Постанова

від 16.07.2019 по справі 926/1540/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2019 р. Справа №926/1540/18

Місто Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бонк Т.Б.

суддів Бойко С.М.

Якімець Г.Г.

секретар судового засідання Борщ І.О.

за участю представників:

від позивача - Литвинчук Ю.В. (адвокат), присутній у господарському суді Житомирської області

інші учасники справи - не з`явились

одержавши апеляційну скаргу: Приватного підприємства "Завод "Технолог" від 13.02.2019

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.01.2019, суддя С.О. Миронюк, повний текст складено - 25.01.2019,

у справі № 926/1540/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дейв Експрес Логістік»

до Приватного підприємства "Завод "Технолог"

третя особа без самостійних вимог на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Дейв Експрес"

третя особа без самостійних вимог на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОПРИНТ"

про стягнення боргу

ВСТАНОВИВ:

короткий зміст вимог позову та рішення суду першої інстанції:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дейв Експрес Логістік» звернулось з позовом до приватного підприємства Завод «Технолог» про стягнення заборгованості за Договором - заявкою № 21082017 в сумі 58 032,10 грн., з яких 47 623,14 грн. сума основного боргу, 1 448,63 грн. 3 % річних, 3 524,09 грн. інфляційні втрати та 5 436,22 грн. пеня.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 21.01.2019 у справі №926/1540/18 - позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства Завод «Технолог» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дейв Експрес Логістік» - основний борг в сумі 47 623,14 грн., 3 % річних в розмірі 1 448,63 грн., інфляційні в сумі 3 524,09 грн. та судовий збір в розмірі 1596,94 грн. У частині стягнення пені у сумі 5436,22 грн. - відмовлено.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції про задоволення позову мотивоване тим, що сторонами по справі, на підставі електронного Договору-заявки, досягнуто згоди з усіх істотних умов щодо здійснення перевезення вантажу, відтак між сторонами існували договірні відносини на підставі Договору-заявки на перевезення вантажу № 21082017 б/д. Доказів сплати коштів за виконання робіт по перевезенню товару відповідачем не надано.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції про відмову в позові мотивоване тим, що Договір-заявка № 21082017 б/н не містить пунктів (умов), що визначають відповідальність за прострочення сплати послуг перевезення.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:

в апеляційній скарзі відповідач просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову, мотивуючи це тим, що у засіданні в суді першої інстанції директор відповідача ОСОБА_1 заявив, що підпис на Договорі - заявці йому не належить, та відбиток печатки на договорі також не використовується у діяльності підприємства, натомість у своїй діяльності приватне підприємство використовує іншу печатку протягом тривалого часу, а саме з 2003 року, вигляд печатки з цього часу не змінювався.

Скаржник зазначає, що судом першої інстанції відмовлено у задоволенні клопотання про призначення експертизи підписів керівника Приватного підприємства Завод Технолог та відбитку печатки на Договорі - заявці у зв`язку з тим, що сторонами не надано оригіналів Договору - заявки та Акту надання послуг. Скаржник наголошує, що в нього відсутні такі документи, адже він не здійснював жодної господарської діяльності з позивачем, вперше побачив такий договорі тільки після отримання копії позовної заяви з додатками. Також, позивач зазначає, що в нього не збереглася електронна переписка зі скаржником.

Натомість позивачем подано лише копію Договору - заявки з реквізитами ПП Завод Технолог , однак з підписом, який не належить директору підприємства, що візуально помітно, і з відтиском печатки, яка ніколи не використовувалася відповідачем.

Зазначає, що директор ПП Завод Технолог звернувся до поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення за ст. 358 КК України.

До апеляційної скарги скаржником долучено додаткові докази, а саме: копія паспорта директора ОСОБА_1 , копії документів ПП Завод Технолог зі зразками підписів директора та відбитком печатки підприємства, копія заяви про вчинення кримінального правопорушення, а на усунення недоліків апеляційної скарги - долучено заяву про долучення доказів до апеляційної скарг, яку мотивовано тим, що суддею першої інстанції такі докази після огляду були повернуті скаржнику.

Апеляційний суд не приймає подані скаржником додаткові докази, оскільки скаржником належно не обґрунтовано подання таких доказів в суді апеляційної інстанції згідно вимог ст.269 ГПК України, а також неможливості їх подання в суді першої інстанції у встановленому порядку.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, мотивуючи це тим, що у серпні 2017 року між ПП Завод Технолог та Перевізником (позивачем) в усній формі було досягнуто згоди про надання останнім послуг про перевезення вантажу, свої договірні зобов`язання сторони зафіксували в Договорі - заявці (без дати) шляхом електронного листування. Даний Договір - заявка надісланий факсом і може використовуватися як доказ в суді. Зазначає зі свого боку, що відповідач не повернув підписані другі екземпляри оригіналів отриманих документів, зокрема, Договір - заявку.

У письмових поясненнях на апеляційну скаргу третьої особи без самостійних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОПРИНТ" зазначено, що Товариство є вантажоодержувачем, перевізником виступав - Товариство з обмеженою відповідальністю «Дейв Експрес Логістік» . Зазначає, що зі скаржником ПП Завод Технолог Товариство не має жодних договірних відносин стосовно даного перевезення, ні щодо інших перевезень взагалі.

У судове засідання 16.07.2019 не з`явилися представники відповідача та третіх осіб без самостійних вимог, хоча учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

Згідно ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи розумні строки розгляду справи, те, що явка представників сторін не визнавалася судом обов`язковою у даній справі, апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності представників відповідача та третіх осіб без самостійних вимог на підставі наявних у справі доказів.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну правову оцінку доводам та запереченням сторін, які містяться в апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу, письмових поясненнях, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з огляду на наступне.

Згідно встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що :

як зазначає позивач, у серпні 2017 року Приватне підприємство Завод «Технолог» (Замовник) запропонувало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Дейв Експрес Логістік» (Виконавець) погодилось виконати Договір-заявку № 21082017 на перевезення вантажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, який надійшов в електронній формі, згідно якої відповідач запропонував та позивач зобов`язався перевезти вантаж - обладнання, картон на палетах, загальною вагою 22т, що становить 86 м 3 на умовах:

маршрут - Richard J Ruff Strasse 4, 63594 Hasselroth (Germany) - м. Рівне (Україна);

адреса завантаження: Richard J Ruff Strasse 4, 63594 Hasselroth ( Germany); митне оформлення: вул. Фабрична, 6, м. Рівне, Україна;

перевезення автомобілем марки IVECO д.р.н. НОМЕР_1 / НОМЕР_2 (причіп) під керуванням водія ОСОБА_2 , номер мобільного зв`язку НОМЕР_3 , НОМЕР_4 ;

дата завантаження вантажу - 21-23.08.2017 року;

вартість перевезення - 1580 Євро (47623,14 грн.);

розрахунок на протязі 7 робочих днів після вивантаження 90 % рахунку, 10% по отримання повного комплекту оригіналів документів за адресою: вул. Українська, 28, м. Чернівці.

Згідно п. 20 Договору - заявки перевезення вважається виконаним з моменту отримання вантажу вантажоотримувачем, підтвердженням чого є відбиток його печатки у накладній CMR.

Згідно п. 21 Договору - заявки цей договір - заявка надсилається факсом і може використовуватись як доказ в суді.

Апеляційний суд зазначає, що до позовної заяви позивачем долучено копію вказаного Договору - заявки, з якої вбачається наявність проставлених власноручних підписів керівників підприємств замовника та виконавця, а також відбитки печаток (а.с 11 Т.1).

Позивач зазначає, що даний Договір - заявка надсилався відповідачу факсом.

21.08.2017 року між ТзОВ «Дейв Експрес Логістік» та ТзОВ «Дейв Експрес» укладено Договір-заявку № 232/2 на перевезення вантажу відповідача (а.с 14 Т.2).

22.08.2017 року представником ТзОВ «Дейв Експрес» отримано вантаж загальною вагою 22,240 кг.

24.08.2017 року водієм ТзОВ «Дейв Експрес» здійснено прикордонний перехід на митному посту Волинської митниці ДФС та 28.08.2017 року на території Рівненської митниці ДФС проведені роботи по розмитненню вантажу.

29.08.2017 року вантаж доставлений вантажоодержувачу ТзОВ «Пропринт» , за адресою: вул. Фабрична, 6, м. Рівне, Рівненська обл., що підтверджується CMR серії А № 010437.

29.08.2017 року підписано Акт надання послуг № ДЕ - 232/2 та надано рахунок на оплату наданих послуг перевезення на суму 47925,52 грн., який повністю оплачений ТзОВ «Дейв Експрес Логістік» .

Позивачем 31.08.2017 року супровідним листом №1059 скеровано на адресу відповідача первинні документи для оплати послуг, а саме: рахунок на оплату №ДЛ-232/2 від 29.08.2017 р., акт надання послуг № ДЛ-232/2 від 29.08.2017 р. (2 екземпляра), Договір-заявка №21082017 (2 екземпляри), Міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR) серії А № 010437, які отримані Відповідачем 15.09.2017 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення (а.с. 17 Т.1).

Відповідно до п.10 Договору-заявки №21082017 б/д, кінцевий строк оплати послуг позивача по перевезенню вантажу становить 7 робочих днів з дати отримання первинних документів, тобто виключно по 26.09.2017 року.

Як зазначає позивач, відповідач свої зобов`язання за Договором-заявкою №21082017 б/д по оплаті наданих послуг не виконав, отримавши від позивача повний комплект оригіналів документів, які вказували на належне виконання робіт по перевезенню, Акт виконаних робіт не підписав та не повернув другий примірник оригіналів документів.

Предмет позову - вимога про стягнення основної суми боргу в розмірі - 47 623,14 грн., 3 524,09 грн. - втрат від інфляції, 1448,65 грн. - 3 % річних, пені в сумі - 5 436,22 грн.

У відзиві на позовну заяву (а.с 89 Т.1) відповідач зазначив, що підприємство не здійснює жодної господарської діяльності протягом багатьох років, директор зазначив, що підпис його як директора підроблено.

Ухвалою суду першої інстанції від 19.11.2018 судом витребовувався оригінал Договору-заявки № 21082017 б/д від позивача.

Однак, позивачем не було надано оригіналу зазначеного Договору, в відзиві на апеляційну скаргу скаржник зазначає, що такий договір - заявка був надісланий відповідачем технічними засобами, а в подальшому позивачем всі перевізні документи були надіслані поштовим зв`язком відповідачу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ч.1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Частиною 2 ст. 181 ГК України передбачено, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлені спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Крім того, за приписами ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За частиною 2 ст. 639 ЦК України, укладення між сторонами договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, вважається укладеним у письмовій формі.

Апеляційний суд не погоджується з висновком суду щодо того, що Договір - заявка є електронним договором чи електронним доказом, оскільки такий не відповідає вимогам електронного документа. Матеріали справи не містять доказів того, що спірні договори-заявки чи листи, якими обмінювалися сторони за допомогою електронних засобів зв`язку створювалися у порядку, визначеному Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" .

Натомість, за частиною 2 ст. 639 ЦК України, укладення між сторонами договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, вважається укладеним у письмовій формі.

Стаття 207 Цивільного кодексу України встановлює, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано у листах, телеграмах, повідомленнях тощо, якими обмінялися сторони, наприклад, за допомогою засобів електронного зв`язку і при цьому, спосіб обміну, з огляду на приписи статті 627 Цивільного кодексу України визначається сторонами.

Апеляційний суд зазначає, що сторонами в Договорі - заявці № 21082017 узгоджено, що цей договір - заявка надсилається факсом і може використовуватись як доказ в суді (п. 21).

Оскільки, сторонами по справі на підставі Договору-заявки досягнуто згоди з усіх істотних умов щодо здійснення перевезення вантажу, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що між сторонами існували договірні відносини на підставі Договору-заявки на перевезення вантажу № 21082017 б/д.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Доказів сплати коштів за виконання робіт по перевезенню товару відповідачем не надано.

За приписами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Апеляційний суд вважає, що відповідачем належними доказами не доведено недійсність чи факт неукладення договору перевезення з позивачем. Згідно п. 20 Договору - заявки перевезення вважається виконаним з моменту отримання вантажу вантажоотримувачем, підтвердженням чого є відбиток його печатки у накладній CMR.У свою чергу, позивачем надано докази того, що з його боку такий договір є виконаним.

Відтак, під час розгляду справи судами встановлено, що позивачем повністю виконані свої зобов`язання за договором, ним направлялися визначені умовами договору пакети оригіналів документів, які були отримані відповідачем та його уповноваженим представником (і відповідно саме тому вони відсутні у позивача), однак послуги з перевезення відповідачем не оплачені.

Аналогічний правовий висновок зроблено Верховним Судом у справі № 903/199/17.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги, заявлені у даній справі, в частині стягнення з відповідача 47 623,14 грн. основного боргу є обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи.

Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1448,63 грн. та інфляційні втрати в розмірі 3524,09 за період з 08.09.2017 року по 14.09.2018 року є правомірними та підставними.

Крім того, позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача пені в сумі 5 436,22 грн.

У відповідності до вимог ч.1 ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань").

Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договір-заявка № 21082017 б/н не містить пункти, що визначають відповідальність за прострочення сплати послуг перевезення та погодження умов про штрафні санкції (пеню).

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 5 436,22 грн. є безпідставними.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.01.2019 у справі №926/1540/18 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення. Зокрема, скаржником не було доведено неправомірного використання печатки підприємства та підпису договору невстановленими сторонніми особами, а заяву в правоохоронні органи подано лише після ухвалення рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п.1 ст.74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Пунктами 1,2 ст.86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судові витрати за результатами розгляду апеляційної скарги .

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Завод "Технолог" від 13.02.2019 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.01.2019 у справі №926/1540/18 - залишити без змін.

3. Судовий збір за перегляд справи в суді апеляційної інстанції - покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів відповідно до ст.ст. 286 - 289 ГПК України.

Головуючий (суддя-доповідач) Т.Б. Бонк

Судді С.М. Бойко

Г.Г. Якімець

Повний текст постанови складено - 19.07.2019р.