаржуваній частині, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2017 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 - подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У пункті 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147- VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 653/2779/15-ц з Бориславського міського суду Львівської області .

У травні 2017 року справа надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2017 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ПП Галич-Авто , треті особи: ФОП Підсосний ОСОБА_6 , ПП Автовир , регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання договорів недійсними, скасування державної реєстрації права власності, поділ майна подружжя та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя призначено до судового розгляду.

У травні 2018 року справа передана з Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду.

У червні 2019 року згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів справу призначено судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що у судовому рішенні відсутні мотиви, з яких суд не прийняв до уваги показання свідків: ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які надавали пояснення відносно джерела коштів, за які було придбано спірний автобус марки БАЗ .

Проте відсутність згоди ОСОБА_1 на відчуження автобуса марки БАЗ саме по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним, оскільки в разі вчинення одним зі співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників (частина друга статті 369 ЦК України).

Разом з тим на момент укладання спірного договору про відчуження транспортного засобу - автобуса, ПП Галич-Авто було співвласником цього транспортного засобу, його частини. Наведене свідчить, що на час укладення договору відчуження спірного автобусу ПП Галич-Авто не знало і не могло знати про те, що спірний транспортний засіб належить на праві спільної сумісної власності колишньому подружжю ОСОБА_13 і що ОСОБА_1 не надала згоди на укладення цього договору.Однак питання добросовісності набуття права власності на спірний автобус ПП Галич-Авто не з`ясовувалось по жодному з оспорюваних правочинів.

Також статус спільної сумісної власності подружжя визначається по двох критеріях: час придбання майна; грошові кошти за які це майно було придбано (джерело придбання), але питання джерела коштів, за які було придбано спірні транспортні засоби, під час розгляду справи з`ясовано не було.

Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу

У червні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими , суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 06 жовтня 1994 року (а.с. 9 т. 1). Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 10 січня 2014 року шлюб між ними розірвано.

За час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали транспортні засоби. Спочатку мікроавтобус MERCEDES (1/2 частину транспортного засобу у 2002 році, а іншу 1/ 2 частину - у 2004 році), а після його продажу - транспортний засіб марки А, модель 091 Богдан, тип Автобус- D , 2002 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , який на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 12 жовтня 2007 року зареєстровано на праві власності за ОСОБА_2 (а.с. 40 т. 1). Після продажу транспортного засобу А, модель 091 Богдан, тип Автобус-D , 2002 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 ,придбано транспортний засіб марки БАЗ , модель А079.14, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , який на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 25 грудня 2010 року було зареєстровано за ОСОБА_2 (а.с. 39 т. 1), а також спірний транспортний засіб марки MERCEDES -BENZVITO 110 CDI , 2002 року випуску, номерний знак НОМЕР_4 , який у 2013 році було зареєстровано за ОСОБА_1 (а.с. 35-37 т. 1).

Транспортний засіб марки А, модель 091 Богдан, здавався ОСОБА_2 в оренду товариству з обмеженою відповідальністю Борислававтотранс на підставі договору оренди від 06 листопада 2007 року (а.с. 40 т. 1).

Транспортний засіб марки БАЗ , модель А079.14, здавався ОСОБА_2 в оренду приватномупідприємству Дрогобич-Автотранс на підставі договору оренди від 27 грудня 2010 року (а.с. 39 т. 1).

На підставі оспорюваного договору купівлі-продажу, оформленого довідкою-рахунком серії ВІА № 980317 від 22 квітня 2015 року, виданою ПП Автовир , 1/20 частку спірного транспортного засобу марки БАЗ , модель А079.14, номерний знак НОМЕР_2 , 2007 року випуску, ОСОБА_2 продано ПП Галич-Авто (а.с. 207, 224 т. 1, а.с. 45 т. 2).

На підставі оспорюваного договору купівлі-продажу, оформленого довідкою-рахунком серії ААЕ № 315836 від 13 жовтня 2015 року, виданою ФОП підприємцем ОСОБА_10 , 19/20 ідеальних часток спірного транспортного засобу марки БАЗ ОСОБА_2 продано ПП Галич-Авто , після державної реєстрації транспортному засобу присвоєно номерний знак НОМЕР_5 (а.с. 237 т. 1, а.с. 44 т. 2).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 - задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норму статті 60 СК України застосовано правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 05 квітня 2017 року у справі № 6-399цс17.

Разом з тим аналіз статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності майна подружжя, набутого ними у період шлюбу.

Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що спірні транспортні засоби є об`єктами спільної сумісної власності колишнього подружжя, оскільки придбані за час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя останнім не спростована. У зв`язку з цим спірні транспортні засоби підлягають поділу між колишнім подружжям у рівних ідеальних частках (без реального поділу), залишаючись у їхній спільній частковій власності, оскільки ОСОБА_1 не бажала виплачувати та отримувати грошову компенсацію за належну їй та, відповідно, ОСОБА_2 частки у спірних транспортних засобах, і таких вимог жоден з них не заявляв, що відповідає роз`ясненням, наданим судам у пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя .

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.

Так, спірний транспортний засіб марки БАЗ було придбано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час шлюбу у 2010 році, при цьому останнім не доведено, що цей автобус придбано за його особисті кошти, тому у силу наведених вище норм закону вважається, що він є об`єктом спільної сумісної власності подружжя і для укладення ОСОБА_2 оспорюваних договорів купівлі-продажу цього транспортного засобу необхідна була письмова згода його дружини - ОСОБА_1 , якої вона не надавала.

Таким чином, відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору купівлі-продажу позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном . Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності.

При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи ? контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18.

Частиною третьою статті 10 ЦПК України 2004 року та частиною першою статті 60 ЦПК України 2004 року передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Проте ОСОБА_2 не доведено, що грошові кошти у розмірі 36 310,87 грн, які знаходились на банківському рахунку № НОМЕР_8 у ПАТ Райфайзен Банк Аваль та зняті з рахунку за час ведення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 спільного господарства, були використані всупереч інтересам сім`ї.

З урахуванням вищезазначених вимог закону, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з дотриманням вимог статей 212-214, 315 ЦПК України 2004 року, повно та всебічно з`ясували обставини справи, вірно застосувавши положення статей 57, 60, 65, 68, 70, 71 СК України, статей 365, 368, 369, 372 ЦК України, дійшли до правильного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 .

Посилання у касаційній скарзі на те, що відсутність згоди співвласника майна на розпорядження майном сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного іншим співвласником, недійсним, про що зазначено у постанові Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі №6-1912цс15, не заслуговують на увагу, оскільки при вирішенні питання щодо необхідності відступу від зазначеного висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18 відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у раніше прийнятих постановах від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі №6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній частині - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 - залишити без задоволення.

Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 09 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 04 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Кривцова

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк