Рішення

від 10.07.2019 по справі 915/420/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2019 року Справа № 915/420/19

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області,

головуючий суддя Коваль C.М.,

за участі секретаря судового засідання Сьянової О.С.,

прокурора Григорян Е.Р.- посвідчення № 035059 від 13.08.15;

та представників сторін:

від відповідача 1 - представник не з`явився;

від відповідача 2 - Бондарєв Р.С., довіреність № 30/02.02.01-22/02.06/14/19 від 04.01.19;

від відповідача 3 - Іванцов І.А., довіреність б/н від 16.11.16.

розглянувши у підготовчому засіданні справу № 915/420/19

за позовом першого заступника прокурора Миколаївської області,

54030, м. Миколаїв, вул. Спаська, 28,

в інтересах держави

до відповідачів:

1. Комунальне підприємство Миколаївської міської ради «Міське ринкове господарство» ,

54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20;

2. Миколаївська міська рада,

54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20;

3. Товариство з обмеженою відповідальністю «КРИСТМАС.» ,

54055, м. Миколаїв, проспект Центральний, 101,

про: визнання недійсним інвестиційного договору, визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської міської ради від 04.02.2014 № 37/43, визнання недійсним договору про встановлення суперфіцію та договору про внесення змін до нього; визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності; усунення перешкод шляхом знесення муніципального торгового комплексу.

ВСТАНОВИВ:

Першим заступником прокурора Миколаївської області в інтересах держави пред`явлено позов до комунального підприємства Миколаївської міської ради (КПММР) «Міське ринкове господарство» , Миколаївської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «КРИСТМАС.» з вимогами:

« 1. Визнати недійсним укладений 10.06.2012 між комунальним підприємством Миколаївської міської ради "Міське ринкове господарство" та ТОВ «КРИСТМАС.» інвестиційний договір.

2. Визнати незаконним та скасувати пункт 6 розділу 3 рішення Миколаївської міської ради від 04.02.2014 №37/43, яким викладено в новій редакції пункт 1.3 розділу 1 рішення міської ради від 21.08.2012 №19/42 "1.3 надати комунальному підприємству Миколаївської міської ради "Міське ринкове господарство" в постійне користування земельну ділянку загальною площею 40000 кв.м для реконструкції та подальшого обслуговування нежитлових приміщень під муніципальний торговий комплекс по вул. 8 Поздовжній, 2в з правом укладання договору суперфіцію з товариством з обмеженою відповідальністю «КРИСТМАС.» .

3. Визнати недійсним укладений 06.03.2014 між Миколаївською міською радою та ТОВ «КРИСТМАС.» договір про встановлення суперфіція №321, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про що вчинено запис № 4897118.

4.Визнати незаконним та скасувати видане ТОВ «КРИСТМАС.» свідоцтво про право власності №19080220 від 17.03.2014 на муніципальний торговий комплекс по АДРЕСА_1 . АДРЕСА_2 Поздовжня, 2в/7, який складається з торгівельних комплексів (у тому числі літ. Є-1 площею 112 кв.м, літ. А-1 площею 27 кв.м, літ. Б-1 площею 56 кв.м, літ. В-1 площею 56 кв.м, літ. Г-1 площею 54 кв.м, літ. Д-1 площею 112 кв.м, літ. И-1 площею 112 кв.м, літ. Н-1 площею 54 кв.м, літ. О-площею 112 кв.м, літ. Р-1 площею 112 кв.м, літ. Т-1 площею 54 кв.м, літ. У-площею 112 кв.м, літ. Ф-1 площею 112 кв.м, літ. Х-1 площею 54 кв.м, літ Ц-площею 112 кв.м, літ. 4-1 площею 112 кв.м, літ. Ш-1 площею 54 кв.м, літ. Ь-площею 90,8 кв.м, літ. Ю-1 площею 112 кв.м), автостоянки І та огорожі.

5. Визнати незаконним та скасувати запис про право власності №17855998 від 30.11.2016 ТОВ «КРИСТМАС.» на об`єкт незавершеною будівництва - муніципальний торговий комплекс по вул АДРЕСА_3 .

6. Товариству з обмеженою відповідальністю «КРИСТМАС.» усунути перешкоди в користуванні територіальною громадою міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельної ділянкою площею 40000 кв.м кадастровим номером 4810136900:02:009:0003 нормативною грошової оцінкою 71 349 205,2 грн. по вул. АДРЕСА_2 Поздовжній, 2в у місті Миколаєі шляхом знесення муніципального торгового комплексу (у тому числі літ. Є-1 площею 112 кв.м, літ. А-1 площею 27 кв.м, літ. Б-1 площею 5 кв.м, літ. В-1 площею 56 кв.м, літ. Г-1 площею 54 кв.м, літ. Д-1 площею 112 кв.м, літ. И-1 площею 112 кв.м, літ. Н-1 площею 54 кв.м, літ. О-1 площею 112 кв.м, літ. Р-1 площею 112 кв.м, літ. Т-1 площею 54 кв.м, літ. У-1 площею 112 «кв.м, літ. Ф-1 площею 112 кв.м, літ. Х-1 площею 54 кв.м, літ Ц-1 площею 112 кв.м, літ. Ч-1 площею 112 кв.м, літ. Ш-1 площею 54 кв.м, літ. Ь-1 площею 90,8 кв.м, літ. Ю-1 площею 112 кв.м), автостоянки І та огорожі) та об`єкт незавершеного будівництва - муніципальний торговий комплекс.

7. Стягнути з відповідачів на користь прокуратури Миколаївської області сплачений судовий збір за подачу позову» .

Вимоги обґрунтовано тим, що КПММР «Міське ринкове господарство» , без погодження органу управління, за відсутності повноважень та зареєстрованих у встановленому законом порядку речових прав на землю, укладено спірний інвестиційний договір; об`єкти нерухомості на спірній земельній ділянці у розумінні ст. 376 Цивільного кодексу України ТОВ «КРИСТМАС.» побудоване самочинно, а тому свідоцтво про право власність №19080220 від 17.03.2014 та запис про право власності №17855998 від 30.11.2016, підлягають визнанню незаконними та скасуванню; ТОВ «КРИСТМАС.» здійснювало будівництво вказаних об`єктів нерухомості на земельній ділянці по АДРЕСА_3 на земельній ділянці, що не була відведена товариству для вказаної мети та без належних правовстановлюючих документів, то у власника наявні всі права вимагати їх знесення; приймаючи оспорюване рішення Миколаївська міська рада від 04.02.2014 №37/43 діяла всупереч чинного законодавства України, зокрема, ст.19 Конституції України, ст.ст. 124, 134 Земельного кодексу України, на користь ТОВ «КРИСТМАС.» внаслідок чого останньому за спірним договором суперфіцію надано земельну ділянку поза конкурсною процедурою для забудови та оформлення права власності на самочинно збудовані об`єкти муніципального товарного комплексу, чим позбавлено територіальну громаду м. Миколаєва правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус.

Прокурор зауважує, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права, зокрема у раз розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб - не відноситься до визначених ст. 134 Земельного кодексу України випадків, коли права на земельні ділянки не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

За такими вимогами ухвалою суду від 04.03.2019 р. порушено провадження в даній справі.

У відзивах КПММР «Міське ринкове господарство» від 01.04.2019 та Миколаївська міська рада просять розглянути справу за наявними матеріалами, зазначаючи, що управлінням з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради, як органом управління майном КП ММР «Міське ринкове господарство» , не приймалися накази та розпорядження, не надавалися погодження та згоди на укладання з ТОВ «КРИСТМАС.» інвестиційного договору. Миколаївською міською радою та її виконавчим комітетом також не приймалися рішення про погодження або надання згоди на укладання інвестиційного договору з ТОВ «КРИСТМАС.» , укладання вищезазначеного договору було погоджено міським головою ОСОБА_1 ; п. 6 розділу 3 рішення Миколаївської міської ради від 04.02.2014 № 37/43 розглянуто на засіданні постійної комісії міської ради з питань архітектури, будівництва та регулювання земельних відносин від 18.12.2013, протокол №110, на якому рекомендовано погодити та винести це питання на розгляд міської ради.

У відзиві від 26.03.2019 р. ТОВ «КРИСТМАС.» не визнано позов, вважаючи його необґрунтованим, вважаючи що:

- оспорювані інвестиційний договір так і договір суперфіцію є такими, що відповідають нормам матеріального права, а відтак не можуть бути визнанні недійсними, а також оспорюване рішення прийнято в межах наданих органам місцевого самоврядування повноважень та у відповідності до приписів чинного законодавства України, зокрема, ст.ст. 413 ЦК України, ст. 102-1 ЗК України, п. 34 ч. 1 ст. 26, ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні.

- самочинного будівництва, визначеного ст. 376 ЦК України, в розглядаємому випадку не було, що підтверджує декларація про початок виконання будівельних робіт;

- позовна вимога про визнання незаконним та скасування запису про право власності №17855998 від 30.11.2016 року ТОВ «КРИСТМАС.» не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Крім того, ТОВ «КРИСТМАС.» подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Вислухавши прокурора, який позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві, та представників відповідачів 1, 2 , дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Частина 1 статі 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 16 ЦК України із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно із пунктом "в" частини 3 статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо). Суд звертається до правових позицій з цього приводу ( mutatis mutandis пункт 13 постанови Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, пункт 12 постанови від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17, пункти 16 постанови від 04.09.2018 у справах № 915/1279/17, № 915/1284/17, пункт 15 постанови № 915/1283/17).

Відповідно до частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

Згідно з частиною 3 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 4 цієї статті передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Як випливає з матеріалів справи, об`єктом захисту у спорі за вимогами Прокурора про визнання недійсним інвестиційного Договору, визнання недійсним та скасування п. 6 розділу 3 рішення Миколаївської міської ради від 04.02.2014 №37/43; визнати недійсним укладений 06.03.2014 між Миколаївською міською радою та ТОВ «КРИСТМАС.» договір про встановлення суперфіція №321, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про що вчинено запис № 4897118; визнати незаконним та скасувати видане ТОВ «КРИСТМАС.» свідоцтво про право власності №19080220 від 17.03.2014 на муніципальний торговий комплекс по АДРЕСА_1 . АДРЕСА_2 Поздовжня, 2в/7; визнати незаконним та скасувати запис про право власності №17855998 від 30.11.2016 ТОВ «КРИСТМАС.» на об`єкт незавершеною будівництва - муніципальний торговий комплекс по вул АДРЕСА_3 в, є права територіальної громади міста Миколаєва як власника земельної ділянки комунальної власності, яка перебуває у користуванні Відповідача 1 на праві постійного користування та на якій за умовами оспорюваного інвестиційного Договору планується будівництво і реконструкція об`єкту інвестицій - муніципального торгового комплексу на всю земельну ділянку загальною площею 4.000 га. по вул. 8 Повздовжній 2-В АДРЕСА_4 м. Миколаєва.

Суд відхиляє аргументи Прокурора, що оспорюваним інвестиційним договором, п. 6 розділу 3 рішення Миколаївської міської ради від 04.02.2014 №37/43, договором про встановлення суперфіція № 321 від 06.03.2014 з урахуванням договору про внесення змін № 1 01.12.2014, свідоцтво на право власності про право власності №19080220 від 17.03.2014, суттєво зачіпаються інтереси держави, а умови інвестиційного договору та договору суперфіцію нівелюють права територіальної громади міста Миколаєва щодо розпорядження землею комунальної власності, що перебуває згідно з Конституцією під особливою охороною, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження сприяння здійсненню інвестиційної діяльності на відповідній території.

Відповідно до статті 29 цього Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження з управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Частиною 1 статті 83 цього кодексу визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Відповідно до частини 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Частиною 4 статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Частиною 5 цієї ж статті визначено, що проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок.

10.06.2012 року між відповідачем-2 та відповідачем-3 укладено інвестиційний договір, за умовами якого сторони зобов`язались здійснити спільне інвестування у будівництво з реконструкції нежитлового об`єкту для розміщення муніципального ринку по АДРЕСА_5 8 Повздовжній АДРЕСА_6 .

Відповідно пункту 2.1 вказаного договору інвестиційним вкладом позивача є інвестування у вигляді права користування об`єктом, а також правом на проведення проектування та реконструкції нежитлового об`єкту для розміщення муніципального ринку по АДРЕСА_7 .

Вартість права користування об`єктом згідно висновку суб`єкта оціночної діяльності - ПП Консалтингова фірма Снейл від 31.03.2012р., становить 279571, 00 грн.

Пунктом 2.2. інвестиційного договору передбачено, що для досягнення мети, визначеної цим договором, відповідач-3 вносить інвестиції у будівництво об`єкту шляхом фінансування всього комплексу робіт з виготовлення проекту землеустрою та оформлення документів на право користування земельною ділянкою, проектування, отримання документів дозвільного характеру на будівництво (виконання будівельних робіт з реконструкції), проведення будівельних робіт на умовах визначених цим договором та чинним законодавством у сфері містобудівної діяльності, введення об`єкта в експлуатацію.

Сторони домовились, що створений в результаті даного інвестиційного проекту (проекту будівництва) новий об`єкт - перша, друга, третя та четверта черга є власністю Сторони 2 (відповідача-3 ), п`ята та шоста черга є власністю територіальної громади м. Миколаєва .

Право власності на частини збудованого об`єкту кожна із сторін оформляє самостійно після прийняття в експлуатацію об`єкту, в порядку встановленому законодавством у сфері містобудівної діяльності, та складання акту розподілу будівель та споруд у складі об`єкту.

21 серпня 2012 року відповідачем -2 прийнято рішення №19/42, відповідно якого позивачу надано у постійне користування земельну ділянку площею 4000 кв.м .(кадастровий № НОМЕР_1 ) для реконструкції та подальшого обслуговування нежитлових приміщень під муніципальний торговий комплекс по вул. 8 Повздовжній, 2В.

16.12.2013р. КП ММР «Міське ринкове господарство» та ТОВ «КРИСТМАС.» звернулись до Миколаївської міської ради з клопотанням щодо надання дозволу на оформлення договору суперфіція для реалізації інвестиційного договору (реконструкції та будівництва нежитлових приміщень муніципального торгового комплексу на всю земельну ділянку загальною площею 4.000 га. по АДРЕСА_2 Повздовжній АДРЕСА_6 в АДРЕСА_4 м. Миколаєва.

04.03.2014р. нотаріально посвідченим листом позивач надав згоду на укладення з відповідачем-2 вищевказаного договору стосовно земельної ділянки площею 4000 кв.м, розташованої за адресою АДРЕСА_3 - в.

З огляду на звернення КП ММР «Міське ринкове господарство» та ТОВ «КРИСТМАС.» (учасників інвестиційного договору) рішенням Миколаївської міської ради від 04.02.2014р. №37-43 внесено зміни до пункту 3.3. розділу 1 рішення від 2108.2012р. №19/42, яким передбачено укладання договору суперфіцію з ТОВ «КРИСТМАС.» земельної ділянки площею 4000 кв.м., розташованої за адресою АДРЕСА_8 . АДРЕСА_3 - в.

У подальшому між ТОВ «КРИСТМАС.» та Миколаївською міською радою були укладені спірні договори про встановлення суперфіція від 06.03.2014 р. та укладено договір про внесення змін до цього договору від 01.12.2014р.№ 1.

Викладені вище обставини, окрім іншого, встановлені рішенням Господарського суду Миколаївської області від 07.12.2016 у справі № 915/1121/16, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01.02.2017 та в подальшому залишені без змін постановою Вищого господарського суду України від 14.06.2017, за позовом комунального підприємства Миколаївської міської ради "Міське ринкове господарство" до Миколаївської міської ради та до Товариства з обмеженою відповідальністю "КРИСТМАС.", третя особа - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Ласурії Світлани Анатоліївни про визнання недійсним договору про встановлення суперфіцію та договору про внесення змін до нього, скасування рішення про державну реєстрацію в частині визнання недійсним договору про встановлення суперфіцію від 06.03.2014р. та договору про внесення змін №1 від 01.12.2014р. до договору про встановлення 14ід 06.03.2014р., укладених між Миколаївською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "КРИСТМАС." по земельній ділянці площею 4 га з кадастровим номером НОМЕР_2 0003 відмовлено; в частині позовних вимог стосовно скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним № 11444664 від 06.03.2014р., прийнятого приватним нотаріусом Ласурією Світланою Анатоліївною, Миколаївський міський нотаріальний округ, Миколаївська область - провадження у справі припинено.

Указане рішення у господарській справі № 915/1121/16 набрало законної сили в порядку, визначеному законодавством та є преюдиційною для вирішення спору в даній справі у розумінні ч. 4 ст. 75 ГПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що частину об`єкта інвестування - частину площі реконструкції та будівництва нежитлових приміщень муніципального торгового комплексу розташованих на земельній ділянці загальною площею 4.000 га. по вул АДРЕСА_9 8 Повздовжній 2-В в АДРЕСА_4 м. Миколаєва, в розмірі, необхідному для використання, як самостійного об`єкту за цільовим призначенням, за результатами виконання Договору набуває право комунальної власності територіальна громада міста Миколаєва.

Отже, виходячи з наведених норм законодавства, ураховуючи встановлені судом обставини та укладення спірного інвестиційного Договору за участю осіб, як сторін Договору, яким надано право управляти майном комунальної власності (Відповідач 1), надано право користуватись на праві постійного користування земельною ділянкою, на якій планується реалізація інвестиційного проекту згідно з умовами Договору (Відповідач 3), а також яким надано право на забудову земельної ділянки, на якій планується будівництво об`єкта за Договором (Відповідач 1 та Відповідач 2 відповідно до частини 4 статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"), суд зазначає, що укладення інвестиційного договору; внесення змін до п. 1.3 розділу рішення Миколаївської міської ради від 21.08.2012 № 91/42 (п. 6 розділу 3 рішення Миколаївської міської ради від 04.02.2014 №37/43); укладення договору про встановлення суперфіцію №321 від 06.03.2014 з урахуванням договору про внесення змін до цього договору за № 1 від 01.12.2014, а також реєстрація права власності на оспорюваний об`єкт- муніципального торгового комплексу 17.03.2014 за № 19080220 за встановлених у цій справі обставин не може розцінюватись як таке, що порушує інтереси держави.

У зв`язку із викладеним Суд дійшов висновку, що звертаючись із позовом у цій справі щодо інвестиційного Договору, п. 6 розділу 3 рішення Миколаївської міської ради від 04.02.2014 №37/43, договору про встановлення суперфіцію № 321 від 06.03.2014 з урахуванням договору про внесення змін № 1 від 01.12.2014, свідоцтво на право власності про право власності №19080220 від 17.03.2014, Прокурор перш за все оспорює законність дій Відповідача 1 та Відповідача 2 щодо укладення ними Договору, які полягають у реалізації ними у такий спосіб прав з управління власністю та постійного користування земельною ділянкою, повноваження з розпорядження якою належить Миколаївській міській раді, тобто спір в частині інвестиційного договору по суті стосується реалізації прав власності та постійного користування на земельну ділянку, однак не має на меті захисту прав власника та землекористувача цієї земельної ділянки. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 20.11.2018 у справі № 921/7/2018).

Суд вважає, що визнання недійсним Договору з мотивів стверджуваного Прокурором перевищення Відповідачем 1 своїх повноважень при його укладенні, покладало б на Відповідача 2 непропорційний тягар негативних наслідків, зважаючи на те, що інвестиційний Договір укладено за погодженням голови Миколаївської міської ради.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення ЄСПЛ у справах "Беєлер проти Італії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" від 20.05.2010, "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia , санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатись "правом власності", а відтак і "майном". До таких активів може відноситись право оренди (рішення у справі Ятрідіс проти Греції" від 25.03.1999).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Стретч проти Сполученого Королівства від 24 червня 2003 року зазначено, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на її майно лише з тих підстав, що порушення були вчиненні з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та відповідно відбулось порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Суд вважає, що задоволення позовної вимоги про визнання недійсним інвестиційного Договору за наведених вище обставин - відсутності заперечень щодо користування земельною ділянкою шляхом реалізації на цій земельній ділянці інвестиційного проекту з будівництва об`єкта як з боку власника, так і з боку постійного землекористувача - становило б таке непропорційне втручання у мирне володіння та користування майном.

Щодо доводів прокурора стовно не погодження інвестиційного договору Миколаївською міською радою чи її органами (установами), слід зазначити наступне.

Як випливає з матеріалів справи, а саме з інвестиційного Договору (т. 1 а.с.19), останній погоджено головою Миколаївської міської ради Чайкою В ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об`єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста.

Відповідно до п.п. 14 та 16 ч.4 ст. 42 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , міський голова представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадянами, а також у міжнародних відносинах відповідно до законодавства і укладає від імені територіальної громади, ради та її виконавчого комітету договори відповідно до законодавства, а з питань, віднесених до виключної компетенції ради, подає їх на затвердження відповідної ради.

До того ж, як зазначено вище 16.12.2013р. КП ММР «Міське ринкове господарство» та ТОВ «КРИСТМАС.» звертались до Миколаївської міської ради з клопотанням щодо надання дозволу на оформлення договору суперфіція для реалізації інвестиційного договору (реконструкції та будівництва нежитлових приміщень муніципального торгового комплексу на всю земельну ділянку загальною площею 4.000 га. по АДРЕСА_2 Повздовжній АДРЕСА_6 в АДРЕСА_4 .Миколаєва.

04.03.2014р. нотаріально посвідченим листом КП ММР «Міське ринкове господарство» надано згоду на укладення з відповідачем-2 вищевказаного договору стосовно земельної ділянки площею 4000 кв.м, розташованої за адресою АДРЕСА_3 - в.

На виконання вищевказаних інвестиційного договору та листів, Миколаївська міська рада п. 3 рішення № 37/43 від 04.02.2014р. - п.1.3. розділу 1 рішення міської ради від 21.08.2012 року №19/42 виклала в наступній редакції: 1.3. Надати комунальному підприємству Миколаївської міської ради Міське ринкове господарство в постійне користування земельну ділянку загальною площею 40 000 кв.м. для реконструкції та подальшого обслуговування нежитлових приміщень під муніципальний торговий комплекс по вул АДРЕСА_2 Повздовжній АДРЕСА_6 , з правом укладення договору суперфіцію з ТОВ «КРИСТМАС.» .

В свою чергу згідно до ч.5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Тобто Миколаївська міська рада в тому числі й вказаним рішенням погодила не тільки укладення інвестиційного договору, а й його подальше виконання шляхом надання згоди на укладення договору суперфіцію.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст. 24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Ч.3 ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , визначає, що представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до ст. 25 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до п.34 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до ст. 102-1 Земельного кодексу України, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 413 ЦК України, власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту.

Матеріали справи свідчать, що фактично договір суперфіцію від 06.03.2014р. укладено для реалізації інвестиційного договору від 10.06.2012р.( відповідно до якого ТОВ «КРИСТМАС.» є забудовником), він встановлює право користування земельною ділянкою для забудови.

Тобто, ТОВ «КРИСТМАС.» набув інше речове право, яке не змінює право КП ММР «Міське ринкове господарство» як постійного землекористувача.

Викладені вище обставини, окрім іншого, встановлені також рішенням Господарського суду Миколаївської області від 07.12.2016 у справі № 915/1121/16.

У зв`язку з указаним вище, суд відхиляє твердження прокурора щодо скасування п.6 розділу 3 рішення ММР від 04.02.2014 року №37/43 та визнання вказаного договору суперфіцію недійсним, через порушення, на думку прокурора, а саме того що побудовані об`єкти муніципального торгового комплексу були вже побудовані на момент прийняття оскарженого рішення, а також порушено порядок визначений ст.ст. 124 та 134 Земельного кодексу України, оскільки оскаржуване рішення прийнято, для реалізації інвестиційного договору від 10.06.2012р. відповідно до якого ТОВ «КРИСТМАС.» є забудовником. А також, договір суперфіцію не є договором оренди землі, він має іншу правову природу (інститути) - інше речове право, а саме встановлює право користування земельною ділянкою для забудови. Крім того, не змінює право КП ММР «Міське ринкове господарство» на постійне землекористування оскаржуваної земельної ділянки.

Суд також вважає безпідставними доводи прокурора про те, що оформлення за ТОВ «КРИСТМАС .» права власності на об`єкти нерухомості, розташовані на спірній земельній ділянці, суперечить земельному законодавству, оскільки останній на момент отримання дозвільних документів на початок виконання будівельна робіт та введення об`єктів в експлуатацію будь-яких договорів не укладав. Із наведених вище документів випливає, що земельна ділянка відповідачем -2 надана відповідачу-1 (рішення від 21.08.2012 № 19/42 з урахуванням внесених змін п.6 розділу 3 рішення Миколаївської міської ради від 04.02.2014 року №37/43) в постійне користування саме під реконструкцію та будівництво нежитлових приміщень під муніципальний торговий комплекс на всю земельну ділянку загальною площею 4.000 га. по АДРЕСА_5 8 Повздовжній АДРЕСА_6 , а в подальшому укладено договір інвестування від 10.06.2012 з ТОВ «КРИСТМАС.» .

Тобто, самочинного будівництва, визначеного ст. 376 ЦК України, не було, що підтверджують і самі зареєстровані декларації про початок виконання будівельних робіт (т. 1 а.с. 69-74), які до тепер не оскаржені у судовому порядку та є чинними. До того ж, зареєстровані декларації про готовність об`єкта до експлуатації (т. 1 а.с. 75-84), на які посилається прокурор теж чинні, що відповідно до ст. 39 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , вказує на відсутність, підстав для задоволення даної позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування виданого ТОВ «КРИСТМАС.» свідоцтва про право власності №19080220 від 17.03.2014 та скасування запису про право власності №17855998 від 30.11.2016.

Іншого цільового використання орендованої земельної ділянки, на якій розміщено належний на праві приватної власності ТОВ «КРИСТМАС.» муніципальний торговий комплекс, позивачем не доведено.

Конституцією встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст.ст. 13, 14 Конституції України).

Згідно зі ст.ст. 316, 317 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності (ст. 41 Конституції України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (ст. 152 ЗК України ) .

У задоволенні вимоги щодо усунення перешкод в користуванні територіальною громадою міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельної ділянкою шляхом знесення муніципального торгового комплексу слід відмовити, оскільки вона є похідною від зазначених вимог прокурора.

Отже, суд визнає, що підстав для задоволення позову немає, а тому в його задоволенні належить відмовити.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності (т. 1 а.с. 128) у даній справі, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.13 року з останніми змінами за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Вказане також викладено в абз. 3 п. 11 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 18.12.09 року «Про судове рішення у цивільній справі» .

Враховуючи викладене, в суду відсутні правові підстави для вирішення питання про сплив строку позовної давності.

Інші аргументи сторін також не можуть слугувати підставою для задоволення або відмови у задоволені позовних вимог, оскільки стосуються з`ясування обставин, вже встановлених судом.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Витрати по сплаті судового збору покладаються на прокуратуру, згідно вимог ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 130, 232, 233, 236-238, ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Південно-Західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Миколаївської області протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Оформлене відповідно до статті 238 цього Кодексу, рішення підписано 19.07.2019.

Суддя С.М.Коваль.