Рішення

від 05.06.2019 по справі 826/14424/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 червня 2019 року № 826/14424/18

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі головуючого судді Качура І.А. за участі секретаря судових засідань Денисенко А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанія Україна доОфісу великих платників податків ДФС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлень-рішень,

за участі представників сторін:

представник позивача, Чемес В. М .

представник відповідача, не прибув

В С Т А Н О В И В :

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Україна" (далі - позивач) з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.05.2018 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.08.2019 року відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.08.2019 року закінчено підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду по суті.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані ППР, прийняті Відповідачем безпідставно, оскільки Позивач не порушував положення абзацу а п. 198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6,ст. 198, п.200.1, п.200.2, абзацу в п. 200.4, ст. 200 ПКУ, що в свою чергу унеможливлює застосування Відповідачем по відношенню до Позивача штрафних санкцій на підставі ст. 123 ПКУ. Крім того, позивач зазначив, що Запорізьке управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України порушило законні права Позивача, пов`язані із розглядом заперечень Позивача від 02.05.2018 № К-0401 наслідком чого було прийняття відповідачем оскаржуваного ППР, відтак податкове повідомлення-рішення є незаконними, та таким що підлягають скасуванню.

На думку позивача, твердження податкового органу щодо непідтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом є безпідставними, оскільки у нього наявне документальне підтвердження фактичного здійснення спірних операцій, всі первинні документи, які супроводжували господарські операції відповідають вимогам закону та мають усі необхідні реквізити, а тому позивачем правомірно сформовані податковий кредит та валові витрати за наслідками здійснення таких господарських відносин. Також позивач вказав, що чинне законодавство не ставить у залежність податковий облік певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентами податків до бюджету, від їх господарських та виробничих можливостей.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.

Відповідач проти позовних вимог заперечував в повному обсязі. В обґрунтування заперечень у своєму відзиві на позовну заяву зазначив, що операції по взаємовідносинах між позивачем та його контрагентом не мали реального характеру. Контролюючим органом під час проведення перевірки встановлені обставини, які свідчать про фактичну неможливість виконання сторонами зобов`язань за договорами, а формально складені первинні документи спрямовані на отримання платником необґрунтованої податкової вигоди у вигляді зменшення бази оподаткування.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку скаржника з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування та сплати до бюджету ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ ІНФО СІСТЕМ за березень, квітень, червень 2015р., за результатами якої складено акт від 20.04.2018 № 39/28-10-47-10/05744121.

За результатами проведеної перевірки (з урахуванням відповіді на заперечення на акт перевірки) встановлено порушення скаржником вимог абз. а п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, абз в п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 918 433 грн. ПДВ; занижено суму позитивного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту, яке сплачується до державного бюджету (р. 18.1) на 918 433 грн. ПДВ.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято та направлено ППР від 21.05.2018 № 0002404710 про збільшення суми грошового зобов`язання з ПДВ на 918 433 грн., штрафних санкцій на 459 216,50 грн.

Підставою для прийняття зазначеного ППР стали висновки акту перевірки про нереальність здійснення господарських операцій скаржника із ТОВ ІНФО СІСТЕМ та, відповідно, недостовірність показників податкового обліку з ПДВ, сформованих на підставі спірних господарських операцій.

Не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, вважаючи їх протиправним та такими, що порушують законні права та інтереси, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд входить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Між тим, як передбачено у пункті 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов`язковим.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов`язань продавця.

При цьому, пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Аналіз положень податкового законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: - фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; - документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; - придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; - наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; - наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); - наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України та підписана уповноваженою особою.

Крім того у відповідності до статті 134 Податкового кодексу України, в редакції, що діяла в період, за який проводилась перевірка, об`єктом оподаткування є, зокрема, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Між тим, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як встановлено абзацом 5 статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом частини першої статті 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 статті 9 Закону № 996-ХІV передбачені обов`язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Відповідно до пунктів 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення) первинні документи підлягають обов`язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув`язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Пунктом 2.4 Положення визначено, що первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

При цьому, право на віднесення сум податку на додану вартість, сплачених при придбанні товарів чи послуг, до податкового кредиту виникає у суб`єкта господарювання в разі фактичного здійснення оплачених товарів, наявності первинних документів та використання в господарській діяльності цих товарів.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на формування податкового кредиту; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування податкового кредиту для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість.

З досліджених матеріалів справи, судом встановлено, що ТОВ ІНФО СІСТЕМ за період : березень, квітень, червень 2015 р. надавав послуги із створення аудіовізуального твору на адресу ТОВ Телерадіокомпанія Україна (код ЄДРПОУ 05744121) (далі - ТОВ ТРК Україна ).

Запорізьким управлінням Офісу великих платників податків ДФС направлено запити на адресу ТОВ ТРК Україна від 19.01.2018 р. № 2537/10/28-10-47-10 та від 25.01.2018 р. № 3566/10/28-10-47-10 для надання письмових пояснень та їх документальних підтверджень операцій по взаємовідносинам з ТОВ ІНФО СІСТЕМ (код ЄДРПОУ 38098629) за період: березень, квітень, червень 2015 р.

ТОВ ТРК Україна листом від 12.02.2018 р. № К-0126 (вх. 15.02.2018 р. № 11254/10) надано пояснення та їх документальне підтвердження по взаємовідносинам з ТОВ ІНФО СІСТЕМ (код ЄДРПОУ 38098629). Відповідно до отриманої відповіді ТОВ ТРК Україна уклало договір на здійснення аудіовізуальних творів ЖГРК-023915/2015 від 04.03.2015р. з ТОВ ІНФО СІСТЕМ (код ЄДРПОУ 38098629).

Крім того, документальне підтвердження щодо реальності господарських операцій з ТОВ ІНФО СІСТЕМ (код ЄДРПОУ 38098629) що також підтверджує Інспектор у Акті перевірки

Матеріали справи містять всі первинні документи відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , що підтверджують реальність та здійснення господарських операцій між ТОВ ІНФО СІСТЕМ (код ЄДРПОУ 38098629) та ТОВ ТРК Україна в період що перевірявся.

Між тим, надані документи на виконання запитів (від 19.01.2018 № 2537/10/28-10-47-10 та від 25.01.2018 № 3566/10/28-10-47-10) підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити, як того вимагає чинне законодавство України, при цьому судом встановлено що дані документи в період перевірки у Товариства не вимагались, однак були в розпорядженні Запорізького управління Офісу великих платників податків ДФС, як додатки до листа (пояснень) Товариства від 12.02.2018 № К-0128.

Усі зазначені вище документи мають силу первинних документів, оскільки є належним чином оформленими сторонами, підтверджуються фактичними обставинами справи (а саме випуском в ефір аудіовізуального твору - випуску передач, що підтверджується матеріалами справи, документи є чинними, ніким не скасованими та не оспореними у визначеному законом порядку, наявні письмові докази фактичного здійснення господарських операцій, які є результатом виконання сторонами Договору № ТРК - 023915/2015 від 04.03.2015 року своїх зобов`язань, а саме на підтвердження факту створення та використання ТОВ ТРК Україна аудіовізуального твору Сишиш шоу .

Разом з тим, висновок податкового органу про безпідставність формування позивачем податкового кредиту за рахунок вище вказаних господарських операцій ґрунтується на підставі оцінки фінансово-господарської діяльності контрагента позивача.

Разом з тим, суд зазначає, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість необхідно з`ясовувати, зокрема, обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції та установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Суд зазначає, що первинні бухгалтерські та податкові документи, які складені з дотримання закону і не були визнані судами нікчемними, документально підтверджують фактичне здійснення господарських операцій з його контрагентами, що призвело до реальних змін майнового стану платника податків..

У взаємозв`язку з вищенаведеним суд, вирішуючи спір по суті, також зазначає, що відповідно до статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, вирішуючи з урахуванням наведених вище обставин та норм законодавства спір по суті, суд виходить також з того, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, на що звертає увагу у своєму роз`ясненні ВАС України від 02.06.2011 № 742/11/13-11.

Аналізуючи складені між позивачем та контрагентом первинні документи, що долучені до матеріалів справи, суд зазначає, що ці документи відповідають положенням законодавства та містять всі обов`язкові реквізити первинного документу, які передбачені статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , а тому вказані документи мають юридичну силу та підтверджують реальний рух активів, зміну зобов`язань та капіталу позивача.

У свою чергу, податковий орган не подав доказів, які однозначно свідчили б про неправдивість одержаних від платника документів, підтверджували б фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність позивача як платника податків.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Суд виходить з того, що чинне податкове законодавство не покладає на платника обов`язку контролювати діяльність осіб, що виконують роботи (поставляють йому товари, надають послуги).

В матеріалах справи відсутні докази встановлення податковим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем не наведено суду жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов`язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

До того ж слід зазначити, щодо реальності операцій та використання результатів виконаних робіт у власній господарській діяльності.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов`язку здійснення контролю за дотриманням усіма виконавцями, постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з виконавців, постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок, зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на декларування валових витрат та права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Так само і відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності. Отже, в даному разі для перевірки законності здійснених донарахувань оспорюваних сум податкових зобов`язань позивачеві дослідженню підлягають обставини щодо реальності здійснення господарських операцій та правильності формування даних податкового обліку за наслідками виконання саме цих операцій.

Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи та не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит чи формування валових витрат за наявності факту здійснення господарської операції.

З огляду на викладене, суд вважає, що операції позивача з контрагентом є підтвердженими, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань та фінансових ресурсів.

У відповідності до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведена правомірність та обґрунтованість прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов позивача підлягає задоволенню. Та як наслідок, податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків ДФС від 21.05.2018 року №002404710 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є субєктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки при зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 20 664, 75 грн, відповідно до вимог ч.1 ст.139 КАС України, зазначена сума підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Україна" (адреса: 875, Донецька обл., м.Маріуполь, вул. Харлампіївська, буд. 17/25 код ЄДРПОУ 05744121) задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків ДФС від 21.05.2018 року №002404710.

Стягнути на користь за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11г, код ЄДРПОУ 39440996) судовий збір у розмірі 20 664,75 грн (шістдесят три тисячі чотириста вісімдесят дві гривні 58 копійок).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя І.А. Качур