Рішення

від 17.07.2019 по справі 373/288/18

ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 373/288/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2019 року м. Переяслав-Хмельницький

Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області в складі :

головуючого - судді Керекези Я.І.,

за участі секретаря судових засідань Ткалі І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 373/288/18 за позовом заступника керівника Бориспільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі: Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Переяслав-Хмельницьке лісове господарство до Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації, ОСОБА_1 про визнання недійсним в частині розпорядження та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку,

представник Переяслав-Хмельницької РДА Прокопенко О.В.,-

В С Т А Н О В И В:

Прокурор звернувся до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та Державного підприємства Переяслав-Хмельницьке лісове господарство та просить визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з вказаним позовом та поновити його; визнати недійсним розпорядження Переяслав-Хмельницької державної адміністрації від 03.03.2010 №233 Про передачу безоплатну у власність земельних ділянок громадянам України для ведення індивідуального садівництва на території Стовп`язької сільської ради загальною площею 3, 6 га в частині надання ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0,12 га, для ведення індивідуального садівництва на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області; визнати недійсним державний акт серії НОМЕР_1 від 06.04.2010 на право власності на земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_2 загальною площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області на ім`я ОСОБА_1 та стягнути з відповідачів сплачений судовий збір.

Посилається на те, що Переяслав-Хмельницьким відділом Бориспільської місцевої прокуратури під час здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1, ч.2 ст. 364, ч.2 ст.366 КК України, встановлено, що розпорядженням Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 03.03.2010 №233 Про передачу безоплатну у власність земельних ділянок громадянам України для ведення індивідуального садівництва на території Стовп`язької сільської ради загальною площею 3, 6 га затверджено проект землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельних ділянок, зокрема, ОСОБА_1 для ведення індивідуального садівництва на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області та надано земельну ділянку площею 0,12 га, яка розташована на землях державної власності та перебуває у запасі.

В подальшому ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку.

Спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та повинна використовуватись для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України. Вилучення земельних ділянок здійснюється виключно за згодою землекористувачів, а ДП Переяслав-Хмельницьке лісове господарство будь-яких дозволів на вилучення даних земельних ділянок лісового фонду не надавало. Крім цього, при набутті права власності відповідачем незаконно змінено цільове призначення спірної земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення на землі сільськогосподарського призначення.

Вважає, що передача у власність земельної ділянки відбулась з порушенням вимог законодавства, у зв`язку з чим розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 03.03.2010 за №233 підлягає визнанню недійсним в частині, що стосується відповідача ОСОБА_1 , як і визнанню недійсним виданий на його підставі державний акт серії НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1

11.04.2019 представник Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства подав до суду клопотання про слухання справи у їх відсутність та підтримання прокурора в повному обсязі.

11.04.2018 представник ДП Переяслав-Хмельницьке лісове господарство Панченко Т.А. направила суду пояснення на позовну заяву, в яких позовні вимоги підтримала в повному обсязі. Крім того зазначила, що прокурором строк позовної давності не пропущений, вважає останнім днем трирічного строку на звернення до суду з вимогою про витребування з чужого незаконного володіння спірних земельних ділянок у даній справі є 22.03.2016.

В судовому засіданні прокурор підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просить позов задовольнити. Разом з тим зазначив, що спірна земельна ділянка лише частково накладається на землі лісового фонду як було визначено в ході проведення експертизи в рамках кримінального провадження. Оскільки таке накладення становить майже 50% площі земельної ділянки, просить скасувати державний акт та розпорядження РДА відносно ОСОБА_1 в повному об`ємі.

Представник відповідача - Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Прокопенко О.В. вважає, що позов не підлягає до задоволення, оскільки при винесенні оскаржуваного розпорядження посадові особи РДА діяли в межах своїх повноважень.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином у встановлений ЦПК України спосіб.

Судом встановлено наступне.

Відповідно до розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 03.03.2010 №233 Про передачу безоплатно у власність земельних ділянок громадянам України для ведення індивідуального садівництва на території Стовп`язької сільської ради загальною площею 3,6га затверджено проект землеустрою щодо виділення безоплатно у власність земельних ділянок, зокрема і ОСОБА_1 для ведення індивідуального садівництва на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області та надано йому земельну ділянку площею 0,12 га, яка розташована на землях державної власності та перебувають у запасі(а.с.17).

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії НОМЕР_1 від 06.04.2010 є власником земельної ділянки, площею 0,12 га, для ведення індивідуального садівництва на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, кадастровий номер НОМЕР_2 . Акт зареєстровано з Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі. ( а. с. 18).

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 01.02.2017 за №1162/17-41 у кримінальному провадженні №42015110000000394 від 21.08.2015, земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 частково накладається на земельні ділянки ДП Переяслав-Хмельницьке лісове господарство . Площа накладення становить 0,0496 га.(а.с.21-34).

Відповідно до інформації, наданої ДП Переяслав-Хмельницьке лісове господарство від 03.11.2017 за №610, будь-яких дозволів на вилучення земельної ділянки лісового фонду ДП Переяслав-Хмельницьке лісове господарство з кадастровим номером НОМЕР_2 не надавало(а.с.35).

Відповідно до інформації, наданої Українським державним проектним виробничим об`єднанням Укрдержліспроект №563 від 10 листопада 2017 року, фрагменту з публічної кадастрової карти з кадастровим номером земельної ділянки НОМЕР_2 та з нанесеними межами 16 виділу кварталу №32, вказана земельна ділянка накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають на час передачі їх у приватну власність громадянам та на даний час у користування ДП Переяслав-Хмельницьке лісове господарство (а.с.36-37).

Відповідно до інформації, наданої Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства від 11.12.2017 за №04-22/36/2662 погодження на зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 управління не надавало(а.с.58).

Згідно Проекту організації та розвитку лісового господарства Переяслав-Хмельницького ДЛГ 2004 р., зокрема, таксаційний опис кварталу 32, присутні елементи лісу с межах кварталу сосна звичайна ( а.с. 77-78).

Будь-яких інших доказів до суду ні прокурором, ні представниками Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства чи Державного підприємства Переяслав-Хмельницьке лісове господарство подано не було, клопотань з цього приводу не заявлено. Судом роз`яснено учасникам справи їхні права та обов`язки у відповідності до ч. 5 ст. 12 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожен громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України, ліс - тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Відповідно до ст. 8 цього України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Згідно із ч. 1 ст. 17 ЛК України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

За змістом ст. 57 цього Кодексу зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища. Частиною 1 ст. 19 ЗК України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, в тому числі згідно з п. є - на землі лісогосподарського призначення.

Відповідно до положень ст. ст. 20, 21 ЗК України, які діяли на час виникнення правовідносин, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ст. 84 ЗК України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення (ст. 56 ЗК України).

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст. 57 ЗК України, ч. 1 ст. 17 ЛК України).

Згідно з п. 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Таким чином, ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання земельних ділянок.

Правовий статус земельних ділянок лісового фонду визначається нормами земельного та лісового законодавства відповідно до їх цільового призначення за даними земельного кадастру.

Документами, які підтверджують право лісогосподарських підприємств на земельні ділянки, є державні акти на право постійного користування земельними лісовими ділянками або планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Отже, відсутність у лісогосподарського підприємства свідоцтва про право власності на земельну ділянку не свідчить про відсутність такого права, оскільки за положеннями п. 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України такими документами можуть бути планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статтею 1 Першого протоколу до неї, визначено: Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів .

Пунктом 38 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Cуд повторює, що стаття 1 Першого протоколу, по суті, гарантує право власності і містить три окремі норми: перша норма, що сформульована у першому реченні частини першої та має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння своїм майном; друга, що міститься в другому реченні частини першої цієї статті, стосується позбавлення особи її майна і певним чином це обумовлює; третя норма, зазначена в частині другій, стосується, зокрема, права держави регулювати питання користування майном. Однак ці три норми не можна розглядати як окремі , тобто не пов`язані між собою: друга і третя норми стосуються певних випадків втручання у право на мирне володіння майном і, отже, мають тлумачитись у світлі загального принципу, проголошеного першою нормою (пункт 106 рішення Європейського суду з прав людини від 08.07.1986, серія A, № 102 Літгоу та інші проти Сполученого Королівства .

За нормою пункту 39 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (пункт 107 рішення у справі Беєлер проти Італії .

Пунктом 50 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі Щокін проти України визначено, що вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а також передбачено, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом . Вираз на умовах, передбачених законом найперше вимагає, щоб відповідний захід мав певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, зможе передбачити його наслідки для себе (пункт 155 рішення Європейського суду з прав людини від 29.04.2003 у справі Полторацький проти України ).

У рішенні Європейського суд з прав людини від 02.11.2004 у справі Трегубенко проти України (Заява № 61333/00), Суд повторює, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, інтерес суспільства та умови, передбачені законом . Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Також, Суд визначає, що справедливий баланс має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Далі Суд зазначає, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе індивідуальний і надмірний тягар (рішення Європейського суду з прав людини у справі Брумареску проти Румунії ).Що ж до тлумачення поняття інтереси суспільства , то його необхідно розуміти широко (пункт 46 рішення Європейського суду з прав людини від 21.02.1986 у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства ). Крім того, у даному рішенні зазначається, що завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи влади мають у принципі кращі, ніж міжнародний суд, можливості для оцінки того, що відповідає суспільним інтересам . Отже, створена Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод система захисту покладає саме на національні органи влади обов`язок початкової оцінки як існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і проблеми необхідності заходів з усунення несправедливості (пункт 48 рішення Європейського суду з прав людини у справі Хендісайд проти Сполученого Королівства від 07.12.1976 року, серія A, № 24). Це означає, що в цій сфері, як і в інших сферах, на які поширюються гарантії Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, національні органи влади мають певну свободу розсуду.

Таким чином, втручання у право власності в світлі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та її протоколів, ураховуючи практику Європейського суду з прав людини, є допустимим лише тоді, коли воно грунтується на законі, переслідує легітимну мету в суспільних інтересах і забезпечує справедливий баланс між ними та приватними інтересами особи, в права якої здійснюється втручання.

Об`єктами права власності є будь-які речі (майно). Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (ст. 179 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 181 цього Кодексу, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 3 ст. 12 та ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Як передбачено ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Проаналізувавши надані суду докази в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Відповідач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 , площею 0,12 га. Право власності підтверджено Державним актом на право власності на земельну ділянку. Дана земельна ділянка частково накладається на землі лісогосподарського призначення. Площа накладення становить 0,0496 га. При чому, така площа накладення не конкретизована щодо конфігурації, поворотних точок, місця знаходження, та становить менше ніж 50% від самої площі земельної ділянки.

За таких обставин, оцінивши всі наявні докази в їх сукупності, зважаючи на відсутність не тільки доказів, а й посилань прокурора чи представників Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Переяслав-Хмельницьке лісове господарство на наявність будь-яких порушень вимог законодавства при винесенні оскаржуваного розпорядження та виготовленні оскаржуваних державних актів в частині площі земельної ділянки, яка не накладається на землі лісового фонду; площу накладення земельної ділянки (менше 50% її розміру); не конкретизація та не індивідуалізація частини земельної ділянки, яка накладається, суд вважає, що позбавлення відповідача права власності на всю земельну ділянку порушить його право на мирне володіння своїм майном та не відповідатиме принципу справедливого балансу між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Тому в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76, 79, 81, 83, 89, 141, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов заступника керівника Бориспільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі: Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Переяслав-Хмельницьке лісове господарство до Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації, ОСОБА_1 про визнання недійсним в частині розпорядження та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХIIІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Складення рішення в повному обсязі вчинено 19.07.2019.

Суддя: Я. І. Керекеза